Рішення

від 03.04.2024 по справі 303/5033/23

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 303/5033/23

2/303/756/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Варваринець Н.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (представники: адвокат - Беран Михайло Іванович, адвокат - Сідун Олеся Степанівна) до ОСОБА_2 (представник - адвокат Печунка Віктор Омелянович), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , який виступає в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації, Виконавчий комітет Верхньокоропецької сільської ради про виселення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про виселення вказуючи, що постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2122783000:11:000:0014, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності №254733929 від 24.02.2021 та №245734325 від 24.02.2021 житловий будинок, який розташований на вищевказаній земельній ділянці належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Загальна площа вказаного житлового будинку становить 86,2 кв.м., житлова площа 48,8 кв.м. та до нього належать надвірні споруди та будівлі. У зазначеному будинку зареєстрована та проживає її донька ОСОБА_2 та її сім`я. Рішенням Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком з надвірними спорудами та дворогосподарством за адресою: АДРЕСА_1 та надати доступ ОСОБА_1 до даного дворогосподарства. Попереднє рішення Мукачівського міськрайонного суду від 22 вересня 2021 року, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено, колегією суддів Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення, яке набрало законної сили з дня його ухвалення. Постанова Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року ОСОБА_2 не виконана. Позивачка продовжує проживати у літній кухні, яка не є житлом у розумінні ст.4 ч.1 ст.50 ЖК України, відповідачка не надала їй ключі від будинку, тому у неї відсутній доступ до користування та розпорядження спірним житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами. Вона звернулася з письмовою заявою до Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо примусового виконання виконавчого листа №303/3948/21 виданого 07.06.2022 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області. 05.01.2023 державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3. Державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. складено акт від 01 лютого 2023 року без вчинення будь яких дій щодо примусового виконання виконавчого листа №303/3948/21 виданого 07.06.2022 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області. 01 лютого 2023 року державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_4. Отже дії з примусового виконання виконавчого листа №303/3948/21 виданого 07.06.2022 Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області державним виконавцем Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. завершились складанням юридично нікчемного акта. Вона як власник житла, який має право виписати жильців самостійно без їх згоди звернулася з письмовою заявою до Верхньокоропецької сільської ради Зубівського старостинського округу Мукачівського району. Листом Верхньокоропецької сільської ради Зубівського старостинського округу Мукачівського району від 02 березня 2023 року за № 13-07/9 їй відмовлено у задоволені заяви. Вважала, що право володіння, користування та розпорядження майном на власний розсуд грубо порушується і подальше проживання її дочки ОСОБА_2 та членів її сім`ї є неможливим. Її дочка ОСОБА_2 зі своєю сім`єю повністю заволоділа житловою площею будинку по АДРЕСА_1 , а вона змушена проживати у літній кухні, яка непридатна для проживання. Вона хворіє, однак навіть виконавча служба не змогла виконати рішення, так як одразу після складання акта дочка продовжує знущатися з неї. Вона бажає, але не може розпорядитися своєю власністю, чим порушенні її права та інтереси. У зв`язку з чим, просила усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення з житлового будинку, який розташований на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності, загальною площею 86,2 кв. м., житловою площею 48,8 кв. м. та до нього належать надвірні споруди та будівлі та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

12.09.2023 представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Печунка В.О. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що із вимогами позовної заяви відповідачка категорично не погоджується, а зміст її не відповідає дійсним обставинам. Так, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 . У свою чергу, ОСОБА_2 має свою сім`ю, яка складається із чоловіка ОСОБА_4 , дітей ОСОБА_5 і ОСОБА_3 . З моменту народження і по теперішній час ОСОБА_2 зареєстрована та проживає за місцем свого ОСОБА_6 , тобто з матір`ю. Досить тривалий час між ними були теплі стосунки, які притаманні матері та дочці і 30.11.2018 позивачка ОСОБА_7 склала на ОСОБА_2 заповіт, яким все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом вона матиме право - заповіла саме їй. Також слід відмітити, що відповідачка ОСОБА_2 зі своєю сім`єю проживала у прибудові (літ. «Б») до житлового будинку АДРЕСА_1 . 14.02.2020 у даній прибудові сталася пожежа і подальше проживання в ній стало неможливим, тому ОСОБА_2 зі своєю сім`єю вимушено перейшла проживати в будинок під літерою «А». ОСОБА_1 проживає в житловому будинку (літ. «В,В1») з початку його побудови, а саме з 1990 років. У зазначеній прибудові до будинку (літ. «В,В1» матеріально-побутові умови в належному стані. У прибудові є дві житлові кімнати та кухня, що підтверджується актом №41 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї. Відповідач ОСОБА_2 повністю несе витрати по утриманню будинку та за надані комунальні послуги, що підтверджується випискою по картці ОСОБА_2 із А-банку, тобто це плата за інтернет, електроенергію, газопостачання. Через деякий час між матір`ю ОСОБА_1 і дочкою ОСОБА_2 стосунки зіпсувалися і періодично виникали сварки, які згодом улагоджувалися і сторони примирялися. Вважав, що відсутні правові підстави для виселення відповідачів. Позбавлення відповідачів та неповнолітньої дитини їхнього єдиного місця проживання є протиправним та незаконним. Відповідачі набули право користування спірним будинком як члени сім`ї власника, будинок у якому вони проживають є їх єдиним місцем проживання, іншого житла в них немає, разом із ними проживають та зареєстровані за даною адресою їхні малолітні діти, тому суд не вправі обмежити право на проживання відповідачів та їхніх малолітніх дітей. Крім того, належних доказів на підтвердження наявності у відповідачів на праві власності іншого житла, земельних ділянок, іншого нерухомого майна чи права користування такими суду не надано. Також не надано доказів, що відповідач має фінансову можливість придбати собі чи винаймати інше житло. Відповідач несе витрати на утримання спірного нерухомого майна, зокрема щодо сплати комунальних послуг. Виселення відповідачів з будинку фактично позбавить їх житла і покладе на них надмірний тягар. Зважаючи на те, що відповідачі, в тому числі, і діти із самого свого народження зареєстровані та проживають у житловому будинку і незалежно від його правового режиму, такий спірний житловий будинок в розумінні ст. 8 Конвенції є єдиним житлом відповідачів та їх малолітніх дітей, а тому наступне виселення їх зі спірного житлового будинку є невиправданим втручанням в приватну сферу особи та призведе до порушення прав малолітніх дітей. Посилання позивача, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні житловим будинком, не підтверджені належними та допустимими доказами. Виклики позивачем працівників поліції щодо своєї дочки ОСОБА_2 не свідчать про неправомірні дії останньої, а за результатами перевірки таких викликів, працівниками поліції було спростовано і неодноразово було притягнуто позивача ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.183 КУпАП «Завідомо неправдивий виклик». Позивачем не заявлялось вимог про виселення відповідачів в зв`язку з порушенням правил співжиття на підставі ч.1 ст.116 ЖК України. Разом з цим, обставин, які би свідчили про протиправну поведінку відповідачів відносно позивача, вчинення відповідачами інших дій, спрямованих на обмеження прав позивача, як власника - матеріали справи не містять, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08.06.2023 дану позовну заяву залишено без руху, оскільки вона була подана без дотримання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України, встановлено строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.07.2023 відкрито провадження по даній справі, визначено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, залучено до участі по справі ОСОБА_4 в якості законного представника малолітньої ОСОБА_5 , також залучено в якості третьої особи Виконавчий комітет Верхньокоропецької сільської ради як орган опіки та піклування.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01.11.2023 відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Печунки В.О. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала і пояснила суду, що між нею та відповідачами склались неприязні стосунки через погане ставлення до неї відповідачки ОСОБА_2 , яка приходиться їй дочкою і проживає у спірному домоволодінні з дня народження На території домоволодіння розташовані дві літні кухні і житловий будинок. До заміжжя ОСОБА_2 проживала разом з нею однією сім`єю в літній кухні. У 2004 році донька одружилась і вселилася з чоловіком в другу літню кухню, де вони проживали до розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу ОСОБА_2 продовжувала проживати в тій самій літній кухні протягом чотирьох років. Одружившись повторно ОСОБА_2 надалі проживала в літній кухні разом з членами її сім`ї, а вона з чоловіком в іншій літній кухні, у цей час житловим будинком ніхто не користувався. У неї та її чоловіка був свій сімейний бюджет, а у відповідачів свій і кожна сім`я самостійно розпоряджалася своїми грошовими коштами. Водночас те, що купляла вона користувалися і відповідачі, а придбане відповідачами використовувалось тільки ними. Відповідачі харчувалися окремо від неї та її чоловіка, але те, що приготувала вона харчувалися і відповідачі. Фактично грошових коштів спільних не було, а все інше було спільним. П`ять років тому у літній кухні де проживали відповідачі сталася пожежа, тому за її згодою останні тимчасово перейшли проживати з літньої кухні в будинок, де і проживають по теперішній час. При вселенні в будинок вона та відповідачі не обговорювали порядок та умови проживання в ньому. Вона не заперечувала проти їх вселення в будинок, але думала, що вони відремонтують літню кухню після пожежі і повернуться туди проживати. Відповідачі оплачують комунальні послуги, спрямовані на забезпечення умов проживання та перебування у спірному домоволодінні, але частину комунальних платежів платить також вона. На території домоволодіння вона з чоловіком та відповідачі спільно обробляли город та використовували вирощене на ньому, останні також робили ремонтні роботи, а саме: купили і замінили вікна; зняли стару черепицю, замінили дерев`яну обрешітку і накрили новою черепицею; придбали тротуарну бруківку і здійснили мощення нею двору.

Представник позивачки - адвокат Сідун О.С. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала і просила їх задовольнити, вказуючи, що вимоги, викладені в постанові Закарпатського апеляційного суду від 27 квітня 2022 року про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком з надвірними спорудами та дворогосподарством за адресою: АДРЕСА_1 ігноруються ОСОБА_2 і остання продовжує вчиняти дії, які зафіксовані у постанові, а ОСОБА_1 продовжувала і продовжує проживати у літній кухні, яка не є житлом у розумінні ст.4 ч.1 ст.50 ЖК України, ключі від будинку не отримала і у неї відсутній доступ до вільного користування та розпорядження своєю власністю. На виконання рішення Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022 державним виконавцем відкрито виконавче провадження 05.01.2023, але 01.02.2023 складено акт про виконання рішення суду без вчинення будь-яких дій щодо примусового виконання зазначеного рішення, хоча права ОСОБА_1 щодо володіння, користування та розпорядження майном і надалі порушуються. У ході судового розгляду 15.12.2023 без участі позивача та його представника допитані свідки, які дали сумнівні пояснення, оскільки вони є родичами. Заперечення та письмові докази, які надані відповідачами не спростовують позовних вимог, а підтверджують викладені у позові обставини. Крім того, ОСОБА_1 згоди на реєстрацію ОСОБА_4 не надавала. Отже, ОСОБА_2 та її сім`я надалі незаконно чинять перешкоди ОСОБА_1 у праві володіння, користування, розпорядження її майном ігноруючи постанову Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022. Також у матеріалах даної справи наявні докази протиправних дій відповідача відносно позивачки.

Адвокат - Беран М.І. у судове засідання не з`явився без поважних причин, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, вказуючи, що спірне домоволодіння складається з трьох будинків. Вона народилася і проживала в літній кухні разом з батьками. Після одруження та зі згоди позивачки вона разом з чоловіком вселилися і проживали в іншій літній кухні. Вона, члени її сім`ї та позивачка та її чоловік не визначали порядок користування домоволодінням, а продовжували користуватися всіма приміщеннями. Після укладення шлюбу її чоловік запропонував проживати в іншому місці, але позивачка запропонувала їм робити ремонт і проживати в спірному домоволодінні. Також між ними і позивачкою була домовленість, що вони виплатять її брату вартість його частки в домоволодінні, а ОСОБА_1 складе заповіт на домоволодіння на її ім`я. Зі згоди позивачки її чоловік зареєстрував своє місце проживання у домоволодінні. Після пожежі в літній кухні позивачка надала згоду на їх проживання в будинку, куди вони переселилися і проживають до теперішнього часу. Вони з позивачкою спільно проживали і вели спільне господарство до 2021 року. Так, до 2020 року вони спільно готували їжу і харчувалися у літній кухні за місцем проживання позивачки, а після цієї дати вона готували їжу в літній кухні за своїм місцем проживання, а потім приготовлене відносила позивачці. Вона, члени її сім`ї разом з позивачкою доглядали домашніх тварин, заготовляли сіно, обробляли город і результатами цієї роботи користувалися також спільно. Позивачка захворіла і вони доглядали за нею, сплатили витрати на лікування. Також її чоловік за час проживання в домоволодінні проводив значний об`єм ремонтних робіт. Вони сплачувала комунальні послуги і тільки останній рік позивачка самостійно оплачує за газ.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Печунка В.О. у судовому засіданні пояснив суду, що підстави для виселення відповідачів відсутні, позбавлення відповідачів та неповнолітньої дитини їхнього єдиного місця проживання є протиправним та незаконним. Відповідачі набули право користування спірним будинком як члени сім`ї власника. Враховуючи, що будинок у якому проживають відповідачі є власністю позивача, однак є їх єдиним місцем проживання, іншого житла в них немає, разом із ними проживають та зареєстровані їхні малолітні діти, вони правомірно набули право користування домоволодінням, тому суд не вправі обмежити право на проживання відповідачів та їхніх малолітніх дітей. Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму є достатньою підставою для того, щоби вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Вимог по ч.1 ст. 116 ЖК України позивачкою не заявлялось. Разом з цим, обставин, які б свідчили про протиправну поведінку відповідачів відносно позивача, вчинення відповідачами інших дій, спрямованих на обмеження прав позивача, як власника матеріали справи не містять, тому просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 , який виступає в своїх інтересах та в інтересах малолітньої, а після 23.03.2024 неповнолітньої ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав і пояснив суду, що він вселився в спірне домоволодіння у 2012 році після укладення шлюбу з ОСОБА_2 . При вселенні ОСОБА_1 повідомила йому та дружині, що вона бажає переоформити будинок на ОСОБА_2 , запропонувала проживати і робити ремонтні роботи, оскільки один будинок не був придатним для проживання. При вселенні вони домовились з позивачкою, що будуть користуватися всім домоволодінням. Позивачка також користувались всіма житловими приміщеннями, крім їхньої спальної кімнати. З дозволу позивачки він зареєстрував своє місце проживання в домоволодінні. До 2021 року у них були з позивачкою хороші стосунки, вони проживали однією сім`єю. У літній кухні за місцем проживання позивачки його дружина готували їжу для всіх. Інколи приготуванням їжі для всіх також займалась і позивачка. Продукти харчування купляв він, але молоко, сметану не купляв, оскільки в господарстві у позивачки була корова і зазначені продукти використовували всі. Позивачка та його сім`я разом займались домашнім господарством: заготовляли сіно, обробляли город, доглядали домашніх тварин. Крім того, він купляв за свої грошові кошти матеріали і робив ремонтні роботи.

Відповідач ОСОБА_3 пояснив суду, що пам`ятає з дитинства як позивачка та його батьки проживали разом, користувалися всіма приміщеннями, спільно займались домашнім господарством. Його сім`я харчувалася разом з позивачкою, продукти купляли його батьки. Вони проживали в літній кухні до 2020 року, а після пожежі перейшли проживати в будинок. Йому відомо, що позивачка просила за будинок грошові кошти, але сказала, що якщо вони не виплатять їх, то вона їх виселить.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Згідно листа Зубівського старостинського округу Верхньокоропецької сільської ради №13-07/9 від 02.03.2023 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (власник домогосподарства); чоловік - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; донька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зять - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; внучка - ОСОБА_5 . Всі вказані особи фактично проживають за вказаною адресою.

Із копій паспортів позивачки та відповідачки ОСОБА_2 також вбачається, що їх місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Частина 4 ст.82 ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені рішення суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022 (справа №303/2948/21) встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2122783000:11:000:0014, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,25 га, належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №22123854 від 26.05.2014 року та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно №22123089 від 26.05.2014. Відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №245733929 від 24.02.2021 року та № 245734325 від 24.02.2021 року житловий будинок, який розташований на вищезазначеній земельній ділянці належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Вказаний житловий будинок загальною площею становить 86,2 кв.м. та житловою площею 48.8 кв.м. та до нього належать надвірні споруди та будівлі.

Виходячи з положень ч.4 ст.82 ЦПК України вищезазначені постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022 обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

Зазначеною постановою Закарпатського апеляційного суду зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком з надвірними спорудами та дворогосподарством за адресою: АДРЕСА_1 та надати вільний доступ ОСОБА_1 до даного дворогосподарства.

На виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022 Мукачівським міськрайонним судом 07.06.2022 видано виконавчий лист № 303/3948/21 про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком з надвірними спорудами та дворогосподарством за адресою: АДРЕСА_1 та надати вільний доступ ОСОБА_1 до даного дворогосподарства.

Постановою державного виконавця Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. від 05.01.2023 відкрито виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа №303/3948/21.

З копії акта державного виконавця від 01.02.2023 вбачається, що державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа №303/3941/21 від 27.04.2022 доведено до відома сторонам виконавчого провадження заборону ОСОБА_2 чинити перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належним їй на праві приватної власності житловим будинком з надвірними спорудами та дворогосподарством за адресою: АДРЕСА_1 та надати вільний доступ ОСОБА_1 до даного дворогосподарства, боржника повідомлено про відповідальність передбачену законодавством України, про що сторони розписались.

Постановою державного виконавця Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. від 01.02.2023 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №303/3948/21 виданого Мукачівським міськрайонним судом 07.06.2022 у зв`язку з його виконанням.

Звертаючись з позовом до суду позивачкою надано докази її звернень до Верхньокоропецької сільської ради та до УОАЗОР ГУНП в Закарпатській області.

Так, Зубівський старостинський округ Верхньокоропецької сільської ради листом від 19.05.2022 №13-07/15 повідомив ОСОБА_1 , що з її донькою ОСОБА_9 та зятем ОСОБА_4 проведено бесіду з приводу недопустимості домашнього насильства у сім`ї. Також про такий випадок повідомлено дільничного інспектора.

З відповіді ВП №1Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області від 01.08.2022 вбачається, що в період часу з 05.05.2021 по 05.05.2022 до ВП №1 Мукачівського РУП від громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , мешканки АДРЕСА_1 надходило шість заяв та повідомлень, а саме в зв`язку з тим, що дочка нанесла їй тілесні ушкодження, сестра вчинила сварку, дочка її ображає, донька та зять вчинили сварку, працівник поліції не опитали її чоловіка, донька вчиняє сварку, за деякими з них на останню складено протокол за ст. 183 КУпАП. Відомості про притягнення ОСОБА_2 або ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності у вказаному листі відсутні.

Із заповіту від 30.11.2018 вбачається, що ОСОБА_1 заповідала все її майно ОСОБА_2 .

Відповідно до акта про пожежу 14.02.2020 о 20:38 у прибудові до житлового будинку АДРЕСА_1 сталася пожежа.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за відповідачами не зареєстровано право власності на житлове приміщення.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції ратифікована Законом від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

У частині четвертій статті 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватися в судовому порядку.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 552/2998/17 (провадження № 61-8209св19).

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу (стаття 396 ЦК України).

За ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Частиною четвертою статті 156 ЖК України певною мірою врегульовано правовідносини власника житла з колишніми членами його сім`ї, зокрема визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2021 року у справі № 310/1912/19 (провадження № 61-3370св20) зазначено, що відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, тобто дружина (чоловік), діти і батьки кожного з подружжя. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Частиною першою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням».

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.

Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.

За змістом статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з частиною другою статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

У разі виникнення спору між власником та членами його сім`ї суд повинен врахувати, що право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися у відповідності з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 16.01.2023 року по справі №523/1756/20 звертає увагу на те, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, якою є тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Верховним Судом України у постанові від 11 липня 2012 року у справі №6-60цс12 сформульовано такі висновки: у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.ч.1,2 ст.64 ЖК України). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч.2 ст.65 ЖК України).

Водночас, під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім`ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

У судовому засіданні відповідачка підтвердила, що надала свою згоду на проживання відповідачів у спірному будинку, оскільки на той час між ними були доброзичливі взаємовідносини, які з часом зіпсувались.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 проживала в спірному домоволодінні з народження і в силу ч.2 ст.64 ЖК України була членом сім`ї власника ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_8 , а зазначене домоволодіння було її постійним місцем проживання. Після укладення шлюбу у відповідачки народився син, який проживав у спірному домоволодінні разом з батьками і в силу ч.2 ст.156 ЖК України на його вселення не було необхідності отримувати згоду власника. Після укладення шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 , останній вселився в приміщення де проживала його дружина, за згодою власника ОСОБА_1 , де постійно у подальшому проживав, що останньою і не заперечувалось у судовому засіданні. Після народження у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 дочки, вона також вселилася в спірне домоволодіння на підставі ч.2 ст.156 ЖК України без згоди власника. Після пожежі в приміщенні де проживали відповідачі, останні за згодою позивачки переселилися в житловий будинок. Таким чином, суд вважає, що відповідачі вселилися в спірне житлове приміщення у встановленому законом порядку.

Листом Зубівського старостинського округу Верхньокоропецької сільської ради №13-07/9 від 02.03.2023 знайшов своє підтвердження факт реєстрації місця проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні по АДРЕСА_1 .

У ході розгляду справи поясненнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 встановлено, що відповідачі були членами сім`ї позивачки та її чоловіка, оскільки вони постійно проживали спільно з позивачкою та її чоловіком, мали спільний побут і вели спільне господарство. Проживання однією сім`єю відповідачів та позивачки частково також підтверджується поясненнями останньої.

Також судом встановлено, що між позивачкою та відповідачами договір, який би визначав умови та певний порядок користування житловим приміщенням не укладався.

Із наданих ОСОБА_2 виписки по її особовому рахунку вбачається, що вона проводить оплату комунальних платежів по спірному домоволодінню.

Таким чином, з огляду на те, що відповідачі вселилися у спірний будинок та набули право користування ним на законних підставах як члени сім`ї власника житла, де зареєстровані і проживають протягом тривалого часу, іншого житла не мають, хоча і перестали бути членами сім`ї власника житла, але продовжують проживати в займаному ними житловому приміщенні, тому вони мають такі ж права і обов`язки, як і власник ОСОБА_1 та її чоловік, тому суд вважає, що вимоги про їх виселення зі спірного будинку суперечить вимога ч.3 ст.64 ЖК України і не підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважає, що надавши дозвіл на вселення відповідачів позивачка повинна була розуміти характер та вагу можливих обмежень у користуванні належним їй на праві власності житловим будинком після їх вселення, тому право позивачки на це майно не може бути захищено шляхом виселення відповідачів, які іншого житла не мають.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що позивачем у якості відповідача визначено малолітню особу - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка під час розгляду справи стала неповнолітньою.

Відповідно до ч. ч. 4-6 ст.19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

На виконання вимог ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування Верхньокоропецької сільської ради надав висновок №02-07/740 від 23.10.2023 про недоцільність зняття з реєстрації та виселення малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом усунення перешкод в користуванні майном, з яким суд вважає можливим взяти до уваги при прийнятті рішення по справі.

