Постанова

від 03.04.2024 по справі 593/1164/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 593/1164/21

провадження № 61-12850св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року у складі судді Музики Я. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 липня 2023 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Бершадської Г. В., Дикун С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до комунального некомерційного підприємства «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради про визнання наказу про звільнення незаконним, його скасування, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позовна заява обґрунтована тим, що вона працювала на посаді «кухонний робітник» в КНП «Бережанському обласному дитячому гастроентерологічному санаторії» Тернопільської обласної ради.

3. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради Лужної Н. М. № 86-к від 19 грудня 2019 року працівників КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради згідно зі списком (додаток), в тому числі і її, звільнено 28 грудня 2019 року у зв`язку з ліквідацією підприємства на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

4. Із вищезазначеним наказом № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині її звільнення ОСОБА_1 не згідна, вважає його незаконним, таким, що порушує її трудові права, виходячи з того, що підставою звільнення працівників є ліквідація підприємства згідно з рішенням Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року.

5. 11 березня 2021 року набрала законної сили постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено; рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року.

6. Враховуючи наведене, оскільки рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року визнано протиправним та скасовано, відповідно наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради Лужної Н. М. № 86-к від 19 грудня 2019 року теж є незаконним, так як його прийнято на підставі протиправного та вже скасованого судом рішення.

7. З моменту набрання постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 законної сили відповідач не вчинив жодних заходів щодо поновлення її на роботі.

8. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним та скасувати наказ генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанського обласного дитячого гастроентерологічного санаторію» Тернопільської обласної ради Лужної Н. М. «Про звільнення працівників у зв`язку з ліквідацією підприємства» № 86-к від 19 грудня 2019 року в частині звільнення її з роботи з 28 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією підприємства, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України; поновити її на роботі на посаді «кухонний робітник» КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради; стягнути з КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 53 551,73 грн; вирішити питання про стягнення судових витрат.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

9. Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернулась до суду з пропуском строку позовної давності.

11. Постановою Тернопільського апеляційного суду від 13 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

12. Рішення місцевого суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови.

13. Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив із того, що вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, проте остання звернулась до суду з позовом поза межами строку, визначеного законодавством на звернення до суду.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

16. У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.

17. Підставою касаційного оскарження представник заявниці зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16, від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Також як на підставу касаційного оскарження представник заявниці посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах щодо статті 233 КЗпП України та частини третьої статті 267 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Крім того, підставою касаційного оскарження представник заявниці також зазначає необхідність відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

20. У касаційній скарзі представник заявниці посилається на відсутність у ОСОБА_5 повноважень на представництво інтересів відповідача, а тому, враховуючи те, що позовна давність застосовується лише за заявою сторони, відсутні підстави вважати, що під час розгляду справи було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21. ОСОБА_1 працювала на посаді «кухонний робітник» в КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

22. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н. М. № 86-к від 19 грудня 2019 року працівників згідно зі списком (додатком) 28 грудня 2019 року звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства.

23. До вказаного наказу як додаток долучено список працівників КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради, що підлягають звільненню у зв`язку з ліквідацією підприємства. У ньому під порядковим номером 28 зазначена ОСОБА_1 «кухонний робітник» та навпроти вказаного прізвища міститься рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис ОСОБА_1 .

24. Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) слід припинити шляхом ліквідації.

25. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20, яка є чинною, скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року та ухвалено нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» № 1430 від 17 вересня 2019 року (мотивоване порушенням порядку оприлюднення проекту спірного рішення та незабезпечення його обговорення під час сесії ради).

26. Із повідомлення КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради від 26 вересня 2019 року за № 35 вбачається, що ОСОБА_1 була письмово попереджена про те, що у зв`язку з припиненням юридичної особи КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради шляхом ліквідації відповідно до рішення Тернопільської обласної ради від 17 вересня 2019 року № 1430, вона підлягає звільненню із займаної посади згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України 24 грудня 2019 року.

27. Вказане повідомлення підписано та отримано ОСОБА_1 , що стверджується її підписом.

28. Можливість її переведення на іншу роботу, за її згодою, не обговорювалась.

29. Із особової картки позивачки форми № П-2 та книги обліку - руху трудових книжок та вкладишів до них вбачається, що ОСОБА_1 звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року наказом № 86-к від 19 грудня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала, про що свідчить її підпис.

30. Відповідно до повідомлення № 164 адміністрація КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради 23 вересня 2019 року письмово повідомляла голову профспілки ОСОБА_6 про те, що відповідно до рішення одинадцятої сесії Тернопільської обласної ради шостого скликання № 1430 від 17 вересня 2019 року буде припинено юридичну особу - КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради та з 24 грудня 2019 року планується вивільнення працівників у зв`язку з ліквідацією Бережанського санаторію.

Позиція Верховного Суду

31. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

32. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

33. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

34. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

35. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

37. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

38. Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

39. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша статті 233 КЗпП України у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

40. Отже, повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно випадків звільнення працівника і встановлює альтернативу: у такому випадку строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, залежно від того, яку з цих дій було вчинено раніше.

41. У постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 758/9773/15-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 761/28934/18 вказано, що «строки звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України. Зазначені строки звернення до суду застосовуються виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Так, частина перша статті 233 КЗпП України підтверджує визнання тримісячного строку як загального строку для звернення за захистом суб`єктивних трудових прав працівників. Разом з тим виняток ця стаття встановлює для спорів про звільнення. Спір про звільнення - це спір за заявою про поновлення на роботі. Для звернення з позовами про поновлення на роботі встановлено місячний строк. Повторюючи загальне правило про те, що строк для звернення обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, стаття 233 КЗпП України конкретизує це правило стосовно звільнення працівника. В цьому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки із записом про звільнення. Встановлені статтею 233 КЗпП України строки не перериваються і не зупиняються та застосовуються незалежно від заяви сторін. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Разом з тим, якщо строк звернення до суду, установлений статтею 233 КЗпП України, пропущено без поважних причин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском зазначеного строку».

42. Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

43. Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 вказував, що «поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення».

44. У постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 зазначено, що «стаття 234 КЗпП України не передбачає переліку поважних причин для поновлення строку, оскільки їх поважність визначається в кожному окремому випадку, залежно від конкретних обставин. Вочевидь, що як поважні причини пропущення строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами».

45. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді «кухонний робітник» в КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради.

46. Наказом генерального директора (головного лікаря), голови ліквідаційної комісії КНП «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради Лужної Н. М. № 86-к від 19 грудня 2019 року, з 28 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв`язку з ліквідацією підприємства.

47. У додатку до вказаного наказу під порядковим номером 28 зазначена ОСОБА_1 «кухонний робітник» та навпроти вказаного прізвища міститься рукописний текст в графі «дата та підпис працівника про ознайомлення з наказом та отримання його копії» - 28 грудня 2019 року та особистий підпис ОСОБА_1 .

48. Із особової картки позивачки форми № П-2 та книги обліку - руху трудових книжок та вкладишів до них вбачається, що ОСОБА_1 звільнена із вищевказаного місця роботи 28 грудня 2019 року наказом № 86-к від 19 грудня 2019 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Трудову книжку ОСОБА_1 отримала, про що свідчить її підпис.

49. Підставою для прийняття вказаного наказу про звільнення було рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради № 1430 від 17 вересня 2019 року «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я - об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю», з якого слідує, що юридичну особу - комунальне некомерційне підприємство «Бережанський обласний дитячий гастроентерологічний санаторій» Тернопільської обласної ради (код ЄДРПОУ 02000406) слід припинити шляхом ліквідації.

50. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2021 року у справі № 500/320/20 скасовано рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/320/20 та ухвалено нове рішення. Визнано протиправним та скасовано рішення одинадцятої сесії шостого скликання Тернопільської обласної ради «Про ліквідацію окремих закладів охорони здоров`я об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області та перейменування Тернопільського обласного центру комплексної реабілітації осіб з інвалідністю» від 17 вересня 2019 року № 1430. Вказана постанова набрала законної сили, відомостей про зупинення її дії чи виконання не надано й судами не встановлено.

51. Зазначені факти й обставини учасниками справи не заперечуються.

52. Таким чином, суд апеляційної інстанції, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, установивши фактичні обставини справи, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача є незаконним. Разом із тим, останньою не доведено наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали їй, як звільненому працівнику, в реалізації її права на оскарження рішення роботодавця про звільнення у визначений статтею 233 КЗпП України строк для звернення до суду з відповідним позовом.

53. Отже, апеляційний суд, змінюючи мотиви рішення місцевого суду, правильно відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пропуском установленого статтею 233 КЗпП України строку звернення до суду з цим позовом. Підстав для визнання строку пропущеним з поважних причин не встановлено.

54. При цьому правильними є висновки суду апеляційної інстанції і про відмову у стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про поновлення позивача на роботі, у задоволенні якої обґрунтовано відмовлено.

55. Посилання представника заявниці в касаційній скарзі на те, що висновки судів суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-738цс15 та від 22 березня 2017 року у справі № 6-3063цс16, є безпідставними, оскільки ці висновки стосуються підстав та порядку застосування судами позовної давності (стаття 267 ЦК України), отже не є релевантними до цієї справи. Позовна давність за нормами ЦК України не застосовується на строк звернення до суду за нормами КЗпП України.

56. При цьому твердження представника заявниці у касаційній скарзі про відсутність правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин. Крім того, наявні висновки у подібних справах, які викладено у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2023 року у справі № 593/1156/21, від 18 грудня 2023 року у справі № 593/1171/21, від 21 грудня 2023 року у справі № 593/1166/21, від 22 грудня 2023 року у справі № 593/1167/21, від 15 березня 2024 року у справі № 593/1168/21, від 20 березня 2024 року у справі № 593/321/20 тощо.

57. Таким чином, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

58. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

59. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

60. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

2. Рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 27 березня 2023 року у незміненій за результатами апеляційного перегляду справи частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

Є. В. Синельников