Рішення

від 15.04.2024 по справі 530/619/24

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/619/24

2-о/530/49/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

15.04.2024 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Тараненко Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження в місті Зіньків справу за заявою

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; заінтересовані особи: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; Відділ соціального захисту виконавчого комітету Зіньківської міської ради, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В:

Заявник, ОСОБА_1 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області із заявою про встановлення факу того, що ОСОБА_1 , є єдиною особою, що здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , як за особою з інвалідністю ІІ - ї групи, яка потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

В судове засідання заявник, ОСОБА_1 не з`явився, написав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав заявлені вимоги, просив їх задовільнити.

В судове засідання представник заінтересованої особи,відділу соціального захисту виконавчого комітету Зіньківської міської ради не з"явився, але написав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заінтересована особа: ОСОБА_2 не з"явилася, надіслала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Зачитавши заяву заявника, заслухавши представника заявника за довіреністю Батрак Т.А. та дослідивши наявні матеріали справи,суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.2 ст.315 ЦПК України, у судовому порядку може бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п.1 ч.6 ст.13 Закону України "Про соціальні послуги" фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи.

Згідно ч.1. ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України, визначено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 7 ст.19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Порядок судочинства у справах про встановлення юридичних фактів врегульовано статтями 315-319 ЦПК. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду за таких умов: 1) факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій; 2) для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення; 3) встановлення факту не має бути пов`язано з наступним вирішенням спору про право, підвідомчого суду; 5) заявник не має іншої можливості одержати чи поновити документи, які посвідчують факт, що має юридичні наслідки. Наявність спору про право, не підвідомчого судам, не є перешкодою для судового встановлення юридичного факту. Чинним законодавством не передбачений інший позасудовий порядок встановлення юридичних фактів.

В судовому засіданні було встановлено, що заявник, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрували шлюб 11.05.1991 року, після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 (а.с.16).

Відповідно до довідки старости Пишненківського старостинського округу від 08.02.2023 року ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 і разом з ним за вищезазначеною адресою зареєстрована та проживає дружина, ОСОБА_2 (а.с.15).

ОСОБА_2 особа з інвалідністю ІІ - ї групи (безтерміново) і потребує постійної сторонньої допомоги, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12 ААВ № 462518 виданої 14.11.2022 року (а.с.17).

ОСОБА_1 піклується про свою дружину ОСОБА_2 та має можливість забезпечувати її необхідним доглядом так, як вона особа з інвалідністю ІІ - ї групи і у силу свого захворювання має порушення функцій життєдіяльності організму через які не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися та не може самостійно забезпечити себе необхідним доглядом. Враховуючи те, що на сьогоднішній день надати дружині ОСОБА_2 якісний догляд більше ніхто не може, всю необхідну постійну сторонню допомогу та догляд надає її чоловік ОСОБА_1 , який має з дружиною спільний побут, права та обов`язки.

Єдиною особою, яка може здійснювати догляд за ОСОБА_2 яка внаслідок захворювання потребує постійного стороннього догляду є чоловік ОСОБА_1 ..

Таким чином, надані суду документи підтверджують, що ОСОБА_1 здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з положеннями п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Згідно ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

Згідно з Постановою Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про становлення фактів, що мають юридичне значення», наведений у ст. 273 ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

У вказаній Постанові зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за престарілим, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293 та п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України та роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальні послуги» чинниками, що можуть зумовити складні життєві обставини є: а) похилий вік; б) часткова або повна втрата рухової активності, пам`яті; в) невиліковні хвороби, хвороби, що потребують тривалого лікування; г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; ґ) інвалідність.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є: особами з інвалідністю І групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговування; дітьми, яким не встановлено інвалідність, але які є хворими на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет І типу (інсулінозалежні), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дітьми, які отримали тяжку травму, потребують трансплантації органа, потребують паліативної допомоги.

У розумінні статті 1 Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» № 2961-IVвід 06.10.2005 року (далі - Закон № 2961-IV), медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону № 2961-IV, рішення медико-соціальних експертних комісій є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними закладами незалежно від типу і форми власності.

Постійний сторонній догляд вид догляду, яким забезпечуються інваліди із вираженими порушеннями в організмі, зумовленими професійними та загальними захворюваннями, травмами, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати гігієнічні потреби, потребують допомоги на прогулянках).

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п.5 ч.2 ст.293 та ч.2 ст.315 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно закону вони породжують юридичні наслідки.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст.315 Цивільного процесуального кодексу України.

Статтею 315 ЦПК України наведено перелік фактів, що мають юридичне значення, справи про встановлення яких розглядаються судом. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Факт здійснення заявником постійного догляду за ОСОБА_2 має юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов`язків у заявника, визначеного Законом України «Про соціальні послуги».

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у цивільній справі № 530/619/24 доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, відповідно до вимог ст. 294 ЦПК України, суд приходить до висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 ..

Керуючись ст. ст. 293,294,317,319,263-265,268,273ЦПК України , суд, -

ВИРІШИВ :

Заяву ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; заінтересовані особи: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; Відділ соціального захисту виконавчого комітету Зіньківської міської ради, місце знаходження: м. Зіньків, вул.Воздвиженська, 40, Полтавського району, Полтавської області про встановлення факту, що має юридичне значення - задоволити.

Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 є єдиною особою, що здійснює постійний сторонній догляд на безоплатній основі за дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , жителькою АДРЕСА_1 як за особою з інвалідністю ІІ - ї групи, яка потребує постійного стороннього догляду у зв`язку з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р. Должко