Постанова

від 09.04.2024 по справі 260/5108/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 260/5108/23 пров. № А/857/25056/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Носа С.П., Гуляка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року (судді Гебеш С.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/5108/23 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю 20.06.2023 звернулося в суд з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» в якому просить стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в загальній сумі 75357,36 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року задоволено позов повністю.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції Приватне виробничо-комерційне підприємство «СТАМЕСТА» подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю. Вважає, що листом № 2 від 15.05.2023 ПВКП «Стаместа» надало відповідь Фонду про те, що на виконання статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» утримує в своєму штаті працівницю ОСОБА_1 (3031902345), інваліда третьої групи. Також інформувало Фонд, що на прохання вище згаданої працівниці, до заробітної плати, яка нараховувалася їй за кожний наступний відпрацьований місяць I, II, III кв. 2022 року, підприємство надало копію наказу про прийняття на роботу працівниці №17 від 17 серпня 2020р. та копію довідки МСЕК, Серія 12 ААВ, №381107 від 09.08.2021 відповідно до якої, працівниця ОСОБА_1 є дійсно інвалідом третьої групи.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Закарпатським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю проведено аналіз діяльності Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» відповідно до вимог законів України «Про зайнятість населення» та «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Згідно з інформацією зазначеною в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2022 рік складає 24 особи, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, складає 0 осіб.

Оскільки середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2022 році становила 71686,96 грн., то за не працевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості відповідача повинен сплатити в дохід державного бюджету 71686,96 грн., сума пені, яку необхідно сплатити дорівнює 3670,40 грн.

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач протягом 2022 року подавав до центру зайнятості інформацію про попит на робочу силу за формою №3-ПН для працевлаштування осіб, які мають інвалідність.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон № 875-XII) встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочих місць осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України чи іншим нормативним актом, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Частиною 1 статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Частиною другою вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у частині 1 статті 239 ГК України вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Відтак, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

При цьому, законом передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України.

Так, відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 ГК України видно, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Таким чином, з огляду на викладені норми, закон пов`язує необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій з обставиною невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

При цьому, суд зазначає, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю згідно з частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу яких за рік становить не менше восьми осіб.

Відповідно до пункту 3.2 та підпунктів 3.2.1, 3.2.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 (далі - Інструкція № 286), середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Облікова кількість штатних працівників за кожен день має відповідати даним табельного обліку використання робочого часу працівників, на підставі якого визначається кількість працівників, які з`явились або не з`явились на роботу.

При обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції № 286 в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.

Таким чином, для визначення середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу на рік враховуються всі категорії працівників облікового складу за виключенням працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом.

Як встановлено з матеріалів справи, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача за 2022 рік складає 24 особи, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, складає 0 осіб (а.с.7).

Частиною 4 статті 308 КАС України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

При цьому, колегія суддів керуючись частиною 4 статті 308 КАС України приймає до уваги докази які надав апелянт та які не міг надати в суд першої інстанції оскільки, справа була розглянута за правилами письмового провадження та ним не отримано копію ухвали про відкриття провадження у справі, що підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу Укрпошти, з причин не вручення «за закінченням терміну зберігання» (а.с.20).

Разом з тим, згідно наказу №17 від 17 серпня 2020 року Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» «По особовому складу» ОСОБА_1 прийнято на роботу з 17 серпня 2020 року складальником заготовок верху взуття з оплатою праці, у відповідності до штатного розпису (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) (а.с.78).

Відповідно до довідки МСЕК, Серія 12 ААВ, №381107 від 09.08.2021 ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи загальне захворюванняЮ інвалідність встановлена на строк до 01 серпня 2024 року (а.с.76).

Листом №2 від 15.05.2023 Приватне виробничо-комерційне підприємство «СТАМЕСТА» повідомило позивача про те, що на виконання статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» утримує в своєму штаті працівницю ОСОБА_1 (3031902345), інваліда третьої групи, в додатках вказано Наказ на прийняття на роботу та Довідка МСЕК (а.с.49).

Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю листом №03-05/1201 від 07.06.2023 повідомив ПВКП «Стамеска», що з поданих роботодавцем документів не вбачається за можливе визначити ті обставини, на які посилається ПВКП «Стаместа», у зв`язку з чим прийнято рішення звернутися з позовною заявою до Закарпатського окружного адміністративного суду для всебічного, повного та обєктивного розгляду всіх обставин (а.с.46).

Колегія суддів аналізуючи подані докази та апеляційну скаргу встановила, що працевлаштування на підприємстві 1 особи з інвалідністю у 2022 році, також підтверджується, податковими розрахунками та відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особа (а.с.50-75), однак згідно вказаної відповіді позивача №03-05/1201 від 07.06.2023 не проведено ґрунтовний аналіз поданих документів йому відповідачем, а тільки вказується про вирішення питання про звернення до суду.

Апеляційним судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач впродовж 2022 року забезпечив працевлаштування особи з інвалідністю в необхідній кількості робочих місць, що у свою чергу виключає допущення ПВКП «СТАМЕСТА» порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а відтак позивачем необґрунтовано застосовано до відповідача адміністративно-господарські санкції та нараховано пеню.

Таким чином, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також їх письмові доводи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позов Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені до задоволення не підлягає.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову в задоволені заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 3 та 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У силу вимог частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що під час подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4026 грн. згідно платіжної інструкції №46 від 05.12.2023, тому колегія суддів вважає, що вказана сума підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №260/5108/23 скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄРДПОУ: 13592841, пл. Ш.Патефі, 14, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) на користь Приватного виробничо-комерційного підприємства «СТАМЕСТА» (ЄРДПОУ: 22106934, вул. Коритнянська, 27, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 4026,00 грн. (чотири тисячі двадцять шість гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді С.П. Нос

В.В. Гуляк

Повний текст постанови складено 10.04.2024