Рішення

від 10.04.2024 по справі 904/295/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.04.2024м. ДніпроСправа № 904/295/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМА", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки № АКАМА-ТВІН 2014 від 01.03.2014 у загальному розмірі 2 279 332,76 грн.

Представники:

від позивача: Желдаков Я.І., адвокат (поза межами суду);

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА:

Приватне акціонерне товариство "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМА" заборгованість за договором поставки № АКАМА-ТВІН 2014 від 01.03.2014 у загальному розмірі 2 279 332,76 грн., що складається з: основний борг у розмірі 1 884 370,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 301 723,87 грн., 3% річних у розмірі 93 238,00 грн., а також просить стягнути судові витрати у розмірі 49 189,99 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 21.02.2024 о 12:00 год.

30.01.2024 через систему "Електронний суд" представник позивача направив до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2024 заяву представника позивача - Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено та підготовче судове засідання, яке призначене на 21.02.2024 о 12 год. 00 хв., вирішено проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

У підготовче судове засідання 21.02.2024 відповідач повноважного представника не направив, про причини не явки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2024 оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 20.03.2024 о 11:00 год. та проводити в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

27.02.2024 через систему "Електронний суд" представник позивача направив до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024 задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" про забезпечення позову.

У підготовче судове засідання 20.03.2024 відповідач повноважного представника не направив, про причини не явки суд не повідомив.

У підготовчому судовому засіданні 20.03.2024, представником позивача зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.04.2024 о 11:30 год. в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

У призначене судове засідання з розгляду справи по суті 10.04.2024 відповідач повноважного представника не направив, про дату час та місце повідомлявся належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що Відповідач зареєстрував електронний кабінет, відповідно до ч.7 ст.6 ГПК України ухвала суду вручалася йому в електронній формі шляхом направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Зі змісту повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету відповідача вбачається, що ухвали суду були доставлені в кабінет ЕС відповідача, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вищенаведені положення ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду є такми, що отримані відповідачем.

Отже, відповідач повідомлений про відкриття провадження та про дату час та місце розгляду справи належним чином.

Проте, відповідач не скористався правом на надання відзиву на позов.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалами суду по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.

Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.

Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.

Відсутність представника відповідача у судовому засіданні не перешкоджає прийняттю судового рішення у справі за наявними у справі матеріалами й не порушує принцип змагальності сторін.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 10.04.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за Відповідачем обліковувалась заборгованість в розмірі 1 884 370,89 грн. перед Позивачем, яка виникла внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором поставки № АКАМА-ТВІН 2014 від 01.03.2014 щодо повної та своєчасної оплати прийнятої від останнього продукції.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Як убачається з матеріалів справи, що 01 березня 2014 року між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВІН-ДРУК (далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю АКАМА (далі - Відповідач, Покупець) було укладено договір поставки № АКАМА-ТВІН 2014 (далі - Договір поставки).

Відповідно до п. 1.1. Договору поставки за умовами цього Договору Постачальник зобов`язується виготовити і передати у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити поліграфічну продукцію у вигляді комплектів етикеток (далі - Продукція) в строк, в кількості і в порядку відповідно до умов цього Договору.

Пунктом 4.1. Договору поставки зазначено, що загальна вартість цього Договору складається з сум, зазначених у всіх видаткових накладних, оформлених сторонами протягом строку дії цього Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору поставки приймання Покупцем Продукції здійснюється на складі Покупця за адресою: м. Дніпро.

Згідно з п. 5.2. Договору поставки поставка і приймання продукції відбувається відповідно до Інструкції про порядок приймання народного споживання за якістю (П-7) і кількістю (П-6), затвердженої постановами Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. і 15.06.1965р. відповідно (з доповненнями і поправками, внесеними до цих Інструкцій Постановою Державного арбітражу СРСР від 14.11.1974 № 98).

Пунктом 6.1. Договору поставки встановлено, що оплата Товару здійснюється на протязі 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту поставки Продукції.

Відповідно до п. 6.2. Договору поставки ці умови оплати продукції діють протягом усього терміну дії цього Договору і поширюються на всі додатки до цього Договору, якщо в самих додатках не встановлені інші умови та строки оплати.

Позивач зазначив, що між ним та відповідачем були дуже тривалі господарські правовідносини таактивно співпрацювали з 2014 року по 2022 рік.

Станом на дату подання позову у відповідача сформувалась заборгованість у розмірі 1 884 370,89 грн. у зв`язку з не сплатою рахунків за фактично поставлену продукцію. Більша частина поставленої продукції Товариству з обмеженою відповідальністю АКАМА була прийнята у повному обсязі, зауважень щодо якості та кількості поставленої продукції від Відповідача не надходило.

Стосовно невеликої кількості продукції, яка не була прийнята, сторонами були оформлені повернення копії яких додаються до суду та які відображені у акті звірки.

