Постанова

від 16.04.2024 по справі 440/13566/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2024 р.Справа № 440/13566/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

представника позивача Савченко Л.А., представника відповідача Солопа І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повні тексти складено 18.12.23 та 29.12.23 відповідно по справі № 440/13566/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Перемога"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Перемога" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.05.2023 №000/3892/0702 (форма "В4") про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2022 року на 150434,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на неправомірність спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки при формуванні податкового кредиту зі сплати податку на додану вартість позивачем у повній мірі дотримані вимоги Податкового кодексу України. За твердженням позивача, здійснення господарських операцій між ТОВ Агрофірма "Перемога" та ТОВ "Перша Насіннева", ПрАТ "Козельщинський райагропостач" підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку. Натомість висновки акта перевірки ґрунтуються на припущеннях податкових ревізорів-інспекторів, а не на підставі аналізу фінансово-господарської діяльності платника податку і первинних документів, що у повному обсязі надавалися під час проведення перевірки.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Перемога" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 05.05.2023 №000/3892/0702.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Перемога" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

Додатковим рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Перемога" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Ухвалено додаткове рішення, яким стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми "Перемога" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн (сім тисяч гривень).

Відповідач, не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення, додаткове рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Представник Головного управління ДПС у Полтавській області в апеляційній скарзі зазначає, наступне.

Так, перевіркою встановлено, що платником задекларовано податковий кредит на підставі документів, які містять інформацію, яка не відповідає дійсності, що відповідно, виключає право формувати податковий кредит за такими операціями з огляду на таке: - нереальність первинного постачання (продажу) товару ТОВ «Перша насіннєва»; - реалізація товару невідомого походження, введеного ним в обіг завдяки оформленню недостовірних документів.

Відповідач вважає, що позивачем не надано до перевірки та до суду відповідного акту матеріально відповідальної особи на підтвердження факту прийняття нафтопродукту від його контрагента ПрАТ «Козельщинский райагропостач».

На думку апелянта, наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не підтверджують перевезення та отримання позивачем дизельного палива, адже вони не відповідають вимогам вищенаведеної інструкції (не відповідають специфічній їх формі №1-ТТН для перевезення нафтопродуктів).

Крім того, скаржник звертає увагу суду, що позивачем не надано під час перевірки та до матеріалів справи товарно-транспортних накладних відповідної форми - №1-ТТН, Акту матеріально відповідальної особи на підтвердження факту прийняття нафтопродуктів, Журналу обліку надходження нафти і нафтопродукті» за формою № 6-НП, у якому повинен обліковуватися отриманий товар; докази наявності у позивача сховищ (резервуарів), необхідних для зберігання дизельного палива та бензину; доказів обліку нафти і нафтопродуктів із записом у Журналі реєстрації проведення вимірювань нафтопродуктів (нафти) у резервуарах за формою N 7-НП, а також Товарної книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою N 31-НП (додаток 34), у якій зазначаються надходження і відпуск нафтопродуктів ул день, а також їх залишки на кінець дня.

Таким чином, відповідач вважає, що оскаржуване рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 у справі № 440/13566/23 є таким, що підлягає скасуванню так як судом при його постановлені не дотримано законності, чого вимагає ст. 129 Конституції України та ст. 242 КАС України.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять жодного документу (доказу), що підтверджував би реальність та фактичність надання адвокатом допомоги замовнику, а саме детального опису вчинених адвокатом дій (робіт), детальним розкриттям їх змісту та суті, документальних доказів в підтвердження наданих послуг та доказів понесення адвокатом витрат на надання правничої допомоги клієнту. Також відсутній звіт з детальним переліком виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційні скарги відповідача, в яких посилається на те, що в обґрунтування своєї позиції як при розгляді справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, відповідач використовує лише інформацію з баз даних ІС «Податковий блок» та Архів електронної звітності «ЄРПН» і на підставі довідкової інформації робить висновки про безтоварність операції.

Відсутність ТТН не може бути самостійною підставою вважати господарську операцією такою, що не відбулася, а причини відсутності ТТН у кожному конкретному випадку мають бути досліджені судом.

Також на думку позивача, відповідач зазначає завідомо неправдиву інформацію про неспівпадіння розрахункових рахунків в рахунку на оплату та платіжній інструкції, адже документи, зокрема рахунок на оплату та платіжна інструкція в наявності у відповідача (додавалися додатками до адміністративного позову та копіювалися перевіряючими при перевірці). Адже, в рахунку на оплату №0054 від 19.04.2022 р. зазначений рахунок постачальника НОМЕР_1 , в платіжній інструкції від 27.04.2022 №19 зазначено рахунок отримувача НОМЕР_1 .

Позиція позивача є підтвердженою, доведеною та не спростованою органом владних повноважень, відповідає судовій практиці з подібних питань.

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкової вигоди.

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків, відсутність за місцезнаходження не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. Лише сукупність обставин може свідчити на користь висновку про реальність або неможливість фактичного проведення господарських операцій.

Таким чином, позивач вважає, що рішення від 07.12.2023 по справі №440/13566/23 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим.

Щодо додаткового рішення, позивач зазначає, що при розгляді справи в суді першої інстанції адвокат пояснював і дані пояснення враховані судом та не спростовані відповідачем, що відповідно до п. 4.7. Договору №6/05-23 про надання правничої (правової) допомоги від 29.05.2023 року надання адвокатом послуг підтверджується актами приймання-передачі робіт/послуг, або актами виконаних робіт/наданих послуг, який підписується Сторонами. Даний акт наданий до суду першої інстанції.

З урахуванням зазначеного, позивач вважає, що додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 по справі № 440/13566/23 є законним, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, ґрунтується на засадах верховенства права.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити їх, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційних скаргах.

Представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просила залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції та додаткове рішення - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ Агрофірма "Перемога", ідентифікаційний код 32806982, зареєстроване як юридична особа та взяте на облік в органах державної податкової служби як платник податків, є платником податку на додану вартість, що не оспорюється сторонами.

Головним управлінням ДПС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Агрофірма "Перемога" щодо декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2022 року, результати якої оформлені актом від 28.03.2023 №2994/16-31-07-02-04/32806982 /т. 1, а.с. 22-135/.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивач не оспорює.

За висновками акта перевірки відповідач встановив порушення ТОВ Агрофірма "Перемога" вимог пункту 198.1 статті 198 ПК України, наслідком чого визначено завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу наступного звітного періоду, за грудень 2022 року у розмірі 150434,00 грн.

Такий висновок податковий орган мотивував твердженням про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні придбаних у ТОВ "Перша Насіннева" та ПрАТ "Козельщинський райагропостач" товарів.

На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Полтавській області 05.05.2023 сформовано податкове повідомлення рішення №000/3892/0702 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2022 року на 150434,00 грн /т. 1, а.с. 15-18/.

Не погодившись з правомірністю зазначеного податкового повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кредит, в силу приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (тут та надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами абзацу "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

За змістом пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу першого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У пункті 200.1 статті 200 ПК України зазначено, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 цієї статті, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У силу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Частиною першої, другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, у статті 1 названого Закону визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

У справі, що розглядається позивач оспорює правомірність податкового повідомлення-рішення контролюючого органу, за яким йому зменшено від`ємне значення суми податку на додану вартість з огляду на визнання відповідачем безтоварними господарських операцій з придбання ТОВ Агрофірма "Перемога" товарів у ТОВ "Перша Насіннева" та ПрАТ "Козельщинський райагропостач".

Так, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку /частина друга статті 2 КАС України.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник податків повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Матеріалами справи встановлено, що між ПрАТ "Козельщинський райагропостач" (постачальник) та ТОВ АФ "Перемога" (покупець) 04.01.2022 укладений договір поставки №ОАО7, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити покупцю, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити, зокрема, паливно-мастильні матеріали /т. 1, а.с. 138/.

Факт відвантаження товарів (дизельне паливо Energy-Євро-4) постачальником на адресу покупця підтверджено залученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних від 28.04.2022 №ОАО0000433 /т. 1, а.с. 143/, від 05.05.2022 №ОАО0000495 /т. 1, а.с. 141/, а їх отримання покупцем - копіями товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів від 28.04.2022 та 05.05.2022 /т. 2, а.с. 73-74/.

Доводи відповідача про окремі недоліки цих документів як підставу для зменшення позивачу суми від`ємного значення податку на додану вартість, колегія суддів не бере до уваги, оскільки акт перевірки від 28.03.2023 №2994/16-31-07-02-04/32806982 не містить висновків про невідповідність видаткових та товарно-транспортних накладних вимогам чинного законодавства.

За результатами вище зазначених господарських операцій постачальник склав та зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 28.04.2022 №399 /т. 1, а.с. 145/ та від 05.05.2022 №467 /т. 1, а.с. 144/, що дає право позивачу на включення сум податку на додану вартість у загальному розмірі 32956,34 грн до податкового кредиту.

Крім того, 19.04.2022 між ТОВ "Перша Насіннева" (постачальник) та ТОВ АФ "Перемога" (покупець) укладений договір поставки №19/04/2022, за умовами якого постачальник зобов`язувався поставити покупцю, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити, зокрема, насіння сільськогосподарських культур /т. 1, а.с. 146-151/.

У додатку від 19.04.2022 №01 до згаданого договору поставки сторони узгодили поставку насіння соняшника Алькантара кількістю 130 мішків та насіння соняшника СИ Купава кількістю 70 мішків, загальною вартістю 959609,68 грн, у т.ч. ПДВ - 117478,38 грн /т. 1, а.с. 152/.

26.04.2022 постачальник відвантажив покупцю посівний матеріал (насіння соняшника), що підтверджено видатковими накладними /т. 1, а.с. 156-159/.

Факт отримання товарів позивачем підтверджений копією товарно-транспортної накладної від 26.04.2022 №РН-00040 /т. 1, а.с. 160/.

На підставі рахунка на оплату від 19.04.2022 №0054 позивач 27.04.2022 перерахував ТОВ "Перша Насіннева" кошти у розмірі 956609,68 грн, у т.ч. ПДВ - 117478,38 грн, що підтверджено копією платіжної інструкції від 27.04.2022 №19 /т. 1, а.с. 166/.

За результатами вище зазначених господарських операцій постачальник склав та зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні від 26.04.2022 №№27, 28, 40, 41 /т. 1, а.с. 161-165/, що дає право позивачу на включення сум податку на додану вартість у загальному розмірі 117478,38 грн до податкового кредиту.

Колегія суддів враховує, що основним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур /т. 1, а.с. 168-169/.

Придбані дизельне паливо та насіння соняшника позивач використав у власній господарській діяльності для обробітку сільськогосподарських угідь та вирощування сільськогосподарської продукції, на підтвердження чого до матеріалів справи залучені копії звітів про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2022 року, актів витрат насіння і садильного матеріалу, лімітно-забірних карток на отримання ПММ, подорожних листів роботи трактора /т. 2, а.с. 5-34/.

Судова практика щодо вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника податків, що передбачає економічну виправданість дій платника, які мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Відтак, Верховний Суд у своїх постановах у справах цієї категорії послідовно (зокрема, постанови від 19.06.2018 у справі №808/2447/17, від 19.11.2019 у справі №№826/16304/17, від 04.02.2020 у справі №826/3729/15) зазначав, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

За результатами оцінки первинних документів, наданих позивачем в підтвердження реальності господарських операцій в розрізі укладених договорів із контрагентами ТОВ "Перша Насіннева", ПрАТ "Козельщинський райагропостач", колегія суддів дійшла висновку про відповідність змісту укладених договорів видам господарської діяльності постачальників-контрагентів позивача, встановив факт поставки товару, а також використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності та відображення продавцями податкових зобов`язань з ПДВ по цим господарським операціям.

Проте, відповідач не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені наданими позивачем документами, не надав жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання контролюючого органу на неможливість встановлення ланцюга постачання товарів, які придбавалися позивачем, колегія суддів не бере до уваги, оскільки будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 340/422/19.

Крім того, Верховний суд сформулював правову позицію в постановах від 06.12.2021 у справі № 640/8883/19 та від 23.12.2021 у справі № 814/322/16, де вказав, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Контролюючий орган всупереч вимог процесуального законодавства не довів та не надав належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем.

Висновки про відсутність реальності господарських операцій контролюючим органом зроблено виключно на підставі відомостей АІС "Податковий Блок" та Єдиного реєстру податкових накладних в розрізі контрагентів позивача, проте посилання контролюючого органу лише на такі відомості, як критерій оцінки реальності господарських операцій без оцінки сукупності документів, наданих позивачем є безпідставними, оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні вимог процесуального закону.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 у справі №320/1147/19, від 24.11.2020 у справі №813/3034/15 та, зокрема, від 14.12.2021 у справі № 280/3376/19 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Аналогічна за змістом правова позиція підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19.

З огляду на встановлені обставини у справі, а також беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, колегія суддів зазначає, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто позивача, на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідач, в свою чергу, не надав доказів, які б свідчили про узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з такими діями контрагентів.

Відповідачем в ході проведення перевірки не наведені та не встановлені обставини, які б свідчили про невідповідність господарських операцій з придбання товарів меті та задачам діяльності позивача і його контрагентів, або що реалізація вказаних операцій не обумовлена розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Також матеріали справи не містять доказів постановлення судами вироків, рішень тощо про визнання удаваними спірних господарських операцій, визнання недійсними договорів, укладених позивачем з його контрагентом, стягнення в дохід держави незаконно отриманого майна та коштів на підставі таких договорів тощо.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, аналізуючи наведені норми права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідно визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Полтавській області від 05.05.2023 №000/3892/0702.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року стосовно розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб' єктами права.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. До правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Частиною 4 ст.134 КАС України зазначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно із п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява №19336/04) підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.02.2023 у справі №160/19098/21.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що юридичний аналіз документів та підготовка до розгляду справи безпосередньо пов`язані з підготовкою позовної заяви, а тому не підлягають врахуванню як окремий вид правничої допомоги.

Позовна заява не містить значного обсягу фактичних даних, а відповідь на відзив за змістом фактично дублює позовну заяву.

Матеріали справи не містять доказів вжиття представником позивача заходів щодо збирання доказів, обсяг наданих разом з позовною заявою письмових доказів є помірним, а всі надані докази перебували у розпорядженні відповідача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, зважаючи на те, що підготовлені адвокатом у цій справі процесуальні документи не потребують значних затрат часу для їх складення, оцінивши надані заявником докази у їх сукупності, зважаючи на заперечення подані представником відповідача щодо розміру витрат ТОВ АФ "Перемога" на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, з чим суд апеляційної інстанції повністю погоджується та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 7000 грн є цілком співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, що відповідає критерію реальності таких витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 року та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 року по справі № 440/13566/23 відповідають вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для їх скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 та додаткове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 по справі № 440/13566/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя З.О. КононенкоСудді В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 16.04.2024 року