Рішення

від 15.04.2024 по справі 910/344/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.04.2024Справа № 910/344/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕОПОЛІС СЕРВІСЕС" (вул. Газова, буд.36/1, м. Львів, Львівська обл., 79019, код ЄДРПОУ 41106849)

до Фізичної особи-підприємця Колесова Олександра Ігоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

про стягнення 187 822,78 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЕОПОЛІС СЕРВІСЕС" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Колесова Олександра Ігоровича (далі - відповідач) про стягнення 187 822,78 грн грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №1 від 22.10.2021, щодо поставки оплаченого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

30.01.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформовано клопотання про очікування понесених судових витрат.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Згідно з ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 16.01.2024 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 16.01.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" (далі - покупець) та Фізичною особою-підприємцем Колесовим Олександром Ігоровичем (далі - постачальник) укладено договір поставки № 1, умовами якого передбачено, що постачальник зобов`язується здійснити поставку ноутбуків (далі - товар) на умовах, визначених цим договором, а покупець зобов`язується прийняти і здійснити оплату за поставлений товар в порядку, передбаченому цим договором.

Кількість, найменування (номенклатура, асортимент), ціна кожної партії товару, що поставляються згідно цього договору, вказані у специфікації та/або у рахунках та/або видаткових накладних, які мають силу специфікації що є невід`ємними частинами цього договору (п. 2.1. договору).

Загальна сума договору складається із всіх сум вартості товарів у специфікаціях та/або рахунках/фактурах та/або видаткових накладних згідно із п. 2.1. цього договору (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 3.1.1. договору, протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання рахунку покупець оплачує 100 % вартості товару вказаної у специфікації та/або рахунку, що визначена в п. 2.1. та 2.2. цього договору.

Згідно п. 4.1. договору, поставка за кожну партію товару здійснюється постачальником протягом 60 календарних днів з дати оплати покупцем за товар.

За умовами п. 5.5. договору, за порушення строку поставки товару, визначеного у п. 4.1. цього договору постачальник зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення.

Пунктом 5.6. договору визначено, що за порушення строку поставки товару, визначеного у п. 4.1. цього договору, постачальник зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 20 % від вартості несвоєчасно поставленого товару.

За порушення строку поставки товару, визначеного у п. 4.1. цього договору постачальник сплачує проценти за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 30 % річних.

Цей договір діє до повного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за договором (п. 9.1. договору).

Додатками № 1 та № 2 до договору поставки № 1 від 22.10.2021 сторони погодили специфікації № 1 та № 2 на постачання товару.

Як зазначає позивач, останнім на виконання умов договору, з метою отримання товару - Ноутбук НР 250G7 (07-1O65G7/8GB/256 GB SSD/Intei Iris Plus/Win 10 Pro) в кількості 6 шт. та ноутбуки HP 250 G7 (i5-1035C/8 GB/256 GB SSD/Intel Iris Plus/Win 10 PRO) в кількості 10 шт. на загальну суму 300 810,00 грн. Позивачем було перераховано відповідачу згідно платіжної інструкції №466 від 25.10.2021 суму у розмірі 130 410,00 грн та згідно платіжної інструкції №499 від 29.10.2021 суму у розмірі 170 400,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі не виконав.

Згідно видаткової накладної № 8099 від 28.04.2022 відповідач поставив частково товар на суму 34080, 00 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 14.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Колесовим Олександром Ігоровичем (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1 від 22.10.2021, відповідно до якої у зв`язку з тим, що постачальник не поставив товар відповідно до умов договору сторони вирішили узгодити спірні питання, а саме:

- 25.10.2021 покупець виконав своє зобов`язання в частині оплати та оплатив 130 410, 00 грн відповідно до рахунку № 8079 від 23.10.2021 та додатку № 1 від 23.10.2021 (специфікації). Постачальник своє зобов`язання не виконав та не здійснив поставку товару.

- 29.10.2021 покупець виконав своє зобов`язання в частині оплати та оплатив 170 400, 00 грн відповідно до рахунку № 8099 від 28.10.2021 та додатку № 2 від 28.10.2021 (специфікації). Постачальник своє зобов`язання не виконав та не здійснив поставку усього товару, що вказаний у специфікації. З цієї партії постачальником було поставлено лише товар у кількості 2 штуки на загальну суму 34 080, 00 грн.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, сторони спільно вирішили, що постачальник замість поставки товару зобов`язується повернути покупцю суму у розмірі 266 730, 00 грн поетапно і згідно з наступним графіком погашення: 01.04.2023 - 26 673, 00 грн; 01.05.2023 - 26 673, 00 грн; 01.06.2023 - 26 673, 00 грн; 01.07.2023 - 26 673, 00 грн; 01.08.2023 - 26 673, 00 грн; 01.09.2023 - 26 673, 00 грн; 01.10.2023 - 26 673, 00 грн; 01.11.2023 - 26 673, 00 грн; 01.12.2023 - 26 673, 00 грн; 01.01.2024 - 26 673, 00 грн. Всього 266 730, 00 грн.

Згідно п. 4 додаткової угоди, за прострочення термінів оплати згідно графіку платежів, вказаний в п. 2 додаткової угоди постачальник зобов`язаний, на вимогу покупця, сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожний день прострочення платежу.

За прострочення термінів оплати згідно графіку платежів, вказаний в п. 2 додаткової угоди постачальник зобов`язаний, на вимогу покупця додатково сплатити штраф у розмірі 20% від суми, що підлягає сплаті (п. 5 додаткової угоди).

Відповідно до п. 6 додаткової угоди, за прострочення термінів оплати згідно графіку платежів, вказаний в п. 2 додаткової угоди постачальник зобов`язаний, на вимогу покупця сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 30 % річних.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем на виконання умов додаткової угоди № 1 від 14.03.2023 до договору було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 5000, 00 грн за квітень місяць 2023.

Відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2023 по справі № 910/14291/23 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Леополіс Сервісес», задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Колесова Олександра Ігоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" 128 365 грн 00 коп. - основного боргу, 10 816 грн 33 коп. - пені, 6 539 грн. 95 коп. - 30 % річних, 25 673 грн 00 коп. - штрафу та 2 684 грн 00 коп., судового збору.

Обґрунтовуючи свої вимоги у даній справі, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару у повному обсязі поставлено не було та порушено погоджений сторонами у додатковій угоді № 1 від 14.03.2023 графік здійснення платежів, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 133 365,00, 00 грн (простроченні платежі за період вересень-січень 2024 року). Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1580,37 грн - пені за період з 02.08.2023 по 01.01.2024, 26 204,41 грн. - 30 % річних за період з з 02.08.2023 по 01.01.2024 та 26 673,00 грн - штрафу у розмірі 20 % від суми, що підлягає сплаті.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 1 від 22.10.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов договору, з метою отримання товару - Ноутбук НР 250G7 у загальній кількості 21 шт, на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату було перераховано відповідачу передплату в розмірі - 300 810,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 499 від 29.10.2021 на суму 170 400, 00 грн, № 466 від 25.10.2021 на суму 130 410, 00 грн.

Проте, відповідач свої зобов`язання з поставки товару у повному обсязі не виконав.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Суд зазначає, що відповідач прострочив своє грошове зобов`язання з повернення суми попередньої оплати у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки, та яку позивач зажадав повернути на підставі частини другої статті 693 ЦК України. Вказане зобов`язання, відповідно до положень частини першої статті 530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням обумовленого сторонами у Договорі строку поставки, який виходячи із суті зобов`язання сторін є тим строком, після настання якого постачальник (продавець) усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" (покупець) та Фізичною особою-підприємцем Колесовим Олександром Ігоровичем (постачальник) укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 1 від 22.10.2021, відповідно до якої у зв`язку з тим, що постачальник не поставив товар відповідно до умов договору сторони вирішили, що постачальник замість поставки товару зобов`язується повернути покупцю суму у розмірі 266 730, 00 грн поетапно і згідно з наступним графіком погашення:

1) 01.04.2023 - 26 673, 00 грн;

2) 01.05.2023 - 26 673, 00 грн;

3) 01.06.2023 - 26 673, 00 грн;

4) 01.07.2023 - 26 673, 00 грн;

5) 01.08.2023 - 26 673, 00 грн;

6) 01.09.2023 - 26 673, 00 грн;

7) 01.10.2023 - 26 673, 00 грн;

8) 01.11.2023 - 26 673, 00 грн;

9) 01.12.2023 - 26 673, 00 грн;

10) 01.01.2024 - 26 673, 00 грн.

Всього 266 730, 00 грн.

Так, відповідачем на виконання умов додаткової угоди № 1 від 14.03.2023 до договору було перераховано на користь позивача грошові кошти у розмірі 5000, 00 грн за квітень місяць 2023, у зв`язку з чим за Фізичною особою-підприємцем Колесовим Олександром Ігоровичем утворилась заборгованість у розмірі 133 365,00 грн - простроченні платежі за додатковою угодою за період вересень 2023 - січень 2024 року.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов`язання щодо повернення грошових коштів згідно погоджного графіку платежів, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору та додаткової угоди до нього і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 133 365, 00 грн - прострочених платежів за додатковою угодою за період вересень-січень 2023 року.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 1 580,37 грн пені за період з 02.08.2023 по 01.01.2024, 26 204,41 грн. - 30 % річних за період з 02.08.2023 по 01.01.2024 та 26 673,00 грн - штрафу у розмірі 20 % від суми, що підлягає сплаті.

Згідно п. 4 додаткової угоди, за прострочення термінів оплати згідно графіку платежів, вказаного в п. 2 додаткової угоди постачальник зобов`язаний, на вимогу покупця, сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожний день прострочення платежу.

За прострочення термінів оплати згідно графіку платежів, вказаних в п. 2 додаткової угоди постачальник зобов`язаний, на вимогу покупця додатково сплатити штраф у розмірі 20% від суми, що підлягає сплаті (п. 5 додаткової угоди).

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Так, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Судом перевірено розрахунок заявленого до стягнення з відповідача розміру пені та штрафу, з урахуванням приписів чинного законодавства України та п.п.4, 5. додаткової угоди до договору, та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 580,37 грн - пені за період з 02.04.2023 по 01.08.2023 та 25 673, 00 грн - штрафу у розмірі 20 % від суми, що підлягає сплаті (133 365,00 грн).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 26 204,41 грн. - 30 % річних за період з 02.08.2023 по 01.01.2024, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 30 % річних та встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за додатковою угодою до договору, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 26 204,41 грн. - 30 % річних за період з 02.08.2023 по 01.01.2024.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Колесова Олександра Ігоровича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Леополіс Сервісес" (вул. Газова, буд. 36/1, м. Львів, 79019, ідентифікаційний код - 41106849) 133 365 (сто тридцять три тисячі триста шістдесят п`ять) грн 00 коп. основного боргу, 1 580 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят) грн 37 коп пені, 26 204 (двадцять шість тисяч двісті чотири) грн. 41 коп. 30 % річних, 25 673 (двадцять п`ять тисяч шістсот сімдесят три) грн 00 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 15.04.2024.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА