Рішення

від 08.04.2024 по справі 760/16712/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/16712/22 2/760/1547/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Омелько Г.Т.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила поділити майно, що є їх з відповідачем спільною власністю та визнати за нею право власності на частину автомобіля MERSEDES-BENZ GLS 550, рік випуску: 2018, номер кузова (VIN): НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача компенсацію частини спільних грошових коштів подружжя в розмірі 3 635 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 23.09.2020 між нею та відповідачем був укладений шлюб, зареєстрований Солом?янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №1539, про що було видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 .

Вказує, що з дня укладення шлюбу та створення сім?ї до недавнього часу вона спільно з відповідачем виконували свої сімейні обов?язки, передбачені нормами законодавства України та зумовлені сталими нормами моралі та поведінки, що склалися у суспільстві. Це полягало у тому, що сторони дбали про добробут та матеріальне забезпечення сім?ї, придбавали за спільно зароблені кошти різні речі побутового вжитку та інше рухоме майно, тобто спільно набували певні матеріальні блага.

Так, під час спільного подружнього життя між нею та відповідачем, сумісно було, зокрема, накопичено спільні збереження у розмірі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, придбано автомобіль марки MERSEDES-BENZ GLS 550, рік випуску: 2018, номер кузова (VIN): НОМЕР_4 , державний номер: НОМЕР_5 .

Право власності на автомобіль марки MERSEDES-BENZ GLS 550 було зареєстровано за відповідачем, що підтверджується відповіддю РСЦ ГСЦ МВС в м. Києві від 05.09.2022 №31/26-344А3.

13.07.2021 між сторонами був розірваний шлюб, зареєстрований Солом?янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №228, про що було видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 .

Згоди з відповідачем щодо розподілу спільного майна, дійти не можуть.

Оскільки, все вище перелічене майно було придбано, накопичено спільно з відповідачем у період шлюбу, позивач вважає, що воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому має намір поділити таке майно у вищевказаний спосіб.

Враховуючи вищенаведене, просить задовольнити позов.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2022 справу передано у провадження судді Усатової І.А.

Ухвалою суду від 16.11.2022 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково, накладено арешт на частину автомобіля марки MERSEDES-BENZ GLS 550, рік випуску: 2018, номер кузова (VIN): НОМЕР_7 , державний номер: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , із забороною вчинення будь-яких дій по відчуженню вказаного рухомого майна, до вирішення справи по суті.

Ухвалою суду від 16.11.2022 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення її недоліків.

22.12.2022 до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та позовна заява у новій редакції.

Ухвалою суду від 26.12.2022 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.

20.04.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, з огляду на безпідставність позовних вимог. Вказує, що автомобіль MERSEDES-BENZ GLS 550, д.н.з. НОМЕР_2 , був придбаний ним за особисті кошти до укладення шлюбу у червні 2020 року, тому він не є спільним майном подружжя в розумінні ст.60 СК України, що підтверджується договором купівлі-продажу автомобілів від 14.06.2020. Тому, вважає, що даний автомобіль не є спільним майном подружжя та не підлягає поділу. Наголошує на тому, що довідка щодо реєстрації вказаного автомобіля на його ім`я не є належним доказом набуття його у власність за час шлюбу, а тому не може бути взята до уваги судом. Окрім того, зазначає, що накопичених коштів подружжя не мало, оскільки в період шлюбу позивачка не працювала, а кошти, які в період шлюбу були зароблені ним, витрачались на спільні потреби сім`ї.

15.05.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач акцентує увагу на тому, що наданий відповідачем договір купівлі-продажу автомобілів від 14.06.2020 не відповідає законодавчо встановленим критеріам щодо належності, допустимості, достовірності, достатності доказів, а тому не може братися судом до уваги для вирішення справи. Окрім того, звертає увагу на те, що відповідно до інформації з офіційного сайту BidFax, на якому відображаються відомості відносно продажу автомобілів на американських страхових аукціонах пошкоджених автомобілів Copart та IAAI, автомобіль відповідача MERSEDES-BENZ GLS 550, номер кузова (VIN): НОМЕР_1 , був проданий на аукціоні 04.11.2020, в той період, коли відповідач перебував з нею у шлюбі. Твердження відповідача щодо придбання автомобіля до реєстрації шлюбу з позивачем не відповідає дійсності та спростовуються інформацією з сайту BidFax. Окрім того, звертає увагу на те, що відповідач, заперечуючи проти того, що сторонами було спільно накопичено кошти у сумі 200 000 дол.США, не надає будь-яких доказів цьому.

23.06.2023 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів.

27.06.2023 представником відповідача заявлено клопотання про долучення доказів, представником відповідача заявлено клопотання про об`єднання справ в одне провадження.

Ухвалою суду від 27.06.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про об`єднання справ в одне провадження.

Протокольною ухвалою суду від 27.06.2023 задоволені клопотання сторін про долучення доказів.

20.09.2023 до суду надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 20.09.2023 задоволено клопотання представника відповідача про долучення доказів.

20.09.2023 представником позивача заявлено клопотання про витребування доказів.

Протокольною ухвалою суду від 20.09.2023 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

Протокольною ухвалою суду від 20.09.2023 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просив відмовити з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, врахувавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази, прийшов до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_3 23.09.2020 зареєстрували шлюб у Солом`янському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (актовий запис № 1539), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_8 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_9 шлюб між сторонами розірвано, про що 13.07.2021 складено актовий запис №228.

Підставою для звернення до суду з позовними вимогами позивачка зазначає, що сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти придбано рухоме майно - автомобіль та заощаджено кошти, які підлягають поділу між ними.

Угоди про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, між сторонами не досягнуто, в зв`язку з чим позивачка звернулася до суду.

Вирішуючи по суті даний спір, який виник між сторонами, щодо поділу майна подружжя, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

Відповідно до ст.3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, через формулювання її ознак.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

У разі такого поділу, частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено законом або домовленістю між ними.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання, виготовлення, спорудження) майна за час шлюбу. Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя. Якщо у відповідному документі (договорі купівлі-продажу, договорі про державну реєстрацію прав та їх обтяжень) власником чи набувачем вказано, лише чоловіка, це ще не значить, що він є одноосібним власником майна.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обовязків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя; нормативно-правовий акт № 11 від 21.12.2007 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11).

Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до п.30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63, ч.1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

За умовами ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачка, як на доказ своїх позовних вимог, посилається на довідку Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві (філія ГСЦ МВС) № 31/26-344Аз від 05.09.2022 згідно якої спірний автомобіль було зареєстровано за відповідачем 24.03.2021, тобто під час шлюбу.

Відповідач заперечує проти задоволення позову та зазначає, що вказаний автомобіль було придбано у Сполучених штатах Америки згідно договору купівлі-продажу транспортних засобів від 14.07.2020 між ТОВ «Тебра» та ФОП ОСОБА_5 та передано йому згідно акту прийому - передачі транспортних засобів № 02/09/20202/1 (додатку до договору купівлі - продажу транспортних засобів № 07/14/2020/1), на спростування позовних вимог надає суду ВМД 209210/2021/00302 від 11.01.2021, посвідчення Тернопільської митниці ДФС TR від 11.01.2021.

Згідно акту прийому - передачі транспортних засобів № 02/09/20202/1 (додатку до договору купівлі - продажу транспортних засобів № 07/14/2020/1) вбачається, що Продавець поставив, а Покупець прийняв список замовлених транспортних засобів, як зазначено нижче:

1.1. Mercedes-Benz GLS 550 4Matic 2018 Чорний VIN НОМЕР_11 23419 миль.

1.2. Mercedes-Benz GLC Coupe 300 4Matic 2019 Чорний VIN НОМЕР_10 .

2.1. Перший внесок: сорок п`ять тисяч доларів ($45 000) було сплачено 14 липня 2020 року

2.2.Платіж, що підлягає сплаті при поставці транспортних засобів, становить двадцять тисяч доларів США ($20 000)

2.3.Загальна вартість Замовлених транспортних засобів становить шістдесят п`ять тисяч доларів США (565 000), без урахування податку (за ставкою 9%) п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят доларів США ($5850) і повністю сплачується Покупцем Продавцю в день підписання цього акту.

Судом приймається до уваги така позиція відповідача, виходячи з того, що матеріали справи містять докази оплати за придбання спірного автомобіля відповідачем до укладення шлюбу.

Натомість, позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту придбання спірного автомобіля під час перебування у шлюбі з відповідачем.

Також суд вважає за необхідне відмовити у позовній вимозі про поділ коштів, оскільки будь - яких доказів наявності їх у сторін суду не надано.

Будь-яких клопотань з цього приводу стороною позивача не заявлялось.

При цьому, судом не приймається до уваги скріншот з веб-сайту bidfax.info (а.с. 123), який надано позивачем на підтвердження факу покупки відповідачем автомобіля за час перебування у шлюбі, виходячи з наступного.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно статті 78 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі статтею 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, відповідно до наведених положень Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора, проте у справі, що розглядається, наведені докази позивачем до суду не надані.

Позивачем при зверненні до суду дані вимоги закону не виконані, поданий скріншот веб-сайту, як копія електронного доказу в порядку, визначеному ст.95 ЦПК України, не засвідчений.

Про наявність у неї оригіналу електронного доказу, остання суду, як того вимагає ч.4 ст.100 ЦПК України, також не повідомила і його в розпорядження суду не надала.

При цьому, суд звертає увагу, що роздруківки Інтернет-сторінок (веб-сторінок), які є паперовим відображенням електронного документа, самі по собі не можуть бути доказом у справі. Такі роздруківки визнаються доказом у разі, якщо вони виготовлені, видані і засвідчені власником відповідного Інтернет-ресурсу або провайдером, тобто набувають статусу письмового доказу. Веб-сторінки є електронними документами, які фізично не можуть надаватися суду.

Аналогічнпа позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 711/9146/16-ц (провадження № 61-20453св18), постанові Верховного Суду 07 липня 2021 року у справі № 587/2051/18 (провадження № 61-2826св20).

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

Відповідно до ст.ст.76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За змістом даних норм закону доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів.

Це положення є одним із основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Таким чином, на основі з`ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача та відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 368, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.