Рішення

від 10.04.2024 по справі 522/1687/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

10.04.24

Справа № 522/1687/22

Провадження № 2/522/2629/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2024 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Чернявської Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Купцова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська політехніка» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги, невикористаної відпустки та стягнення моральної шкоди,

встановив:

Позивач 24.01.2022 року звернувся до суду із позовом до Національного університету «Одеська політехніка» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та невикористаної відпустки.

В обґрунтування позову зазначено, що Позивач з жовтня 2019 року по червень 2020 року перебував у трудових відносинах з Відповідачем. 30 червня 2020 року Позивача було звільнено за власним бажанням з посади робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків 3 розряду, проте Відповідачем порушені умови оплати праці, а саме ознайомлено з наказом про звільнення та видано трудову книжку тільки в грудні 2021 року, при звільненні не було надано вихідної допомоги та компенсації за невикористану відпустку та не виплачено компенсацію за роботу зі шкідливими речовинами та небезпечної роботи. Спеціальний одяг та взуття для роботи він придбав за власний рахунок.

Також зазначає, що у зв`язку із несвоєчасним наданням трудової книжки, Позивач був позбавлений можливості отримувати субсидію за спожиті житлово-комунальні послуги з 01.07.2020 року по 31.12.2021 року.

У зв`язку з чим, просив стягнути з Відповідача заборгованість по заробітній платі за липень 2020 року по грудень 2021 року в розмірі 101946, 00 гривень; суму невиплаченої відпустки та вихідної допомоги 18892, 00 гривень та суми за придбання спецодягу і взуття 8500, 00 гривень.

Ухвалою суду від 25.01.2022 року відкрито провадження по справі в загальному позовному порядку та призначено справу до розгляду на 08.02.2022 року.

08 лютого 2022 року від Позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 2000000, 00 гривень. В обґрунтування зазначено, що Позивач є особою з інвалідністю 2 групи із хронічним захворюванням серця. Разом з цим, Відповідач в порушення ч. 6 ст. 24 КЗпП України під час оформлення на роботу не попередив про небезпечні умови праці, про наявність лако-фарбових приладів, що викликають отруєння та запаморечення.

14 липня 2022 року від Відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у відповідності до якого зазначено, що доводи викладені в позовній заяві є безпідставними, а позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки Позивача було звільнено за власним бажанням на підставі його особистої заяви.

12 серпня 2022 року від Позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у відповідності до якої зазначено, що в день звільнення Позивач був відсутній у НУ «Одеська політехніка» та ніхто його не викликав до учбового закладу з приводу отримання трудової книжки.

17 серпня 2022 року від Позивача до суду надійшла заява про залучення до участі у справ третьої особи.

14 вересня 2022 року від Відповідача до суду надійшла заява про виклик свідка.

14 вересня 2022 року від Позивача до суду надійшли заперечення проти задоволення заяви про залучення третьої особи.

07 жовтня 2022 року від представника Відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, у відповідності до якої просили відмовити у задоволенні вимог позивача викладених в заяві про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку із необґрунтованістю та недоведеністю.

Ухвалою суду від 07.10.2022 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду через повторну неявку позивача.

20.12.2022 року позивачем подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 07.10.2022 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 29.12.2022 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 16.01.2023 року відкрито апеляційне провадження.

Постановою Одеського апеляційного суду від 20.02.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено. Ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 07.10.2022 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Матеріали цивільної справи повернулись до Приморського районного суду м.Одеси 10.04.2023 року, вх №31456/23.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.04.2023 року справа розподілена судді Суворовій О.В.

Ухвалою суду від 18.04.2023 року відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи в загальному позовному порядку, підготовче судове засідання призначено на «03» травня 2023 року.

28.04.2023 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Суворової О.В.

Ухвалою судді Приморського районного суду м.Одеси Ковтун Ю.І. від 04.05.2023 року у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про відвід головуючої судді у справі відмовлено.

18.05.2023 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Суворової О.В.

Ухвалою судді Приморського районного суду м.Одеси Домусчі Л.В. від 14.06.2023 року повторно відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючої судді Суворової О.В.

Ухвалою суду від 16.06.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 10.07.2023 року.

04.07.2023 року втретє до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про відвід головуючого судді Суворової О.В.

Ухвалою суду від 10 липня 2023 року заявлено самовідвід судді Приморського районного суду міста Одеси Суворовій О.В. Матеріали цивільної справи №522/1687/22 передані до канцелярії суду для визначення головуючого судді.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 13.07.2023 року справа розподілена на суддю Чернявську Л.М.

Ухвалою суду від 14 липня 2023 року прийнято до провадження цивільну справу. Призначено проведення підготовчого судового засідання.

В судове засідання 28 липня 2023 року з`явився представник Відповідача. Позивач належним чином сповіщений, до суду не з`явився. Розгляд справи відкладено на 24 серпня 2023 року.

В судове засідання 24 серпня 2023 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Ухвалою суду від 24 серпня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі третьої особи відмовлено.

Також, ухвалою суду від 24 серпня 2023 року клопотання представника Національного університету «Одеська політехніка» про виклик свідка задоволено. Викликано в якості свідка ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 24 серпня 2023 року прийнято заяву ОСОБА_1 про збільшення розміру позовних вимог. Закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до слухання по суті.