Отже, станом на дату подання позову Товариством з обмеженою відповідальністю АКАМА не було сплачено Позивачу за поставлену продукцію по наступним Видатковими накладним та Рахунками на оплату:

- Видаткова накладна №1526 від 29.10.2021 на загальну суму 110 125,08 грн. (не сплачена частково у розмірі 100626,59 грн.) - Рахунок на оплату №2385 від 29.10.2021;

- Видаткова накладна №1639 від 18.11.2021 на загальну суму 202 922,50 грн. (не сплачена частково у розмірі 197571,90) - Рахунок на оплату №2562 від 18.11.2021;

- Видаткова накладна №1712 від 02.12.2021 на загальну суму 187 264,90 грн. - Рахунок на оплату №2700 від 02.12.2021;

- Видаткова накладна №1737 від 07.12.2021 на загальну суму 114 406,19 грн. - Рахунок на оплату №2729 від 07.12.2021;

- Видаткова накладна №1750 від 07.12.2021 на загальну суму 2 439,00 грн. - Рахунок на оплату №2754 від 07.12.2021;

- Видаткова накладна №1853 від 22.12.2021 на загальну суму 63 302,40 грн. - Рахунок на оплату №2902 від 22.12.2021;

- Видаткова накладна №62 від 19.01.2022 на загальну суму 94 953,60 грн. - Рахунок та оплату №84 від 19.01.2022;

- Видаткова накладна №69 від 21.01.2022 на загальну суму 213 645,60 грн. - Рахунок на оплату №96 від 21.01.2022;

- Видаткова накладна №77 від 24.01.2022 на загальну суму 213 645,60 грн. - Рахунок на оплату №108 від 24.01.2022;

- Видаткова накладна №105 від 27.01.2022 на загальну суму 180 675,60 грн. - Рахунок на оплату №146 від 27.01.2022;

- Видаткова накладна №166 від 09.02.2022 на загальну суму 317 830,80 грн. - Рахунок на оплату №243 від 09.02.2022;

- Видаткова накладна №167 від 09.02.2022 на загальну суму 67 520,71 грн. - Рахунок на оплату №244 від 09.02.2022;

- Видаткова накладна №232 від 21.02.2022 на загальну суму 94 200,00 грн. - Рахунок на оплату №330 від 21.02.2022;

- Видаткова накладна №233 від 21.02.2022 на загальну суму 36 288,00 грн - Рахунок на оплату №331 від 21.02.2022.

Всі видаткові накладні підписані Власовою Ганною Леонідівною, яка діяла на підставі довіреності від 04 січня 2021 року до 31.12.2021 та на підставі довіреності № 8 від 10 січня 2022 року до 31.12.2022.

Позивач зазначив, що є єдина не підписана видаткова накладна № 1526 від 29 жовтня 2021 року. Вищевказана видаткова накладна направлялась Відповідачу разом з продукцією, шляхом направлення товару засобами Нової пошти, однак, з невідомих причин підписаною вона не повернулась.

Відповідно накладних на передачу готової продукції №2770 від 22 жовтня 2021 р., № 2777 від 23 жовтня 2021 р., № 2801 від 25 жовтня 2021 р. товар, що зазначений у видатковій накладній № 1526 від 29 жовтня 2021 року був виготовлений виробництвом Позивача у повному обсязі.

Аналогічна інформація, вбачається і з оборотно-сальдових відомостей за період з 22.10.2021 по 29.10.2021.

З видаткової накладної № 1526 від 29 жовтня 2021 року, вбачається, що виготовлена продукція відпущена на користь ТОВ Акама за підписом Голови правління та Головного бухгалтера позивача.

Жодних зауважень з приводу продукції, яка була отримана ТОВ АКАМА на підставі видаткової накладної №1526 від 29 жовтня 2021 року від Відповідача не надходило. При тому, що як вбачається з матеріалів справи, підприємства на той час продовжували співпрацю.

Також позивач зазначив, що ним було зареєстровано Податкову накладну № 6 від 29.10.2021 року в єдиному реєстрі податкових накладних та ТОВ АКАМА отримав відповідне нарахування податкового кредиту за куплену, але фактично ще не оплачену продукцію на підставі видаткової накладної № 1526 від 29 жовтня 2021 року.

Продукція направлялась Позивачем Відповідачу або шляхом її надсилання за допомогою Товариства з обмеженою відповідальністю Нова пошта, що вбачається зі специфікацій рахунків-фактури та актів здачі-прийняття робіт, або за допомогою автомобільних перевізників, що вбачається з копій товаро-транспортних накладних.

У зв`язку з існуючою заборгованістю Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 19.12.2023 року, відповідно до якої останньому було запропоновано протягом 10 календарних днів з моменту отримання претензії перерахувати на розрахунковий рахунок Позивача усю суму заборгованості..

Також, до претензії було додано 2 примірника акту звірки взаємних розрахунків станом за період з 30.09.2021 по 19.12.2023, з пропозицією один підписаний примірник направити Позивачу шляхом поштової кореспонденції.

Однак, претензія була проігнорована, заборгованість не була сплачена, а підписаний примірник акту звірки взаємних розрахунків станом за період з 30.09.2021 по 19.12.2023 від Відповідача не повернувся.

У зв`язку з цим, Позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та умов укладеного договору, з метою стягнення заборгованості, що створилася.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

В силу ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поставки товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Щодо суми основного боргу

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-лродажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 663 ЦК України регламентує, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 664 ЦК України встановлено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Як вбачається з наданих до суду видаткових накладних Продукція була отримана Відповідачем. Жодних зауважень щодо якості та кількості отриманої продукції від Відповідача не надходило.

Отже, Позивачем було виконано свій обов`язок за договором у повному обсязі, а саме поставлена замовлена Продукція Відповідачу.

Як зазначалось вище, пунктом 6.1. Договору поставки встановлено, що оплата Товару здійснюється на протязі 90 (дев`яносто) календарних днів з моменту поставки Продукції.

Відповідно до наданих до суду видаткових накладних, остання поставка продукції відбулась 21.02.2022.

Отже, повна сума заборгованості, яка стягується у розмірі 1 884 370,89 грн. була сформована та підлягала оплаті до 22.05.2022.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 1 884 370,89 грн є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат

Внаслідок неналежного виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 93 238,00 грн за період з 23.05.2022 по 15.01.2024, а також інфляційні втрати у розмірі 301 723,87 грн за період з червня 2022 року по грудень 2023 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв`язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.

Відповідно до вищевикладеного, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд же розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням встановлених обставин щодо здійснення Позивачем поставки товару та порушення Відповідачем своїх зобов`язань в частині сплати за нього визначеної договором суму, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про дію заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2024, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Таким чином, оскільки позовні вимоги Дніпровської міської ради в даній справі суд задовольнив, при цьому вжиті заходи забезпечення позову є гарантією виконання рішення суду і потреба у забезпеченні позову на час ухвалення рішення не відпала, такі заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрати зі сплати судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову покладаються на відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. З ст. ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на. виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Доказами, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу є Договір про надання правничої (правової) допомоги № 23454034/1 від 11.12.2023 року, рахунок на оплату та платіжні доручення на оплату послуг.

Відповідно до умов пункту 3.2. Договору про надання правничої допомоги Сторони домовились, що ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО ТВІН-ДРУК, здійснює перший платіж у розмірі 30 000 гри. (тридцять тисяч гривень) сплачується Клієнтом протягом 2 (двох) банківських днів з моменту підписання Сторонами цього Договору. Виплата другого платежу у розмірі 10% від задоволеної суми позовних вимог сплачується Клієнтом, протягом 2 (двох) банківських днів з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості.

З копії наданого рахунку, вбачається що вартість підготовки позовної заяви про стягненні заборгованості з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ АКАМА (код ЄДРПОУ 34916892) становить - 15000 грн.

Враховуючи той факт, що в договорі про надання правничою допомоги встановлений фіксований розмір гонорару адвоката, Позивач, з метою відсутності спекулювання з боку Відповідача щодо розміру витрат на правничу допомогу, зазначає, що адвокатом надано звіт про детальний опис робіт, які виконані адвокатом для подання позову до суду.

Зі звіту вбачається, що попередній аналіз та вивчення документів з метою оцінки перспектив звернення до суду для стягнення заборгованості становить - 3000 грн., підготовка претензії до ТОВ АКАМА становить - 1.000 грн, формування правової позиції, підготовка позовної заяви, пошук та правовий аналіз практики Верховного Суду для обгрунтування позовних вимог та формування пакету документів для звернення до суду, зокрема засвідчення копій документів становить - 11000 грн.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, в постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція міститься у додатковій постанові Верховного Суду від 16 червня 2022 року у справі № 873/244/21.

Іншими словами, приймаючи до уваги виконаний адвокатом обсяг робіт (наданих послуг), витрачений адвокатом час, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тобто послуги адвоката зведені лише до підготовки позовної заяви, а також сталість правктики у подібних справах, суд вважає такі витрати на професійну правничу (правову) допомогу не обґрунтованими та такими, що не відповідають критеріям розумності та пропорційності, та є співмірними. Доказів зворотнього відповідачем не надано.

Здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, беручи до уваги те, що дана справа не є складною, а також, керуючись, зокрема, такими критеріями як обґрунтованість, пропорційність, співмірність та розумність розміру заявлених до стягнення витрат, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи приписи ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд погоджується з позицією заявника про те, що заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу 15 000 грн, відповідають критеріям співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 126, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКАМА" (49000, м. Дніпро, вул. Океанська, буд. 3; код ЄДРПОУ 38836656) на користь Приватного акціонерного товариства "Виробниче підприємство "ТВІН-ДРУК" (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 149; код ЄДРПОУ 23454034) основний борг у розмірі 1 884 370,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 301 723,87 грн., 3% річних у розмірі 93 238,00 грн., а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 34189,99 грн, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1 514,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано - 16.04.2024.

Суддя В.Г. Бєлік