Рішення

від 15.04.2024 по справі 160/5269/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 рокуСправа №160/5269/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до «Новомосковського фахового коледжу Дніпровського Державного Аграрно-Економічного Університету» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до «Новомосковського фахового коледжу Дніпровського Державного Аграрно-Економічного Університету», в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність «НОВОМОСКОВСЬКОГО ФАХОВОГО КОЛЕДЖУ ДНІПРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ» в частині ненадання доступу до публічної інформації ОСОБА_1 , згідно з запитом від 29.01.2024 р. про «Прошу надати інформацію про виплату стипендії, по місяцях, у вашому закладу за 2021 рік »;

- зобов`язати «НОВОМОСКОВСЬКИЙ ФАХОВИЙ КОЛЕДЖ ДНІПРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ» надати доступ до публічної інформації ОСОБА_1 , згідно з запитом від 29.01.2024 р. про «Прошу надати інформацію про виплату стипендії, по місяцях , у вашому закладу за 2021 рік ».

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.01.2024 року він звернувся із запитом до в.о. директора «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» на доступ до публічної інформації, в якому просив надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік. Даний запит було надіслано на офіційну електронну адресу відповідача 29.01.2024р.

08.02.2024 р. позивач отримав лист за №71 від в.о. директора Рудакова Юрія Миколайовича «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» щодо відмови в праві на доступ до публічної інформації з посиланням на захист персональних даних та конфіденційної інформації.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість із зазначенням, що звернення позивача про надання інформації, яке надійшло на електронну адресу відповідача та зареєстровано 29.01.2024р. за вх.№21 була надана відповідь, зареєстрована за вих.№71 від 08.02.2024р., яка була направлена 08.02.2024р. в сканованому вигляді на електронну адресу позивача та 09.02.2024р. у паперовому вигляді на поштову адресу, зазначену позивачем. Крім цього, відповідач зазначив про факт наявності очевидних процесуальних зловживань з боку позивача, посилаючись на подання ОСОБА_1 численних письмових звернень та подання 4 адміністративних позовів до відповідача.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 29.01.2024р. звернувся до в.о. директора «Новомосковського фахового коледжу Дніпровського державного аграрно-економічного університету» Рудакова Юрія Миколайовича зі зверненням від 29.01.2024р., в якому на підставі ст.ст. 1, 13, 19, 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» просив надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік.

Відповідь на вищезазначений запит просив надати у строки, згідно закону в електронному вигляді на наданий емейл.

У відповідь на вказаний запит позивача від 29.01.2024р., листом Відокремлений структурний підрозділ «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» за вих.№71 від 08.02.2024р. повідомив позивачу наступне.

Інформація, щодо якої зроблено інформаційні запити, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, зокрема конфіденційної інформації про відокремлений структурний підрозділ юридичної особи - Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Що стосується конфіденційної інформації для відокремленого структурного підрозділу юридичної особи, то це інформація, яка міститься в договорах, контрактах, листах, звітах, аналітичних матеріалах, виписках з бухгалтерських рахунків, схемах, графіках, специфікаціях і інших документах, що фігурують в діяльності відокремленого структурного підрозділу юридичної особи. Звертає увагу на той факт, що конфіденційна інформація є тотожною комерційній таємниці. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Тому, розголошення даних (назв контрагентів, банківських реквізитів, предмету, суми договору), що містяться в таких документах, може бути використано певним чином проти навчального закладу і, відповідно, завдати економічної або іншої шкоди як відокремленому структурному підрозділу юридичної особи, так і юридичній особі. ВСП «НФК ДДАЕУ» є освітньою установою, бюджетним навчальним закладом, що фінансується виключно з Державного бюджету України. А розпорядниками, тобто особами, які відповідно до їх повноважень володіють конфіденційною інформацією, являються юридичні особи (або їхні структурні підрозділи), що фінансуються з державного бюджету - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, відповідно до статті 32 Конституції України. До того ж, розпорядник інформації зобов`язаний вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб, незаконного збирання конфіденційної інформації щодо юридичної особи (або її структурного підрозділу), особливо в умовах воєнного стану, а також поширення вказаної конфіденційної інформації. На підставі вищевикладеного, ВСП «НФК ДДАЕУ» не вбачає підстав для надання інформації та документів, зазначених у запитах (звернення).

Зазначена відповідь за вих.№71 від 08.02.2024р. в сканованому вигляді була направлена на електронну адресу позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується інформацією наведеною у відзиві.

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача в частині ненадання (несвоєчасного надання інформації - пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту) доступу до публічної інформації позивачеві, згідно з запитом від 29.01.2024р. за що передбачена відповідальність п.6 ч.2 ст. 24 Закону України «Про досту до публічної інформації», у зв`язку з чим, позивач просить відновити його порушене право шляхом визнання такої бездіяльності відповідача незаконною та зобов`язання відповідача надати доступ до публічної інформації позивачеві, згідно з запитом від 29.01.2024р.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Статтею 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір.

За приписами ст.40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходяться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011р. №2939-VІ (надалі Закон №2939).

Згідно до статті 1 Закону №2939 встановлено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 3 Закону №2939 право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про доступ до публічної інформації" доступ до публічної інформації здійснюється на принципах:

1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

2) вільного отримання, поширення будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Стаття 5 Закону №2939 гарантує, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно ч.2 ст.19 Закону №2939 запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №2939 визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами ч.1 статті 22 Закону №2939 розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

При цьому, ч.2 ст.22 Закону №2939 встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Окрім того, частиною другою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог (трискладовий тест):

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що розпорядник інформації повинен надати відповідь на письмовий запит запитувача інформації, яка має бути повною, достовірною та точною, або мотивовану відмову у наданні запитуваної інформації, у разі наявності підстав, визначених статтею 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації".

При цьому, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник на запит вказує якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію, в іншому випадку така відмова надати запитувану інформацію є необґрунтованою та такою, що суперечить Закону.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 29.01.2024р. позивач звернувся до в.о. директора «Новомосковського фахового коледжу Дніпровського державного аграрно-економічного університету» Рудакова Юрія Миколайовича зі зверненням від 29.01.2024р. згідно ст.ст. 1, 13, 19, 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації", в якому просив надати публічну інформацію.

Наведений запит на публічну інформацію було надіслано позивачем на офіційну електронну адресу відповідача 29.01.2024р. та зареєстровано Відокремленим структурним підрозділом «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» 29.01.2024 року за вх. №21, що підтверджується копіями відповідного запиту, відповіді на нього.

У відповідь на вказаний запит позивача від 29.01.2024р., листом Відокремлений структурний підрозділ «Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету» за вих.№71 від 08.02.2024р. повідомив позивачу, що інформація, щодо якої зроблено інформаційні запити, належить до категорії інформації з обмеженим доступом, зокрема конфіденційної інформації про відокремлений структурний підрозділ юридичної особи - Дніпровського державного аграрно-економічного університету. Що стосується конфіденційної інформації для відокремленого структурного підрозділу юридичної особи, то це інформація, яка міститься в договорах, контрактах, листах, звітах, аналітичних матеріалах, виписках з бухгалтерських рахунків, схемах, графіках, специфікаціях і інших документах, що фігурують в діяльності відокремленого структурного підрозділу юридичної особи. Звертає увагу на той факт, що конфіденційна інформація є тотожною комерційній таємниці. Особливістю відомостей, що складають комерційну таємницю, як вид конфіденційної інформації, є їх комерційний і господарський характер. Тому, розголошення даних (назв контрагентів, банківських реквізитів, предмету, суми договору), що містяться в таких документах, може бути використано певним чином проти навчального закладу і, відповідно, завдати економічної або іншої шкоди як відокремленому структурному підрозділу юридичної особи, так і юридичній особі. ВСП «НФК ДДАЕУ» є освітньою установою, бюджетним навчальним закладом, що фінансується виключно з Державного бюджету України. А розпорядниками, тобто особами, які відповідно до їх повноважень володіють конфіденційною інформацією, являються юридичні особи (або їхні структурні підрозділи), що фінансуються з державного бюджету - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів. Згідно з Законом України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини, відповідно до статті 32 Конституції України. До того ж, розпорядник інформації зобов`язаний вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб, незаконного збирання конфіденційної інформації щодо юридичної особи (або її структурного підрозділу), особливо в умовах воєнного стану, а також поширення вказаної конфіденційної інформації. На підставі вищевикладеного, ВСП «НФК ДДАЕУ» не вбачає підстав для надання інформації та документів, зазначених у запитах (звернення).

Відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідний строк розгляду запиту починає обчислюватись з моменту отримання запиту.

Отже, останній день строку для надання відповіді на вказаний запит припадав на 05.02.2024 року, в свою чергу вказана відповідь датована 08.02.2024 року, що підтверджується його змістом.

Аналізуючи встановлені судом обставини із вищенаведеними приписами заяви у їх сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем було надано відповідь, на запит позивача від 28.01.2024 року 08.02.2024р. з порушенням встановленого строку ч.1 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» для надання такої відповіді.

Суд зазначає, що право на доступ особи до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

При розгляді справи суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 26.06.2018р. у справі № 800/369/17.

Також Верховний Суд вказав, що, не надавши відповідь на запит у встановлений Законом № 2939-VI п`ятиденний строк, відповідач допустив протиправну бездіяльність, тому захистити порушене право на своєчасне отримання інформації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача.

У такому разі, оскільки відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання відповіді на запит, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненадання позивачу у встановлений законом строк відповіді на запит від 29.01.2024 року вх. № 21.

Щодо вимог в частині зобов`язання відповідача надати доступ до публічної інформації позивачу згідно з запитом від 29.01.2024 року про "Прошу надати інформацію про виплату степендій по місяцях у вашому закладі за 2021 рік", суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до ст.23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Згідно з приписами ст. 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Положеннями статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено види інформації, до якої може бути застосовано обмеження в доступі:

1) конфіденційна інформація;

2) таємна інформація;

3) службова інформація, та сукупність вимог, дотримання яких є обов`язковим для такого обмеження.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Отже, публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Згідно з ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не може бути обмежено доступ до інформації про складання, розгляд і затвердження бюджетів, кошторисів розпорядників бюджетних коштів та плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів, а також їх виконання за розписами, бюджетними програмами та видатками (крім таємних видатків відповідно до статті 31 Бюджетного кодексу України), взяття розпорядниками та одержувачами бюджетних коштів бюджетних зобов`язань або здійснення розпорядження бюджетними коштами у будь-який інший спосіб, планування, формування, здійснення та виконання закупівлі товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, у тому числі оборонних закупівель (крім випадків, якщо окрема інформація про закупівлі товарів, робіт і послуг становить державну таємницю відповідно до Закону України "Про державну таємницю"), володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно (крім випадків, передбачених частиною другою статті 23 Закону України "Про основи національного спротиву"). Не може бути також обмежено доступ до інформації про наявність у фізичних осіб податкового боргу. Не підлягає обмеженню також доступ до інформації про стан і результати перевірок та службових розслідувань фактів порушень, допущених у сферах діяльності, зазначених у цій частині. Доступ до зазначеної інформації забезпечується розпорядниками інформації відповідно до положень статті 5 цього Закону.

Оскільки, обмеження доступу до конкретної інформації допускається за умови застосування її розпорядником у сукупності вимог пунктів 1-3 частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», то відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з наведених вище трьох підстав означає, що обмеження доступу до публічної інформації є необґрунтованим.

Так, зі змісту запиту позивача вбачається, що він стосувався інформації про виплату степендій.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних ociб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач є державною установою, у зв`язку з чим в розумінні Закону, відповідач є розпорядником інформації щодо використання бюджетних коштів, а також інформації, що становить суспільний інтерес.

Як встановлено судом із змісту відповіді відповідача на запит, останній вмотивований наявністю запитуваної інформації з обмеженим доступом та те, що інформація не стосується позивача та запитувана позивачем інформація є віднесеною до категорії інформації з конфіденційною інформацією.

Поряд з цим, достатніх і переконливих доказів, що зміст запитуваної позивачем публічної інформації належить до інформації з обмеженим доступом відповідачем суду не надано та в матеріалах справи відсутні.

Так, у відповіді на запит відповідач не вказав, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини, що, в свою чергу, свідчить, що законних підстав для обмеження доступу до цієї інформації немає.

