Рішення

від 16.04.2024 по справі 499/325/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/325/24

Провадження № 2/499/232/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 квітня 2024 року смт Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області в складі : головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Чумаченко А.М. розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт.Іванівка Одеської області справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іванівської селищної ради Березівського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачі звернулися до суду із позовною заявою до Іванівської селищної ради Березівського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно, та свій позов обґрунтували наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Позивачі є спадкоємцями першої черги за законом.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 033663 ОСОБА_3 отримав земельну ділянку площею 48,25 га на території Білчанської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Після отримання відповідних державних актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_3 14.10.1992 року зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Білчанка», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 14.10.1992 року.

Керівником СФГ «Білчанка» був визначений сам засновник ОСОБА_3 .

Приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Дучко В.М. було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину, в зв`язку з тим, що спадкоємці надали державний акт серії Б №033663 на право постійного користування землею площею 48.25 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, землекористувачем - ОСОБА_3 , виданий головою Білчанської сільської Ради народних депутатів 14.10.1992 року, зареєстрований за №15, з якого вбачається, що земельна ділянка надана спадкодавцю в користування, а не у власність.

Оскільки вирішити даний спір в добровільному порядку неможливо, позивачі вимушені звертатись до суду з даним позовом.

Позивачі у судове засідання не з`явилися, клопотали про слухання справи у їх відсутність, на позовних вимогах наполягали.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав заяву про слухання справи у їх відсутність, проти позову не заперечує.

Відповідно до ч.3,4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст.206,207 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до абзацу 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009, у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд, забезпечивши сторонам сприяння всебічному, повному з`ясуванню обставин справи вирішив справу на підставі наступних доказів наданих сторонами та дослідивши письмові матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити виходячи з наступного.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

За ст.6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Місцем відкриття спадщини та останнім місцем проживання ОСОБА_3 було АДРЕСА_1 , що підтверджується копією довідки про останнє місце проживання спадкодавця.

ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про одруження. ОСОБА_2 є донькою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження та копією свідоцтва про шлюб.

Позивачі є спадкоємцями першої черги за законом.

На момент смерті ОСОБА_3 з ним за одною адресою проживала його дружина ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 відповідно до довідки № 99 від 11.02.2022 року, яка видана Білчанським старостинським округом №2 Іванівської селищної ради Одеської області.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії Б № 033663 ОСОБА_3 отримав земельну ділянку площею 48,25 га на території Білчанської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Після отримання відповідних державних актів, реалізуючи положення Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, ОСОБА_3 14.10.1992 року зареєстрував в установленому законом порядку селянське (фермерське) господарство «Білчанка», що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 14.10.1992 року.

Керівником СФГ «Білчанка» був визначений сам засновник ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство», який діяв на час видачі державних актів, земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-ГУ слід дійти висновку про те, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Таким чином, у зв`язку з реєстрацією СФГ «Білчанка» обов`язки землекористувача здійснював не особисто ОСОБА_3 , а юридична особа - Селянське (фермерське) господарство «Білчанка».

Після смерті ОСОБА_3 , утриманням майна померлого, в тому числі земельних ділянок та СФГ «Білчанка» займалися позивачі по справі.

Вони разом фактично здійснюють керівництво СФГ «Білчанка», оброблюють земельні ділянки, які належали померлому, сплачують податки та виконують інші дії з метою утримання майна з моменту смерті до теперішнього часу.

Крім того, всі оригінали документів на земельну ділянку та статутні документи СФГ «Білчанка» зберігаються до теперішнього часу фактично у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В той же час, приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Дучко В.М. було відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину, в звзяку з тим, що спадкоємець надав державний акт серії Б №033663 на право постійного користування землею площею 48.25 га, для ведення селянського (фермерського) господарства, землекористувачем - ОСОБА_3 , виданий головою Білчанської сільської Ради народних депутатів 14.10.1992 року, зареєстрований за №15, з якого вбачається, що земельна ділянка надана спадкодавцю в користування, а не у власність.?

Згідно інформації Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30.09.2022 року №2070/340-22, на вказану земельну ділянку наявна інформація лише про право користування нею спадкодавцем та відсутній кадастровий номер і дані про передачу її у власність спадкодавцю.

За відсутності кадастрового номеру - отримання витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку є не можливим.

Відповідно до роз`яснень які містяться в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Отримати свідоцтво про право на спадщину спадкоємець не може.

Частиною 1 статті 177 ЦК України передбачено, що об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Спадкодавець ОСОБА_3 отримав Державний акт на право постійного користування землею площею 48,25 га на території Білчанської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

На час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу).Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону N0 2009-ХІІ).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Радінародних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону N0 2009-ХІІ).

I січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу «ХПерехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадянита юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення N0 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення»

ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого- небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац II пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі N0 663/1738/16-ц (реєстровий номер85174518)).

Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-цпогоджується з тим, що право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою є різними інститутами і зауважує, що ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у первинній редакції не передбачав можливості набуття фізичною особою земельної ділянки у приватну власність. Натомість цей кодекс гарантував фізичним особам право набувати земельні ділянки, зокрема, у довічне успадковуване володіння та у постійне користування. Обидва інститути передбачали можливість користування земельною ділянкою без обмеження будь-яким строком і, на думку Великої Палати Верховного Суду, відповідні майнові права могли бути об' єктом спадкування.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 1 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства. Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до СФГ, не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника.

У зв`язку з такими обставинами Верховний Суд прийшов до наступного висновку:

1. Право постійного користування (на підставі відповідного державного акту) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

2. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

3. Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Відповідна правова позиція викладена в Постанові ВП ВС від 23.06.2020 по справі № 179/1043/16-ц.

Аналогічних позицій продовжує дотримуватися Верховний Суд до теперішнього часу відповідно до Постанови КЦС ВС від 04.08.2021 у справі № 187/1493/19.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки вищезазначені обставини визнані сторонами, то у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України, вони не підлягають доказуванню.

Крім того судом вбачається, що визнання відповідачем позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), тому вважає , що за умови прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3 у встановлений законом строк та спосіб, а також неможливості іншим шляхом оформити спадкові права, суд доходить висновку, що право позивачів на оформлення спадщини підлягає захисту у судовому порядку шляхом його визнання.

Керуючись 16, 325, 328, 1216, 1333,1236 ЦК України, п.23 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 р., ст.ст. 3, 4, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 82, 200,218,206, 223,247 259, 263-265 ЦПК України, Ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.6,13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., рішення Європейського суду від 30 листопада 2004 року

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Іванівської селищної ради Березівського району Одеської області про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 1/2 частину прав засновника на складений капітал на майно Селянського (фермерського) господарства «Білчанка» (Код ЄДРПОУ 19052502) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) 1/2 частину прав засновника на складений капітал на майно Селянського (фермерського) господарства «Білчанка» (Код ЄДРПОУ 19052502) в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивачі:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) місце реєстрації та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) місце реєстрації та фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: Іванівська селищна рада Березівського району Одеської області, Місцезнаходження: вул. Центральна, 93 а смт. Іванівка Березівський район Одеська область, поштовий індекс 67200, Код ЄДРПОУ 04378379

СуддяРуслан ТИМЧУК