Постанова

від 15.04.2024 по справі 915/752/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/752/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання І.С. Мисько,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: С.П. Свернюк

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 (суддя В.О.Ржепецький, м. Миколаїв, повний текст складено 18.12.2023)

у справі №915/752/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРСТЕХНОБУД»

до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСУРСТЕХНОБУД» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 115889,61 грн основного боргу, 151072,00грн інфляційних втрат та 20268,00грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №19/12/11-123-04-21-07391 від 20.12.2021 про надання послуг з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати у зазначеному вище розмірі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕСУРСТЕХНОБУД» заборгованість за договором №09/12/11-123-04-21-07391 від 20.12.2021 в сумі 105909,75 грн, інфляційні втрати в сумі 151072,00 грн, 3% річних в сумі 20266,97 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 4157,73 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовну вимогу в частині стягнення основного боргу в сумі 105909,75грн, суд першої інстанції виходив із її обґрунтованості та доведеності матеріалами справи. В решті позовних вимог в частині стягнення основного боргу суд відмовив, виходячи з факту його сплати (зарахуванням зустрічних однорідних вимог).

Доводи відповідача щодо порушення виконавцем пункту 6.3.10. договору щодо обов`язкової реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та неможливістю у зв`язку з цим виконання боржником свого обов`язку, суд відхилив, оскільки невиконання позивачем наведеного обов`язку не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані послуги у встановлений в договорі строк, а отже, відсутні підстави вважати, що в даному випадку має місце факт прострочення кредитора, а відтак, і відсутні підстави для застосування наслідків, визначених статтею 613 Цивільного кодексу України.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд встановив, що позивачем правильно визначено період нарахувань, у той же час, за розрахунком суду, сума 3% річних за вказаний позивачем період становить 20266,97 грн, та інфляційних втрат 151439,56 грн. Таким чином, врахувавши положення частини другої статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд стягнув з відповідача 3% річних в сумі 20266,97 грн та інфляційних втрат в сумі 151072,00 грн, в решті позовних вимог в частині стягнення 3% - відмовив.

При цьому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99% Господарський суд Миколаївської області відмовив, оскільки у даній справі позивачем не заявлено до стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у даній справі скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд» у задоволенні вимог щодо стягнення 105909,75 грн основного боргу, 151072,00 грн інфляційних втрат та 20266,97 грн - 3% річних.

Мотивуючи апеляційну скаргу апелянт зазначив, що порушення виконавцем пункту 6.3.10. договору щодо обов`язкової реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних призвело до порушення відповідачем пункту 4.2. договору в частині терміну оплати. Відтак, у даному випадку, має місце прострочення кредитора, з огляду на що відповідно до частини четвертої статті 612 Цивільного кодексу України прострочення кредитора не настає.

Також відповідач зазначив про брак у нього коштів не з власної вини. Так, скаржник зауважив на тому, що на даний час склалася критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію, пов`язана з масштабною і систематичною неоплатою Державним підприємством «Гарантований покупець» купленої електроенергії та Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго» отриманої електроенергії. Крім того, проблема поточної заборгованості набула кризового характеру на тлі величезної заборгованості, що накопичилася за минулі роки за схемою, що існувала раніше до 01.07.2019 (до зміни моделі ринку). Заборгованість перед НАЕК «Енергоатом», в свою чергу, спричиняє неможливість відповідача розраховуватися зі своїми постачальниками товарів та належним чином виконувати зобов`язання за договорами. Наведені вище обставини і їх докази доводять відсутність у цьому вини відповідача, тобто даний випадок через це є винятковим, оскільки цей процес регламентований державою, а не просто продиктований ринком електроенергії. Натомість відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини.

Окрім того, скаржник послався на те, що включення до бази нарахування 3% річних сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг (робіт), є необґрунтованим, таким, що суперечить правовій природі процентів, передбачених статтями 536 та 625 Цивільного кодексу України. Також, на думку відповідача, індексація сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг (робіт) за договором, є необґрунтованою, такою, що суперечить її правовій природі, як способу захисту майнового права та інтересу, та не передбачена діючим законодавством, зокрема, спеціальним законом у сфері справляння податків Податковим кодексом України.

У доповненнях до апеляційної скарги відповідач доповнив останню ще одним доводом, а саме, зазначив про необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99%, яке мотивоване посиланням на відсутність вини відповідача як підстави для відповідальності, наслідками військової агресії російської федерації проти України та кризового стану з розрахунками за відпущену електричну енергію, що утворилась перед виробниками електричної енергії державного сектору економіки внаслідок виконання ними спеціальних обов`язків учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, а також відсутністю у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем зобов`язань за договором.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2023.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.12.2023 апеляційну скаргу Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23 залишено без руху з підстав відсутності доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4990,48 грн. Встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Окрім того, вказаною ухвалою суду доручено Господарському суду Миколаївської області надіслати матеріали справи №915/752/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

В межах встановленого ухвалою суду від 25.12.2023 строку апелянт звернувся із заявою (вх.№4211/23/Д1 від 29.12.2023) про усунення недоліків апеляційної скарги, подавши її 29.12.2023 через систему «Електронний суд». До вказаної заяви апелянтом додано копію платіжної інструкції №АЕС/13189 від 21.12.2023 про сплату 6238,10 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23.

29.12.2023 скаржником через систему «Електронний суд» подано заяву (вх.№4211/23/Д2 від 29.12.2023) про виправлення описки, допущеної в апеляційній скарзі. У вказаній заяві апелянт зазначив, що в апеляційній скарзі допущено описку, а саме, у другому абзаці 8-ї сторінки апеляційної скарги зазначене по тексту зайве слово «.. генеральним..», у зв`язку з чим просив другий абзац на 8-й сторінці апеляційної скарги замість тексту «Підписання апеляційної скарги здійснено генеральним юрисконсультом ВП ПАЕС Свернюк С.П., у порядку самопредставництва юридичної особи, Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», на підставі повноважень, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України (код ЄДРПОУ 24584661)» читати: «Підписання апеляційної скарги здійснено юрисконсультом ВП ПАЕС Свернюк С.П., у порядку самопредставництва юридичної особи, Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», на підставі повноважень, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України (код ЄДРПОУ 24584661)».

02.01.2024 скаржником через систему «Електронний суд» подано клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги (вх.№4211/23/Д3 від 02.01.2024), яким апеляційну скаргу було доповнено ще одним доводом, а саме, зазначено про необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99%. Одночасно апелянт просив поновити строк на подання доповнень до апеляційної скарги.

02.01.2024 скаржником через систему «Електронний суд» подано клопотання про доповнення або зміну апеляційної скарги (вх.№до4211/23/Д3 від 02.01.2024), зміст якого є аналогічним клопотанню, зареєстрованого судом за вх.№4211/23/Д3 від 02.01.2024.

02.01.2024 апелянтом через систему «Електронний суд» подано заяву (вх.№4211/23/Д4 від 02.01.2024) про виправлення описки, допущеної в апеляційній скарзі, зміст якої є аналогічним заяві про виправлення описки, зареєстрованої судом за вх.№4211/23/Д2 від 29.12.2023.

08.01.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

09.01.2024 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№4211/23/Д5 від 09.01.2024) із оригіналом платіжної інструкції №АЕС/13189 від 21.12.2023 про сплату 6238,10грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Л.В. Поліщук у відпустці з 01.01.2024 по 12.01.2024, питання щодо апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23 вирішувалося 15.01.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23. Прийнято доповнення до апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23. Встановлено позивачу строк до 26.01.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Попереджено учасників справи про наслідки подання письмових заяв чи клопотань без додержання вимог частини першої та другої вказаної вище норми або не у строк, встановлений судом, у вигляді їх повернення заявникові без розгляду.

24.01.2024 від Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» через систему «Електронний суд» надійшла заява (вх.№265/24 від 24.01.2024), в якій останнє просило здійснити заміну відповідача у справі №915/752/23 - Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» його правонаступником Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», посилаючись на те, що відповідно до Закону України «Про акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» від 06.02.2023 №2896-IX та постанови Кабінету міністрів України від 29.12.2023 № 1420 «Про утворення акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» утворено акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 100 відсотків акцій якого належать державі, шляхом перетворення державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код згідно з ЄДРПОУ 24584661), і наразі акціонерне товариство є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов`язків державного підприємства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 заяву Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вх.№265/24 від 24.01.2024) про заміну відповідача у справі №915/752/23 його правонаступником задоволено. Замінено Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661; м. Київ, вул.Назарівська, буд. 3, 01032) в особі Відокремленого підрозділу «Південноукраїнська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 20915546; Миколаївська область, м. Южноукраїнськ; промзона, 55001) його правонаступником Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ 24584661; м. Київ, вул.Назарівська, буд. 3, 01032) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ ВП: 20915546; Миколаївська область, м.Южноукраїнськ, 55001).

Будь-які інші заяви чи клопотання з процесуальних питань, а також відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача до суду апеляційної інстанції не надходили.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою апеляційного суду від 31.01.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд справи №915/752/23 призначено на 26.03.2024 о 12:00год.

Позивач на адресу апеляційного суду подав заяви про розгляд справи за відсутності його представника (вх.№4211/23/Д6 від 07.02.2024 та вх.№4211/23/Д7 від 12.03.2024). У поданих заявах позивач також просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 26.03.2024, з метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги із забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства, протокольною ухвалою суду оголошено перерву до 15.04.2024 о 12:00 год.

Про дату, час та місце проведення наступного судового засідання сторони повідомлені ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.03.2024.

У судовому засіданні 15.04.2024, яке проводилось за клопотанням скаржника в режимі відеоконференції, представник Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Позивач про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, проте не скористався своїм правом участі у судовому засіданні апеляційної інстанції, як і не скористався своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Приймаючи до уваги, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, а частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника позивача.

Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

13.12.2021 між відповідачем, як замовником, та позивачем, як виконавцем, укладено договір нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів (надалі -договір).

Договір зареєстровано позивачем за №09/12/11-123-04-21-07391 від 20.12.2021.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. договору виконавець, у межах договірної ціни, на свій ризик, власними силами і засобами, якісно і у встановлений договором термін зобов`язується надати послуги з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів (далі обладнання), а замовник прийняти та оплатити такі послуги. Код CPV 50510000-3 «Послуги з ремонту і технічного обслуговування насосів, клапанів, кранів, металевих контейнерів» згідно з Єдиним закупівельним словником ДК 021:2015.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що договірна ціна за предметом договору визначається договірною ціною (додаток №2) та згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток №3) складає 718571,42 грн, окрім того ПДВ (20%) 143714,28 грн, всього - 862285,70 грн.

Згідно із пунктом 4.1. договору підставою для розрахунків сторін є двосторонні акти здачі-приймання наданих послуг, підписані уповноваженими представниками замовника та виконавця.

Розрахунки з виконавцем за надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 60 банківських днів після підписання актів здачі-приймання наданих послуг (пункт 4.2. договору).

За умовами пунктів 5.1., 5.3. договору послуги за предметом договору надаються з дати укладення договору до 29.12.2021. Місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем надання послуг, виконання грошових зобов`язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов`язань, пов`язаних з якістю та своєчасністю надання послуг, є місто Южноукраїнськ Миколаївської області.

Обсяги послуг за договором визначаються у технічному завданні (додаток №1 до договору).

Права і обов`язки сторін передбачені у розділі 6 договору.

Так, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги (підпункт 6.1.4. пункту 6.1. договору).

Виконавець зобов`язаний скласти належним чином електронну податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у порядку та протягом строку, які визначені Податковим кодексом України (підпункт 6.3.10. пункту 6.3. договору).

У разі якщо виконавець не здійснить реєстрацію належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН у встановлений законодавством термін або відбудеться зупинення реєстрації податкової накладної, замовник у зазначений в пункті 4.2. договору термін перераховує виконавцю частину коштів, зменшену на суму ПДВ. Оплата частини вартості послуг в розмірі суми ПДВ здійснюється замовником після оформлення та реєстрації виконавцем податкової накладної в ЄРПН згідно з вимогами Податкового кодексу України (підпункт 6.3.12. пункту 6.3. договору).

Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за надані послуги (підпункт 6.5.2. пункту 6.5. договору).

Договір діє з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (за наявності) до 31.03.2022 включно, а в частині виконання фінансових зобов`язань замовника і виконання сторонами гарантійних зобов`язань до повного виконання (пункт 12.1. договору).

Згідно із розділом 14 договору, невід`ємною його частиною є:

14.1.Технічне завдання (додаток №1).

14.2.Договірна ціна (додаток №2).

14.3.Протокол погодження договірної ціни (додаток №3).

Відповідно до акту №1 здачі-приймання наданих послуг з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів від 24.12.2021, підписаного і скріпленого печатками замовника і виконавця, останнім надано послуги на суму 862285,70 грн, з врахуванням ПДВ у сумі 143714,28 грн.

Неналежне виконання відповідачем обов`язку за договором щодо здійснення оплати за надані послуги з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів мало наслідком виникнення заборгованості, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позивач, звертаючись з позовом, з урахуванням проведених між сторонами заліків зустрічних вимог та часткової сплати відповідачем заборгованості, просив стягнути з відповідача 115889,61 грн основного боргу, а також інфляційні втрати та 3% річних.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 115889,61 грн основного боргу, хоча, відповідно до історії взаєморозрахунків за договором, кредиторська заборгованість становить 111045,71 грн, оскільки проведено взаємозалік на суму 4830,90 грн згідно заяви №130 від 11.05.2023.

Також відповідач зазначив, що за актом здачі-приймання наданих послуг відповідачем шляхом заліку зустрічних однорідних вимог та перерахування коштів позивачеві загалом сплачено кошти в сумі 751239,99 грн, а саме: 25.04.2022 - взаємозалік на суму 12772,97 грн; 08.12.2022 - платіж на суму 500000,00 грн; 13.01.2023 - платіж на суму 205798,44 грн; 20.02.2023 - взаємозалік на суму 11998,96 грн; 15.03.2023 - взаємозалік на суму 8489,17 грн; 21.04.2023 - взаємозалік на суму 7336,55 грн; 11.05.2023 - взаємозалік на суму 4843,90 грн.

Крім того, відповідач надав заяву про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог від 15.06.2023 №180 на суму 2567,98 грн та заяву про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог від 19.07.2023 на суму 2567,98 грн.

Відтак, за позицією відповідача, станом на 01.08.2023 заборгованість за договором №19/12/11-123-04-21-07391 від 20.12.2021 про надання послуг з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів становить 105909,75 грн.

Поряд з цим, відповідач у відзиві на позов вказував про порушення виконавцем пункту 6.3.10. договору щодо обов`язкової реєстрації податкової накладної в ЄРПН, що призвело, в свою чергу, до порушення відповідачем пункту 4.2. договору в частині терміну оплати.

При цьому відповідач наголошував на тому, що пунктом 6.3.11. договору передбачено, що замовник має право зменшити ціну договору на суму ПДВ, не підтверджену відповідно зареєстрованою у ЄРПН податковою накладною, про що виконавця було повідомлено листами №51/4175 від 31.03.2022 та №51/16116 від 07.11.2022.

На вищевказані листи виконавцем надано відповідь листом №386 від 08.11.2022 про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕСУРСТЕХНОБУД» застосовує касовий метод податкового обліку ПДВ, проте, як зазначив відповідач, касовий метод розрахунків не передбачено умовами договору.

Листи №51/4175 від 31.03.2022, №51/16116 від 07.11.2022 та №386 від 08.11.2022 відповідачем було долучено до відзиву на позов.

Таким чином, відповідач зазначив, що він здійснював платежі на суму договору без урахування ПДВ, однак всупереч умовам договору позивачем було зареєстровано податкові накладні в ЄРПН на всі здійснені відповідачем платежі, а не на суму ПДВ в розмірі 143714,28 грн відповідо до акту №1 від 24.12.2021.

Також в матеріалах справи наявні копії податкових накладних, складених позивачем за результами правовідносин сторін за спірним договором на загальну суму 756375,95 грн, у тому числі ПДВ 126062,67 грн, а також квитанції про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме:

-податкова накладна №2 від 25.04.2022 на загальну суму 12772,97 грн, у тому числі ПДВ - 2128,83 грн ПДВ, та квитанція про її реєстрацію від 24.06.2022;

-податкова накладна №1 від 08.12.2022 на загальну суму 500000,00 грн, у тому числі ПДВ 83333,33 грн, та квитанція про її реєстрацію від 26.12.2022;

-податкова накладна №1 від 13.01.2023 на загальну суму 205798,44 грн, у тому числі ПДВ 34299,74 грн, та квитанція про її реєстрацію від 23.01.2023;

-податкова накладна №6 від 20.02.2023 на загальну суму 11998,96 грн, у тому числі ПДВ 1999,83 грн, та квитанція про її реєстрацію від 28.02.2023;

-податкова накладна №3 від 15.03.2023 на загальну суму 8489,17 грн, у тому числі ПДВ 1414,86 грн, та квитанція про її реєстрацію від 29.03.2023;

-податкова накладна №1 від 21.04.2023 на загальну суму 7336,55 грн, у тому числі ПДВ 1222,76 грн, та квитанція про її реєстрацію від 09.05.2023;

-податкова накладна №2 від 11.05.2023 на загальну суму 4843,90 грн, у тому числі ПДВ 807,32 грн, та квитанція про її реєстрацію від 29.05.2023;

-податкова накладна №2 від 15.06.2023 на загальну суму 2567,98 грн, у тому числі ПДВ 428,00 грн, та квитанція про її реєстрацію від 26.06.2023;

-податкова накладна №2 від 19.07.2023 на загальну суму 2567,98 грн, у тому числі ПДВ 428,00 грн, та квитанція про її реєстрацію від 27.07.2023.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі договору №09/12/11-123-04-21-07391 від 20.12.2021 позивач зобов`язався надати послуги з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити такі послуги.

На виконання умов договору, у грудні 2021 року позивач надав відповідні послуги на суму 862285,70 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 143714,28 грн, що вбачається із акту №1 здачі-приймання наданих послуг з нанесення антикорозійного покриття наземних резервуарів від 24.12.2021.

Отримання відповідачем наданих позивачем послуг є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити надані послуги відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Термін здійснення оплати за надані послуги визначено у пункті 4.2. договору, відповідно до якого розрахунки з виконавцем за надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 60 банківських днів після підписання актів здачі-приймання наданих послуг.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, строк виконання замовником обов`язку, визначеного пунктом 4.2. договору, сплив 24.03.2022.

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем зобов`язання за договором виконано з порушенням приписів пункту 4.2. договору, вартість виконаних робіт оплачено частинами, починаючи з 25.04.2022 по 19.07.2023, на загальну суму 756375,95 грн, про що свідчать заяви про припинення зобов`язань заліком зустрічних однорідних вимог від 25.04.2022 на суму 12772,97 грн, від 20.02.2023 на суму 11998,96 грн, від 15.03.2023 на суму 8489,17 грн, від 21.04.2023 на суму 7336,55 грн, від 11.05.2023 на суму 4843,90 грн, від 15.06.2023 на суму 2567,98 грн, від 19.07.2023 на суму 2567,98 грн, а також банківські виписки по рахунку за 08.12.2022 на суму 500000,00 грн та за 13.01.2023 на суму 205798,44грн.

Суд першої інстанції, застосувавши в контексті спірних правовідносин приписи статті 601 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, а також врахувавши відсутність в матеріалах справи доказів оскарження вимог про зарахування зустрічних вимог чи доказів неможливості зарахування зустрічних вимог, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 105909,75 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у наведеній сумі. В решті позовних вимог про стягнення основного боргу місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив з огляду на сплату основного боргу відповідачем, а також зарахування зустрічних однорідних вимог.

Доводи скаржника про порушення виконавцем (позивачем) пункту 6.3.10. договору щодо обов`язкової реєстрації податкової накладної в ЄРПН, що призвело до порушення відповідачем пункту 4.2. договору в частині терміну оплати, а відтак, у даному випадку, має місце прострочення кредитора, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

За змістом частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

В силу частин першої та другої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У пункті 3.1. договору сторони погодили, що договірна ціна за предметом договору визначається договірною ціною (додаток №2) та згідно з протоколом погодження договірної ціни (додаток №3) складає 718571,42 грн, окрім того ПДВ (20%) 143714,28 грн, всього - 862285,70 грн.

Як вбачається із пункту 4.2. договору, розрахунки з виконавцем за надані послуги здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом 60 банківських днів після підписання актів здачі-приймання наданих послуг.

Разом з тим, у підпункті 6.3.12. пункту 6.3. договору визначено, що у разі якщо виконавець не здійснить реєстрацію належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН у встановлений законодавством термін або відбудеться зупинення реєстрації податкової накладної, замовник у зазначений в пункті 4.2. договору термін перераховує виконавцю частину коштів, зменшену на суму ПДВ. Оплата частини вартості послуг в розмірі суми ПДВ здійснюється замовником після оформлення та реєстрації виконавцем податкової накладної в ЄРПН згідно з вимогами Податкового кодексу України.

Статтею 9 Податкового кодексу України передбачено, що ПДВ є загальнодержавним податком та відповідно до статті 8 названого Кодексу є обов`язковим до сплати на усій території України.

Податок на додану вартість становить 20%, 7% або 14% бази оподаткування та додається до ціни товарів/послуг (підпункт 194.1.1. пункту 194.1. статті 194 Податкового кодексу України). База оподаткування ПДВ визначається відповідно до статей 188 - 192 Податкового кодексу України.

Виходячи з норм Податкового кодексу України, платник податку, зареєстрований відповідно до вимог розділу V Податкового кодексу України, включає ПДВ до складу вартості товарів/послуг та сплачує його до бюджету, а покупець/споживач компенсує вартість таких товарів/послуг продавцю за цінами з урахуванням ПДВ на момент їх придбання/споживання та незалежно від категорії покупців/споживачів. При цьому покупець/споживач при придбанні/споживанні товарів/послуг самостійно не обраховує ПДВ та не сплачує його до бюджету.

Таким чином, ПДВ - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

Враховуючи наведене, сума ПДВ, як складова загальної ціни товару, підлягає сплаті покупцем у межах погодженого сторонами строку оплати за поставлений товар.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оплата на користь позивача договірної ціни наданих послуг, включаючи її частину у розмірі сум ПДВ, мала бути проведена відповідачем у межах кінцевого строку, визначеного пунктом 4.2. договору.

Отже, саме по собі посилання відповідача на застереження, викладене у підпункті 6.3.12. пункту 6.3. договору стосовно здійснення оплати частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ після оформлення та реєстрації виконавцем податкової накладної в ЄРПН згідно з вимогами Податкового кодексу України, не спростовує наявності у відповідача обов`язку оплатити частину вартості наданих послуг у розмірі суми ПДВ та необхідності його виконання у строк, визначений пунктом 4.2. договору, отже, відсутні підстави вважати, що в даному випадку має місце факт прострочення кредитора, а відтак, і відсутні підстави для застосування наслідків прострочення кредитора, визначених статтею 613 Цивільного кодексу України.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження оплати відповідачем 105909,75 грн за надані йому послуги у передбачені договором строки. Наявність вказаної заборгованості відповідач не спростував.

Відтак, у спірних правовідносинах відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору та положення вищенаведеного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов`язання за укладеним між сторонами договором є його порушенням у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків, погодженого сторонами, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про те, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 20266,97 грн 3% річних та 151072,00 грн інфляційних втрат за визначений позивачем період.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідача за порушення грошового зобов`язання.

Водночас, в апеляційній скарзі апелянт не погоджується з рішенням суду в частині стягнення з нього сум 3% річних та інфляційних втрат, з посиланням на те, що виходячи із норм Податкового кодексу України, статей 536, 625 Цивільного кодексу України, нарахування кредитором для боржника 3% річних та інфляційних втрат може здійснюватись лише на суму простроченого грошового зобов`язання з оплати вартості товару (робіт, послуг) без врахування суми ПДВ, що включений до вартості такого товару за договором, а проведення таких нарахувань на суму ПДВ, що включено до вартості товару (робіт, послуг), не відповідає змісту, призначенню та суті самих нарахувань 3% річних та інфляційних втрат.

Стосовно наведених доводів колегія суддів зазначає таке.

Змагальність сторін є однією з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України), зміст якої розкривають положення статті 13 цього Кодексу.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частин першої та третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

У відзиві на позов відповідач не виразив незгоду з обставинами, на яких ґрунтувалися позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та інфляційних нарахувань, а саме, у зв`язку з неправильністю їх нарахування, отже, відповідач не вправі заперечувати проти таких обставин під час розгляду справи по суті з відповідних мотивів, які були ним наведені лише в апеляційній інстанції (подібні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №910/8662/20, від 02.06.2020 у справі № 909/1054/19).

Доводи скаржника про необґрунтованість відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99% колегія суддів відхиляє, виходячи з такого.

Як зазначалося, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 922/4400/17.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.19 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Передбачене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18). Визначені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Отже, проценти та інфляційні нарахування, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями.

При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

В частині зменшення нарахованих процентів річних апеляційний суд зауважує, що позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто у передбаченому законодавством розмірі (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України), а тому відсутні підстави для зменшення розміру 3 % річних з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, адже обставини очевидної неспівмірності, несправедливості та непропорційності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні, розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом.

Інфляційні втрати (індекс споживчих цін) - це показник, який характеризує зміни загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для невиробничого споживання (постанова Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №341/915/16-ц).

Відтак, оскільки стягнення втрат від інфляції спрямоване на те, щоб боржник сплачував кредитору грошові кошти тієї ж цінності на момент, коли такі кошти мали були сплачені, апеляційний суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру втрат від інфляції.

Стосовно доводів апелянта про брак коштів у відповідача не з власної вини, а внаслідок нерозрахунку Державним підприємством «Гарантований покупець» з відповідачем, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Отже, відсутність у боржника коштів, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов`язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника як від оплати за отримані послуги, так і від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. При цьому колегія суддів ще раз наголошує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2023 у справі №915/752/23 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.04.2024.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

СуддяК.В. Богатир

СуддяС.В. Таран