Також, доступ до інформації щодо використання коштів, розподіл доходів від надання послуг (продукції, товарів), виплати заробітної плати працівникам, використання вкладів та дотацій з бюджетів, інші витрати та прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримували ці кошти або майно, не може бути обмеженою відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, запитувана заявником інформація є публічною в силу ст. 6 Закону №2939-VІ, а державний заклад є її розпорядником. Відтак, запитувана інформація повинна надаватись підприємством в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Посилання відповідача, що запитувана інформація не стосується позивача також є безпідставним в силу приписів ст. 19 Закону № 2939-VI.

За викладених обставин, суд вважає, що запит позивача стосувався одержання публічної інформації, доступ до якої в силу приписів ч.5 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмежено, оскільки йдеться про використання бюджетних коштів.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що належних доказів на підтвердження дотримання вимог Закону № 2939-VI щодо надання позивачу своєчасної, повної, та точної інформації на його запит.

Будь-яких доказів протилежного та доказів того, що вказана у відповідях на запити інформація є повною відповідачем суду не надано, матеріали справи не містять та судом не встановлено.

Є безпідставним та необґрунтованими, тому відхиляються судом аргументи відповідача з приводу наявності очевидних процесуальних зловживань з боку позивача через численні письмові його звернення та подання чотирьох адміністративних позовів до відповідача, оскільки, по-перше, зазначене не відповідає дійсності, так як всі наведені у відзиві запити позивача та позови стосуються різних предметів та різних підстав їх подання, що не може вважатися зловживаннями процесуальними правами у розумінні приписів ст. 45 КАС України,; по-друге, право на звернення до суду з позовом, щодо оскарження у суді дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, та посадових і службових осіб гарантоване ст. 55 Конституції України, тому подання чотирьох позовів до одного й того ж відповідача з різними предметами та підставами позову не є зловживаннями процесуальних прав з боку позивача.

Інші аргументи відповідача не беруться судом до уваги, оскільки не спростовують вищенаведених висновків суду.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, відповідачем було необґрунтовано відмовлено позивачу у наданні запитуваної інформації у запитуваному обсязі, чим порушено його право на її отримання.

Суд зауважує, що критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.

Позиція суду щодо способу захисту порушеного права визначається з урахуванням дискреційних повноважень відповідача та неможливістю для суду перебрати на себе такі повноваження, підміняючи при цьому повноваження та обов`язки розпорядника інформації.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади який є розпорядником публічної інформації.

Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України та не вправі підміняти собою держані органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до виключної компетенції цього органу державної влади( розпорядника публічної інформації).

Водночас, з врахуванням позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 826/3520/15, зважаючи на природу та підстави даного спору, суд вважає за доцільне зазначити, що орган влади, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення, в основі якого мають бути закладені конкретно визначені публічні інтереси.

А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання таким органом прав особи, що звернулася за захистом.

Отже, зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача щодо публічної інформації ОСОБА_1 , згідно з запитом від 29.01.2024р. про "Прошу надати інформацію про виплату степендій по місяцях у вашому закладі за 2021р.", з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні не є втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В свою чергу, суд звертає увагу, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:

«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.».

«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.».

Також суд зазначає, що приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:

- визнати протиправною бездіяльність Відокремленого структурного підрозділу "Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету" в частині ненадання доступу до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 29.01.2024 року про "Прошу надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік";

- зобов`язати Відокремлений структурний підрозділ "Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету" (51208, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 236, код ЄДРПОУ 26371900) повторно розглянути запит ОСОБА_1 щодо публічної інформації ОСОБА_1 , згідно з запитом від 29.01.2024 року про "Прошу надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік ", з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні;

- у задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовити.

Частиною 1 ст. 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 КАС України.

Враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, у відповідності до норм ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», суд прийшов до висновку про відсутність підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 255 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до «Новомосковського фахового коледжу Дніпровського Державного Аграрно-Економічного Університету» про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Відокремленого структурного підрозділу "Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету" в частині ненадання доступу до публічної інформації ОСОБА_1 згідно з запитом від 29.01.2024 року про "Прошу надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік".

Зобов`язати Відокремлений структурний підрозділ "Новомосковський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету" (51208, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, буд. 236, код ЄДРПОУ 26371900) повторно розглянути запит ОСОБА_1 щодо публічної інформації ОСОБА_1 , згідно з запитом від 29.01.2024 року про "Прошу надати інформацію про виплату стипендії по місяцях у вашому закладі за 2021 рік ", з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.

У задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька