Рішення

від 12.04.2024 по справі 160/29358/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 рокуСправа №160/29358/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці про стягнення компенсації,-

ВСТАНОВИВ:

09.11.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці, в якій позивач просить:

- стягнути з Управління МВС України на Придніпровській залізниці на користь ОСОБА_1 компенсацію за дні невикористаної відпустки за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року в сумі 20436,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №160/15285/20, позивача було поновлено на займаній до звільнення посаді з 21.10.2020 року, однак наказом Управління МВС України на Придніпровській залізниці № 1 о/с від 21.03.2022 року звільнено у запас Збройних Сил (з поставленням на облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), при цьому у вказаному наказі відсутні відомості щодо нарахування та виплати йому компенсації за дні невикористаної відпустки. Так, позивачем зауважується, що період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року є вимушеним прогулом, не зважаючи на те, що згідно записів у трудовій книжці він працював, але фактично він не був допущений до робочого місця, не виконував жодну роботу, не був зарахований до штату, йому не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата тощо, а одже згідно з вимогами пунктів 1 та 2 частини 1 статті 9 Закону України «Про відпустки», він має право на відпустку за вищевказаний період у розмірі 66 календарних днів. Таким чином, згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/29358/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

08 грудня 2023 року до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи довідки Управління МВС України на Придніпровській залізниці №206 від 05.12.2023 року.

03 січня 2024 року за допомогою засобів електронного зв`язку, з наступним наданням 15.01.2024 року оригіналу до канцелярії суду, від Управління МВС України на Придніпровській залізниці надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити, з огляду на те, що відповідно до матеріалів особової справи ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з липня 1986 року, займаючи різні посади. В жовтні 2014 року, після набуття чинності Закону України «Про очищення влади», наказом МВС України № 2238 о/с від 27.10.2014 року, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці. Рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій по справах № 804/190009/14, № 160/1744/19, № 160/11448/19 ОСОБА_1 поновлювався та перевірялася законність звільнення позивача з органів внутрішніх справ, про що були видані відповідні накази. В останнє, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі № 160/15285/20 у частині, яка допущена до негайного виконання, наказом УМВС № 1 о/с від 11.05.2021 року ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці, з 21.10.2020 року. Наказом УМВС від 21.03.2022 року № 1 о/с, відповідно до пунктів 10, 11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_1 звільнений з посади за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів), з 21 березня 2022 року. Про звільнення позивач був повідомлений засобами поштового та електронного зв`язку у порядку та строках передбачених законодавством. Відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування органів внутрішніх справ» Міністерством внутрішніх справ України виданий наказ від 08 червня 2015 року за № 664 щодо ліквідації Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці відповідно до вимог наказів МВС України від 14.04.2015 № 431 «Про заходи щодо реформування ОВС», з метою оптимізації структури та штатної чисельності органів внутрішніх справ видано наказ МВС України від 22.06.2015 № 741 «Про організаційно-штатні зміни в підрозділах транспортної міліції», і на теперішній час УМВС України на Придніпровській залізниці перебуває в стадії ліквідації. Отже, під час реформування ОВС відбулася повна ліквідація Управління МВС України на Придніпровській залізниці як юридичної особи без правонаступництва (передачі прав та обов`язків). На даний час відсутні будь-які нормативно-правові акти, які б регламентували умови нарахування та виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Відповідно до пункту 49 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ при наданні чергової та додаткової відпусток їх тривалість визначається діленням повного розміру кожної із відпусток на дванадцять і множенням на число повних місяців служби. Враховуючи, що у періоди вимушеного прогулу фактично службу ОСОБА_1 не проходив, право на відпустку він не набув. Таким чином відсутні правові підстави для визначення складових (видів) грошового забезпечення та їх розміру за період 21.10.2020 по 21.03.2022 роки. Враховуючи вищевикладене, визначити розмір та провести виплату компенсації за невикористані дні чергової відпустки не виявляється можливим.

13 березня 2024 року до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.8 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Поряд з цим, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з серпня 1992 року перебував на службі в органах внутрішніх справ України.

Наказом голови Ліквідаційної комісії УМВС України на Придніпровській залізниці від 21.10.2020 «По особовому складу» № 6 о/с звільнено полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника УМВС України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п. 64 «а» (за віком) відповідно до пунктів 7, 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №160/15285/20 позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Національної поліції України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці від 21.10.2020 № 6о/с «По особовому складу» про звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ з посади начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці у запас Збройних Сил за п.64 «а» (за віком), відповідно до пунктів 7, 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці з 21.10.2020.

- стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України на Придніпровській залізниці в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21.10.2020 по 29.04.2021 в розмірі 59141 (п`ятдесят дев`ять тисяч сто сорок одна) гривня 24 копійки.

- визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиконання вимог пункту 9 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" стосовно ОСОБА_1 , що полягають у відсутності пропозицій призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду як працівника міліції;

- зобов`язано Національну поліцію України та Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України;

- допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.08.2021 апеляційні скарги Управління МВС України на Придніпровській залізниці та Національної поліції України залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №160/15285/20 без змін.

Постановою Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.10.2022 касаційну скаргу Національної поліції України - задоволено частково та скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в частині визнання протиправною бездіяльність Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області щодо невиконання вимог пункту 9 розділу Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" стосовно ОСОБА_1 що полягають у відсутності пропозицій призначення ОСОБА_1 на відповідну посаду як працівника міліції та зобов`язання Національної поліції України та Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області запропонувати ОСОБА_1 вакантні посади в органах Національної поліції України. У цій частині ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року - залишено без змін.

