Ухвала

від 11.04.2024 по справі 697/1381/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/821/341/24 Справа № 697/1381/23 Категорія: ч.4 ст.185, ч.1ст.357 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

з участю секретаряОСОБА_5 прокурораОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2024 року, яким

ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тараща, Київської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, з середньою спеціальною освітою, не працюючого, засудженого 25.11.2021 Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 122 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі з іспитовим строком терміном на 2 роки, маючий не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість,

визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 357, ч.4 ст. 185 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.1 ст. 357 КК України у виді 1 (одного) року обмеження волі;

- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 та ч.1 ст. 72 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.11.2021, яким він засуджений за ч.1 ст. 122 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі, перерахувавши його в 9 місяців позбавлення волі, та остаточно визначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обчислюється з дня приведення вироку до виконання.

Обрано ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту в нічний час до вступу вироку в законну силу, але не більше 60 днів, заборонивши йому залишати місце свого проживання з 22:00 год. до 06:00 год. наступного дня.

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст.100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку районного суду ОСОБА_8 визнаний винуватим та засуджений за те, що він будучи раніше судимим 25.11.2021 Канівським міськрайонним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 122 КК України до 1 року 6 місяців обмеження волі з іспитовим строком терміном на 2 роки, на шлях виправлення та перевиховання не став та вчинив нові злочини.

Так, ОСОБА_8 , 24 травня 2023 року близько 14:00 год., проходячи поряд з будинком АДРЕСА_1 , побачив, що на дорозі лежить банківська картка, піднявши яку, побачив, що дана картка АТ «УкрСиббанку», до якої було прикріплено рахунок НОМЕР_1 , яка є матеріальною формою одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на носії, і у контексті положень ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст. 1, 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» є офіційним документом, тобто електронним платіжним документом, як засіб доступу до банківських рахунків та яка належала потерпілій ОСОБА_9 , діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, з метою подальшого зняття грошових коштів, що перебували на вказаному банківському рахунку потерпілої ОСОБА_9 , усвідомлюючи, що знайдена ним банківська картка належить іншій особі та не вживаючи будь-яких заходів для їх повернення законному власнику, залишив вказану банківську картку при собі, і таким чином викрав її, після чого цього ж дня, в період часу із 14 годин 28 хвилин до 15 годин 23 хвилин, перебуваючи в м. Каневі, використовуючи вказану банківську картку розраховувався за придбання товарів в магазинах «Диво», «Пан Сазан», «Ніка», «Дар`я» та «Сонях», здійснивши покупки на загальну суму 2131,95 гривень.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан на всій території України, який продовжено Указом Президента України від 01.05.2023 № 254/2023 з 20.05.2023 строком на 90 діб, однак ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що на всій території України діє правовий режим воєнного стану, 24 травня 2023 року, перебуваючи в м. Каневі, Черкаського району, Черкаської області, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, в період воєнного стану, за допомогою викраденої банківської картки AT «УкрСиббанку», до якої закріплений рахунок НОМЕР_1 та яка належить ОСОБА_9 , шляхом здійснення покупок товарів в магазинах м.Канева, а саме: в магазині «Диво», що по вул. Маршала Рибалка, 1а, в м. Каневі о 14 год. 28 хв. на суму 160 грн., в магазині «Пан Сазан», що по вул. Героїв Дніпра, 35/9а, о 14 год. 40 хв. на суму 399 грн. та 220 грн., о 15 год. 18 хв. на суму 490 грн., о 15 год. 20 хв. на суму 49 грн., в магазині « Ніка», що по вул. Шевченка, 47, о 14 год. 51 хв. на суму 194,50 грн., в магазині «Дар`я», що по вул. Шевченка, 47 о 15 год. 02 хв. на суму 399,95 грн., в магазині «Сонях», що по вул. Героїв Дніпра, між будинками №19 та №24, о 15 год. 23 хв. на суму 36 грн. та 183,50 грн., таємно викрав з вказаного банківського рахунку потерпілої ОСОБА_9 грошові кошти в загальній сумі 2131,95 грн., чим завдав останній майнової шкоди на вказану суму.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , що діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.02.2024 в частині визнання винним ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України та просить та закрити в цій частині кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.

Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07.02.2024 року змінити в частині призначення ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України, а саме, із застосуванням ст.69 КК України пом`якшити покарання до трьох років обмеження волі. Вважати ОСОБА_8 засудженим на підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк три роки один місяць. Виключити з вироку посилання на призначення ОСОБА_8 покарання за сукупністю злочинів на підставі ст.70 КК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що з наведеного в тексті вироку зрозуміло, що банківську карту ОСОБА_8 знайшов на дорозі біля будинку, а викраденням, відповідно до тлумачень кримінального кодексу України, є умисне протиправне корисливе заволодіння чужим майном шляхом його вилучення з володіння власника або особи, яка його замінює. Насамперед, викрадення майна може полягати у крадіжці чи грабежі. Також в рішенні не зазначено, що ОСОБА_8 мав умисел на викрадення банківської карти.

Крім того судом не враховано показань обвинуваченого ОСОБА_8 в яких він зазначав, що банківську карту він знайшов поруч з будинком АДРЕСА_1 . Слід звернути увагу суду, що саме в цьому будинку проживає ОСОБА_8 і знаходився він фактично за місцем свого проживання. Обвинуваченим не було вчинено жодних дій щодо викрадення банківської карти. Лише після того як обвинувачений ОСОБА_8 , знайшов банківську карту в нього виник умисел на ймовірне заволодіння коштами, які могли б знаходитись на банківській карті. Проте судом під час допиту в судовому засіданні обвинуваченого не з`ясовано коли саме у нього виник умисел на заволодіння коштами, які були на карті.

Сторона захисту вважає, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність саме в частині притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.357 КК України ОСОБА_8 та вбачає за можливе виправдати його на підставі п.2 ч.1 ст.284 КК України за відсутністю в його діях ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України.

В подальшому не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст.185 КК України вважає, що при ухваленні вироку судом призначено покарання, що є занадто суворим.

Просить суд врахувати особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який характеризується позитивно, вину у вчиненні інкримінованого діяння визнав повністю, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом`якшуючих покарання обставин - щире каяття та наявність на утриманні неповнолітньої дитини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а також відсутність претензій з боку потерпілої, а тому просить застосувати до ОСОБА_8 положення ст.69 КК України.

В своєму запереченні на апеляційну скаргу, прокурор вважає доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_8 необґрунтованими та безпідставними, а тому просить апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду без змін.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст.370 КПК України, вирок суду повинен бути законним та обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ці вимоги закону місцевим судом виконані не в повному обсязі.

Висновок суду, щодо доведеності вини ОСОБА_8 в інкримінованих діяннях, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України ґрунтуються на обґрунтованих доказах, який визнав вину в повному обсязі та повністю погодився із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, а висновок суду відповідає фактичним обставинам справи, яка розглянута в порядку ст.349 КПК України.

Дії ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч.1 ст. 357 КПК України - викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів та за ч.4 ст.185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вичнене в умовах воєнного стану.

Під час розгляду апеляційної скарги, колегія суддів враховує постанову від 27 лютого 2018 року Великої Палати Верховного Суду в справі № 756/5578/15-к, провадження № 13-3зво18 де зазначено, що національне законодавство, зокрема ч. 2 ст. 394 КПК України, встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним. Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій КПК України не обмежується. Тобто норми КПК України не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.

У такому випадку апеляційне оскарження вироку місцевого суду, постановленого із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 КПК України, з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (наприклад неправильної правової кваліфікації дій засудженої особи) або істотного порушення вимог кримінального процесуального закону (наприклад порушення правил підсудності) не обмежується (постанова від 30.01.2020 у справі №359/4066/19).

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.357 КК України.

Згідно усталеної практики, якою керувався Верховний Суд в постанові від 23.03.2023 у справі № 464/28889/20, заволодіння чужим майном особою, яка знала, кому належить це майно, та усвідомлювала, що власник може за ним повернутися, у випадках, коли таке майно фактично не вибуло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте ним), слід розцінювати як крадіжку чужого майна, а не привласнення знахідки.

Низку критеріїв для відмежування крадіжки від знахідки наведено також у постанові Верховного Суду України від 06.03.2014 у справі № 5-2кс14. При їх формулюванні судом звернуто увагу на те, що, здійснюючи заволодіння чужим, майном, особа усвідомлює, що воно належить конкретному власнику і що вона обертає його на свою користь протиправно, шляхом таємного викрадення.

Зміст суб`єктивної сторони цього діяння розкривається через предмет і об`єктивну сторону, зокрема через зовнішні поведінкові ознаки: місце, час, спосіб та обставини вчинення кримінального правопорушення.

Предметом крадіжки завжди є чуже майно, яке може перебувати на відкритій місцевості, у місцях загального користування чи в іншому доступному місці. Місце розташування: такого майна не завжди означає, що воно є нічийним, таким, від якого власник відмовився чи втратив з ним зв`язок.

Про умисел на викрадення майна може свідчити поведінка винної особи під час та після діяння. Навіть якщо ця особа до виявлення майна мала якийсь свій порядок дій, після його виявлення відмовляється від своїх планів, заволодіває майном і зникає з місця події.

Таким чином, про наявність ознак викрадення майна, що тимчасово опинилося поза увагою власника, який не втрачав над ним контролю і може: його поновити, можуть свідчити:

1. індивідуальні ознаки майна (тип, вид, найменування, особливості тощо), за характеристикою яких винна особа має можливість визначити власника майна;

2. режим доступу до місця перебування виявленого майна (вільний або обмежений, публічно доступне або громадське місце, територія під охороною

або інше публічно недоступне місце);

3. зазвичай нетривалий час, упродовж якого у винної особи формується і реалізується намір заволодіти майном;

4. причини появи майна на місці виявлення, умови та обставини його перебування там, з яких можна визначити ознаки належності майна конкретній особі та простежити її зв`язок з ним.

Відповідна правова позиція щодо кваліфікації за ч. 1 ст. 357 КК України дій особи яка заволоділа загубленою банківською карткою та використала її в особистих цілях шляхом зняття коштів з банківського рахунку викладена в постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №377/219/20.

За вказаних обставин кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч.1 ст.357 КК України, відповідає вимогам матеріального права та практики Верховного Суду.

Крім того колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з приводу того, що воєнний стан не вплинув на вчинене ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, а тому дії останнього не вірно кваліфіковані за ч.4 ст.185 КК України.

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.01.2024 року у справі № 722/594/22, щодо оцінки крадіжки, вчиненої в умовах воєнного стану (ч. 4 ст. 185 КК України), в ухвалі від 17.01.2023 у справі № 404/3367/22 та зазначив, що кваліфікуюча ознака «вчинення злочину в умовах воєнного стану» не є тотожним поняттям до обставин вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

Аналогічна позиція міститься в ухвалах від 23.11.2022 (справа № 466/1973/22), від 05.12.2022 (справа № 175/965/22), від 31.07.2023 (справа № 369/9491/22), від 08.08.2023 (справа №759/1736/21), від 01.09.2023 (справа № 643/2261 /23), від 08.09.2023 (справа № 725/585/23), а також у постановах від 02.03.2023 (справа № 477/378/22) та від 30.08.2023 (справа № 629/1724/22), у яких ККС, переглядаючи судові рішення щодо осіб, засуджених за різні злочини, не ставив під сумнів правильність кваліфікації дій винних осіб за кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного стану».

