Рішення

від 31.01.2024 по справі 320/7839/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2024 року № 320/7839/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Успіх" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

в с т а н о в и в:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства обмеженої відповідальністю "АБ Груп" (далі ТОВ «АБ Груп») на грошової суми в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 34827,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2021 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Ухвала суду надсилалась відповідачу за адресою, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Ярослава Мудрого, буд. 90, оф.26 м. Бровари, Броварський район, Київська область, 07400.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, в порушення статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", у 2019 році не виконано норматив по створенню робочих місць та не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. У зв`язку з чим позивач, враховуючи приписи статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", визначив відповідачеві суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 34827 грн.

Відповідач проти позову заперечував, свої мотиви висловив у відзиві на позовну заяву, у яких зазначив, Зазначає, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб`єкта господарювання вини у встановленні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення. Стверджує, що відповідачем у 2020 році було дотримано вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов`язків), та вважає, що в його діях відсутні ознаки правопорушення. Просить стягнути з позивача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву заперечував. Зазначив, що у зв`язку з порушенням відповідачем чинного законодавства, а саме не працевлаштуванням особи з інвалідністю, відповідачеві були нараховані адміністративно-господарські санкції та пеня. Також заперечення на клопотання про долучення до матеріалів справи документів (доказів), що підтверджують витрати відповідача на професійну правничу допомогу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, суд вважає, що у задоволені адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

ТОВ "АБ Груп" (код ЄДРПОУ 37284619) зареєстроване як юридична особа 01.10.2010, номер запису: 13551020000003444, місцезнаходження 07400, Київська обл., Броварський р-н, м. Бровари, вул. Ярослава Мудрого, буд. 90, оф. 26, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем 15.04.2021 подано звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік.

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 8 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особи, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить - 1 осіб.

Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в України" від 21.03.1991 №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст.19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Статтею 18 Закону №875-XII передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 18-1 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.12 Закону України №2694-XII від 14.10.1992 «Про охорону праці» підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Отже, з аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається, що працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку, власне, і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов`язок відповідача створити робочі місця для інвалідів, не супроводжується його обов`язком їх працевлаштовувати.

Згідно із Постановою Верховного Суду від 21.09.2018 у справі №816/593/17, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування. Таким чином, передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або: 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст.17, ч. 1 ст. 18, ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості».

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Як вже зазначалось судом, відповідно до звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 8 осіб, а тому, працевлаштуванню підлягав 1 інвалід, та працює 1 інвалід.

Судом встановлено, що відповідачем було створено на підприємстві 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю на 2020 рік на посади кур`єра. Посада кур`єра на момент виникнення спірних правовідносин була вакантною.

Дані обставини підтверджуються наданими до суду штатними розписами ТОВ «АБ Груп», який затверджені керівником відповідача та введені в дію 17.01.2020, 01.03.2020, 01.09.2020.

Також відповідно до наказу ТОВ «АБ Груп» від 01.12.2020 №4_20 введено посаду кур`єра для особи з інвалідністю з окладом згідно штатного розпису, створено робоче місце для особи з інвалідністю за посадою кур`єр.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70 затверджено порядок подання підприємствам, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі - Порядок).

Відповідно до цього Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Згідно з наданими відповідачем до суду документами упродовж 2020 року у нього не було працевлаштовано осіб з інвалідністю, проте одне робоче місце для особи з інвалідністю було створено і така посада була вакантною.

Як встановлено судом, з огляду на виникнення вакансії для працевлаштування особи з інвалідністю у 2019 році відповідач надав до центру зайнятості (за місцезнаходженням вакансії) інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН з відміткою вакансії для осіб з інвалідністю.

Так, в матеріалах справи міститься також звітність відповідача Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася відповідачем 20.01.2020 року до центру зайнятості.

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з січня 2020 року на ТОВ АБ Груп наявна вакансія для особи з інвалідністю, а саме підсобний робітник з розміром заробітної плати 4723,00 грн.

Також матеріалах справи міститься також звітність відповідача Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН, яка подавалася відповідачем 11.09.2020 року до центру зайнятості.

З поданої позивачем до центру зайнятості звітності вбачається, що в період з вересеь 2020 року на ТОВ АБ Груп наявна вакансія для особи з інвалідністю, а саме підсобний робітник з розміром заробітної плати 5000,00 грн.

Крім того, відповідачем до центру зайнятості 15.01.2021 подано Інформацію про зайнятість і працевлаштування громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню за 2020 рік, в якій відображено показник чисельності громадян, яких планується працевлаштувати в поточному році у рахунок квоти одну особу.

Вказані обставини не заперечуються позивачем.

Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань (ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-ХІІ).

Отже, на думку суду, обов`язок щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов`язком роботодавця підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Суд звертає увагу позивача, що такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, суд приходить до висновку, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Так, суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач вчинив всі можливі дії для створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та подав відповідну інформацію до центру зайнятості про наявні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, отже, відповідачем було виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

Суд звертає увагу позивача, що відповідальність за не направлення відповідним органом до нього осіб з інвалідністю на працевлаштування, відмовою таких осіб на працевлаштування або невідповідність таких осіб вимогам на ту чи іншу посаду, не може бути покладена на відповідача.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем виконано вимоги ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, отже, не порушено права позивача та дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Позивачем під час розгляду справи не було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи було спростовано відповідачем.

Наведене свідчить, що дії відповідача були правомірними. Відтак, позовні вимоги є не обґрунтованими, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, то підстави для вирішення питання про повернення судового збору у цій справі відсутні.

Вирішуючи питання щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п.1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Ч. 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АБ Груп» (далі - Клієнт) та Адвокатським об`єднанням «Декструм» (далі Адвокатське об`єднання) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання бере на себе обов`язок надавати юридичні послуги в об`ємі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до пункту 4 вказаного договору вартість юридичних послуг Клієнт оплачує в гривнях в порядку та на умовах, передбачених додатковими угодами та/або додатками до Договору. За результатами надання юридичних послуг складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін.

12 липня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АБ Груп» та Адвокатським об`єднанням «Декструм» було укладено додаткову угоду №5 до Договору про надання юридичних послуг №4 від 26.01.2018, згідно з якою Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Клієнтові правову допомогу (юридичні послуги) по адміністративній справі за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю АБ Груп про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 34827,00 грн.

Відповідно до п.4 додаткової угоди №4 від 29.05.2020 Клієнт здійснює оплату Адвокатському об`єднанню у розмірі 4000,00 грн., не пізніше 30 днів з моменту відкриття провадження по адміністративній справі. Вказана сума передоплати включає 3 години роботи партнера/адвоката Адвокатського об`єднання. Вказана сума передоплати включає в себе: ознайомлення з матеріалами справи, аналіз обставин, викладених у позові, аналіз законодавства, аналіз судової практики, вироблення правової позиції та підготовка роз`яснень і рекомендацій, консультації (усні або письмові); збір доказів: складання та направлення адвокатських запитів не більше 1; складання відзиву на позовну заяву.

На підтвердження сплати заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., відповідачем додано акт здачі-прийняття наданих послуг від 19.08.2021 та платіжне доручення від 19.08.2021 №99.

Ч. 6 ст. 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводи позивача в обґрунтування заперечень проти розміру заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу мотивовані не співмірністю фактичним витратам, необхідним для розгляду даної справи, виходячи із суми адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, позивач зазначає, що вартість 1 години витраченої адвокатом на надання послуг складає 2000,00 грн., що суперечить постанові Кабінету Міністрів України №465 від 17.09.2014, якою затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, розділом ІІ якого визначено розмір оплати адвоката за годину роботи з надання правової допомоги та становить 5% розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент надання адвокатом акта, що становить 113,50 грн. за одну годину роботи.

Так, відповідно до акту здачі-прийняття наданих послуг від 19.08.2021 Адвокатським об`єднанням надані Клієнту такі послуги: аналіз обставин, викладених Клієнтом по справі, аналіз законодавства та судової практики, вироблення правової позиції та підготовка роз`яснень і рекомендацій для Клієнта - 1 година роботи вартістю 1400,00 грн.; підготовка відзиву на позов 1,5 години роботи вартістю 2100,00 грн., загалом 3500,00 грн.

Позивач, зазначає, що предмет спору в цій справі не складними, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого, обсязі фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, окрім того договір про правничу допомогу ( за відсуностості ордеру) не ж належним підтвердженням повноважент адвоката у адміністративному процесі. Також позивач зазначає, що у відзиві, який був поданий відсуній ордер на представлення інтерсів.

Дослідивши вищевказані документи та доводи позивача щодо розміру заявлених до відшкодування відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про те, що такий розмір в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

Так, докази, надані відповідачем на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, переконливо доводять, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу пов`язані саме з розглядом справи в суді першої інстанції та є співмірними із складністю справи, а розмір заявлених витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

При цьому суд враховує, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що позивачем не здійснено.

Суд відхиляє доводи позивача про невідповідність заявленої суми вартості наданих юридичних послуг розміру оплати адвоката за годину роботи з надання правової допомоги, оскільки Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №465 від 17.09.2014 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 №1048) не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, адже надані Адвокатським об`єднанням юридичні послуги засновані на договорі, тоді як згаданий позивачем Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу, визначає механізм виплати винагороди, відшкодування витрат, пов`язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

За таких обставин на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн. за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволення адміністративного позову, - відмовити.

2. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АБ Груп» (ідентифікаційний код: 37284619, місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Кірова, буд. 90, оф. 26) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. (три тисячі п`ятсот гривень) 00 коп. за рахунок Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код: 19023989, місцезнаходження: 04050, м.Київ, вул.Глибочицька, 72).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.