Рішення

від 15.04.2024 по справі 225/582/24

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер судової справи 225/582/24

Номер провадження 2/225/191/2024

Дзержинський міський суд Донецької області

============================================================================

РІШЕННЯ

іменем України

15 квітня 2024 року Дзержинський міський суд Донецької області у складі

головуючого - судді Челюбєєва Є.В.,

за участі секретаря Панасенко Г.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Торецьквугілля» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, що спричинили каліцтво або інше ушкодження здоров`я,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача моральну шкоду, заподіяну умовами виробництва внаслідок виявленого професійного захворювання, отриманого у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що він знаходився з 16.07.1999 по 13.03.2012, з 18.02.2020 по 04.05.2023 у трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля», зокрема з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна». 04.05.2023 був звільнений за станом здоров`я п.2 ст. 40 КЗпП України.

За час роботи на шахті, позивач отримав профзахворювання - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, помірного ІІІ ст., хронічний бронхіт ІІ ст., прикорневий пневмосклероз, ЛН ІІ ст. Факт отримання зазначених захворювань підтверджений медичним висновком Клініки професійних захворювань «Інститутом медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної Академії медичних наук України» № 827 від 12.04.2023.

Відповідно до довідки серії 12 ААВ № 216647 від 11.05.2023 висновком МСЕК йому встановлено 60 % втрати працездатності за сукупністю з 13.10.2023 із встановленням 3-ої групи інвалідності.

Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання відповідною комісією було проведено розслідування випадку хронічного професійного захворювання, та його пов`язано з умовами виробництва на підприємстві відповідача. Цим же актом підтверджено й вину відповідача, що виражається в роботі протягом тривалого часу на підприємствах вугільної промисловості в умовах впливу шкідливих факторів.

У зв`язку з отриманням професійного захворювання він відчуває моральні страждання, фізичний біль, який призвів до порушень нормальних життєвих зв`язків. Це полягає у постійному фізичному болю, слабкості, втомленості, нервозності. Отримане професійне захворювання позбавило його можливості своїх звичаїв та бажань. Все це потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Пошкодженням здоров`я йому заподіяно моральні страждання, на відшкодування яких він просить стягнути 60000 грн.

Провадження у справі відкрито 26.03.2024.

08.04.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача ОСОБА_2 , в якій він зазначив, що позовні вимоги він не визнає в повному обсязі, в задоволенні позову просить відмовити з тих підстав, що позивач не обґрунтовав спричинення моральної шкоди у розмірі 60000,00 гривень, та у позові не наведено будь-яких розрахунків на підтвердження такої суми.

Позивач в судове засідання не з`явився, просив розглянути справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надавши суду письмову заяву, в якій просив справу розглянути без його участі з урахуванням відзиву.

Дослідивши матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16.07.1999 по 13.03.2012, з 18.02.2020 по 04.05.2023 перебував у трудових відносинах з ДП «Торецьквугілля», зокрема з відокремленим підрозділом «Шахта «Центральна». 04.05.2023 був звільнений за станом здоров`я п.2 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до медичного висновку Центральної лікарськоекспертної комісії Клініки професійних захворювань «Інститута медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної Академії медичних наук України» № 827 від 12.04.2023 у позивача виявлено первинно профзахворювання - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, помірного ІІІ ст., хронічний бронхіт ІІ ст., прикорневий пневмосклероз, ЛН ІІ ст.

Відповідно до довідки серії 12 ААА № 139519 від 11.05.2023 висновком Міжрайонної травматологічної МСЕК м. Покровськ Рожковському Є.В встановлено 60 % втрати працездатності за сукупністю, з них : первинно з 11.05.2023 30 % - хронічний бронхіт, 20 % - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість, повторно по трудовому каліцтву 08.06.2002 10%, безстроково із встановленням 3-ої групи інвалідності.

Актом розслідування хронічного професійного захворювання № б/н від 21.04.2023 встановлено, що причиною та обставинами профзахворювання є робота протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 237-1 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року у справі про страхові виплати, в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов`язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (в редакції Закону України від 21 листопада 2002 року № 229-IV) умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Враховуючи зазначені положення основного Закону України та КЗпП України підприємство мало створити потерпілому, як і іншим працівникам належні небезпечні умови праці, за яких факт настання професійних захворювань або іншого пошкодження здоров`я були неможливими.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Сукупність проаналізованих та досліджених в судовому засіданні доказів дає можливість суду зробити висновок про те, що ушкодження здоров`я на виробництві спричинило позивачу моральну шкоду, яка полягає в фізичному болю та в моральних переживаннях, що призвело до змін звичайного образу життя та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці у останнього виникло професійне захворювання. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Необхідно зазначити при цьому, що моральну шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, адже відсутні точні критерії майнового виразу душевного болю, спокою. Отже, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням та матиме суто умовний вираз.

Тобто, при визначенні розміру моральної шкоди суди повинні керуватися вимогами розумності та справедливості, на чому наголошує Верховний Суд в постановах від 14.02.2018 року у справі № 686/10520/15-ц, від 08.05.2018 року у справі № 638/9035/16-ц, від 14.11.2018 року у справі № 487/2120/16.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що визначення розміру моральної шкоди позивачем 60000,00 грн. є необґрунтованим та не підтверджено жодними розрахунками, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачено будь-яких методик розрахунку при визначенні розміру моральної шкоди. Розмір визначається у кожному конкретному випадку окремо.

Окрім того, суду не надано доказів того, що професійні захворювання та втрата працездатності позивача виникла з вини самого позивача.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Отже, з врахуванням ступеня та глибини моральних страждань позивача, керуючись принципом розумності та справедливості, суд знаходить можливим стягнути на користь позивача 50000 грн як відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання встановленого з 11.04.2023 (30 % - хронічний бронхіт, 20 % - хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість).

Разом з тим, суд зазначає, що право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із втратою 10 % професійної працездатності, яка пов`язана з трудовим каліцтвом, отриманим 08.06.2002, виникло у позивача вперше у 2002 році.

20 березня 2007 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», згідно з яким виключений підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21 Закону «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також інші приписи, які кваліфікували відшкодування моральної шкоди як страхові виплати.

Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 зазначив, що право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частини друга та третя статті 5 ЦК України).

Отже, в контексті рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 Закон України Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Відтак, до спірних правовідносин в цьому випадку підлягає застосуванню Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у редакції, під час дії якої позивачеві завдано моральну шкоду у зв`язку з настанням страхового випадку та яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд.

Якщо право на відшкодування завданої умовами виробництва моральної шкоди, яка спричинила втрату потерпілому професійної працездатності, виникло у особи до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 лютого 2007 року, тобто до 20 березня 2007 року, така особа має право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду незалежно від дати звернення з позовом до суду.

Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16 (провадження № 14-463цс18).

Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем вимоги щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок отриманого трудового калітцва 08.06.2002 до Фонду соціального страхування не пред`являлись.

З огляду на вказане, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.12,13,81,89, 141, 263 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Торецьквугілля» (ЄДРПОУ 33839013) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із стійкою втратою 50% професійної працездатності по профзахворюванню, отриманого у зв`язку з ушкодженням здоров`я на виробництві в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн.

В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із втратою 10% професійної працездатності у зв`язку з трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Торецьквугілля», ЄДРПОУ 33839013 в дохід держави судовий збір у сумі 1009,34 грн (одна тисяча дев`ять грн 34 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя Є.В. Челюбєєв