Рішення

від 16.04.2024 по справі 922/576/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" квітня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/576/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" (місцезнаходження: 61052, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 47/49, квартира 23; код ЄДРПОУ: 33605842) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс" (місцезнаходження: 61024, місто Харків, вулиця Ольмінського, будинок 4; код ЄДРПОУ: 33197947) про стягнення 37 043,74 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс" (відповідач) заборгованості за Договором про постачання електричної енергії споживачу №350 від 11.06.2021 у сумі 37 043,74 грн. (21 972,99 грн. - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 14 066,03 грн. - пеня, 1 004,72 грн. - 3% річних). Також у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 3028,00 грн. та розглядати справу за правилами спрощенного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від "27" лютого 2024 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/576/24, справу № 922/576/24 постановлено розглядати без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку частини п`ятої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали Господарського суду Харківської області від 27.02.2024 про відкриття провадження у справі № 922/576/24 було направлено в паперовій формі - рекомендованим листом з повідомленням про вручення за юридичною адресою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс" згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", згідно Довідки про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 07.03.2024 (арк.спр. 64).

Місцезнаходження юридичної особи при здійсненні державної реєстрації, відповідно доЗакону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вноситься до відомостей про цю юридичну особу. За змістом частини 4 статті 17 вказаного Закону, державній реєстрації підлягають зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі, тобто і зміна місцезнаходження, про що юридична особа має звернутись із відповідною заявою. Не вживши заходів для внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про зміну свого місцезнаходження (в разі такої зміни), юридична особа повинна передбачати або свідомо допускати можливість настання певних негативних ризиків (зокрема щодо неотримання поштової кореспонденції).

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, відповідно до якої сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи та здійснив всі необхідні дії з метою належного їх повідомлення про розгляд даного позову, а відповідач, у відповідності до пункту 5 частини шостоїстатті 242 Господарського процесуального кодексу України визнається таким, що був належним чином повідомленим про розгляд даної справи.

Разом з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс" наданими відповідачу процесуальними правами не скористалося; у встановлений статтею 251 ГПК України п`ятнадцятиденний строк відзив на позовну заяву до суду не подало.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши справу № 922/576/24 в межах строку, встановленого статтею 248 Господарського процесуального кодексу України; всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

У зв`язку з відокремлення функцій з розподілу електричної енергії від функцій постачання електричної енергії, що визначено положеннями Закону України «Про ринок електричної енергії» від 13.04.2017 (далі Закон) та на підставі Ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії, виданої Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП), про що видано Постанову НКРЕКП від 18.09.2018 року №1007, ТОВ «ТКФ ДОВІРА-М» є постачальником електричної енергії споживачу.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» (далі Закон) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Згідно зі ст. 56 Закону постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.

11.06.2021 між ТОВ «ТКФ ДОВІРА-М» та ТОВ "ДМК ПЛЮС" укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 350 від 11.06.2021 року з додатками №1 від 11.06.2021 року та №2 від 11.06.2021 року.

Відповідно до п.2.1 Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно пп. 1, 2 п. 3.2. Договору споживач зобов`язується:

забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього Договору відповідно до Комерційної пропозиції (додаток № 2). Щомісяця, до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, підписати Акт купівлі-продажу електричної енергії за розрахунковий період.

Щомісяця, на підставі даних приладів обліку електроенергії, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати Постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії.

Відповідно до пп. 1, 2 п. 4.2 Договору Постачальник зобов`язується постачати електричну енергію Споживачу на період дії даного Договору у відповідності з очікуваними місячними обсягами споживання електричної енергії, які вказані у Додатковій угоді № 1 до даного Договору та забезпечувати належну якість надання послуг з постачання електричної енергії відповідно до вимог чинного законодавства та цього Договору;

Щомісяця, до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим (місяць, за який визначається обсяг спожитої електричної енергії") оформляти та надавати Споживачу Акт купівлі-продажу електричної енергії між Споживачем та Постачальником на підставі наданих ППКО відомостей про споживання електричної енергії відповідно до вимог та у порядку, передбачених ПРРЕЕ та цим Договором.

Пунктом 5.1.Договору встановлено, що споживач здійснює оплату за поставлену електричну енергію шляхом перерахування Грошових коштів на поточний банківський рахунок Постачальника за графіком встановленим в Комерційній пропозиції (додаток №2).

При розірванні або призупиненні дії даного Договору в разі сплати Споживачем суми, яка перевищує вартість електричної енергії, фактично спожитої в розрахунковому місяці, Постачальник зобов`язується повернути вищезгадану суму протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту надання Споживачем підписаного Акту здачі-приймання та письмового запиту про повернення коштів.(п.5.2 Договору).

