Рішення

від 05.04.2024 по справі 910/1126/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.04.2024Справа № 910/1126/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «ВТОРЕС»

до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва»

про стягнення 16 529,39 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «ВТОРЕС» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» (далі - відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 16 529,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю набуття відповідачем грошових коштів за договором №1321 від 31.05.2019 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду з посиланням на постанову Київського апеляційного господарського суду у справі №910/4872/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/1126/24, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

20.02.2024 в системі «Електронний суд» відповідачем було сформовано відзив на позову заяву, в якому проти позову заперечено з посиланням на те, що в рамках господарської справи №910/4872/22 було доведено факт наявності у ПАТ «Вторес» заборгованості з орендної плати, яка виникла внаслідок невиконання останнім умов договору №1321 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2022, яке залишене без змін постановою Верховного суду від 13.02.2024.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «ВТОРЕС» про стягнення (з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог) 87 281,39 грн боргу з орендної плати, 5 526,66 грн 3% річних, 14 243,70 грн інфляційних втрат, 17,40 грн пені, 6 694,89 грн боргу по відшкодуванню витрат балансоутримувача, 107,67 грн пені, 0,53 грн 3% річних, 1 489,03 грн інфляційних втрат.

Публічним акціонерним товариством «ВТОРЕС» у справі №910/4827/22 заявлено зустрічні вимоги до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» про визнання недійсним пункту 3.1 Договору № 1321.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 у справі №910/4827/22 задоволено повністю первісний позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» до Публічного акціонерного товариства «Вторес». Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Вторес» на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» за договором № 1321 від 31.05.2019 про передачу майна територіальної громади міста Києва 87 281,39 грн. боргу з орендної плати, 5526,66 грн. 3% річних, 14 243,70 грн. інфляційних втрат, 17,40 грн. пені; за договором №0305/86-К від 01.10.2016 про надання послуг та відшкодування витрат балансоутримувача 6 694,89 грн. боргу по відшкодуванню витрат балансоутримувача, 107,67 грн. пені, 0,53 грн. 3% річних, 1 489,03 грн. інфляційних втрат, 4 962,00 грн. судового збору. Відмовлено Публічному акціонерному товариству «Вторес» у позові до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Під час вирішення справи №910/4827/22 Господарський суд виходив із того, що: 1) пунктом 3.1 Договору № 1321 визначена орендна плата за базовий місяць розрахунку в розмірі 6 208,33 грн без ПДВ станом на 09.04.2019; 2) орендна плата за кожний наступний місяць визначається з урахуванням пункту 3.2 Договору № 1321; 3) на час укладення Договору № 1321 механізм розрахунку орендної плати за користування об`єктом оренди, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, визначався Методикою, в редакції рішення № 21/4085, відповідно до якої у разі оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна розмір річної орендної плати визначається за певною формулою, в якій підлягала застосуванню орендна ставка, визначена згідно з таблицею 2; пункт 10 цієї таблиці передбачав, що ставка 25 % застосовується для розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини на відстані менше ніж 200,0 м від житлових будинків, а ставка 5 % для розміщення цих же суб`єктів на відстані 200,0 м та більше від житлових будинків.

При цьому, суд відхилив доводи орендаря про те, що рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду визнано нечинним, протиправним та скасоване рішення № 21/4085 в частині визначення орендних ставок для розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини, яке набрало законної сили 11.02.2020, відповідно до орендаря не може бути застосована ставка 25 %, а повинна застосовуватися ставка 5 %, вказавши на те, що на момент укладення Договору № 1321 Методика, в редакції рішення № 21/4085, була чинною та обов`язкової для сторін, а відтак зміст істотної умови (пункту 3.1) договору про розмір орендної плати не суперечив вимогам законодавства, що були чинним на момент укладення договору.

У зв`язку з чим суд вказав на відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання недійсним пункту 3.1 Договору № 1321.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 у справі № 910/4827/22 в оскаржуваній частині скасовано з прийняттям нового в цій частині - про відмову в первісному позові з новим розподілом судових витрат.

Скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 у справі №910/4827/22 Північний апеляційний господарський суд вказав, що Методика, в редакції рішення №21/4085, не може застосовуватися до правовідносин сторін з моменту визнання її нечинною, протиправною і скасування за рішенням суду, яке набрало законної сили 11.02.2020, з огляду на наданий відповідачем розрахунок орендної плати за Договором № 1321, зазначив, що починаючи з 12.03.2020 по квітень 2022 розмір орендної плати мав розраховуватись, виходячи із ставки 5%, а відтак встановив наявність переплати у відповідача за договором оренди.

Враховуючи наведені обставини, Публічне акціонерне товариство «ВТОРЕС» просить суд стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» вважаючи як безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 16529,39 грн. з посиланням на ст. 1212 ЦК України.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 ст. 11, частин 1, 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Так, зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов.

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави вважають такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Отже, якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у вигляді розірвання договору.

Відтак, задля застосування до спірних правовідносин у справі ст. 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити факт наявності або відсутності між сторонами у справі правовідносин, які б свідчили про наявність або відсутність правових підстав для перерахування заявлених до стягнення грошових коштів.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. За положенням частини 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Аналогічний висновок зробив Верховний суд у складі колегії суддів КГС в постанові від 21.02.2020 № 910/660/19.

Отже, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої ст. 11, частини першої ст. 177, частини першої ст. 202, частини першої ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст. 11 ЦК України.

Частина 2 ст. 651 ЦК України передбачає, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

З аналізу норм статей 651 ЦК України та 188 ГК України вбачається, що за загальним правилом, встановленим чинним як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання господарських та цивільних договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору).

Враховуючи, що між позивачем та відповідачем, у відповідності до ст. 11 ЦК України та ст. 179, 180, 181 ГК України, укладено, діяв та нечинним у судовому порядку договір №1321 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду не визнавався, позивач підставно сплачував кошти згідно умов діючого договору, а відповідач правомірно їх отримував.

Окрім того, постановою Верховного суду від 13.02.2024 у справі № 910/4827/22 постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 скасовано, рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 в оскаржуваній частині залишено в силі.

Під час перегляду в касаційному порядку справи № 910/4827/22 Верховний суд звернув увагу, тоді як суд апеляційної інстанції, вказавши, що з моменту визнання нечинним, протиправним і скасування рішення Київської міської ради № 21/4085 в частині визначення у Методиці орендних ставок для розміщення суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність зі збору та сортування вторинної сировини, розмір орендної плати повинен розраховуватися з урахуванням ставки 5%, апеляційний господарський суд не врахував, що відповідний розмір орендної плати сторони добровільно в договорі не погоджували, та, відповідно, не спростував висновок суду першої інстанції про те, що договірні зобов`язання повинні виконуватися на умовах, погоджених у договорі.

Колегія суддів Верховного суду наголосила на напрацьованому Верховним Судом єдиному підході щодо необхідності врахування/погодження сторонами умов договорів оренди в разі недотримання органом місцевого самоврядування норм конкурентного законодавства під час прийняття своїх рішень, який викладений, зокрема, в постановах від 17.06.2021 у справі № 904/2127/20, від 16.04.2019 у справі № 904/2403/18, від 01.12.2020 у справі № 904/1103/20, від 13.06.2019 у справі № 904/2209/18.

За вказаних обставин, грошові кошти не можуть вважатися отриманими відповідачем без достатньої правової підстави в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України та положення зазначеної статті застосуванню не підлягають, оскільки набуті відповідачем на достатніх правових підставах.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи наведені обставини, оскільки грошові кошти набуті відповідачем на достатніх правових підставах, у позові Публічному акціонерному товариству «ВТОРЕС» слід відмовити повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 86, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2024 (після виходу з відпустки).

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА