Рішення

від 16.04.2024 по справі 520/5103/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

16.04.2024 р. справа №520/5103/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАБРИКА МОРОЗИВА ХЛАДОПРОМ" (далі за текстом - позивач, заявник)до Державної служби України з безпеки на транспорті, Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті від 04.01.2024р. №035264 про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17.000,00 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що за актом рейдової перевірки від 13.10.2023р. №АР010229 субєктом владних повноважень було винесено дві постанови про накладення штрафу (а саме: від 28.11.2023р. №035105 та від 04.01.2024р. №035264); постанова про накладення штрафу від 28.11.2023р. №035105 була скасована Державною службою України з питань безпеки на транспорті; згідно з актом рейдової перевірки від 13.10.2023р. №АР010229 автоперевізником було допущено порушення ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п.п.3.3 розділу ІІІ Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті у той час як постановою від 04.01.2024р. №035264 штраф було накладено за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт»; штраф було застосовано поза межами 2 місячного строку згідно з п.25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті. Наполягав на відсутності події порушення ст.ст.34, 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" та на відсутності підстав для застосування штрафу у порядку абз.3 ч.1 ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Відповідачі, Державна служба України з безпеки на транспорті та Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті із поданим позовом не погодились.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначили, що матеріалами рейдової перевірки виявлені обставини відсутності у водія належного заявнику транспортного засобу марки Mercedes-Benz, державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент перевірки як заповненої тахокарти водія за 16.09.2023р.-17.09.2023р., 22.09.2023р.-24.09.2023р., 30.09.2023р.-01.10.2023р., 03.10.2023р.-05.10.2023р., 07.10.2023р.-09.10.2023р., так і бланків підтвердження діяльності водія, що є порушенням закону. Наполягали, що повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт було направлено завчасно 21.12.2023р., а тому неприбуття на засідання з розгляду справи протягом 09:00год. 04.01.2024р.-12:00год. 04.01.2024р. є ухиленням від дотримання закону.

Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Власником транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ815 ATEGO, фургон рефрижератор - С (кузов, рама, коляска) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (далі за текстом - Автомобіль) є Товариство з обмеженою відповідальністю «Національна логістична компанія» (ідентифікаційний код 34951604), що підтверджується копією відповідного свідоцтва.

Заявник набув право на користування Автомобілем на підставі укладеного із власником Автомобілю договору найму транспортного засобу №ТС-69/18 від 01.01.2018р.

Автомобіль обладнаний аналоговим тахографом.

За товарно-транспортною накладною №231013/30049 від 13.10.2023р. заявник здійснював перевезення вантажу із використанням праці найманого працівника у цілях організації власної господарської діяльності без надання послуги з перевезення вантажу третій сторонній особі, доказом чому є зміст граф «автомобільний перевізник» та «замовник», де одночасно указаний саме заявник.

13.10.2023р. працівником Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Івано-Франківській області відносно Автомобілю було здійснено захід державного нагляду (контролю) у формі рейдової перевірки.

Результати рейдової перевірки були оформлені актом від 13.10.2023р. №АР010229 (далі за текстом - Акт №АР010229).

Згідно з викладеними в Акті №АР010229 власними судженнями суб`єкта владних повноважень заявником як автомобільним перевізником було допущено порушення ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" за рахунок відсутності у водія на момент перевірки як заповненої тахокарти водія за 16.09.2023р.-17.09.2023р., 22.09.2023р.-24.09.2023р., 30.09.2023р.-01.10.2023р., 03.10.2023р.-05.10.2023р., 07.10.2023р.-09.10.2023р., так і бланків підтвердження діяльності водія, чим порушено приписи п.3.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 24.06.2010 № 385.

Матеріали означеної рейдової перевірки були спрямовані до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях для прийняття рішення по суті відображеного порушення.

Із посиланням на Акт №АР010229 Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях у порядку ст.60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" була винесена постанова від 28.11.2023р. №035105 про застосування 17.000,00грн. штрафу.

Наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 25.12.2023р. №801 була скасована постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях від 28.11.2023р. №035105, а матеріали справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт були скеровані на повторний розгляд до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях.

Листом від 21.12.2023р. Відділ державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях сповістив заявника про те, що розгляд справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт за Актом №АР010229 відбудеться з 09:00год. 04.01.2024р. по 12:00год. 04.01.2024р.

Заявник у вказані строки до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях не прибув, а тому розгляд означеної справи відбувся без участі представника заявника.

04.01.2024р. із посиланням на Акт №АР010229 Відділом державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях було прийнято постанову від 04.01.2024р. №035264 про застосування штрафу розміром - 17.000,00грн.

Як з`ясовано судом, юридичними підставами для прийняття цього рішення суб`єктом владних повноважень були обрані положення ст.ст.48, 60 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", а фактичними підставами послугували викладені у тексті Акту №АР010229 судження про скоєння правопорушення у вигляді відсутності у найманого водія на момент перевірки як заповненої тахокарти водія за 16.09.2023р.-17.09.2023р., 22.09.2023р.-24.09.2023р., 30.09.2023р.-01.10.2023р., 03.10.2023р.-05.10.2023р., 07.10.2023р.-09.10.2023р., так і бланків підтвердження діяльності водія.

За твердженням заявника до Відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях були подані: бланк підтвердження діяльності водія від 19.09.2023р. про те, що з 00:01год. 16.09.2023р. по 23:59год. 17.09.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 22.09.2023р. про те, що з 00:01год. 22.09.2023р. по 23:59год. 24.09.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 30.09.2023р. про те, що з 00:01год. 30.09.2023р. по 23:59год. 01.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 03.10.2023р. про те, що з 00:01год. 03.10.2023р. по 23:59год. 05.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 07.10.2023р. про те, що з 00:01год. 07.10.2023р. по 23:59год. 09.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом.

Стверджуючи про невідповідність закону означеного рішення суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.

Ключовими питаннями у межах даного спору є: наявність у учасника суспільних відносин, котрий здійснює перевезення вантажу вантажним автомобілем із використанням праці найманого працівника в інтересах організації власної господарської діяльності (тобто поза межами надання послуги з перевезення вантажу сторонній особі), правового статусу автоперевізника та обов`язку використання тахографу; поширення предмету рейдової перевірки виключно на обставини поточного перевезення вантажу або на усі попередні перевезення вантажу цим же самим транспортним засобом за відсутності застережень згідно з ч.1 ст.61 Конституції України та ст.250 Господарського кодексу України; співвідношення між положеннями п.25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті та ст.250 Господарського кодексу України в частині строку застосування штрафу; обов`язковості чи необовязковості фізичної наявності у найманого водія на момент проведення рейдової перевірки інформації (у тому числі у вигляді письмових документів) про режим роботи конкретного найманого працівника за період часу, неохоплений відомостями тахографа.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Суспільні відносини з приводу використання суб`єктами господарювання у межах провадження підприємницької діяльності вантажного автомобільного транспорту унормовані, зокрема, приписами Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікована Законом України від 06.03.2008р. №129-VI; далі за текстом Конвенція №153), Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Закону України від 10.11.1994р. № 232/94-ВР "Про транспорт", Закону України від 30.06.1993 р. № 3353-XII "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху (затверджені постановою КМУ від 10.10.2001р. №1306), Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567), Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в Міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385), а також приписами Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Стосовно обов`язку учасників суспільних відносин - субєктів господарювання забезпечити обладнання вантажних автомобілів повною масою понад 3,5 тон, які задіяні у технологічному процесі створення умов (організації) перевезень (фізичного переміщення) вантажу із використанням праці найманого водія (як для задоволення потреб третіх сторонніх субєктів права (тобто на комерційній особі), так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб такого учасника суспільних відносин (тобто у разі фізичного переміщення вантажу у межах однієї і тієї ж юридичної особи без надання послуги з перевезення замовнику)) суд зазначає, що згідно з п.1 ст.1 Конвенції №153 Ця Конвенція застосовується до найманих водіїв, які працюють або на підприємствах, що займаються перевезеннями для третіх сторін, або на підприємствах, що перевозять вантажі чи пасажирів за свій рахунок на автомобілях, які використовуються професійно для внутрішніх чи міжнародних автомобільних перевезень товарів або пасажирів.

Відповідно до п.1 ст.5 Конвенції №153 жодному водію не дозволяється керувати транспортним засобом без перерви більше чотирьох годин.

Отже, нормами міжнародного акту права чітко передбачено необхідність обов`язкового обліку часу роботи найманого водія у звичайних умовах життєдіяльності.

За визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Відтак, за нормами наведеного національного закону України кваліфікуючою умовою для визнання учасника суспільних відносин перевізником є наявність у такого учасника правового статусу фізичної особи чи правового статусу юридичної особи та задіяність у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія.

Натомість, ознака наявності або відсутності у процесі переміщення вантажу у просторі із використанням вантажного автомобілю та праці найманого водія саме послуги з перевезення пасажирів чи вантажів (тобто перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату) не має жодного юридичного значення, позаяк законом чітко указано, що перевезення вантажу може відбуватись і за власний кошт (тобто без надання послуги з перевезення вантажу, а у цілях задоволення власних внутрішньогосподарських потреб).

Пунктом 1.3 Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами

За правилами п.1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підприємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров`я незалежно від форми власності; транспортними засобами спеціального та спеціалізованого призначення суб`єктів господарювання незалежно від форм власності, що здійснюють експлуатаційне утримання, будівництво та поточний ремонт автомобільних доріг загального користування, вулиць у населених пунктах, а також інших об`єктів транспортної інфраструктури в радіусі не більше 150 км від об`єкта будівництва (ремонту), які обладнані спеціальними світловими сигнальними пристроями відповідно до пункту 3.6 розділу 3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за умови наявності у водія відповідного транспортного засобу первинного документа, що фіксує маршрут руху такого транспортного засобу, а також у разі забезпечення експлуатації дорожніх об`єктів у надзвичайних ситуаціях, за несприятливих погодно-кліматичних умов, у разі деформації та пошкодження елементів дорожніх об`єктів і виникнення інших перешкод у дорожньому русі.

У силу застереження п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Звідси слідує, що вимога про обовязковість обладнання транспортного засобу вантажного автомобіля повною масою понад 3,5т. тахографом є чіткою та однозначною, множинного тлумачення поза розумним сумнівом не допускає.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що з аналізу змісту наведених вище норм права чітко, однозначно та безумовно слідує висновок про існування у кожного учасника суспільних відносин, котрий використовує для організації процесу перевезення вантажу (як для потреб третього стороннього субєкта права замовника, так і для задоволення власних внутрішньогосподарських потреб) транспортний засіб вантажний автомобіль повною масою понад 3,5т. із використанням праці найманого водія обовязку обладнання цього транспортного засобу тахографом та використання тахографу під час експлуатації вантажного автомобіля за призначенням або використання інших суміжних засобів обліку робочого часу найманого водія.

Така вимога викликана виключно потребою у забезпеченні публічного інтересу суспільства на безпеку дорожнього руху, а тому має поширюватись як на автомобільного перевізника юридичну особу, котра надає комерційну послугу з перевезення вантажів, так і на перевізника юридичну особу, котра здійснює переміщення вантажу у власних внутрішньогосподарських потребах без надання послуги третьому сторонньому субєкту права (тобто здійснює перевезення вантажу за власний кошт), бо протилежне тлумачення цієї вимоги із неминучістю призводить до дискримінації однакових за статусом та категорією учасників суспільних відносин у однакових умовах участь у дорожньому русі транспортних засобів вантажних автомобілів з метою перевезення вантажів за абсолютно неістотною ознакою (надання послуги з перевезення замовнику на комерційній основі або самостійне споживання власно створеної послуги з перевезення).

