Ухвала

від 15.04.2024 по справі 320/15422/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

15 квітня 2024 року м. Київ № 320/15422/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Перепелиця А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» Гусева Ю.В. від 05.05.2023 №67-К, яким ОСОБА_2 призначено за контрактом на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство хімічних продуктів» з 12.05.2023.

В обгрунтування позовних вимог зазначено про те, що при призначенні ОСОБА_2 директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство хімічних продуктів» відповідачем не було дотримано вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача на спілкування на виробництві, при вирішення виробничих та організаційних питаньз керівником підприємства державною мовою.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною цих функцій.

За частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з неї.

Разом з цим, при наданні спору статусу публічно-правового з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби, необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII(далі - Закон №889-VIII).

Частиною першою статті 1 Закону №889-VIII передбачено, що державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Разом з цим, до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження є наказ Генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» Гусева Ю.В. від 05.05.2023 №67-К, яким ОСОБА_2 призначено за контрактом на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство хімічних продуктів» з 12.05.2023.

Судом встановлено, що посада директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство хімічних продуктів» не відноситься до посад державної служби.

Тобто, така посада не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, суд доходить висновку, що у даній справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження, а є виключно трудовим спором, у зв`язку з чим повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Разом з цим суд звертає увагу, що відповідач у цих правовідносинах виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах.

Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, нормативний підхід до розуміння наведених вище норм процесуального Закону в контексті обставин справи дає підстави вважати, що спірні правовідносини у даній справі не пов`язані з питаннями прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення з неї.

Спір між сторонами за своєю суттю стосується трудових відносин, що не мають ознак публічної служби.

Враховуючи викладене, за суб`єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №К/9901/1489/18 (№802/3530/14-а).

Посада директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-Виробниче підприємство хімічних продуктів» не відноситься до публічної служби, а тому у даному випадку відсутній спір з приводу прийняття на публічну службу та її проходження, оскільки спірні правовідносини є виключно трудовим спором, який підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №822/160/16, від 14.11.2018 у справі №806/2808/16 та від 31.01.2020 у справі №160/3630/19.

Окрім того, як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п.33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції (п.п.24-25 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/06 і №29465/04).

Таким чином, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" (належним судом) у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд доходить висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів та повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства, а тому, відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у відкритті провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 169, 170-171, 241-243, 248, 256, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» про визнання протиправним та скасування наказу.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір віднесений до юрисдикції місцевого загального суду.

3. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

4. Попередити позивача, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Суддя Перепелиця А.М.