Слід зауважити, що ця кваліфікуюча ознака не містить вказівку на конкретну територію вчинення злочину. Сама обставина введення на всій території України правового режиму воєнного стану зумовлює необхідність кваліфікації низки майнових злочинів (ст.ст. 185 - 187, 189 та 191 КК України) за ч. 4 відповідних статей.

Під час касаційного розгляду справи № 722/594/22 суд дійшов висновку, що норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч. 4 ст.185 КК України, підлягає застосуванню у разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану», а «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що за ч.4 ст.185 КК України відповідальність настає за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, один з яких відноситься до кримінальних проступків, а інший до тяжкого злочину, які вчинив в період іспитового строку, який в суді першої інстанції вину визнав повністю, що свідчить про його відношення до скоєного, позитивно характеризується по місцю проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, на спеціальних обліках не перебуває, наявність пом`якшуючої покарання обставини - щире каяття, відсутність обтяжуючої покарання обставин.

Відповідно до вимог ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого і за змістом ст.65 КК України, таке покарання повинно бути необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КК України за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті Особливої частини цього кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Відповідно до положень ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Перевіривши усі посилання та доводи викладені в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів вважає, що вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України підлягає зміні в бік пом`якшення.

Відповідно до положень ст.66 КК України, в якості обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів враховує - щире каяття, добровільне відшкодування завданої шкоди та знаходження на утриманні неповнолітньої дитини.

Підстава застосування ст. 69 КК складається з двох елементів, що характеризують вчинений злочин і особу винного, а саме: а) наявність кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризують особу винного.

З вироку суду першої інстанції вбачається, що в якості обставин, які пом`якшують покарання враховано щире каяття. При цьому обтяжуючих покарання обставин не встановлено, однак місцевий суд прийшов до хибного рішення про відсутність підстав для застосування положень ст.69 КК України, тому остаточне покарання призначене місцевим в тому числі на підставі ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України в мінімальному розмірі 5 років 1 місяць позбавлення волі є занадто суворим, яке не ґрунтується на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та не сприяє досягненню справедливого балансу між правами і свободами обвинуваченого та захистом інтересів держави й суспільства.

Дотримуючись загальних засад призначення покарання, колегія суддів крім декількох обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , відсутність обтяжуючих покарання обставин, який вину в суді апеляційної інстанції визнав, що свідчить про його відношення до скоєного, враховує суму завданих збитків 2131,95 грн., яка відшкодована потерпілій, що істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність претензій з боку потерпілої сторони, позитивну характеристику за місцем проживання, а тому вважає можливим застосувати до призначеного ОСОБА_8 покарання за ч. ст.185 КК України норми ст.69 КК України, перейшовши до більш м`якого покарання у виді обмеження волі.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Колегія суддів вважає можливим застосування положень ст.69 КК України до покарання за ч.4 ст.185 КК України, а відтак слід пом`якшити ОСОБА_8 покарання з 5 років позбавлення волі до 3 років обмеження волі. На підставі статей,70,71 КК України остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 3 років 1 місяць обмеження волі, яке буде справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».

Згідно ст.404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання із застосуванням ст.69 КК України, а відтак апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 підлягає до часткового задоволення.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає до часткового задоволення, а вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 404, 405, ч.1 п.2 ст. 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_8 - змінити в частині призначеного покарання.

Пом`якшити ОСОБА_8 покарання за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України з 5 (п`яти) років позбавлення волі до 3 (трьох) років обмеження волі.

Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч.4 ст.185 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 3 (трьох) років обмеження волі; за ч.1 ст.357 до 1 (одного) року обмеження волі.

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_8 покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднати невідбуте покарання у виді 1 місяця обмеження волі за вироком Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.11.2021 та остаточно призначити ОСОБА_8 покарання 3 (три) роки 1 (один) місяць обмеження волі.

В решті вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_8 - залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий-суддя -

Судді -