Відповідно до п. 9.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством.

Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі:

порушення Споживачем строків розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому Сторонами в цьому Договорі;

відмови Споживача надати представнику Постачальника доступ до свого об`єкта, що завдало Постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків Постачальника (п.9.2. Договору).

Згідно п 9.3. Договорупостачальник відшкодовує Споживачу збитки, понесені Споживачем у зв`язку з припиненням постачання електричної енергії Споживачу оператором системи на виконання неправомірного доручення Постачальника, в обсягах, передбачених ПРРЕЕ.

У разі несвоєчасного повернення коштів передбачених п.5.2 даного Договору, Постачальник сплачує Споживачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми шо підлягає поверненню за кожний день прострочення (п.9.7 Договору).

Згідно п. 9.8.Договору у разі несвоєчасної оплати коштів передбачених п. 3.3 даного Договору, Споживач оплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Пунктом 11.1 Договору термін його дії подовжується щорічно, якщо за місяць до закінчення терміну діє договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії. Постачання електричної енергії здійснюється у відповідності з очікуваними місячними обсягами споживання електричної енергії, які вказані у Додатковій угоді №1 до даного Договору, а Споживач згідно з п. 5.1 Договору зобов`язується проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди №2 від 05.04.2019 року до даного Договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін на скріплено печатками.

Згідно додаткової угоди №2 пункт 3 визначено наступний порядок розрахунків за електричну енергію:

«Споживач сплачує фактично спожитий обсяг електроенергії згідно звіту до 30- го числа розрахункового місяця. Остаточний розрахунок здійснюється згідно Акту.»

Отже, розрахунки за спожиту електроенергію Споживача з ТОВ «ТКФ ДОВІРА-М» проводить на підставі переданих у відповідності до наведених вимог показів приладу обліку в порядку передбаченому умовами договору, незалежно від отримання Споживачем від Постачальника рахунку або акту за місяць поставки. За умови розбіжності суми оплати з вартістю фактично спожитого обсягу електроенергії остаточний розрахунок здійснюється згідно Акту.

Оплата вартості електричної енергії здійснюється Споживачем на поточний рахунок Постачальника.

Як зазначає позивач, відповідач в порушення п. 5.1 Договору не додержується узгодженого порядку розрахунків за електричну енергію, а в порушення підпункту 2 пункту 3.2 Договору Споживач з 01.02.2022 року не надає відомості про фактичні обсяги спожитої електроенергії та не додержується узгодженого порядку розрахунків за електричну енергію.

Згідно з наданими оператором системи розподілу - AT «ХАРКІВОБЛЕНЕРГО» даними щодо фактичних обсягів електричної енергії по споживачам постачальника ТОВ «ТКФ ДОВІРА-М», зокрема ТОВ "ДМК ПЛЮС" за лютий 2022 року проведено нарахування та сформовано акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) за спожиту електричну енергію:

28 лютого 2022 року складено акт здачі-гірийняття робіт (надання послуг) за лютий 2022 року у розмірі 21 881,05 грн. за спожитий обсяг 4593 кВт*г електричної енергії, Строк оплати акту, відповідно порядку розрахунків за електричну енергію - 28.02.2022 року. Строк (дата) формування заборгованості - 28.02.2022 року.

Заборгованість Відповідача на 01.02.2022 рік складає 28 221,77 грн.

Відповідачем була проведена оплата у лютому 2022 року на загальну суму 33 172,00 грн., що підтверджується наступними платіжними інструкціями:

платіжною інструкцією №1607257897 від 07.02.2022 на суму 4 950,00 грн. (а.с.15);

платіжною інструкцією №1607683333 від 09.02.2022 на суму 4 950,00 грн. (а.с.16);

платіжною інструкцією №1608089173 від 11.02.2022 на суму 4 950,00 грн.(а.с.17);

платіжною інструкцією №1608497381 від 14.02.2022 на суму 4 950,00 грн.(а.с.18);

платіжною інструкцією №1608701478 від 15.02.2022 на суму 4 950,00 грн. (а.с.19);

платіжною інструкцією №1608900501 від 16.02.2022 на суму 4 950,00 грн.(а.с.20);

платіжною інструкцією №1609109538 від 17.02.2022 на суму 3 472,00 грн.(а.с.21).

Отже, сума боргу ТОВ "ДМК ПЛЮС" за Договором про постачання електричної енергії споживачу №350 від 11.06.2021 року за лютий 2022 року станом на 28 лютого 2022 року та на 20 лютого 2024 року становить -16 930,82 грн.