Наказом УМВС України на Придніпровській залізниці від 11.05.2021 №1 о/с (по особовому складу) ОСОБА_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №160/15285/20 в частині, яка допущена до негайного виконання поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника УМВС України на Придніпровській залізниці.

Наказом УМВС України на Придніпровській залізниці «По особовому складу» від 11.05.2021 №1 о/с, поновлено на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року у справі №160/15285/20 у частині, яка допущена до негайного виконання ОСОБА_1 на посаді начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з 21.10.2020 року.

Наказом УМВС України на Придніпровській залізниці «По особовому складу» від 21.03.2022 №1 о/с, відповідно до пунктів 10, 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ, , звільнено у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) полковника міліції ОСОБА_1 , начальника Управління МВС України на Придніпровській залізниці з органів внутрішніх справ з 21 березня 2022 року.

Вважаючи протиправними дії відповідача, щодо не проведення останнім повного розрахунку з позивачем при звільненні, щодо виплати компенсації за дні невикористаної відпустки за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року, останній звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» (який був чинним на дату звільнення позивача з посади 27.10.2014 року) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української PCP, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української PCP №114 від 29 липня 1991 року (далі - Положення №114), особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 2 Положення № 114, позивач належить до старшого начальницького складу.

Тлумачення наведеної норми Положення №114 в контексті аналогічних спірних правовідносин неодноразово здійснювалось Верховним Судом.

Так, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року (справа №816/225015), від 16 травня 2019 року (справа №825/100/15-а) Верховний Суд вказав, що аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що передбачене нею право на отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення.

Так, відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015 року (далі - Закон №580-VIII) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно ч. 1 3, 10 ст. 93 Закону №580-VIІI тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів; за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є бланкетною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджено Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі - Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 вказаного Наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом №580-VIII.

Вперше Закон №580-VIІI був опублікований в офіційному виданні - газеті «Голос України» 06 серпня 2015 року, отже, відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, окремі його приписи набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому - 07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок №260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності - 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України №39).

Ураховуючи те, що на момент звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ відповідно - 21 березня 2022 року норми спеціального нормативно-правового акта набрали законної сили, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на неможливість застосування до спірних в цьому контексті правовідносин Порядку № 260, через розповсюдження на них наказу МВС України від 31.12.2007 р. № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №806/1914/17.

Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону №580-VIІI за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Абзацом 8 ч. 8 Порядку №260 передбачено, що Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 93 Закону №580-VIІI тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Суд зазначає, що відповідачем доказів надання відповідних відпусток або їх компенсація за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року - суду не надано.

З огляду на вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Відтак, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Конституційним Судом України у рішенні від 07.05.2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) викладено висновок стосовно того, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників Кодекс законів про працю України.

Отже, з огляду на викладене, а також враховуючи відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування у даному випадку приписів Кодексу законів про працю України і Закону України «Про відпустки».

Таким чином, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» і ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Відтак, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач при звільненні зі служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні відпусток за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року, проте відповідачем протиправно не було виплачено таку компенсацію позивачеві.

Так як докази надання позивачу відповідних відпусток або їх компенсація відповідачами суду не надані, це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Із матеріалів справи вбачається, і зазначені обставини не заперечуються сторонами, що позивача з 21.10.2020 року поновлено на займаній посаді, та звільнено 21.03.2022 року, при цьому позивач з незалежних від нього причин фактично не приступив до виконання посадових обов`язків.

Так, згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про визнання протиправними дій Управління МВС України на Придніпровській залізниці щодо не виплати при звільненні грошової позивачеві компенсації за невикористані за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року дні відпустки.

При цьому, з огляду на встановлені обставини вчинення відповідачем протиправних дій стосовно позивача та з метою належного, повного та об`єктивного захисту прав позивача, на думку суду, наявні підстави для зобов`язання Управління МВС України на Придніпровській залізниці нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за не використані за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року дні відпустки.

Водночас, суд зазначає, що позовні вимоги позивача про стягнення з Управління МВС України на Придніпровській залізниці грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року у розмірі 20436,24 грн. задоволенню не підлягають, оскільки ані позовна заява, ані наявні в матеріалах справи докази не містять доказів нарахування зазначеної компенсації саме у сумі 20436,24 грн, а наведений позивачем розрахунок не може бути врахований судом з огляду на обставини того, що нарахування зазначеної компенсації здійснюється саме відповідачем, який у даному випадку був роботодавцем позивача.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справи "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Москаль проти Польщі". Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справи "Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010 року та "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("справи "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

З огляду на положення вказаної статті та часткове задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню на користь останньої, шляхом стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління МВС України на Придніпровській залізниці коштів у розмірі 536,80 грн.

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління МВС України на Придніпровській залізниці про стягнення компенсації - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління МВС України на Придніпровській залізниці щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні відпустки за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року.

Зобов`язати Управління МВС України на Придніпровській залізниці (пр. Д. Яворницького, 108-а, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 08602833) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за період з 21 жовтня 2020 року по 21 березня 2022 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління МВС України на Придніпровській залізниці (пр. Д. Яворницького, 108-а, м. Дніпро, 49038, код ЄДРПОУ 08602833) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 536,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна