Рішення

від 16.04.2024 по справі 320/33161/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2024 року справа №320/33161/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними бездіяльності, дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області (далі - відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн. та у 2023 році 2684,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

- допустити до негайного виконання рішення суду в межах суми за один місяць.

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку ст. 382 КАС України.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України ТУ ДСА України в Київській області протягом спірного періоду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року здійснювали нарахування та виплату суддівської винагороди, обчислюючи її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб: у 2021 році - у розмірі 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн та у 2023 році - 2684,00 грн, що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає розміру, встановленому спеціальним законодавством України, чим порушено права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Ухвалою суду від 17.10.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача-1 (ТУ ДСА України у Київській області) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позов не визнав, зазначив про безпідставність вимог позивача, оскільки положення ч.2 ст.19 Конституції України вимагають повноважень діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обґрунтовуючи відзив відповідач-1 зазначив, що статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що у 2021, 2022 та 2023 роках прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн. З огляду на це, з 01.01.2021 суддівська винагорода суддів місцевих судів відповідно до діючого законодавства обраховується від розміру посадового окладу судді, який складає 63060 грн. а доплати обчислюються із цього ж розміру. Відповідно до штатного розпису суду на 2021-2023 роки посадовий оклад судді цього суду становить 63060 грн. Враховуючи це, відповідач-1 не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі, який зазначено у позові.

Від відповідача-2 (ДСА України) відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Указом Президента України "Про призначення суддів" № 1016/2009 від 07.12.2009 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області строком на п`ять років.

Наказом голови Вишгородського районного суду Київської області від 17.12.2009 № 92к позивача зараховано до штату зазначеного суду на посаду судді з 17 грудня 2009 року строком на п`ять років.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21.05.2015 № 479-VIII ОСОБА_1 обраний безстроково на посаду судді Вишгородського районного суду Київської області. Наказом Вишгородського районного суду Київської області від 11.06.2015 року №16к приступив до виконання обов`язків судді зазначеного суду з 11.06.2015 року безстроково.

За періоди з січня 2021 року по 30 вересня 2023 року ТУ ДСА України в Київській області нараховувало позивачу суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року, з 1 січня 2022 року, з 1 січня 2023 року», у розмірі 2102 грн.

Вважаючи застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн для розрахунку базового розміру посадового окладу судді протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 125 Конституції України суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. (частина п`ята статті 135 Закону №1402-VIII).

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

З огляду на матеріали справи, суддівську винагороду з січня 2021 року по серпень 2023 року позивачу обчислено із урахуванням приписів статті 7 Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік, із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII.

Водночас, норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас, Законом №966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Однак, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 01.01.2021 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн, що є незмінним впродовж наступних років до 2023 року включно.

Разом з тим, зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

Втім Закон України «Про Державний бюджет України на 2021рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII. Аналогічні норми містять й Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».

У постанові від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 Верховний Суд зазначив, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

З огляду на викладене в сукупності, суд вважає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на 01.01.2022 (2481,00 грн) та на 01.01.2023 (2684,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), у січні 2021 року - вересні 2023 року на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» була неправомірною.

Водночас, у розрізі наведеного суд вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до частин першої-четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Крім того, відповідно до пункту 5 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя 17.01.2019 №141/0/15-19 (далі - Положення №141/0/15-19) основними завданнями Державної судової адміністрації України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

У межах спірних правовідносин ТУ ДСА України в Київській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (частина друга статті 23 Бюджетного кодексу України).

Суд, визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА України в Київській області у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.

ТУ ДСА України в Київській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на відповідний рік (2021-2023 роки).

Отже за умови того, що ТУ ДСА України в Київській області суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а саме воно наділене повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди, суд дійшов висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання ТУ ДСА України в Київській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому, ухвалюючи рішення суд враховує, що ДСА України визначено кошторисні призначення на 2021-2023 роки для виплати суддівської винагороди з урахуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 гривні. Територіальне управління Державної судової адміністрації України та суди є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

ТУ ДСА України в Київській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, наділене повноваженнями щодо нарахування, виплати суддівської винагороди, із дотриманням бюджетного законодавства при взятті таких бюджетних зобов`язань, їх реєстрації в органах Казначейства та здійсненням платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань, своєчасного та у повному обсязі перерахування податків і зборів (обов`язкових платежів) до відповідних бюджетів, зумовлених таким нарахуванням.

Водночас, саме ДСА України повинна здійснити фінансування ТУ ДСА України в Київській області для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди за спірний період, із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з застосуванням абзацу 4 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021, 2022, 2023 роки» з урахуванням раніше виплачених сум.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Крім цього, право на отримання вказаної виплати, є майновим правом у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, а позбавлення цього права є протиправним, свавільним, непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном та порушує вимоги ст. 1 Протоколу першого до Конвенції, у зв`язку з чим, на думку суду, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді (частина 7 статті 48 Закону України від 2 червня 2016 року №1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів»).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 2270,00 грн, станом 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, а на 01 січня 2023 року - у розмірі 2684,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову повністю.

Також суд вказує, що згідно із пунктом 1 частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

З аналізу законодавства вбачається, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.

За наведених обставин, оскільки права позивача захищені шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити кошти, суд дійшов висновку, що у зверненні рішення суду до негайного виконання необхідно відмовити.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.

Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідачі ухиляться від обов`язку виконання вимог даного рішення, у зв`язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити повнівстю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн. та на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн.

4. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області щодо нарахування та виплати судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області нарахувати та виплатити судді Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року та допомогу на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, обчисливши її розмір виходячи у 2021 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році 2481,00 грн. та у 2023 році 2684,00 грн., із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.