Ухвала

від 15.04.2024 по справі 120/4684/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відкриття провадження в адміністративній справі

м. Вінниця

15 квітня 2024 р. Справа № 120/4684/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Сало Павло Ігорович, розглянувши матеріали:

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 )

до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (код ЄДРПОУ 07816153, місцезнаходження: вул. Князів Коріатовичів, 185, м. Вінниця, 21018)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

10.04.2024 поштою до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону.

Згідно з прохальною частиною заяви позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2021 по 04.01.2023, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 № 704;

- зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.01.2023, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 № 704.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23.12.2022 № 154 позивача звільнено з військової служби у відставку відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за пунктом "б" (за станом здоров`я), а наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону (по стройовій частині) від 04.01.2023 № 4 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 04.01.2023. Водночас, як вважає позивач, у період військової служби з 01.01.2021 по 04.01.2023 відповідач здійснював позивачу нарахування та виплату грошового забезпечення у заниженому розмірі, що і стало приводом для звернення до суду.

Разом з позовною заявою позивач також подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду. В клопотанні зазначається, що після звільнення з військової служби та протягом усього 2023 року позивач періодично лікувався внаслідок значного погіршення стану здоров`я. На підтвердження таких своїх доводів позивач надає відповідні медичні довідки та виписки із медичної карти стаціонарного хворого.

Водночас позивач звертає увагу на те, що у травні 2023 року він звертався до відповідача з заявою щодо перерахування та виплати грошового забезпечення за час служби, однак через відсутність відповіді у серпні 2023 року звернувся повторно та листом від 14.09.2023 № 549/19486 відповідач надав відмову, що змусило позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи заявлене клопотання, суд керується такими мотивами.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Водночас в силу положень ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) у редакції, що була чинною до 19.07.2022, в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тобто до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати та інших пов`язаних з нею компенсаційних виплат не був обмежений будь-якими строками.

Втім, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.

Серед іншого вказаним законом частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:

- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;

- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, зазначені зміни також стосуються строку звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати у разі звільнення працівника, тобто сум, що належать працівникові у разі його звільнення з роботи, а також інших пов`язаних з цим компенсаційних виплат.

Разом з тим, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 121 КАС України).

Суд зауважує, що під поважними причинами пропущення строку звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій. Такі обставини мають бути підтвердженні належними доказами.

Як видно з наданих позивачем медичних документів, ОСОБА_1 дійсно систематично протягом 2023 року перебував на обмеженні та лікуванні у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, що відбулося одразу після звільненні зі служби в січні 2023 року. Зокрема, з відповідних документів вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП "Подільський регіональний центр онкології Вінницької обласної Ради", Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, Університетській клініці ВНМУ ім. М.І. Пирогова та лікарні Ізраїльської онкології "LISOD". При цьому суд враховує доводи позивача про те, що захворювання потребувало тривалого лікування, а лікування здійснювалось не лише під час перебування у стаціонарі, але й поза межами лікувальних закладів.

Отже, встановлені судом обставини в сукупності з матеріалами позовної заяви свідчать про те, що позивач з поважних причин не дотримався строку звернення до адміністративного суду.

Додатково суд враховує, що позивач звертався до відповідача у травні та серпні 2023 року щодо перерахунку та виплати йому недоотриманого грошового забезпечення, тобто цікавився спірним питанням та розраховував на позасудове його вирішення, але був змушений пред`явити до суду адміністративний позов через надання відповідачем відмови.

Прецедентна практика ЄСПЛ виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

ЄСПЛ акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких полягає в тому, щоб не допустити судовий процес у безладний рух.

Проте не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя має бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

В рішеннях від 13 січня 2000 року у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Есколано Каваніллес проти Іспанії" ЄСПЛ зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд вважає, що під час застосування процесуальних норм потрібно уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, установлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства є неправомірним обмеженням права на доступ до суду, як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, з урахуванням віку, стану здоров`я позивача, його статусу як інваліда війни, а також активної поведінки позивача, спрямованої на захист свого порушеного права, керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд доходить висновку про необхідність поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Відтак заявлене клопотання належить задовольнити.

Позовна заява відповідає вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, підсудна Вінницькому окружному адміністративному суду.

Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі положень п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", як особа з інвалідністю II групи.

Підстав для повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження в адміністративній справі не встановлено.

Відтак позовну заяву ОСОБА_1 належить прийняти до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі.

Визначаючись щодо того, за якими правилами позовного провадження (загального чи спрощеного) розглядати справу, суд враховує положення ч. 2 ст. 257 КАС України, згідно з якими за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі (ч. 1 ст. 260 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на викладене та беручи до уваги, що за характером спірних правовідносин, предметом доказування і складом учасників ця справа має ознаки адміністративної справи незначної складності, суд доходить висновку про можливість її розгляду та вирішення в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Крім того, суд зазначає, що одним з принципів адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі. Цей принцип визначає особливості адміністративного судочинства і полягає у більш активній ролі суду: саме на суд покладено обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для всебічного з`ясування обставин у справі.

Отже, адміністративний суд має повністю встановити обставини справи, щоб на засадах верховенства права ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Принцип офіційності реалізований, зокрема, у ч. 4 ст. 11 КАС України, згідно з якою суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вимог ч. 3 ст. 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи суд постановляє ухвалу (ч. 3 ст. 80 КАС України).

Згідно з ч. 6 ст. 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

З огляду на вищезазначені норми процесуального права, для забезпечення повного та всебічного з`ясування всіх обставин у справі і постановлення законного та обґрунтованого рішення, суд доходить висновку про необхідність витребування у відповідача додаткових доказів.

Керуючись ст.ст. 160, 161, 171, 248, 256, 257, 260, 262, 294 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Клопотання позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду задовольнити та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

2. Відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

3. Розгляд справи здійснювати суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

4. Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, а в силу положень статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

5. Встановити відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 162 КАС України.

6. Встановити позивачу 3-денний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив в порядку, визначеному ст. 163 КАС України.

7. Встановити відповідачу 3-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку, визначеному ст. 164 КАС України.

8. Витребувати з Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону та зобов`язати відповідача протягом 15 днів з дня отримання ухвали надати суду:

1) довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за період військової служби з 01.01.2021 по 04.01.2023 (помісячно);

2) довідку про розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 04.01.2023;

3) відомості про те, з якого саме розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 1 січня якого саме календарного року) проводилися ОСОБА_1 вказані виплати.

9. Інформацію по справі сторони можуть отримати на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: "http://court.gov.ua/fair/".

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Суддя Сало Павло Ігорович