Рішення

від 15.04.2024 по справі 500/810/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/810/24

15 квітня 2024 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Баб`юка П.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, в якому просить стягнути з до Головного управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області середній заробіток за час затримки виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2023, в частині негайного поновлення на посаді у розмірі 170227,12 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду у справі № 500/72/21 від 22 червня 2023 року, серед іншого, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області з 12 грудня 2020 року.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 з 12 грудня 2020 року на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області підлягає до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі № 500/72/21 апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів залишено без задоволення. Рішення Тернопільського кружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі №500/72/21 залишено без змін.

Проте, ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області з 12 грудня 2020 року лише 07 грудня 2023 року.

З огляду на те, що рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, підлягало до негайного виконання, а фактичне його виконання відбулося лише 07 грудня 2023 року позивач вважає, що у даному випадку підлягає до стягнення в судовому порядку середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді за період з 23 червня 2023 року по 06 грудня 2023 року.

Ухвалою судді від 14.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.02.2024 від Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області до суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач не заперечує щодо задоволення позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді, однак, просить відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в сумі 20000 грн в повному обсязі.

Серед іншого зазначено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів не погоджуючись з рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі № 500/72/21 оскаржила його в апеляційному порядку. Тому, відповідно, рішення суду в частині поновлення позивача на роботу не виконувалось.

09.11.2023 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду рішення першої інстанції залишено без змін. Згідно даної постанови у Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів був 30 денний час на оскарження її до Верховного суду. Отже, у Держпродспоживслужби був час на вирішення питання про доцільність подачі касаційної скарги. Касаційної скарги подано не було, у зв`язку з чим наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів №773-к від 07.12.2023 ОСОБА_1 , був поновлений на роботі.

Оплата праці працівників Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області проводиться на підставі наказу про призначення на посаду та табеля використаного часу. У спірний період, зазначений позивачем у позову, він не був працівником Головного управління Держпродспожислужби в Тернопільській області, а тому в управління не було законних підстав для нарахування та виплати йому заробітної плати (відзив - арк. справи 48-50).

10.04.2024 до суду від представника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що в період з 23.06.2023 по 06.12.2023 ОСОБА_1 не був працівником Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області, а отже виплата заробітної плати за вищезазначений період йому не проводилась (арк. справи 72).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Рішенням тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі №500/72/21 позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області про скасування висновку, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано висновок, затверджений наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 09 грудня 2020 року № 420-к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників територіальних органів Держпродспоживслужби у 2020 році", в частині затвердження висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 11 грудня 2020 року № 436-к "Про звільнення ОСОБА_1 ".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області з 12 грудня 2020 року.

Стягнуто з Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 грудня 2020 року по 22 червня 2023 року у розмірі 921229,12 гривень (дев`ятсот двадцять одна тисяча двісті двадцять дев`ять гривень 12 копійок) з вирахуванням з вказаної суми належних до сплати податків і зборів.

23.06.2023 Тернопільським окружним адміністративним судом, на виконання вказаного рішення у частині, яка підлягає до негайного виконання, видано два виконавчі листи щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.11.2023 у справі №500/72/21 апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів залишено без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року у справі № 500/72/21 залишено без змін.

Наказом від 07.12.2023 №773-к Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів "Про поновлення на роботі ОСОБА_1 ":

скасовано висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників територіальних органів Держпродспоживслужби у 2020 році, затверджений наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 09 грудня 2020 року № 420-к "Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності керівників територіальних органів Держпродспоживслужби", в частині затвердження висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області ОСОБА_1 ;

скасовано наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 11 грудня 2020 року № 436-к "Про звільнення ОСОБА_1 ";

поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області з 12 грудня 2020 року.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.

Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

КЗпП України не містить визначення поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України "Про виконавче провадження".

За змістом статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Вищенаведене узгоджується із правовою позицією наведеною у постанові Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №380/11636/22.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, передбачено положеннями статті 236 КЗпП України.

Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

Так, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

Також Верховний Суд наголосив, що наведені приписи Кодексу не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

Як висновок, суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі № 280/5260/19, від 27 січня 2022 року у справі № 580/5185/20, від 09 листопада 2022 року у справі № 460/600/22, від 23 березня 2023 року у справі № 420/8539/21.

У відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області з 12 грудня 2020 року наказом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 07.12.2023 №773-к.

Отже період невиконання рішення суду тривав з 23.06.2023 по 06.12.2023.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, позивач, відповідно до статті 236 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі з 23.06.2023 по 06.12.2023.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням п.2 Порядку, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1 п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Для обчислення середньоденного заробітку суд використав довідку Головного управління Держпродспоживлужби в Тернопільській області від 13.12.2023 №56 (арк. справи 36), згідно якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 станом на грудень 2020 складає 1430, 80 грн, з нарахованих в жовтні та листопаді сум розрахунку (жовтень 0 грн, відпрацьованих днів не було; листопад 20026,67 грн відпрацьовано 14 днів; 20026,07/14=1430,48).

На період затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі з 23.06.2023 по 06.12.2023 припало 119 робочих днів (з 23.06.2023 - 6 робочих днів, за липень 2023 - 21 робочий день, за серпень 2023 - 23 робочих дні, за вересень - 21 робочий день, за жовтень - 22 робочих дні, за листопад - 22 робочих дні, по 07.12.2023 - 4 робочих дні), тому розмір середнього заробітку ОСОБА_1 , який має бути компенсований за цей період, становить 170227,12 грн (119х1430,48=170227,12).

При цьому суд зазначає, що за приписами абзацу третього пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Суд зазначає, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника, як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що з Головного управління Держпродспоживлужби в Тернопільській області на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток зумовленого затримкою виконання рішення суду про поновлення на посаді, за період з 23.06.2023 по 06.12.2023 у розмірі 170227,12 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів відповідно до чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 3 статті 132 КАС України, до витрат пов`язаних із розглядом справи, крім інших, віднесно витрати на правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України, передбачає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

ОСОБА_1 просить стягнути з Головного управління Держпродспоживслужти у Тернопільській області витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано суду договір про надання правової допомоги №30/01 від 30.01.2024 (арк. справи 40) та розрахунок суми гонорару (вартості послуг) за надану правову допомогу ОСОБА_1 на суму 20000,00 грн (арк. справи 41).

Так, згідно з п.2 вказаного договору вартість наданої правової допомоги становить 20000 грн (повний пакет юридичних послуг: консультація, збирання доказів, дослідження судової практики, написання процесуальних документів, представництво інтересів у суді (перелік послуг невичерпний) у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 про негайне поновлення на посаді ОСОБА_1 .

Згідно наданого розрахунку адвокат надає правничу (правову) допомогу згідно з договором №30/01 від 30.01.2024 наступного характеру:

зустріч з клієнтом, вивчення наданих клієнтом матеріалів, надання консультації щодо суті спору, необхідних документів для підготовки позову 2 год х 500,00 грн - вартість 1000,00 грн;

пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах 3 год х 1000,00 грн - вартість 3000,00 грн;

складання адміністративного позову про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді. У вартість також входить: написання інших заяв по суті справи, зокрема відповіді на відзив; інших заяв та клопотань (наприклад, заява про видачу копії рішення суду) 8 х 1000,00 грн - вартість 8000,00 грн;

представництво інтересів клієнта у суді (участь у судових засіданнях по справі) - вартість 7000,00 грн;

оформлення додатків до позовної заяви, відправка засобами поштового зв`язку адміністративного позову до суду 2 х 500,00 - вартість 1000,00 грн.

Підлягає до сплати 20000,00 грн. Фактично сплачено 20000,00 грн.

Головне управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області у відзиві на позовну заяву заперечило щодо заявленої суми витрат на правничу професійну допомогу, оскільки вважає, що суми гонорару значно завищені. В обґрунтування своїх заперечень зазначило, що дана справа є справою не значної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Зазначено, що така послуга, як представництво інтересів клієнта у суді (участь у судових засіданнях но справі) по даній справі є неактуальною, та надаватись клієнту не буде.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:

1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;

4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;

5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;

6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;

7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України;

8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Поряд із цим, при визначенні суми відшкодування судових витрат на правничу допомогу необхідно виходити з критерію розумності їхнього розміру.

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Наведене узгоджується із правовою позицією висловленою у постанові Верховного Суду від 07.08.2023 по справі №640/14930/20.

Отже, розмір правової допомоги повинен бути співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

У даному випадку, суд при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, та беручи до уваги приписи частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить із того, що дана справа відноситься до справ незначної складності.

Оцінюючи співмірність витрат позивача на правничу допомогу із складністю предмету позову та обсягу фактично наданих адвокатом послуг, суд зазначає, що дана категорія справ є поширеною, судова практика сформована судами. Тому, аналіз правових підстав, вивчення судової практики та підготовка позовної заяви не потребують значної витрати часу, зокрема, 8 годин як вказано у розрахунку суми гонорару.

При цьому адвокат не готував відповіді на відзив та інших процесуальних документів для відстоювання позиції клієнта.

Також адвокат не здійснював представництво інтересів клієнта у судових засіданнях, оскільки розгляд справи здійснювався у письмовому провадженні, хоча цю послугу ним оцінено у 7000,00 грн.

Також, суд враховує, що позовні вимоги в даній справі задоволено частково, а у відповідності до норм ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню.

Проаналізувавши наведені норми процесуального законодавства, умови договору про надання правової допомоги та зміст наданих послуг, об`єм матеріалів справи, типовість спору, а також враховуючи те, що представник відповідача обґрунтовано заперечує проти їх задоволення, суд приходить до висновку, що стягненню в користь позивача підлягає розмір витрат на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

Також, суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи 200/14113/18-а, згідно з якими суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Отже, дослідивши надані позивачем документи, враховуючи часткове задоволення позову та наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір витрат на правову допомогу, які позивач просить компенсувати, не є співрозмірним та пропорційним до предмету спору, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з до Головного управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, в частині негайного поновлення на посаді у розмірі 170227,12 грн з відрахуванням належних до сплати податків та зборів

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби у Тернопільській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 15 квітня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Головне управління Держпродспоживслужби в Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Микулинецька, 20, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46006, код ЄДРПОУ 40310895);

третя особа:

- Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області (місцезнаходження: бульвар Шевченка, 39, м. Тернопіль, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, 46025, код ЄДРПОУ 37977599) .

Головуючий суддяБаб`юк П.М.