Постанова

від 28.03.2024 по справі 29/5005/6325/2011

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2024 року м.Дніпро

Справа № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.

секретар судового засідання: Михайлова К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 (прийняте суддею Владимиренко І.В., повне судове рішення складено 10.11.2023) у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода"

про визнання права власності на майно

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст заявлених вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода", в якому просило суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" право власності на наступне майно, що знаходиться за адресою: місто Харків, проспект Героїв Харкова (проспект Московський), 257: Кабель ААБ6 3x240 (підстанція "Південькабель"-КП-2) (2 шт.) в складі: 1) кабель СБ6 3x150 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 1); - кабель СБ6 3x120 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 2); - кабель ААБ6 3x70 (КП-2 - ТП-3); - кабель СБ6 3x150 (КП-2 - компресорна); - кабель ААБ6 3x120 (КП-1 - КП-2); - кабель СБ6 - кабель СБ6 (КП-1 - компресорна). 2) ЛЕП СБ 6 - 3*95 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3"); 3) ЛЕП СБ 6 - 3*120 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3").

2.Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у цій справі, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" про визнання права власності на майно.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з тих обставин, що позивачем не надано належних доказів того, що відповідач заявляє свої права на предмет спору та оспорює право власності на спірне майно.

3.Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23), в якій просить визнати поважними причини ненадання доказу "реєстр документів, прийнятих від споживача для укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010" разом з відзивом на позовну заяву до суду першої інстанції і долучити доказ до матеріалів справи; змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення виключивши з неї наступний абзац: "Господарський суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено право власності позивача на спірні об`єкти майна, зокрема шляхом подання Договору купівлі-продажу від 16.07.2003, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.Т.М." - ТОВ; Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.Т.М." - ТОВ.

4.Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що Договір купівлі-продажу від 16.07.2003, укладений між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ, який начебто підтверджує право власності позивача на спірне обладнання, свідчить лише про намір Позивача придбати дане майно. Пунктом 1.1 договору б/н від 16.03.2003 передбачено, що продавець зобов`язується поставити та передати у власність (повне господарське відання) покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах Даного Договору.

При цьому, на підтвердження набуття права власності за вказаним договором Позивачем не було надано ні первинних документів, ні платіжних доручень, що підтверджують проведення розрахунків, ні жодних інших документів.

Апелянт вказує, що позивачем до суду не надано Акту прийому-передачі, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ, який би свідчив про виконання обов`язку передачі технічного обладнання покупцю.

Скаржник просить суд врахувати той факт, що договори б/н від 16.03.2003 та № 2266 від 15.11.2004 укладено 20 років тому, і Позивачем жодним чином не підтверджено, що дане обладнання не вибувало з власності Позивача та і досі наявне у власності ТОВ "ТАМІРА" та обліковується на балансі, жодним чином нікому не відчужене чи не подароване.

Крім того, апелянт вказує, що йому відомо про те, що вказане обладнання було реалізовано ТОВ "ТАМІРА", оскільки в 2010 році було укладено договір про постачання електроенергії між ІП "МАЛАХІТ" та АТ "Харківобленерго", та реєстр документів, прийнятих від споживача для укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010 містить інформацію про наявність у ІП "Малахіт" договору поставки електрообладнання (п.16 реєстру).

З огляду на вищевикладене, апелянт вважає, що ТОВ "ТАМІРА" не надано належних доказів наявності у нього права власності на спірне нерухоме майно, та не надано належних доказів того, що відповідачем не визнається право власності позивача на майно, на яке позивач просить суд визнати право власності в судовому порядку. А отже, відсутні підстави для задоволення позовної заяви позивача.

На переконання скаржника, Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 року у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23) в частині висновку що "матеріалами справи підтверджено право власності позивача на спірні об`єкти майна" є необґрунтованим. Судом не повно і не всебічно з`ясовані обставини справи, та наведені висновки не підтверджені належними та допустимими доказами. Одночасно встановивши факт права власності у мотивувальній частині рішення та відмовивши у задоволенні позову про визнання права власності в резолютивній, суд першої інстанції призвів до суперечності рішення та його преюдиціального характеру у випадку майбутніх судових спорів з тими ж сторонами.

Також скаржник вважає, що вказана ціна позову у справі №904/5006/23 не відповідає вартості спірного майна та не дорівнює ринковій вартості Електромереж станом на вересень 2023 року.

Крім того, апелянт вказує, що суд першої інстанції не повідомляв відповідача про розгляд справи.

5.Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Позивачем було подано клопотання про продовження строку на подання відзиву на апеляційну скаргу до 08.01.2024 вмотивоване тим, що відповідачем було подано апеляційну скаргу в обсязі десяти сторінок, при цьому, при розгляді справи в суді першої інстанції відповідач не подавав відзиву та будь-якого іншого процесуального документу по суті. Таким чином, вся позиція відповідача по суті справи була вперше викладена відповідачем саме в апеляційній скарзі.

Тому, фактично з урахуванням вихідних днів та з огляду на великий об`єм інформації, у позивача недостатньо часу для складення та надання відзиву по справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2023 позивачу було надано строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу, а саме: протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до частини другої статті 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає за можливе продовжити позивачу строк на подання відзиву до 08.01.2024.

Відповідачем було подано заперечення на подане клопотання про продовження строку. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що продовження встановленого судом строку є правом суду, і судом було вирішено скористатись наданим правом та задовольнити подане позивачем клопотання, з мотивів зазначених вище. Таким чином, колегія суддів відхиляє подані відповідачем заперечення.

Позивач згідно подано відзиву просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідач, подаючи дану Апеляційну скаргу, оскаржує Рішення лише в частині однієї з встановлених судом першої інстанції обставин, а саме: просить виключити з мотивувальної частини цього Рішення наступне речення: "Господарський суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено право власності Позивача на Спірні об`єкти майна, зокрема шляхом подання Договору купівлі-продажу від 16.07.2003 року, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ; Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 року, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ".

Позивач вказує, що в ході розгляду справи суд першої інстанції постановив три ухвали про витребування доказів у Відповідача у порядку ст. 81 ГПК України, а саме: ухвали від 18.09.2023, від 04.10.2023, від 25.10.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23).

В цих ухвалах, зокрема, суд першої інстанції витребував у Відповідача Договір купівлі-продажу від 03.05.2017 разом зі всіма додатковими угодами, актами приймання-передачі, специфікаціями до нього тощо, за яким ТОВ "ТД "Злагода" як покупець придбало спірні Електромережі (тобто витребувано правовстановлюючий документ Відповідача на спірне майно, якщо він наявний); Договір чи інший правочин, який є правовстановлюючим документом продавця, за яким продавець за договором купівлі-продажу від 03.05.2017 придбав спірні Електромережі (тобто витребувано правовстановлюючий документ продавця, який відчужив Відповідачу спірне майно, якщо факт такого відчуження мав місце).

Однак, станом на момент звернення з апеляційною скаргою відповідач, всупереч нормам п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, п. 4, п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК, ч. 7, ч. 8 ст. 81 ГПК, вимог жодної ухвали суду про витребування доказів не виконав, не подав жоден з витребуваних судом доказів, в тому числі навіть свій правовстановлюючий документ на спірне майно, а ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанції.

При цьому, Відповідач в Апеляційній скарзі не наводить жодних спростувань і при цьому не надає жодних підтверджень тій обставині, що він є власником спірного майна, а також тій обставині, що він не визнає чи оспорює наявне право власності Позивача. Відповідач в Апеляційній скарзі не зазначає про те, що Договір купівлі-продажу від 03.05.2017 року ним не укладався, ані про те, що цього договору не існує.

Позивач вказує, що станом на день укладення Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 був чинним Цивільний кодекс України (в редакції від 01.01.2004) (надалі ЦК України (в редакції від 01.01.2004).

Відповідно до ч. 1 ст. 334 ЦК України (в редакції від 01.01.2004) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

На переконання позивача, відповідачем не було взято до уваги дійсний зміст Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 та проігноровано законодавство, яким врегульовано порядок та підстави набуття права власності, що діяло на момент укладення відповідного договору купівлі-продажу.

У пункті 7 Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 зазначено, що право власності на зазначене в цьому договорі технічне обладнання переходить до Покупця з моменту підписання даного договору сторонами.

За доводами позивача, , в силу до ч. 1 ст. 334 ЦК України (в редакції від 01.01.2004) та п. 7 Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004, моментом виникнення права власності Позивача на частину Спірного майна (яке є предметом цього договору) є момент підписання Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 тобто 15.11.2004. Отже, належним, допустимим, вірогідним і навіть достатнім доказом набуття ТОВ "Таміра" права власності на частину Спірного майна, зокрема набутого за Договором купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 року, є сам Договір від 15.11.2004, а тому Позивач не був зобов`язаний надавати жодних інших документів, в тому числі актів прийому-передачі.

Також позивач зазначає, що у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 14.02.2022 № 29/5005/6325/2011 (904/8849/21) та у Рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21), копії яких були додані до позовної заяви у цій справі, встановлено, що ТОВ "Таміра" набуло у власність зазначені об`єкти нерухомого майна у м. Харкові по пр. Московському 257 саме у період часу з травня 2003 року по червень 2005 року, тобто у той самий проміжок часу, в який було укладено Договір від 16.07.2003 щодо придбання частини спірних у цій справі Електромереж, розташованих (прокладених) за тією ж самою адресою.

З огляду на набуття ТОВ "Таміра" у 2003 році права власності на вищевказані 2 групи нежитлових приміщень за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257, вбачається вірогідність того, що ТОВ "Таміра" набуло у власність у 2003 році також і Електромережі, що знаходяться за тією ж адресою, з метою забезпечення відповідного нерухомого майна електропостачанням.

Крім цього, при вирішенні питання щодо значення наявності акту приймання-передачі як доказу набуття майна у власність, позивач просить колегію суддів врахувати специфіку Спірного майна (Електромережі) як речей в обороті.

Так, зміст Договору купівлі-продажу б/н від 16.07.2003 року дозволяє зробити висновок, що Електромережі на момент їх продажу на користь ТОВ "Таміра" вже були прокладені їх продавцем ТОВ фірма Т.М.М., оскільки в договорі зазначена як адреса цих Електромереж, так і точки їх почату і закінчення.

Прокладені Електромережі (лінії електропередач), маючи з одного боку правовий режим рухомого майна, з іншого боку не можуть бути фізично передані від однієї особи іншій особі, оскільки за результатами їх прокладання знаходяться або під землею, або розміщені на стовпах електропередач. Дана обставина є загальновідомою у розумінні ч. 3 ст. 75 ГПК України та не підлягає доказуванню.

За доводами позивача, оскільки Спірне майно є рухомим майном, речові права на яке не підлягають державній реєстрації, то слід вважати, що Позивач, який набув право власності на це майно, залишається його власником, допоки Відповідач чи інші учасники справи не довели, що Позивач відчужив це майно. Сам же Позивач апріорі не може довести, що він не вчиняв певних дій щодо відчуження цього майна

Позивач звертає увагу, що ані вказані статті, ані інші норми Закону України "Про електроенергетику" (в редакції від 01.01.2010) не містять жодної норми про те, що споживачем електричної енергії обов`язково повинен бути власник електромереж, що можуть бути під`єднані для постачання електричної енергії, а навпаки вбачається, що споживачем електричної енергії може бути як особа, що є власником електромереж, так і особа, що не є власником електромереж. Відтак, твердження Відповідача про те, що Позивач відчужив спірні Електромережі, лише тому, що ІП "Малахіт" уклав договір про постачання електричної енергії, є безпідставними.

Більше того, навіть у разі, якщо споживачем, з яким укладається договір про постачання електричної енергії, мав бути лише власник електричних мереж, то з наданих ТОВ "ТД "Злагода" доказів неможливо встановити, які саме електричні мережі використовувались для укладення договору постачання електричної енергії для ІП "Малахіт", зокрема яке місцезнаходження вказаних мереж, хто їх власник, на яких підставах він ними володів тощо.

Реєстр документів, прийнятих від споживача для укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010, в розумінні ст. ст. 76, 78 та 78 ГПК України не можна вважати належним, достовірним та вірогідним доказом укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010. Втім, навіть у разі, якщо Реєстр документів, прийнятих від споживача для укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010, буде визнано апеляційним судом належним, достовірним та вірогідним доказом укладення ІП "Малахіт" договору постачання електричної енергії з АТ "Харківобленерго", то такий доказ ніяким чином не спростує наявність у ТОВ "Таміра" права власності на електричні мережі, а тим більше не доведе обставину відчуження ТОВ "Таміра" цих Електромереж третім особам.

За доводами позивача, судом першої інстанції було належним чином повідомлено відповідача про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи.

6.Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23); розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 15.02.2024 о 17:00 год.

Позивачем було подано заперечення на апеляційну скаргу, які зводились до того, що апеляційна скарга не відповідає формі та змісту оскільки на думку скаржника містить неправдиві данні щодо отримання оскаржуваного рішення скаржником.

А також платіжна інструкція про сплату судового збору, на думку позивача, містить суттєві недоліки, а саме: у призначені вказано: за позовом ТОВ Злагода, на рішення від 08.11.2023 по справі № (904/5006/23), Центральний апеляційний господарський суд, тобто, вказано неналежний номер справи та неналежного позивача.

Колегія суддів відхиляє вказані заперечення, оскільки апеляційну скаргу було подано в межах 20-ти денного строку для подання апеляційної скарги, зазначення по тексту скарги невірної дати отримання рішення скаржником, у даному випадку не є підставою, а ні для залишення апеляційної скарги без руху, а ні для відмови у відкритті апеляційної скарги.

Щодо недоліків платіжного доручення про сплату судового збору, апеляційний суд зазначає наступне.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" за подання апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 4 026, 00 грн, на підтвердження чого було долучено копію платіжної інструкції № 751 від 30.11.2023.

Дійсно в призначені платежу було зазначено позивача ТОВ Злагода, проте вказана обставина не є підставою для залишення апеляційної скарги без руху, оскільки решта реквізитів, у тому числі, і реквізити апеляційного суду, і номер справи, було зазначено правильно, а сам судовий збір було зараховано до Казначейства України.

В судовому засіданні 15.02.2024 колегія суддів, порадившись на місці, оголосила перерву в судове засідання на 28.03.2024 о 15:45 год.

У судовому засіданні 28.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

7.Встановлені судом обставини справи.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" (позивач) наразі перебуває у процедурі ліквідації у справі про банкрутство №29/5005/6325/2011.

У позовній заяві позивач зазначив, що в межах справи про банкрутство №29/5005/6325/2011 ТОВ "Таміра" зверталось з позовами:

- про витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Діадема Батерфляй" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ятрань Плюс" нерухомого майна (справа № 29/5005/6325/2011 (904/7806/21)), а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №3а, 636, 67-:-102, 114-:-116, приміщення антресолі №125-:-147 в літ. "Г-1" загальною площею 6219,5 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1453220463101); нежитлових приміщень антресолі № 118, 120-:-124, 125а, приміщення антресолі 2-го рівня № 148 в літ. "Г-1", загальною площею 1034,9 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1797042863101); нежитлової будівлі літ. "Г'-З", загальною площею 1678,2 кв. м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885763863101); нежитлових приміщень 1-го поверху № 35-46, антресолі №47, 48 в будівлі літ. "Г-1", загальною площею 208,5 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885662163101); нежитлової будівлі літ. "Л-2", загальною площею 851,8 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885703563101); нежитлової будівлі літ. "Ф-1", загальною площею 69,9 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885728463101); нежитлової будівлі літ. "Ц-2", загальною площею 765,0 кв.м, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885744463101); нежитлових приміщень 1-го поверху № 1, 2, 3 в літ. "ІП-2", загальною площею 284,7 кв. м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885621063101); нежитлових приміщень 1-го поверху № 14, 15 в літ. "А'-З", загальною площею 84,4 кв.м, які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 885572263101).

- про витребування у Спільного Українсько-Американського підприємства "Європоль" у формі товариства з обмеженою відповідальністю нерухомого майна (справа № 29/5005/6325/2011 (904/8849/21)), а саме: нежитлових приміщень 1-го поверху №1-:-8, 9а, 10а, 11-:-34, 35а, 36а, 37а, 38а, 39а, 40а, 41а, 42а, 43а, 44а, 45а, 46а, 47-:-49, 50а, 51а, 52а, 53а, 54а, 55а, 56а, 57а, 58а, 59а, 60а, 61а, 62а, 63а, 64а, 95а, 103-:-113 в літ. Т-1" загальною площею 6830,6 кв. м., які розташовані за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1453214663101); нежитлових приміщень антресолі № 119 в літ. Т-1", загальною площею 1157,7 кв.м., яке розташоване за адресою: Харківська обл., м. Харків, проспект Московський, будинок 257 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1797065963101) (надалі всі об`єкти нерухомості разом - Нерухоме майно).

За наслідками розгляду вищенаведених позовів нерухоме майно було витребувано на користь позивача.

Позивач у позовній заяві зазначив, що крім цього, у власності Позивача перебувало наступне майно, а саме:

- Кабель ААБ6 3x240 (підстанція "Південькабель"-КП-2) (2 шт.) в складі: кабель СБ6 3x150 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 1); кабель СБ6 3x120 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 2); кабель ААБ6 3x70 (КП-2 - ТП-3); кабель СБ6 3x150 (КП-2 - компресорна); кабель ААБ6 3x120 (КП-1 - КП-2); кабель СБ6 - кабель СБ6 (КП-1 - компресорна).

ЛЕП СБ 6 - 3*95 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3"); ЛЕП СБ 6 - 3*120 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3"), що підтверджується наступними договорами: Договором купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004 року, укладений між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.; Договором купівлі-продажу від 16.07.2003 року, укладений між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ. Саме через Електромережі заживлювались електроустановки Нерухомого майна.

Повернувши нерухоме майно, позивач з метою забезпечення нерухомого майна безперебійним електропостачанням звернувся до оператора системи розподілу в Харківській області - Акціонерного товариства "Харківобленерго" з заявою про укладення договору про надання послуги з розподілу електричної енергії.

Однак, вже після укладення договору про надання послуги з розподілу електричної енергії на адресу Позивача надійшов Лист-запит АТ "Харківобленерго" за вих. № 5611ЕІ20-1227 від 21.08.2023. Зі змісту Листа позивач дізнався, що до АТ "Харківобленерго" надійшли адвокатські запити від адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" (відповідач), в яких адвокатом ТОВ "ТД "Злагода" вказується, що саме ТОВ "ТД "Злагода" є власником Електромереж, які були нібито набуті ТОВ "ТД "Злагода" на підставі договору купівлі-продажу від 03.05.2017.

В подальшому, представник позивача - адвокат Білоцерковець Назар Вікторович звернувся до ТОВ "ТД "Злагода" з адвокатським запитом, в якому просив надати копії наступних документів: Договору купівлі-продажу від 03.05.2017 разом зі всіма додатковими угодами, актами приймання-передачі, специфікаціями до нього тощо, за яким ТОВ "ТД "Злагода" як покупець придбало Електромережі. Договору чи іншого правочину, який є правовстановлюючим документом продавця, за яким продавець за договором купівлі-продажу від 03.05.2017 придбав Електромережі, що були відчужені ним на користь ТОВ "ТД "Злагода" (разом зі всіма додатковими угодами, актами приймання-передачі, специфікаціями до нього). Договорів чи інших правочинів разом з додатковими угодами, актами приймання-передачі, специфікаціями до них, які підтверджують обставини відчуження Електромереж (весь ланцюжок переходу прав на Електромережі) від ТОВ "Таміра" на користь інших осіб, зокрема на користь ТОВ "ТД "Злагода" (якщо таке відчуження мало місце).

Позивач у позовній заяві зазначив, що станом на дату подання даного позову поданий представником позивача адвокатський запит не отриманий ТОВ "ТД "Злагода" і повернувся на адресу представника позивача.

Отже, звертаючись до суду із цим позовом позивач зазначив, що ним доведено наявність всіх необхідних обставин для захисту права власності Позивача, а саме: Позивач надав суду належні докази наявності права власності на Електромережі: Договір купівлі-продажу від 16.07.2003 року, укладений між; ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ; Договір купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004, укладений між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.

В якості доказу невизнання відповідачем права власності позивача на електромережі, які є предметом даного спору, позивач посилається на лист АТ "Харківобленерго" за вих. №5611ЕІ20-1227 від 21.08.2023.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" (код ЄДРПОУ 22610495) право власності на наступне майно, що знаходиться за адресою: місто Харків, проспект Героїв Харкова (проспект Московський), 257: Кабель ААБ6 3x240 (підстанція "Південькабель"-КП-2) (2 шт.) в складі: 1) кабель СБ6 3x150 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 1); - кабель СБ6 3x120 (КП-2 - ТП-2 трансформатор № 2); - кабель ААБ6 3x70 (КП-2 - ТП-3); - кабель СБ6 3x150 (КП-2 - компресорна); - кабель ААБ6 3x120 (КП-1 - КП-2); - кабель СБ6 - кабель СБ6 (КП-1 - компресорна). 2) ЛЕП СБ 6 - 3*95 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3"); 3) ЛЕП СБ 6 - 3*120 (кабельна траса "ХЗК" - "ТЕЦ-3").

Наведені обставини стали причиною виникнення даного спору.

8.Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідач звертаючись із апеляційною скаргою оскаржує рішення лише в мотивувальній частині, а саме: просить виключити з мотивувальної частини наступний абзац: "Господарський суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено право власності Позивача на Спірні об`єкти майна, зокрема шляхом подання Договору купівлі-продажу від 16.07.2003 року, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ; Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." ТОВ".

Згідно з ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. При цьому, реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому, норма ст. 392 ЦК України не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Вищевказана правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 22.05.2018 у справі № 923/1283/16 та від 27.06.2018 у справі №904/8186/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути, протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених за кодом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цих прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Згідно з ст. 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Також, відповідно до ст. 317 ЦК України зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватись та розпоряджатись майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту даної правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно. Тобто у позивача є право власності на певне майно, і має місце факт оспорювання належного позивачу права.

Отже, на підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права, на захист якого подано позов, останній повинен надати суду відповідні докази, що підтверджують його право на вказане майно, тобто право власності, а також докази того, що відповідачем таке право оспорюється чи не визнається.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (Постанова Верховного Суду від 21.12.2022 року у справі № 17/169-07).

Судом першої інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджено право власності позивача на спірні об`єкти майна, зокрема шляхом подання Договору купівлі-продажу від 16.07.2003, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ; Договору купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004, укладеного між ТОВ "Таміра" та Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.

В той же час, господарський суд встановив, що позивачем не надано належних доказів того, що відповідачем не визнається право власності позивача на майно, на яке позивач просить суд визнати в судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач звертався до позивача та оспорював належне позивачу право на майно, яке є предметом даного спору.

Відсутні й докази того, що позивач позбавлений права володіти, користуватись та розпоряджатись вказаним майном, оскільки як зазначає сам позивач у позовній заяві, договір про надання послуг з розподілу електричної енергії між позивачем та АТ "Харківобленерго" є укладеним (№735/25 від 28.06.2023), а отже і послуги з розподілу електричної енергії позивачу надаються.

Відповідачем за позовом про визнання права власності є особа, що оспорює право власності позивача або не визнає за ним права на майно і тим самим унеможливлює для власника реалізацію його правомочностей з володіння, користування та розпорядження майном в повному обсязі. Це може бути фізична, юридична особа, орган державної влади, місцевого самоврядування.

На підставі вищевикладене, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що відповідач заявляє свої права на предмет спору та оспорює право власності на спірне майно, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний позов про визнання права власності на майно не підлягає задоволенню.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою апелянт посилається на Реєстр документів, прийнятих від споживача для укладення договору про постачання електроенергії від 07.07.2010, яким на думку апелянта, підтверджується укладення договору постачання енергії з ІП "Малахіт", що в свою чергу підтверджує вибуття спірних об`єктів з права власності позивача.

Проте, колегія суддів зазначає, що поважних причин неподання вказаного документу до суду під час розгляду позовної заяви в суді першої інстанції відповідач не наводить.

Так, ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та відкладення розгляду справи рекомендованим листом надсилались апелянту на адресу, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також вказана адреса відповідає адресі, зазначеній в апеляційній скарзі.

Між тим, поштові відправлення повернулись на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Приписами частин 3, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Електронний текст ухвал суду першої інстанції також було опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З огляду на правильність адреси, на яку здійснено направлення копії ухвал суду, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду першої інстанції "адресат відсутній за вказаною адресою", колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до приписів пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та відкладення розгляду справи, врученою скаржнику - з дня проставлення у поштовому відділенні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою".

Таким чином, відповідача було повідомлено належним чином про відкриття провадження у справі та про призначення судових засідань для розгляду справи, відповідно, відсутні підстави для прийняття нового доказу у справі на стадії апеляційного перегляду.

Наведене вище також спростовує доводи скаржника щодо неналежного повідомлення судом першої інстанції відповідача про розгляд справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що поданий документ не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин щодо належності права власності позивачу на Спірні об`єкти майна. Інших доказів, які б підтверджували, що право власності на спірні об`єкти належить відповідачу або іншим особам скаржником суду не надано.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Позивачем ще при розгляді справи в суді першої інстанції було надано суду докази, що є правовстановлюючими документами та підтверджують право власності Позивача на Спірне майно: Договір купівлі-продажу б/н від 16.07.2003 та Договір купівлі-продажу технічного обладнання № 2266 від 15.11.2004.

Таким чином, аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, відповідно, відсутні підстави для змінити мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення.

9.Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.11.2023 у справі № 29/5005/6325/2011 (904/5006/23) залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Злагода".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено 16.04.2024.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков