Постанова

від 25.03.2024 по справі 754/1447/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 754/1447/23

номер провадження: 22-ц/824/588/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Нежури В.А., Немировської О.В.,

за участю секретаря - Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гапеки Тетяни Валеріївни на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року у складі судді Саламон О.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано. Від шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Указував, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір`ю ОСОБА_2 . Разом з тим, починаючи з грудня 2020 року малолітній ОСОБА_3 проживає разом з позивачем. Вказував, що на момент перегляду вказаного судового рішення в апеляційному порядку малолітній син вже проживав з ним, проте суд постановив рішення про доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Позивач зазначав, що малолітній син повинен проживати разом з ним, оскільки відповідачка не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться успіхами в школі, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини. На даний час ОСОБА_3 є учнем 2-го класу, має багато друзів серед однолітків та однокласників, відвідує різні гуртки та розвиваючі заняття, проте він не проявляє жодного бажання спілкуватися з матір`ю. Вказував, що він любить свого сина і має змогу забезпечити його всім необхідним, слідкує за станом його здоров`я, його розвитком, виховує та піклується про нього. У нього з сином чудовий психологічний контакт, прив`язаність один до одного.

Вказував, що він не має наміру перешкоджати відповідачці в здійсненні її прав та обов`язків щодо дитини, однак ОСОБА_2 не проявляє бажання спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні дитини. Тому позивач вважав, що зміна місця проживання дитини може призвести до його сильного емоційного стресу, розірванню сталих зв`язків з друзями, змусить дитину повторно адаптуватися в іншому шкільному колективі.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив змінити місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши його місце проживання разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що спільне проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини або, що після ухвалення рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю змінились обставини, які б слугували підставою для зміни місця проживання дитини і що зміна місця проживання буде в інтересах дитини. Суд дійшов висновку, що звернення ОСОБА_1 до суду з вказаним позовом свідчить лише про його незгоду з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року, яким визначено місце проживання дитини з матір`ю ОСОБА_2 . З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , якому визначено місце проживання з матір`ю ОСОБА_2 , не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Гапека Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносини не врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не надання їм судом належної правової оцінки, що призвело до помилкових висновків суду про відсутність правових підстав для зміни місця проживання дитини.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про те, що зміна місця проживання малолітньої дитини, якому визначено місце проживання з матір`ю ОСОБА_4 , не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, є необґрунтованим.

Також вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів про те, що проживання дитини з матір`ю суперечитиме її інтересам, не надав доказів, які б підтверджували зміну обставин, які б слугували підставою для зміни місця проживання дитини і що зміна місця проживання буде в інтересах дитини, є помилковими, оскільки як в позовній заяві, так і під час розгляду справи стороною позивача було зазначено, що дитина стала проживати з позивачем, починаючи з грудня 2020 року, що підтверджується наданими суду доказами, які не спростовані ОСОБА_4 та визнавались під час розгляду справи.

Вказує, що стороною відповідача не було надано суду доказів на підтвердження того, що матері дитини - ОСОБА_4 чиняться перешкоди з боку батька дитини - ОСОБА_5 . Зазначає, що за весь час проживання дитини з батьком, тобто протягом трьох років, ОСОБА_4 лише декілька разів приїздила в село Дмитрашківку і то не з метою зустрічі з дитиною або врегулювання спірного питання мирним шляхом, а з метою провокації позивача на вчинення дій, які б вона в подальшому використала на свою користь та поводила себе агресивно під час візитів.

Зазначає, що проживання дитини з матір`ю згідно з рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року створить лише несприятливі психоемоційні обставини для дитини та суперечитиме в першу чергу інтересам дитини, оскільки ОСОБА_4 майже два роки не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, в цілому не цікавиться життям власного сина, а лише хоче самоствердитись за рахунок дитини, звертаючись до суду з постійними позовами до ОСОБА_1 . Тому вважає, що, повернення дитини за відсутності її бажання за місцем проживання матері може призвести до сильного емоційного стресу дитини, розірванню сталих зв`язків з друзями, змусить дитину повторно адаптуватися в іншому шкільному колективі в якості «нового учня». Більше того, проживання дитини в місті Києві під час дії на території України воєнного стану ставить під загрозу життя та здоров`я дитини, оскільки не зважаючи на захищеність міста Києва від загроз з повітря, лише у травні 2023 року у місті Києві оголошувалась тривога 32 рази, а силами протиповітряної оборони України було знищено в повітряному просторі над містом багато ракет і безпілотників. Внаслідок падіння уламків від ракет та безпілотників зазнали руйнувань не лише об`єкти інфраструктури, а й майно громадян, також не обійшлося і без людських жертв, серед яких є діти.

Також вказує, що судом першої інстанції неправомірно відмовлено в задоволенні клопотання сторони позивача про опитування дитини в судовому засіданні за участі дитячого психолога. Вважає, що у даному випадку важливим є з`ясування думки дитини ОСОБА_3 , оскільки для забезпечення об`єктивного вирішення справи, що стосується прав дитини, суд зобов`язаний в першу чергу з`ясувати думку дитини та вирішити чи не суперечитиме інтересам дитини проживання з матір`ю та чи хоче дитина повертатися до матері. Однак, судом першої інстанції не було враховано, що вирішуючи спір щодо зміну місця проживання дитини, доцільно було б з`ясувати думку самої дитини та встановити чи забезпечить ухвалене судом рішення у даній справи найкращі інтереси дитини.

Зазначає, що Службою у справах дітей Піщанської селищної ради не виконано вимоги ухвали суду першої інстанції щодо надання письмового висновку по суті спору, що є важливим елементом доказування у справі, а отримання судом такого висновку під час розгляду справи про зміну місця проживання дитини є обов`язковим.

Указує, що всі процесуальні документи, які подані та підписані адвокатом Левицькою О.Л. є неналежними та недопустимими доказами, так як подані особою без достатніх процесуальних повноважень. Недопустимою також була участь адвоката Левицької О.Л. в судових засіданнях з аналогічних підстав, оскільки відсутні повноваження адвоката Левицької О.Л., як представника ОСОБА_2 , які б відповідали вимогам чинного законодавства.

Відповідачка ОСОБА_2 та треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені в письмових поясненнях, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).

Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно з ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Статтею 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з положеннями ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 28 серпня 2011 року позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року.

Від шлюбу сторони мають спільного сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження.

З довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської районної державної адміністрації слідує, що малолітній ОСОБА_3 з 13 жовтня 2015 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2020 року № 421 визначено участь батька ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_3 у формі спілкування з сином щовівторка та щоп`ятниці з 18-30 год до 21-00 год, щосуботи з 10-00 год до 20-00 год.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до висновку Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (протокол засідання Комісії №3 від 10 лютого 2021 року) вбачається, що Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі №753/2392/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Піщанської районної державної адміністрації Вінницької області, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області, про визначення місця проживання дитини, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 .

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 вересня 2021 року залишено без змін.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаними вище судовими рішеннями установлено, що ОСОБА_6 під час перебування справи в суді в незаконний спосіб усунув матір від можливості виховувати дитину та з метою психологічного тиску на сина створив штучні умови для визначення місця проживання з ним, оскільки вважав, що якщо дитина ходить в школу за його місцем проживання, то суд визначить, що дитина має залишатись з ним. Така поведінка батька по відношенню до матері дитини, свідчить про те, що останній не виконує належним чином свої батьківські обов`язки, виховує сина з позиції сили та формує негативний образ матері, за відсутності для цього будь яких обґрунтованих та доведених підстав, що не відповідає інтересам дитини. Враховуючи таку поведінку батька, суди встановили, що місце проживання дитини, не зважаючи на те, що хлопчик на час ухвалення рішення проживав з батьком, має бути визначено з матір`ю.

Згідно з довідкою школи І-ІІІ ступенів № 158 міста Києва, ОСОБА_7 зарахований до 1-Б класу середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 158 міста Києва.

Водночас, згідно з довідкою комунального закладу «Дмитрашківський ліцей» Піщанської селищної ради Вінницької області Тульчинського району, ОСОБА_7 навчається у 2 класі.

В суді першої інстанції відповідачка ОСОБА_2 пояснила, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 забрав малолітнього ОСОБА_3 на постійне проживання за адресою: село Дмитрашківка, Тульчинський район, Вінницька область.

Дане питання з матір`ю дитини не узгоджувалося.

Позивач ОСОБА_1 фактично підтвердив вказані вище пояснення ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції установлено, що з грудня 2020 року ОСОБА_1 не дає можливості ОСОБА_2 повноцінно приймати участь у вихованні сина, що підтверджується актом обстеження умов проживання дитини від 29 грудня 2020 року, заявами ОСОБА_2 до Служби у справах дітей Піщанської селищної ради від 16 грудня 2021 року, 17 грудня 2021 року, 21 грудня 2021 року, 26 січня 2022 року, а також наданими письмовими поясненнями представника начальника Служби у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області.

Відповідно до положень ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Пунктом 74 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 24 вересня 2008 року №866 (далі - Порядок №866) передбачено, що під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у місті Києві та місті Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає суду письмовий висновок про способи участі одного з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються зазначеної справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 09 березня 2023 року зобов`язано Службу у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області надати суду висновок щодо предмету спору у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, про зміну місця проживання дитини.

На виконання ухвали суду першої інстанції, 07 квітня 2023 року Службою у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області на адресу суду було надіслано рішення комісії з питань захисту прав дитини від 24 березня 2023 року № 16.