У зв`язку з несплатою за електричну енергію за Договором №350 в обумовлений термін, позивачем нараховано також пеню у розмірі 14 066,03 грн., 3% річних в розмірі 1 004,72 грн., а також інфляційні втрати в розмірі 5 042,17 грн.

Позивач, у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договорм, укладеним між сторонами звернувся до відповідача із вимогою №7 від 31.01.2024, відповідно до якої позивач просив відповідача протягом десяти днів з моменту відправлення цього листа - вимоги згідно зі штампом поштового відправлення/але не пізніше 3 робочих днів з дня отримання вимоги перерахувати на розрахунковий рахунок позивача суму боргу в розмірі 21 885,46 грн. ( з урахуванням інфляційних нарахувань), пеню в розмірі 13 704,22 грн. та 3% річних в розмірі 968,54 грн. (а.с.25).

Вказаний лист - вимогу направлено позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв`язку, докази направлення надані позивачем до матеріалів справи (а.с.26).

Проте, відповідач на вищезазначену претензію не відреагував та суму заборгованості не сплатив. Згідно трекінгу поштових відправлень з сайту "Укрпошта", поштове відправлення № 6105249576369 (лист- вимога) повернуто відправнику за закінченням встановленого терміну зберігання.

Обставини щодо стягнення вищевказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" до суду з даним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 714 ЦК України унормовано, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів як, зокрема про постачання електричної енергії споживачу.

Відповідно до ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу.

Статтею 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що електропостачальники мають право, з-поміж іншого, на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним. Тобто однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Перевіривши правомірність нарахованої та заявленої позивачем до стягнення основної заборгованості у розмірі 16 930,82 грн., суд зазначає, що розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим, арифметично вірним та підтвердженим матеріалами справи.

Враховуючи вищевказані обставини, та також відсутність доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію за Договором №350 від 11.06.2021 суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 16 930,82 грн., підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення пені у розмірі 14 066,03 грн., суд враховує наступне.

Відповідно до п. 9.8. розділу 7 Договору у разі несвоєчасної оплати коштів передбачених п. 3.3 даного Договору, Споживач оплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на день прострочення, від суми яка підлягає сплаті за кожен день прострочення.

Згідно ст. 611 ЦК України одним з наслідків порушення зобов`язань є сплата неустойки, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на вимоги статтей 79, 86, ч. 5 ст. 236, ст. 237 ГПК України, господарський суд у вирішенні спору має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши перерахунок пені, суд дійшов висновку, що він є невірним, з огляду на наступне.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, з аналізу вищенаведеної норми вбачається, що нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той час, як позивачем нараховано пеню в періоди з 01.03.2022 по 02.06.2022, з 03.06.2022 по 27.07.2023, з 28.07.2023 по 14.09.2023, з 15.09.2023 по 26.10.2023, з 27.10.2023 по 14.12.2023, з 15.12.2023 по 20.02.2024, які перевищують вищезазначений термін, що в свою чергу є порушенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Здійснивши перерахунок суми пені за вищезазначені періоди з урахуванням вимог діючого законодавства, судом встановлено, що вірним є нарахування пені на суму орендних платежів за кожний місяць з урахуванням строку нарахування, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України в розмірі 2 982,61 грн.

Враховуючи вищенаведене, до стягнення з відповідача підлягає сума пені у розмірі 2 982,61 грн.

В частині стягнення пені в розмірі 11 083,42 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю її нарахування.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Правовий аналіз положень статтей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Отже, нарахування інфляційних втрат та 3% річних за вищевказаний період на заборгованість в сумі 16 930,82 грн. за Договорм № 350 від 11.06.2021, наведені в розрахунку позивача є арифметично вірними, а тому підлягають стягенню в сумі 1004,72 грн.- 3% річних та 5042,17 грн. інфляційних.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку наявним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1,2,4,5,12,13,14,15, 42,73,74,123, 129,232,233, 236 - 241, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМК Плюс" (місцезнаходження: 61024, місто Харків, вулиця Ольмінського, будинок 4; код ЄДРПОУ: 33197947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-консультаційна фірма ДОВІРА-М" (місцезнаходження: 61052, місто Харків, вулиця Полтавський шлях, будинок 47/49, квартира 23; код ЄДРПОУ: 33605842) заборгованість в сумі 25 960,32 грн. ( з яких: 16 930,82 грн. - основна заборгованість за електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 350 від 11.06.2021, 5 042,17 грн - інфляційні втрати, 2 982,61 грн.- пеня, 1 004,72 грн. - 3% річних ) та судовий збір в сумі 2 122,03 грн.

В іншій частині позову щодо стягнення пені в сумі 11 083,42 грн. - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченомустаттею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "16" квітня 2024 р.

СуддяВ.В. Рильова

Справа №922/576/24