Постанова

від 16.04.2024 по справі 720/414/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 року м. Чернівці Справа № 720/414/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Лисака І.Н.,

суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,

секретар: Собчук І.Ю.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Хотинська міська об`єднана територіальна громада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватне підприємство «Зем-Рес»,

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2024 року, постановлену під головуванням судді Павлінчука С.С., -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, а саме просила: накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ;

накласти арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049, загальною площею 0,0350 га, для ведення селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 ;

заборонити державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів вносити до Державного земельного кадастру будь які відомості, що стосуються земельної ділянки із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048 загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, у тому числі вносити зміни до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчиняти дії щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав;

Провадження №22-ц/822/378/24

заборонити державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів вносити до Державного земельного кадастру будь які відомості, що стосуються земельної ділянки із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049 загальною площею 0,0350 га, для ведення селянського господарства, у тому числі вносити зміни до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчиняти дії щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав.

В обґрунтування заяви вказувала, що між сторонами існує спір щодо усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Вважала, що невжиття відповідних заходів може перешкоджати виконанню рішення суду у разі задоволення позову, або зробити його взагалі неможливим, якщо відповідач відчужить зазначені земельні ділянки, а також призведе до обмеження прав на ефективний судових захист.

На підставі наведеного просила заяву задовольнити.

Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2024 року заяву задоволено частково.

Накладено арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Накладено арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049, загальною площею 0,0350 га, для ведення селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .

Заборонено державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів вносити до Державного земельного кадастру будь які відомості, що стосуються земельної ділянки із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , у тому числі внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав.

Заборонено державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів вносити до Державного земельного кадастру будь які відомості, що стосуються земельної ділянки із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049 загальною площею 0,0350 га, для ведення селянського господарства, яка знаходиться по АДРЕСА_1 , у тому числі внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об`єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об`єкта цивільних прав.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , оскаржила її в апеляційному порядку.

В обґрунтування скарги вказує, що у позивачки ОСОБА_1 відсутні будь-які правовстановлюючі документи чи то на право власності, чи то на право користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 з визначенням меж земельної ділянки.

Наголошує, що важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази, однак таких стороною заявника не надано.

Зазначає, що посилання ОСОБА_1 своїй заяві на ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та висловлення побоювання, що вона не встигне оформити до 2025 року свої земельні ділянки, є безпідставними, оскільки вказаний Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Звертає увагу суду на те, що захід забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки не є співмірним із заявленими позивачем вимогами, рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, у зв`язку із чим просить апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні вказаної заяви позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона позивача просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, дійшла до наступних висновків.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимоги до рішення на час його ухвалення встановлюються нормами ст.263 ЦПК України, однак рішення суду першої інстанції в повній мірі їм не відповідає.

Задовольняючи ухвалу суду частково суд вказав, що матеріалами справи встановлено, що предметом позову є відновлення меж між земельними ділянками із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048, загальною площею 0,1000 га, із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049, загальною площею 0,0350 га, які знаходяться по АДРЕСА_1 та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить позивачу.

Зазначив, що вказані вище земельні ділянки належать на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно №21319949 від 04.06.2020 року, у зв`язку з чим слід задовольнити заяву щодо накладення арешту шляхом заборони їх відчуження, оскільки незабезпечення позову у такий спосіб може утруднити рішення суду про можливе задоволення позову про усунення перешкод у користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, дійшов висновку про задоволення вимоги про заборону державним кадастровим реєстраторам, які входять до складу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальних органів, вносити до Державного земельного кадастру будь які відомості, що стосуються вищевказаних земельних ділянок, оскільки є імовірність зміни їх конфігурації за рахунок сусідніх земель позивача.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, предметом позову є відновлення меж між земельними ділянками із кадастровим номером 7325010100:01:014:0048 загальною площею 0,1000 га, із кадастровим номером 7325010100:01:014:0049 загальною площею 0,0350 га, які знаходяться по АДРЕСА_1 і належать ОСОБА_2 та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка належить позивачу (а.с.23-29).

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та Хотинської міської ОТГ про усунення перешкод в користуванні житловим будинком із земельною ділянкою (а.с.14-19).

Згідно з частинами першою-другою статті 149 ЦПК Україні суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Пунктом 1 - 10 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1-1) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Забезпечення позову - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову є процесуальним засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень, прийнятих за результатами розгляду спору.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Верховний Суд зауважує, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18).

Під час оцінки зазначеної співмірності необхідно враховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року №753/22860/17).

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2021 року у справі №643/12369/19 дійшов висновку, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі №646/5878/20 (за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк», ТОВ «ФК «Маніту» про припинення договору іпотеки та визнання договорів про відступлення права вимоги недійсними), зроблено правовий висновок, що вимоги про припинення та недійсність правочинів полягають у констатації цього факту, і таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню у подальшому та не залежить від наявності у позивача власності на житловий будинок (предмет іпотеки). За вказаних обставин, вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони на відчуження предмета договору іпотеки не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2021 року у справі №638/20248/19 за позовом про визнання договорів купівлі-продажу та іпотеки недійсними дійшов висновку, що предметом позову у справі є позовні вимоги немайнового характеру, забезпечення позову не є співмірними із заявленими позовними вимогами у справі. У разі задоволення позову рішення суду не підлягатимуть примусовому виконанню, а тому суди помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №755/5333/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 766/22071/18.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №263/4484/18 зазначено, що позивач просив визнати недійсними договори позики без застосування правових наслідків недійсності цих правочинів, тому у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру. Таким чином, запропонований заявником вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно не є належним засобом задля усунення ризику невиконання рішення суду в цій справі, оскільки в разі задоволення позову оспорювані договори будуть вважатися недійсними без вчинення додаткових дій для цього. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані судами попередніх інстанцій заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами та не впливають на можливість безперешкодного виконання в майбутньому рішення суду в цій справі.

Подібного висновку дійшов ВС у постанові від 31 травня 2023 року, справа №161/13856/21.

У постанові Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №641/6173/21 зазначено, що: «Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі, ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін га інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, то не є її учасниками: можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Так, заявник ОСОБА_1 вказувала, що звернулася до суду з позовною заявою, де просила відновити межі між її земельною ділянкою та відповідачки, визнати незаконним, скасувати рішення Хотинської міської ради, визнати незаконним дії Хотинської міської ради та зобов`язати вчинити дії, тобто із немайновими вимогами.

Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно із ст.41 Конституції України ч.1 ст.321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Також апеляційний суд зазначає, що на час постановлення ухвали існувала та існує на даний час презумпція правомірності набуття права власності відповідача на нерухоме майно.

Із змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що заходи забезпечення, які просила вжити позивач, фактично направлені на обмеження (позбавлення) відповідача права користування своєю власністю, яке на даний час є чинним, тобто не скасоване у спосіб визначений чинним законодавством, що фактично є неспівмірними із заявленими позовними вимогами.

Відповідно до приписів ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується, а також спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає наявними підстави для забезпечення позову шляхом встановлення певних обмежень щодо спірних земельних ділянок, оскільки такий вид забезпечення позову буде співмірним із заявленими позовними вимогами та стосуються суті спору у справі, предметом позову в якій є усунення перешкод в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, зобов`язання вчинити дії.

Застосування такого заходу забезпечення позову, на переконання колегії суддів, не ,призведе до порушень прав відповідача.

Доводи заяви про забезпечення позову з посиланням на ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» є безпідставними, оскільки вказаний Закон визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв). Спірні земельні ділянки не відносяться до земельних часток (паїв), що належали КСП, тощо.

Забезпечуючи позов у вказаний спосіб, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обраний позивачкою вид забезпечення позову, а саме накладення арешту разом із забороною вчинення певних дій, свідчить про вжиття двох заходів забезпечення позову та може призвести до порушення збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту є крайнім заходом та буде обмежувати право ОСОБА_2 не тільки на розпорядження цим майном, а в певних випадках і користування ним.

При цьому, колегія суддів констатує, що коло осіб, яким обмежується право вносити зміни щодо власника земельних ділянок, зміни конфігурації, тощо, обрано самим заявником, отже підстав розширювати такий перелік з власної ініціативи суду підстав не вбачається.

За таких обставин, виходячи із загальних принципів розумності і справедливості, ухвала суду першої інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою, оскільки постановлена з порушенням вимог процесуального права, що відповідно до вимог ст.376 ЦПК України є підставою для її скасування в частині та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на спірні земельні ділянки.

Згідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційній суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Ухвалу Новоселицького районного суду Чернівецької області від 28 лютого 2024 року в частині накладення арешту на земельні ділянки скасувати з постановленням нової постанови у цій частині.

У задоволенні заяви ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про накладення арешту на земельні ділянки відмовити.

В решті ухвалу залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий І.Н. Лисак

Судді: І.М. Литвинюк

І.Б. Перепелюк