Згідно з ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті (затверджено постановою КМУ від 11.02.2015р. №103), Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (затверджений постановою КМУ №1567 від 08.11.2006р.; далі за текстом - Порядок №1567) державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті та територіальними органами Державної служби України з безпеки на транспорті, у тому числі і у спосіб проведення рейдових перевірок, якою за визначенням ст.1 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до ч.17 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

У силу спеціального застереження ч.20 ст.6 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" у редакції Закону України від 03.06.2021р. №1534-ІХ автомобільні перевізники, їх уповноважені особи (водії), автомобільні самозайняті перевізники, суб`єкти господарювання, які надають автостанційні послуги, мають право фіксувати процес проведення планової, позапланової або рейдової перевірки (перевірки на дорозі) засобами фото- і відеотехніки, не перешкоджаючи проведенню таких перевірок.

Згідно з ч.1 ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Частиною 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" чітко визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Отже, положення ч.1 ст.34 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" прямо кореспондують положенням ст.48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт", з яких слідує, що перелік документів, котрі мають бути фізично наявні як у автомобільного перевізника, так і у працівника автомобільного перевізника - найманого водія під час здійснення господарської операції з перевезення вантажу не обмежені виключно нормами Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт".

Тому суд вважає, що до кола таких документів віднесені також і документи, згадані у нормах Інструкції використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (затверджена наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010р. №385, затверджена в міністерстві юстиції України 20.10.2010р. за №946/18241; далі за текстом - Інструкція №385) та у нормах Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010р. №340; далі за текстом - Положення №340).

Так, згідно з п.1.4 Інструкції №385 картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР ( 994_016 ); технічне обслуговування тахографа - технічні операції з приведення тахографа у робочий стан відповідно до інструкції його виробника, які включають активацію, зчитування даних цифрового тахографа, періодичні перевірки, ремонт, заміну тахографа або пов`язаного з ним устаткування, адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Пунктом 3.3 Інструкції №385 визначено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Відтак, за приписами п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати при собі і подати службовій/посадовій особі Державної служби України з безпеки на транспорті у межах рейдової перевірки: 1) протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; 2) заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР (994_016) або картку водія або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; 3) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти (у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа); 4) письмово зафіксовані дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа (у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до цифрового тахографа).

При цьому, згідно з п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, у разі використання цифрового тахографа - забезпечує використання особистої картки водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.

Згідно з п.6.1 Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.6.3 Положення №340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Як то указано у п.6.4 Положення №340, графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника. У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4). Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Відповідно до п.14 Порядку №1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.

Згідно з п.15 Порядку №1567 предметом рейдової перевірки є, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України від 05.04.2001р. №2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Підсумовуючи результати аналізу змісту наведених вище норм права, суд доходить до переконання про те, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, повинен мати при собі: або заповнені тахокарти, або картку водія, або роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом, або заповнену індивідуальну контрольну книжку водія (а у разі керування транспортним засобом, який не обладнаний тахографом).

Таке тлумачення змісту наведених норм права є цілком релевантним правовій позиції постанови Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі 820/4624/17.

Відтак, чинним законодавством не передбачена можливість відсутності контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв.

Такий саме правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.03.2020р. у справі №823/1199/17.

Згідно з ч.1 ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Зважаючи на призначення рейдової перевірки як засобу досягнення безпеки дорожнього руху в частині організації належних умов роботи найманих водіїв на вантажних автомобілях суд доходить до переконання про те, що предмет рейдової перевірки не обмежується виключно обставинами поточного перевезення учасником суспільних відносин вантажів із використанням вантажних автомобілів та праці найманих водіїв, а поширюється і на минулі перевезення, які не були предметом попередніх окремих заходів контролю (нагляду) у межах строків згідно з ст.250 Господарського кодексу України та вимог до термінів зберігання документів (який стосовно бланку підтвердження діяльності водія складає тривалість робочої зміни та 28 днів з дня закінчення робочої зміни).

При цьому, суд зазначає, що найманий водій дійсно може підтвердити відсутність обовязку використання у конкретні календарні дні тахографа не лише заповненими тахокартами, особистою карткою водія, роздруківкою даних роботи тахографа, записами на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних роботи тахографа, бланка підтвердження діяльності найманого водія, але й будь-якими іншими письмовими документами, котрі засвідчують відсутність події перевезення вантажу вантажним автомобілем із використанням праці найманого працівника.

Обов`язковою умовою є фізична наявність цих документів на момент проведення рейдової перевірки і подання цих документів найманим водієм працівнику субєкта владних повноважень.

Між тим, у спірних правовідносинах заявник виконання цієї вимоги закону не забезпечив. Окремо суд зауважує, що згідно з п.25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті дійсно указано, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Проте, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд не вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли п.25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначено присікальний строк притягнення винної особи до відповідальності, позаяк норми акту права вищої сили, а саме: положення ч.1 ст.250 Господарського кодексу України містять інші строки: або шість місяців з дня виявлення порушення, або не пізніш як через один рік з дня вчинення порушення.

Тому суд зазначає, що у даному конкретному випадку невідповідність між п.25 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті та ч.1 ст.250 Господарського кодексу України обєктивно не здатна призвести до виникнення у учасника суспільних відносин розумних очікувань та правомірних сподівань на звільнення від несення міри юридичної відповідальності виключно у звязку із збігом строку у два місяці від календарної дати вчинення порушення.

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає, що згідно зі ст.5 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону України від 05.04.2001 №2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком №1567.

Згідно з п. 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України від 05.04.2001 №2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: - для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; - для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Згідно абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України від 05.04.2001 №2344-III "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 №2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Отже, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного учасника суспільних відносин - суб`єкта правопорушення.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України від 05.04.2001 №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно зі ст.33 Закону України від 05.04.2001 №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 №2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює за власний кошт перевезення як вантажів іншого суб`єкта господарювання, так і власних вантажів у межах організації власної господарської діяльності.

За матеріалами справи заявник є автоперевізником.

Суд зазначає, що незважаючи на поведінку найманого водія стосовно надання чи ненадання працівникам Укртрансбезпеки у межах рейдової перевірки будь-яких документів (зокрема, договору оренди транспортного засобу та повідомлення чи неповідомлення найманим водієм про наявність трудових відносин з іншим суб`єктом господарювання - учасником суспільних відносин ніж власник конкретного вантажного автомобілю тощо) - суб"єкт владних повноважень як під реалізації владних управлінських функцій контролю у межах рейдової перевірки, так і під час розгляду справи про застосування штрафу повинен забезпечити відповідність реально вчинених власних управлінських волевиявлень критеріям за ч.2 ст.2 КАС України, позаяк подія та склад правопорушення за абз.3 ч.1 ст.60 Закону від 05.04.2001 №2344-III утворюються безвідносно до змісту поведінки найманого працівника, а виключно в залежності від фізичного знаходження у розпорядженні найманого водія документів, визначених ст.ст.39 і 48 Закону від 05.04.2001 №2344-III, що підтверджується фактом передачі таких документів працівнику Державної служби України з безпеки на транспорті та в залежності від наявності у учасника суспільних відносин, котрий використовує вантажний автомобіль (у тому числі і у власника вантажного автомобілю) правового статусу перевізника у конкретній життєвій ситуації.

У межах спірних правовідносин наявний випадок, коли найманий водій у межах рейдової перевірки не подав працівникам субєкта владних повноважень письмових документів про відсутність обовязку використання тахографа за 16.09.2023р.-17.09.2023р., 22.09.2023р.-24.09.2023р., 30.09.2023р.-01.10.2023р., 03.10.2023р.-05.10.2023р., 07.10.2023р.-09.10.2023р., зокрема у спосіб предявлення бланків підтвердження діяльності водія.

Стосовно приєднаних до матеріалів справи копій письмових документів: бланк підтвердження діяльності водія від 16.09.2023р. про те, що з 00:01год. 16.09.2023р. по 23:59год. 17.09.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 22.09.2023р. про те, що з 00:01год. 22.09.2023р. по 23:59год. 24.09.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 30.09.2023р. про те, що з 00:01год. 30.09.2023р. по 23:59год. 01.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 03.10.2023р. про те, що з 00:01год. 03.10.2023р. по 23:59год. 05.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом; бланк підтвердження діяльності водія від 07.10.2023р. про те, що з 00:01год. 07.10.2023р. по 23:59год. 09.10.2023р. водій ОСОБА_1 виконував іншу роботу, відмінну від керування транспортним засобом, суд відзначає, що кожен із цих документів має нездоланний та непереборний дефект, котрий не дозволяє суду сприйняти ці документи у якості достовірних доказів, а саме: календарними датами складання цих документів є: 16.09.2023р., 22.09.2023р., 01.10.2023р., 03.10.2023р., від 07.10.2023р., а обставини, які нібито підтверджують ці документи мають місце пізніше у часі (23:59год. 17.09.2023р., 23:59год. 24.09.2023р., 23:59год. 01.10.2023р., 23:59год. 05.10.2023р., 23:59год. 09.10.2023р.).

Відтак, указані документи складені із порушенням звичайного хронологічного перебігу подій у часі, позаяк до прикладу станом на 16.09.2023р. уповноважена службова (посадова) особа заявника обєктивно не має змоги наперед засвідчити те, що найманий водій ОСОБА_2 протягом наступного календарного дня не буде залучений до виконання роботи найманого водія.

Окрім того, суд зважає, що заявник фактично визнає обставини відсутності згаданих вище бланків підтвердження діяльності найманого водія на момент проведення рейдової перевірки.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов`язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем суб`єктом владних повноважень.

При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин з"ясував із достатньою повнотою, положення належної норми закону витлумачив вірно, правильно зважив на те, що найманий водій не подав працівникам субєкта владних повноважень на момент проведення рейдової перевірки письмових документів про відсутність обовязку використання тахографа за 16.09.2023р.-17.09.2023р., 22.09.2023р.-24.09.2023р., 30.09.2023р.-01.10.2023р., 03.10.2023р.-05.10.2023р., 07.10.2023р.-09.10.2023р. (зокрема у спосіб предявлення бланків підтвердження діяльності водія), а тому реально вчинене субєктом владних повноважень управлінське волевиявлення узгоджується як із дійсним нормативним регламентуванням спірних правовідносин, так і з справжніми обставинами фактичної дійсності.

Під час вирішення спору окружний адміністративний суд на виконання ч.5 ст.242 КАС України зважає, що у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 6) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 7) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 8) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 9) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття; 10) така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі №804/639/18.

У ході розгляду справи судом не знайдено доказів існування у межах спірних правовідносин таких дефектів (недоліків, вад) у реалізації субєктом владних повноважень управлінської функції контролю, котрі б призвели або були обєктивно здатні спричинити викривлення (спотворення, перекручення) справжніх обставин фактичної дійсності або порушення права заявника на участь у процедурі прийняття рішення за рахунок позбавлення можливості подання істотних, вагомих та доречних аргументів.

З огляду на викладене, вимоги позову слід визнати необґрунтованими та недоведеними, унаслідок чого відсутні підстави для скасування оскарженого правового акту індивідуальної дії субєкта владних повноважень.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко