Рішення

від 16.04.2024 по справі 910/814/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.04.2024Справа № 910/814/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар"

про стягнення 437 014,33 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 437 014,33 грн., з яких: 330 000,00 грн. - попередня оплата за укладеним між сторонами 28.08.2023 року договором поставки № 28/08/2023 (далі - Договір), 49 500,00 - грн. штрафні санкції, передбачені пунктом 7.3 Договору, 45 337,54 грн. - пеня, 3 850,25 грн. - 3 % річних, 8 326,54 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою від 25.01.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" без руху та встановив останньому спосіб та строк усунення її недоліків.

06.02.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 02.02.2024 року про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 12.02.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/814/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Крім того, цією ухвалою суд встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення копії даної ухвали.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, враховуючи відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 12.02.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/814/24 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04084, місто Київ, вулиця Данченка Сергія, будинок 30, нежитлове приміщення 192А.

Проте, вищевказане відправлення з трек-номером 0600249594064 підприємством поштового зв`язку вручене відповідачу не було та повернулося на адресу суду.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення терміну зберігання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.08.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Степморкар" (постачальник) було укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов`язався у порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити покупцю гранулу з лушпиння соняшника (пелету), ДСТУ 7123:2009. Лушпиння соняшнику. Технічні умови (далі - товар), а покупець, у разі відсутності претензій, у свою чергу зобов`язався прийняти товар та здійснити його оплату на умовах даного Договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками зазначених суб`єктів господарювання.

Згідно з пунктом 1.2 Договору кількість товару, що є предметом Договору, якість товару, ціна, строки, періодичність та місце поставок визначаються у Специфікаціях до цього Договору, що погоджуються сторонами і є невід`ємними частинами цього Договору.

Поставка товару виконується окремими партіями. На кожну партію товару покупець зобов`язаний надати постачальнику Специфікацію (по електронній пошті або іншим засобом електронного зв`язку) із зазначенням кількості та розгорнутої номенклатури товару.

Постачальник протягом одного робочого дня розглядає можливість поставки товару у відповідності до зазначених у Специфікації даних та надсилає покупцеві погодження на Специфікацію (по електронній пошті або іншим засобом електронного зв`язку), у якому зазначає: можливі асортимент товару, його кількість, вартість, адресу, умови та термін поставки, або відмову від виконання Специфікації.

За умовами пунктів 3.1, 3.3, 3.4 Договору поставка товару здійснюється постачальником автомобільним транспортом за адресою покупця: Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Завокзальна, 1 (на умовах DAP, відповідно до Інкотермс-2020). Поставка товару здійснюється силами та за рахунок постачальника. Право власності на поставлений товар переходить до покупця в момент отримання товару від постачальника (перевізника) за накладною (товарно-транспортною накладною).

Пунктами 4.1, 4.2 наведеної угоди встановлено, що товар поставляється партіями в кількості, визначеній у Специфікаціях до Договору, які є його невід`ємними частинами. Товар поставляється відповідно до графіків, визначених у Специфікаціях до Договору, які є його невід`ємними частинами.

Відповідно до пункту 5.1 Договору поставка товару здійснюється за ціною, яка визначається в погодженні, Специфікації та рахунку, які є невід`ємною частиною Договору.

У додатку № 1 до Договору (Специфікації) сторони погодили поставку партії товару - гранули з лушпиння соняшника (пелету), ДСТУ 7123:2009. Лушпиння соняшнику. Технічні умови; орієнтовною кількістю 1 000 тон (+- 10 %) із ціною поставки 3 600,00 грн./1 тону (з ПДВ) та загальною вартістю 3 600 000,00 грн.

У пункті 2 наведеного Додатку вищевказані контрагенти встановили, що строки поставки товару першої частини партії у кількості 500 тон - до 30.09.2023 року; строки поставки товару другої частини партії у кількості 500 тон - до 15.10.2023 року.

Згідно з пунктом 3 цього Додатку оплата за товар здійснюється на умовах: 80 % передплата здійснюється перед відправкою узгодженої партії товару. Доплата 20 % здійснюється по факту поставки кожної партії товару в місце поставки, але тільки за умови здійснення податковими органами реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 5-ти робочих днів з дати поставки товару на підставі наданого постачальником рахунку. Датою поставки вважається дата підписання сторонами видаткової накладної.

Аналогічні положення закріплені сторонами у пункті 5.2 Договору.

Відповідно до пункту 9.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом одного року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Степморкар" виставило позивачу рахунок від 29.08.2023 року № 786 на оплату товару - пелет з лушпиння соняшнику (діаметр - 8 м, вологість - 8,4 %) у кількості 220 тон загальною вартістю 792 000,00 грн. (разом з ПДВ).

У свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" згідно з платіжною інструкцією від 29.08.2023 року № 4903 того ж дня перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" попередню оплату погодженого сторонами та вказаного в рахунку № 786 товару в загальному розмірі 330 000,00 грн.

Слід зазначити, що до матеріалів справи Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" долучено копію адресованого йому відповідачем електронного листа від 29.08.2023 року, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Степморкар" повідомило про готовність 30.08.2023 року відвантажити покупцю товар за Договором у кількості 220 тон за його адресою: Київська область, Бориспільський район, місто Бориспіль, вулиця Завокзальна, 1.

Проте, судом встановлено, що в порушення умов Договору відповідач ні у вказаний у листі від 29.08.2023 року строк, ні у строк, встановлений у Додатку № 1 до Договору (тобто у строк поставки товару першої частини партії - до 30.09.2023 року) не поставив Товариству з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" погоджений між ними товар, зокрема, на перераховану позивачем суму передоплати в розмірі 330 000,00 грн.

З огляду на викладене, листом від 10.11.2023 року № 10/11/2023-21 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення попередньо сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" грошових коштів у загальному розмірі 330 000,00 грн. та нарахованих покупцем сум 3 % річних та інфляційних втрат.

Оскільки вказана претензія була залишена Товариством з обмеженою відповідальністю "Степморкар" без відповіді та задоволення, Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" звернулося до суду з даним позовом для захисту своїх прав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору позивач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" грошові кошти в якості передоплати за пелети з лушпиння соняшнику, однак такий товар від відповідача на суму, зокрема, попередньої оплати у розмірі 330 000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" не отримало.

При цьому, судом визначено правову природу сплаченої суми коштів у розмірі 330 000,00 грн. саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором не змінюється і залишається такою до моменту, коли сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Про належне виконання позивачем своїх грошових зобов`язань за Договором зі здійснення попередньої оплати погодженого сторонами товару на суму 330 000,00 грн. свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення покупцем своїх обов`язків.

За умовами статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як було зазначено вище та встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Степморкар" оплачений позивачем товар на суму 330 000,00 грн. Товариству з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" на момент звернення останнього до суду з даним позовом та на час розгляду цієї справи не поставило.

Докази, які спростовують вказані обставини, у матеріалах справи відсутні.

Договір, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (частина 1 статті 665 Цивільного кодексу України).

Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

З матеріалів справи вбачається, що, зважаючи на порушення відповідачем його зобов`язань зі своєчасної поставки погодженого сторонами товару, листом від 10.11.2023 року № 10/11/2023-21 позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" з вимогою, зокрема, про повернення попередньо сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" грошових коштів у загальному розмірі 330 000,00 грн.

Таким чином, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов`язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за Договором у розмірі 330 000,00 грн., а також беручи до уваги порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Степморкар" обов`язків щодо поставки погодженого сторонами товару в установлений Договором строк, суд дійшов висновку про те, що у позивача відповідно до частин 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару, яким він скористався, направивши відповідачу вимогу від 10.11.2023 року № 10/11/2023-21.

Згідно з приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, згідно з наявними у матеріалах справи копіями опису вкладення у цінний лист № 0832200074306, фіскального чека від 14.11.2023 року та витягу із сервісу відслідковування поштових відправлень Укрпошти, вищенаведене відправлення позивача (вимога від 10.11.2023 року № 10/11/2023-21) Товариству з обмеженою відповідальністю "Степморкар" вручене не було, про що підприємством поштового зв`язку 18.11.2023 року було оформлено повідомлення про невручення цього відправлення під час його доставки.

Суд звертає увагу на те, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому, якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Враховуючи подані позивачем докази направлення Товариству з обмеженою відповідальністю "Степморкар" вимоги про повернення сплаченої передоплати в сумі 330 000,00 грн., зважаючи на відсутність у матеріалах справи документів, що свідчать про непред`явлення позивачем цієї вимоги, а також беручи до уваги дату оформлення підприємством поштового зв`язку повідомлення про неможливість вручення наведеного поштового відправлення відповідачу - 18.11.2023 року, суд дійшов висновку про те, що першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 330 000,00 грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, є 28.11.2023 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є 18.11.2023 року), з урахуванням вихідних днів.

Судом взято до уваги, що на час розгляду спору відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження поставки ним товару позивачу на суму 330 000,00 грн., як і доказів, які свідчать про повернення ним Товариству з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" означеної суми грошових коштів. Такі докази відсутні й у матеріалах справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що заявлена Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 330 000,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 45 337,54 грн., нарахованої з 29.08.2023 року по 17.01.2024 року на вартість непоставленого за Договором товару в сумі 330 000,00 грн., суд зазначає таке.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України).

Водночас, в силу приписів частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Цю норму Цивільного кодексу України слід розуміти так, що спеціальними законами можуть передбачатися особливості регулювання певних майнових відносин в сфері господарювання.

Згідно з частиною 2 статті 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Суд звертає увагу на те, що спеціальні норми Господарського кодексу України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами Цивільного кодексу України, які містять відповідне загальне регулювання. Наприклад, правила частини 1 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої збитки відшкодовуються в частині, не покритій штрафними санкціями (залікова неустойка), підлягають переважному застосуванню перед правилами частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, відповідно до якої неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (штрафна неустойка).

При цьому, слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Тому в разі, якщо норми Господарського кодексу України не містять особливостей регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання, а встановлюють загальні правила, які не узгоджуються із відповідними правилами Цивільного кодексу України, слід застосовувати правила, встановлені Цивільним кодексом України.

За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню спеціальні норми Господарського кодексу України, які регулюють майнову відповідальність суб`єктів господарювання за порушення господарських зобов`язань.

В силу приписів статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання, зокрема, у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання.

Аналізуючи в сукупності вищевказані норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Про це, зокрема, свідчить використання законодавцем таких термінів, як "зобов`язання", "грошова сума".

Як наслідок, враховуючи приписи частини 2 статті 9 Цивільного кодексу України та частину 2 статті 4 Господарського кодексу України, що передбачають наявність спеціальних норм, регулюючих господарські відносини, сторони господарського договору мають право забезпечувати пенею виконання будь-якого зобов`язання, а не лише грошового.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну поставку постачальник сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день затримки.

Разом із тим, першим днем прострочення виконання відповідачем негрошового зобов`язання з поставки позивачу товару за Договором (з урахуванням передбаченого Додатком № 1 до Договору строку поставки товару першої частини партії у кількості 500 тон - до 30.09.2023 року) є 03.10.2023 року (зважаючи на вихідні дні 30.09.2023 року і 01.10.2023 року, а також приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України), тоді як за встановлених судом обставин справи прострочення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" щодо поставки товару на суму 330 000,00 грн. з 28.11.2023 року трансформувалося у прострочене грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару.

Враховуючи вищенаведене, обґрунтованою сумою пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення саме негрошового зобов`язання з поставки товару, є пеня в розмірі 8 968,77 грн., нарахована із застосуванням встановленої пунктом 7.3 Договору облікової ставки НБУ у період з 03.10.2023 року по 27.11.2023 року на суму вартості несвоєчасно поставленого товару в розмірі 330 000,00 грн.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" підлягає пеня в сумі 8 968,77 грн., тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" 36 368,77 грн. цієї штрафної санкції слід відмовити.

Крім того, у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем обов`язку щодо поставки покупцю погодженого між цими контрагентами товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" 33 000,00 грн. штрафу, що становить 10 % від суми невиконаного зобов`язання у розмірі 330 000,00 грн.

За змістом пункту 7.3 Договору у випадку порушення постачальником терміну передачі товару та/або супровідної документації на товар більше ніж на 10 календарних днів, за умови належного виконання покупцем умов цього Договору, постачальник сплачує покупцю крім пені, яка визначена у пункті 7.3 Договору, додатково штраф у розмірі 10 % від вказаної вартості.

Судом встановлено, що відповідач несвоєчасно виконав взятий на себе обов`язок щодо поставки погодженого між сторонами товару за Договором на суму 330 000,00 грн., таке прострочення тривало більше 10 календарних днів, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження неналежного виконання покупцем умов цього Договору.

Враховуючи наведене, оскільки розмір нарахованого позивачем штрафу в сумі 33 000,00 грн. відповідає вищезазначеним приписам законодавства та положенням Договору, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" про стягнення з відповідача означеної суми штрафу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 року в справі № 917/194/18, від 19.09.2019 року в справі № 904/5770/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі № 910/12876/19.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 3 850,25 грн., нарахованих у період з 29.08.2023 року по 17.01.2024 року на суму неповернутої передоплати у розмірі 330 000,00 грн., а також інфляційних втрат в сумі 8 326,54 грн., нарахованих на означену передоплату протягом вересня-грудня 2023 року, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року в справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови).

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 року в справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувані позивачем з відповідача суми 3 % річних та інфляційних втрат від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування компенсаційних виплат на суму боргу відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року в справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 року в справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 року в справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та інших.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року в справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 року в справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 цього Кодексу.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої Цивільного кодексу України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року в справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20), в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від протилежних висновків щодо застосування норми права (статті 625 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.09.2014 року в справі № 921/266/13-г/7 та від 18.10.2017 року в справі № 910/8318/16; у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.03.2018 року в справі № 910/23585/16, від 14.03.2018 року в справі № 910/24853/13, від 26.10.2018 року в справі № 910/1775/18, від 20.11.2018 року в справі № 916/75/18, від 21.06.2019 року в справі № 910/9288/18, від 01.07.2019 року в справі № 910/5773/18, від 24.09.2019 року в справі № 922/1151/18, від 17.10.2018 року в справі № 923/1151/17, від 18.12.2019 року в справі № 906/190/19; у постанові Касаційного цивільного суду від 21.11.2018 року в справі № 745/26/16-ц.

Разом із тим, як було зазначено вище, документально підтверджене волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" щодо обрання одного з вищенаведених варіантів поведінки (вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати) фактично було виражене у направленні на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" вимоги від 10.11.2023 року № 10/11/2023-21 про повернення сплаченої передоплати в сумі 330 000,00 грн.

Отже, першим днем прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення позивачу передоплати за непоставлений товар у сумі 330 000,00 грн., у розумінні частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, стало 28.11.2023 року, тобто дата закінчення семиденного строку, обрахованого починаючи від дня пред`явлення вимоги (яким у даному випадку є 18.11.2023 року), з урахуванням вихідних днів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що прострочення зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" щодо поставки товару трансформувалося у прострочене грошове зобов`язання з повернення позивачу сплачених останнім грошових коштів попередньої оплати такого товару саме з 28.11.2022 року.

За таких обставин, обґрунтованою сумою 3 % річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення повернення Товариством з обмеженою відповідальністю "Степморкар" суми перерахованої покупцем попередньої оплати, є 3 % річних у сумі 1 382,03 грн., нараховані у період з 28.11.2023 року (перший день прострочення виконання грошового зобов`язання) по 17.01.2024 року (кінцева дата нарахування, вказана позивачем у його розрахунку) на суму основного боргу (попередньої оплати) в розмірі 330 000,00 грн.

Крім того, обґрунтованою сумою інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за прострочення повернення постачальником суми перерахованої Товариством з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" попередньої оплати, є інфляційні втрати в сумі 3 639,24 грн., нараховані протягом вищевказаного періоду на означену суму заборгованості (попередньої оплати).

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" підлягає 1 382,03 грн. 3 % річних та 3 639,24 грн. інфляційних втрат, тоді як у задоволенні вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" 2 468,22 грн. 3 % річних та 4 687,30 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" процентів за користування чужими коштами у розмірі 16 500,00 грн., що становлять 5 % від суми неповернутої передоплати в розмірі 330 000,00 грн., суд зазначає таке.

За змістом пункту 7.3 Договору, у випадку порушення постачальником терміну передачі товару та/або супровідної документації на товар більше ніж на 10 календарних днів, за умови належного виконання покупцем умов цього Договору, постачальник сплачує покупцю крім пені, яка визначена у пункті 7.3 Договору, 5 % річних за користування чужими коштами відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України з дня, коли покупець перерахував грошові кошти за товар та до моменту поставки товару.

Згідно з частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Приписами частин 1 та 2 статті 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд звертає увагу на те, що проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі у разі прострочення оплати товару (частина 3 статті 692 Цивільного кодексу України).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Положення ж частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Вказане вище узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.11.2021 року в справі № 921/395/20.

Разом із тим, диспозитивний характер вищенаведених норм у цілому обмежується визначенням відповідних процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору, тоді як обчислення процентів від суми боргу за кожен день за своєю правовою природою є пенею, а обчислення процентів у фіксованому розмірі від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання - штрафом.

Проте, Товариство з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" ні у позовній заяві, ні в заяві про усунення недоліків позовної заяви, не зазначило конкретних періодів нарахування заявленої до стягнення з відповідача суми процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 16 500,00 грн., вказавши лише про те, що означена сума становить 5 % від суми неповернутої попередньої оплати у розмірі 330 000,00 грн. (що фактично відповідає механізму обчислення штрафу, сума якого була окремо заявлена позивачем до стягнення в рамках цієї справи).

Наведені обставини позбавляють суд можливості перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми процентів річних за користування чужими коштами, а відповідно й встановити обґрунтованість таких вимог.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку про недоведеність вимог позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" процентів за користування чужими коштами у розмірі 16 500,00 грн.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження поставки погодженого сторонами товару, зокрема, на суму 330 000,00 грн. чи повернення означеної суми передоплати покупцеві.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням вищенаведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степморкар" (04084, місто Київ, вулиця Данченка Сергія, будинок 30, нежитлове приміщення 192А; код ЄДРПОУ 31073000) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (08320, Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Соборна, будинок 59; код ЄДРПОУ 37747547) 330 000 (триста тридцять тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 8 968 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн. 77 коп. пені, 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 коп. штрафу, 1 382 (одну тисячу триста вісімдесят дві) грн. 03 коп. 3 % річних, 3 639 (три тисячі шістсот тридцять дев`ять) грн. 24 коп. інфляційних втрат, а також 5 654 (п`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири) грн. 85 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.04.2024 року.

Суддя В.С. Ломака