З вищезазначеного висновку вбачається, що у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_8 , 1955 р. н., ОСОБА_1 , 1953 р. н.,

ОСОБА_3 , 2003 р. н., ОСОБА_2 , 1984 р. н., ОСОБА_4 , 1978 р. н., ОСОБА_5 , 2010 р. н. Згідно актів обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складених комісією у складі працівників Верхньокоропецької сільської ради та представника служби у справах дітей Верхньокоропецької сільської ради за №41,42 від 05.09.2023, за вищевказаною адресою зареєстровані та проживають: ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №348726856, №348726539 від 02.10.2023 року, відомостей про наявність права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 немає. Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що малолітня ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачем не надано, хоча це є його процесуальним обов`язком. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Виходячи з вищенаведеного, а також беручи до уваги те, що доказів щодо наявності іншого житла у малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 немає, орган опіки та піклування Верхньокоропецької сільської ради вважає недоцільним зняття з реєстрації та виселення малолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом усунення перешкод в користуванні будинком АДРЕСА_1 .

Крім того, слід зазначити, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) вказано, що статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у користування особою правами, зазначеними у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, виходячи із обставин, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» (заява № 17365/14), пунктах 42, 43 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06, пункт 47).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2021 року у справі № 555/571/20 (провадження № 61-3911св21) зазначено, що: «у своїй практиці Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання справедливого балансу. Заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар внаслідок втручання у її права. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, й наслідками, що настають.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини четвертої статті 10 ЦПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вирішуючи спори про усунення перешкод у користуванні житловим будинком, який перебуває у приватній власності, суди з урахуванням обставин справи надають оцінку правам, гарантованим статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, пропорційності втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло з метою захисту права власності.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».

Суд також вважає, що за викладених обставин позивачем не доведено, що виселення відповідачів переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

У судовому засіданні представник позивача Сідун О.С. посилалась на невиконання ОСОБА_2 постанови Закарпатського апеляційного суду від 27.04.2022 щодо усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні спірний житловим будинком з надвірними спорудами, але зазначене не має значення для вирішення цього спору, оскільки жодним чином не пов`язано з правом відповідачів користуватися спірним житлом. Крім того, із постанови державного виконавця Мукачівського відділу державної виконавчої служби у Мукачівському районі Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Греба Т.І. від 01.02.2023 вбачається, що рішення суду виконано і позивачка з цим погодилась, оскільки зазначену постанову не оскаржила. Суд також вважає, що у випадку наявності спору з приводу користування якоюсь частиною нерухомого майна позивачка має право на вирішення цього спору в добровільному порядку або судом.

Також представник позивачки Сідун О.С. піддала сумніву пояснення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , оскільки вони є родичами, але свідки попереджені про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і у суду відсутні підстави їм не довіряти.

Звертаючись з позовом до суду позивачка долучила до позовної заяви докази, які, на її думку, підтверджують насилля у сім`ї з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , але зазначені докази не мають жодної доказової сили по цій справі, оскільки позивачка не заявляла позовних вимог з приводу виселення відповідачів зі спірного приміщення на підставі ст.ст. 116, 157 ЖК України.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що законних підстав для втручання у право відповідачів використовувати житло для власного проживання шляхом їх виселення, що є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла судом не встановлено.

Суд вважає, що за встановлених обставин відсутні підстави для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 81, 258-259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. 47 Конституції України, ст.ст. 9,64,156 ЖК України та ст.ст. 15, 16, 379, 391, 396, 401-406 ЦК України, ст.19 СК України, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 ), який виступає в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , треті особи: Служба у справах дітей Мукачівської районної державної адміністрації (місцезнаходження: вул. Штефана Августина, 21, м. Мукачево, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42103131), Виконавчий комітет Верхньокоропецької сільської ради (місцезнаходження: вул. Шенборна, буд. 16, с. Верхній Коропець, Мукачівський район, Закарпатська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44174801) про виселення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 08.04.2024.

Суддя