21 вересня 2023 року від представника Відповідача надійшов відзив з урахуванням збільшеного розміру позовних вимог, у відповідності до яких зазначено, що Національний університет «Одеська політехніка» вважає, що прямої вини з його сторони не вбачає. Він звільнив позивача за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України, на підставі власноруч написаної заяви, провів всі необхідні розрахунки, направив повідомлення (у зв`язку із відсутністю на роботі позивача, що, своєю чергою, свідчить про невиконання вже з боку позивача взятих на себе умов трудового договору, що виразилося у його відсутності на робочому місці), видав на руки трудову книжку, яку зберігав весь час після факту звільнення позивача у себе, що передбачено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 №58.

02 жовтня 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про призначення експертизи.

В судове засідання 02 жовтня 2023 року з`явився представник Відповідача. Позивач в судове засідання не з`явився, сповіщений про дату судового засідання належним чином.

Протокольною ухвалою суду від 02 жовтня 2023 року долучено до матеріалів справи відзив Відповідача від 21 вересня 2023 року та клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи від 02 жовтня 2023 року залишено без розгляду з підстав пропуску строку на звернення до суду з відповідним клопотанням. Розгляд справи відкладено з підстав першої неявки Позивача в судове засідання по суті на 03 листопада 2023 року.

05 жовтня 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про призначення експертизи.

В судове засідання 03 листопада 2023 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Представник Відповідача надав заяву про проведення судового засідання за відсутності. Розгляд справи відкладено на 06 грудня 2023 року.

28 листопада 2023 року ОСОБА_1 до суду надійшло повторно клопотання про призначення експертизи.

Судове засідання 06 грудня 2023 року не відбулось з підстав оголошення повітряної тривоги в Одесі та Одеській області. Розгляд справи відкладено на 30 січня 2024 року.

В судове засідання 30 січня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Представник Відповідача надав заяву про слухання справи за відсутності.

Позивач причини неявки в судове засідання не повідомив, сповіщався належним чином.

Ухвалою суду від 30 січня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про призначення експертизи залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 30 січня 2024 року визнано явку ОСОБА_1 в судове засідання обов`язковою з метою надання пояснень щодо обставин справи в частині завдання моральної шкоди, які можуть бути відомі лише позивачу.

В судове засідання 01 березня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином. Розгляд справи відкладено на 10 квітня 2024 року.

В судове засідання 10 квітня 2024 року сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Від представника Відповідача до суду надійшло клопотання про долучення довідки про доходи Позивача та розгляд справи за відсутності.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд, з врахуванням повторної неявки учасників справи вирішив розглянути цивільну справу за відсутності учасників справи за наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи положення ч. 2 ст.247ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, з огляду на неявку всіх учасників справи, не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи та надавши належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

30 вересня 2019 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків 3 розряду експлуатаційно-технічного відділу Одеського національного політехнічного університету, що підтверджується Витягом з наказу по Одеському національному Політехнічному Університеті від 30.09.2019 №789-к.

30 червня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву про звільнення з посади робітника з комплексного обслуговування й ремонту будинків 3 розряду експлуатаційно-технічного відділу за власним бажанням.

Відповідно до Витягу з наказу по Одеському національному Політехнічному Університеті від 30.06.2020 №443-к ОСОБА_1 , робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків 3 розряду експлуатаційно-технічного відділу, 30.06.2020 звільнили з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Також, у зазначеному наказі визначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Акту Одеського національного політехнічного університету та повідомлення від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 запропоновано отримати свою трудову книжку у зв`язку зі звільненням 30.06.2020 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Також, в матеріалах справи є лист Одеського національного політехнічного університету від 30.06.2020 року № 904/07-06 Про закінчення строку дії трудового договору та необхідність прибуття для отримання трудової книжки, який адресовано ОСОБА_1 , у відповідності до якого запропоновано прибути до відділу кадрів для отримання трудової книжки, або надати письмову згоду на ім`я ректора для можливості пересилання трудової книжки поштою з доставкою на адресу перебування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримав особисто трудову книжку 04 листопада 2021 року, що підтверджується Витягом з Книги реєстраційних трудових книжок.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, роботодавець зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини роботодавця працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Пунктом 4.2. Інструкції закріплено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то роботодавець в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримав особисто трудову книжку 04 листопада 2021 року, що підтверджується Витягом з Книги реєстраційних трудових книжок.

Слід зазначити, що суд не приймає до уваги твердження Відповідача відносно того, що останній направив повідомлення ОСОБА_1 відносно прибуття до відділу кадрів для отримання трудової книжки, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази направлення відповідного повідомлення.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з 30.06.2020 року до 04.11.2021 року (дата отримання трудової книжки).

Визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», що затвердженийпостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року(далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За приписами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, відповідно до Довідки про доходи № 69 виданої ОСОБА_1 , у квітні та травні 2020 року його заробітна плата складала 4723, 00 грн., а загалом 9446, 00 гривень.

У квітні та травні 2020 року було загалом 40 робочих днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата для оплати часу вимушеного прогулу складає 236,15 грн.

Весь час вимушеного прогулу складає 340 робочих днів, а сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 80 291 грн. (236, 15 *340).

Суд враховує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (№ 61-134ас18), виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення ОСОБА_1 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 80291 гривень 00 копійок.

Слід зазначити, що Позивач, вказує на те, що у зв`язку із несвоєчасним наданням йому трудової книжки, він не міг отримувати субсидію за спожиті житлово-комунальні послуги з 01.07.2020 по 31.12.2021.

Зазначене твердження суд не приймає до уваги, оскільки трудова книжка не має ніякого відношення до субсидії оскільки остання не є одним з документів, після огляду якого призначається субсидія.

Щодо вимог про стягнення суми невиплаченої відпустки та вихідної допомоги в розмірі 18892, 00 гривень, суд зазначає, що залишає відповідну вимогу без задоволення оскільки відповідно до Витягу з наказу по Одеському національному Політехнічному Університеті від 30.06.2020 №443-к ОСОБА_1 , робітника комплексного обслуговування й ремонту будинків 3 розряду експлуатаційно-технічного відділу, 30.06.2020 звільнили з роботи за власним бажанням, відповідно до ст. 38 КЗпП України. Також, у зазначеному наказі визначено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачу була нарахована та виплачена заробітна плата при звільненні у сумі 101946,00 грн., про що свідчать копії табелів, що дає підстави залишити без задоволення відповідні позовні вимоги з підстав їх необґрунтованості. Позивач не довів, що ці кошти ним не отримані.

Щодо вимог про стягнення суми за придбання спецодягу і взуття на суму 8500, 00 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону праці» та ст.163 КЗпП України працівникам на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці видаються безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг та спеціальне взуття (далі спецодяг і взуття).

Порядок придбання, комплектування, видачу, утримання та ведення обліку спецодягу, що використовується працівниками під час трудового процесу встановлений у нормативно-правовому акті з охорони праці НПАОП 0.00-7.17-18 Мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров`я індивідуального захисту на робочому місці.

У разі придбання працівником спецодягу за свої кошти роботодавець зобов`язаний компенсувати всі витрати відповідно вимогам ст.8 Закону України «Про охорону праці», ст.164 КЗпП України та п.7 розд. III НПАОП 0.00-7.17-18

Компенсація за спецодяг та взуття здійснюється на підставі надання працівником відповідної заяви та товарно-касового чеку. Надалі такий спецодяг та взуття є власністю роботодавця та має бути облікований в Особистій картці обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту, встановленої форми згідно п. 9 розд. III НПАОП 0.00-7.17-18. У разі звільнення з роботи працівники повинні повернути облікований спецодяг та взуття роботодавцю, згідно вимогам п.6 III НПАОП 0.00-7.17-18.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 повідомив про придбання за власні кошти спецодягу та взуття свого безпосереднього керівника підрозділу начальника експлуатаційно-технічного відділу ОСОБА_2 ..

Також, в матеріалах справи відсутні товарно-касові чеки на зазначену суму які долучені до облікування в Особистій картці.

У зв`язку з чим, суд залишає без задоволення відповідні вимоги.

Щодо вимог зі стягнення з відповідача моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Руїс Торіха проти Іспанії»).

Згідно ж із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначено в ст.56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Ст.1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає:

1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 та від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду, Позивач зазначав, що є особою з інвалідністю 2 групи із хронічним захворюванням серця. Разом з цим, Відповідач в порушення ч. 6 ст. 24 КЗпП України під час оформлення на роботу не попередив про небезпечні умови праці, про наявність лако-фарбових приладів, що викликають отруєння та запаморечення.

Так у відповідності до ч. 6 ст. 24 КЗпП України забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров`я.

Разом з цим, Позивачем не обґрунтовано, в чому полягає моральна шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу.

Однак в матеріалах справи відсутні будь які докази, які б давали змогу встановити, що ОСОБА_1 за медичним висновком запропонована Відповідачем робота протипоказана за станом здоров`я, а як наслідок відсутні докази порушення Відповідачем відповідних вимог.

Суд зазначає, що у даному випадку незрозумілою є аргументація Позивача в частині стягнення моральної шкоди оскільки доводи та міркування, до яких дійшов позивач під час визначення своєї вимоги не дають можливість встановити причинний зв`язок між затримкою у видачі трудової книжки та посилання Позивача на понесену моральну шкоду під час прийняття на роботу.

Слід зазначити, що судом вживались заходи щодо з`ясування обставин справи в частині завдання моральної шкоди, які можуть бути відомі лише позивачу, що підтверджується ухвалою суду про визнання явки ОСОБА_1 обов`язковою, проте останній до судового засідання не з`явився.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного університету «Одеська політехніка» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та невикористаної відпустки та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Національного університету «Одеська політехніка» (код ЄДРПОУ 43861328) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30.06.2020 року по 04.11.2021 року включно в розмірі 80291 (вісімдесят тисяч двісті дев`яносто одна) гривня 00 копійок;

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16 квітня 2024 року.

Суддя Л. М. Чернявська