Зі змісту вказаного рішення комісії з питань захисту прав дитини слідує, що після розлучення сторін у справі малолітній ОСОБА_3 залишився проживати з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 . Участь батька ОСОБА_1 у вихованні сина була визначена розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 30 червня 2020 року №421. Відомо, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю ОСОБА_2 , забрав малолітнього сина ОСОБА_3 до села Дмитрашківка Тульчинського району Вінницької області та з того часу не дає можливості матері дитини ОСОБА_2 повноцінно приймати участь у вихованні сина. Зазначено, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року місце проживання малолітнього ОСОБА_3 визначено з матір`ю ОСОБА_2 , яке прийняте з урахуванням висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини від 13 лютого 2021 року. Батько дитини з даним рішенням не згодний, дитину матері не передав і вживає всіх заходів щоб усунути її з життя дитини, зокрема, звернувся з позовом до Піщанського районного суду Вінницької області про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 . У задоволенні даного позову ОСОБА_1 відмовлено. Також указано, що не маючи можливості забрати дитину, ОСОБА_2 звернулась з позовом до Піщанського районного суду Вінницької області про відібрання дитини та повернення її за попереднім місцем проживання. Зважаючи на встановлені факти, комісія вважала за доцільне при розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини взяти за основу рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року № 754/1447/23, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 з матір`ю ОСОБА_2 (а.с.113, т.1).

Колегія суддів вважає, що аналіз змісту наведеного вище рішення комісії з питань захисту прав дитини свідчить про те, що воно не є письмовим висновком щодо розв`язання спору про зміну місця проживання дитини, складеним Органом опіки та піклування на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, як того вимагають імперативні приписи ст.19 СК України та п.74 Порядку №866.

18 січня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Гапеки Т.В. надійшло клопотання, в якому вона просила витребувати у Служби у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області письмовий висновок щодо суті спору, складений у відповідності до вимог ст. 19 СК України, п.74 Порядку №866 та з обов`язковим проведення бесіди (опитування) дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

З метою сприяння позивачу ОСОБА_1 в реалізації його прав, а також з метою повного та всебічного розгляду справи та на виконання вимог законодавства про захист прав дитини, апеляційний суд своєю ухвалою від 22 січня 2024 року задовольнив клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Гапеки Т.В. та зобов`язав Службу у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області надати Київському апеляційному суду письмовий висновок, складений у відповідності до вимог ст.19 СК України та Порядку №866 (а.с.37-41, т.2).

На виконання вимог вказаної ухвали Київського апеляційного суду, Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області надала висновок щодо визначення місця проживання дитини, який затверджений рішенням виконавчого комітету від 11 березня 2024 року №719, згідно з яким орган опіки та піклування, захищаючи інтереси дитини, вважає, що до часу налагодження повноцінного спілкування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_2 неможливо визначити місце проживання дитини (а.с.58-62, т.2).

Отже, враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що з моменту ухвалення рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 753/2392/21, яким визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , не змінилися обставини, що впливають на вирішення спору, а також те, що позивач не надав доказів, які б спростовували попередній висновок судів про доцільність місця проживання малолітнього сина разом з матір`ю, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зміна місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , якому визначено місце проживання з матір`ю ОСОБА_2 , не відповідатиме найкращому забезпеченню інтересів дитини, та, відповідно, правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про зміну місця проживання дитини.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства в України є обов`язковість судового рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне здійснення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Частиною 1 ст.18 ЦПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення, відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст.55, ч.1, 2 ст.129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019).

Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Посилаючись на вказані вище вимоги закону, рішення ЄСПЛ та Конституційного Суду України, Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 725/3024/17 (провадження № 61-37923св18) предметом якої було, зокрема, визначення місця проживання дитини, дійшов висновку, що невиконання одним із батьків попереднього рішення суду, яке набрало законної сили, про визначення місця проживання дитини та протиправне утримання такої дитини у себе, суперечить властивостям судового рішення, яке набрало законної сили. Верховний суд дійшов висновку, що підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки одного з батьків, що полягає у невиконанні рішення суду. При цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду, яким визначено місце проживання дитини.

Отже, враховуючи, що рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 753/2392/21, яке набрало законної сили, вже визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_2 та, приймаючи до уваги, що ОСОБА_6 не виконує дане рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що посилання ОСОБА_6 при новому провадженні із таким же предметом спору на можливу зміну обставин, не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду у попередній справі.

З наведених підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що проживання дитини з матір`ю відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 вересня 2021 року у справі № 753/2392/21, створить несприятливі психоемоційні обставини для дитини та суперечитиме її інтересам.

При цьому, колегія суддів вважає, що наданий представником позивача - адвокатом Гапекою Т.В. суду апеляційної інстанції психологічний висновок, який складений 26 січня 2024 року психологинею Зубро Тетяною , відповідно до якого за результатами психологічного обстеження та психологічного консультативного супроводу, який був впродовж 30 календарних днів, а саме, із 26 грудня 2023 року по 26 січня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розумово (інтелектуально) та психологічно у нормі, психологічних відхилень виявлено не було (а.с.85, т.2), не спростовує наведених вище обставин, які є безумовною підставою для відмови в позові ОСОБА_6 .

Також суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка ОСОБА_4 майже два роки не спілкується з дитиною, не бере участі у її вихованні та утриманні, оскільки судом беззаперечно встановлено, що таке не спілкування матері з дитиною зумовлене тим, що у грудні 2020 року ОСОБА_1 , без погодження з матір`ю ОСОБА_2 , забрав малолітнього сина ОСОБА_3 та з того часу не дає можливості матері повноцінно приймати участь у вихованні дитини.

Інші обставини, на які посилається представник позивача в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гапеки Тетяни Валеріївни залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 квітня 2024 року.

Головуючий

Судді: