Рішення

від 09.04.2024 по справі 904/6805/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2024м. ДніпроСправа № 904/6805/23

за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі:

Позивача-1: Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, м. Київ

Позивача-2: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

до Апостолівської міської ради, м. Апостолове, Дніпропетровська область

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, м. Дніпро

про витребування майна з чужого незаконного володіння

Суддя Ліпинський О.В.

Секретар судового засідання Літвін Д.Е.

Представники:

від позивача-1 Жиделяєва Ю.Г.

від позивача-2 не з`явився

від відповідача не з`явився

від третьої особи не з`явився

прокурор Тавлеєв О.О.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України (надалі - Позивач-1) та Дніпропетровської обласної державної адміністрації (надалі - Позивач-1) до Апостолівської міської ради (надалі - Відповідач), в якому просить суд витребувати на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння Апостолівської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:02:001:0165 площею 10 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2394760412203), номер запису про право власності: 42697517).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави, яке полягає у незаконній реєстрації прав на спірну земельну ділянку за неповноважним органом, безпідставній зміні цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду, недодержанні встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення (ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс"), перевищенням повноважень відповідачем щодо прийняття рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та право на продаж їх в оренду, у зв`язку з чим, такі дії порушують законодавство про природно-заповідний фонд та створюють загрозу збереження біологічного та ландшафтного різноманіття унікального степового природного комплексу українського Правобережжя.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.01.2024 року відкрито провадження у справі № 904/6805/23, справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Позивач-1 надав пояснення по справі, за змістом яких підтримав заявлені прокурором вимоги в повному обсязі та зазначив, що до 27.05.2021 року право вилучення земельних ділянок державної власності природоохоронного призначення, належало виключно Кабінету Міністрів України. Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області не було наділене повноваженнями щодо передачі земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державної форми власності у комунальну власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади. Наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 21.12.2018 № 4-5227/15-18-СГ, прийнятий всупереч вимогам Земельного кодексу України, Закону України "Про природно-заповідний фонд".

Позивач-2 подав письмові пояснення в яких зазначив, що рішенням Апостолівської міської ради затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу та змінено цільове призначення земельних ділянок із "землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) код КВЦПЗ 16.00" - на цільове призначення "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва КВЦПЗ 01.01", в результаті чого утворилась спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1220383300:02:001:0165 та цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва КВЦПЗ 01.01".

Порядок відведення земельних ділянок (незалежно від форми власності, категорії, цільового призначення) в межах територій та об`єктів ПЗФ визначається нормами ЗК України, а розгляд питань щодо надання земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється органами відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, з дотриманням вищевказаних обмежень у використанні земель, зокрема, згідно з частиною четвертою статті 83 ЗК України землі комунальної власності під об`єктами природно-заповідного фонду, що мають особливу екологічну, наукову цінність, якщо інше не передбачено законом, не можуть передаватись у приватну власність. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта ПЗФ, підлягав поданню на погодження із структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації y сфері охорони навколишнього природного середовища, згідно з частиною третьою статті 1861 ЗК України (що діяла до 27.05.2021).

За інформацією наданою листом Департаменту № 2-7783/0/261-21 від 06.12.2021, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10 га (кадастровий номер 1220383300:02:001:0165) в межах Заказника на розгляд та погодження до департаменту не надходив.

Крім того, за змістом наданих пояснень, Позивач-2 просив суд розглянути справу відповідно до норм чинного законодавства, без участі його представника.

Відповідач подав заяву, за змістом якої проти задоволення позовних вимог не заперечував, просив суду здійснювати розгляд справи згідно чинного законодавства за відсутності його представника.

Третя особа, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, письмових пояснень до суду не надала.

29.02.2024 року Позивач-2 подав додаткові письмові пояснення, в яких зазначив про відсутність можливості повернення спірної земельної ділянки у власність держави, оскільки на момент відчуження вищевказаної земельної ділянки повноваження щодо передачі земель сільськогосподарського призначення облдержадміністрації, як суб`єкту владних повноважень, у відповідності до статті 122 ЗК України не належали і наразі не належать. За доступними даними Державного земельного кадастру, відомості про наявність обмежень щодо використання земель та земельних ділянок (код 10.4 Заказники - відповідно до Додатку 6 до Порядку) не внесені.

Позивач-2 вважає, що належним способом захисту у даній справі є зобов`язання відповідача, як власника спірної земельної ділянки вчинити необхідні дії щодо забезпечення збереження земельної ділянки шляхом внесення відповідних змін до документації та реєстрів.

14.03.2024 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в засіданні на 09.04.2024 року.

Позивач-2, Відповідач та Третя особа явку представників в судове засідання не забезпечили, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету.

В порядку ст.ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 09.04.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до п`яти днів із дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши стислий зміст та підстави вимог і заперечень сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, указом Президента України № 1078/2008 від 25.11.2008 року з метою збереження біологічного та ландшафтного різноманіття унікального степового природного комплексу українського Правобережжя, відповідно до статті 53 Закону України Про природно-заповідний фонд України, оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення Кам`янський прибережно-річковий комплекс - природну територію площею 2615 гектарів, які на той час відносились до земель запасу та знаходились на території Михайлівської сільської ради (1001 гектар), Кам`янської сільської ради (523 гектари), Токівської сільської ради (287 гектарів), Ленінської сільської ради (804 гектари) Апостолівського району Дніпропетровської області.

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області №4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018 Апостолівській міській об`єднаній територіальній громаді за актом приймання-передачі та додатку до нього передано в комунальну власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:02:001:0107.

На підставі вищевказаного наказу, акту приймання-передачі та додатку до нього, рішення Апостолівської міської ради № 1783 від 15.02.2019 проведено 17.04.2019 державну реєстрацію права комунальної власності на вказану земельну ділянку за Апостолівською міською радою.

Опрацюванням Публічної кадастрової карти та планово-картографічних матеріалів проекту створення ландшафтного заказника, їх співставленням, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:02:001:0107 перебувала в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення Кам`янський прибережно-річковий комплекс та у встановленому порядку повноважним органом в особі Кабінету Міністрів України у власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади не передавалась.

Рішенням Апостолівської міської ради №410 від 18.06.2021 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом поділу та змінено цільове призначення земельних ділянок із землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00 - на цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01, згідно з додатком.

Шляхом поділу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1220383300:02:001:0107 з цільовим призначенням землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам) - код КВЦПЗ 16.00 утворено нові - земельні ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровими номерами 1220383300:02:001:0165 та 1220383300:02:001:0166 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - КВЦПЗ 01.01. Державну реєстрацію права комунальної власності на новоутворені земельні ділянки проведено 22.06.2021.

Вказаним рішенням Апостолівська міська рада вирішила, крім іншого, право оренди на новоутворені земельні ділянки продати на земельних торгах у формі аукціону окремими лотами, але торги не відбулися.

Перебування вищевказаних земельних ділянок в межах території ландшафтного заказника також підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації №2-6513/0/261-21 від 30.09.2021 та листом Інституту географії НАН України №01-03/264 від 15.11.2021.

Прокурор вважає, що інтереси держави порушені незаконною реєстрацією права на спірну земельну ділянку за неповноважним органом, безпідставною зміною цільового призначення земельної ділянки природно-заповідного фонду, недодержанням встановленого чинним законодавством особливого режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду на землях природно-заповідного призначення (ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс") та перевищенням повноважень Відповідачем щодо прийняття рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та право на продаж їх в оренду. На думку прокурора наведене є підставою для повернення спірної земельної ділянки державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації із незаконного володіння відповідача. Зазначене і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у цій справі є встановлення обставин вчинення державної реєстрації права комунальної власності та права оренди земельної ділянки, наявність підстав для її вчинення, наявність підстав для її скасування та витребування із незаконного володіння земельної ділянки на користь держави.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Разом із цим, чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи.

Нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Крім того, жодним нормативним актом не визначено переліку доказів, виключно на підставі яких суд має встановлювати наявність у прокурора підстав для реалізації конституційної функції представництва інтересів держави в суді.

В постанові від 24.04.2019 по справі № 911/1292/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив:

Водночас, є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін. У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи."

Прокурор надав належним чином засвідчені докази надсилання ним на адресу позивачів у справі листів про надання інформації: щодо вжитих заходів, у тому числі представницького характеру, спрямованих на захист порушених інтересів держави шляхом скасування державної реєстрації речових прав та повернення спірної земельної ділянки.

Зі змісту відповідей позивачів вбачається, що уповноваженим органом не вживалися заходи щодо скасування незаконної реєстрації речових прав в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43).

Про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивачів в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" шляхом направлення листів №04/60-5147вих-21 від 23.11.2021, №04/60-5147вих-23 від 27.09.2023, та №04/60-95124вих-21 від 22.11.2021, № 04/60-5172вих-23 від 27.09.2023.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважені орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивачів.

Отже, у цій справі прокурор, звертаючись з позовом до суду, дотримався передбачених чинним законодавством вимог для представництва інтересів держави.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про природно-заповідний фонд" відносини в галузі охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Законом та іншими актами законодавства України.

Статтею 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд" та статтею 43 Земельного кодексу України встановлено, що землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду набувають такого статусу внаслідок прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про оголошення/створення території об`єкта природно-заповідного фонду.

Згідно з приписами статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд", землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природного-заповідного фонду.

Відповідно до статті 44 Земельного кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно зі статтями 4, 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд", заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Землі ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" перебувають у державній власності, що підтверджується проектом його створення.

Приписами статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (в редакції на час передачі земельних ділянок) Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки природоохоронного призначення.

Враховуючи викладене, на час передачі спірних земельних ділянок із державної до комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, які перебувають у державній власності, здійснювались виключно Кабінетом Міністрів України.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України №42734/0/2-21 від 30.12.2021 встановлено, що про факт передачі земельної ділянки із вищевказаним кадастровим номером, розташованої в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" із державної в комунальну власність, Секретаріатові Кабінету Міністрів України стало відомо із запиту Криворізької східної окружної прокуратури.

Земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:02:001:0107 перебуває в межах території ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" та у встановленому порядку (статті 117, 122, 149-151 Земельного кодексу України) повноважним органом в особі Кабінету Міністрів України у власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади не передавалась.

Перебування вищевказаної земельної ділянки в межах території ландшафтного заказника підтверджується листом Департаменту екології та природних ресурсів Дніпропетровської обласної державної адміністрації №2-6513/0/261-21 від 30.09.2021 та листом Інституту географії НАН України №01-03/264 від 15.11.2021.

Так, у відповіді Інституту географії НАН України зазначено, що в ідентичному масштабі проведено просторове геоінформаційне співставлення меж вищевказаних земельних ділянок, у відповідності з даними Публічної кадастрової карти України з межами ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" у відповідності з Проектом створення ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс", підготовленим Інститутом землеустрою Української академії аграрних наук у 2002 році.

В результаті проведеного аналізу встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1220383300:02:001:0107 повністю розміщена в межах об`єкта ПЗФ - ландшафтного заказника загальнодержавного значення "Кам`янський прибережно-річковий комплекс" (Додаток 5).

Додаток 5 до листа Інституту географії НАН України №01-03/264 від 15.11.2021 містить графічні відображення, які дають можливість для візуального доступного сприйняття факту накладення меж спірних земельних ділянок на територію ландшафтного заказника.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України (в редакції на час передачі земельних ділянок) зазначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не мало повноважень щодо передачі земель природно-заповідного фонду загальнодержавного значення державної форми власності у комунальну власність Апостолівської міської об`єднаної територіальної громади.

Наказ Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-5227/15-18-СГ від 21.12.2018, в частині земель природно-заповідного фонду, прийнятий з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України "Про природно-заповідний фонд".

Приписами статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель і державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Рішення Апостолівської міської ради №1738 від 15.02.2019 року та № 41 від 18.06.2021 (щодо прийняття до комунальної власності та реєстрації права власності, затвердження проектів землеустрою та продажу права оренди), в частині земель природно-заповідного фонду (спірної земельної ділянки), прийняті з перевищенням повноважень та всупереч Земельного кодексу України та Закону України Про природно-заповідний фонд.

Згідно з приписами статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади та органів місцевого, самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

За змістом статей 316, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Згідно з вимогами статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України (ч.1 ст. 153 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

У своїй постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала правові висновки (пункти 60-66), що володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі №372/1684/14-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №48/3407, від 12.03.2019 року у справі №911/3594/17, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц).

3 урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право, володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

3 огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння, як складова права власності на нерухоме майно, завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні.

Слід наголосити, що у зв`язку з внесенням Законом України №1423-1X від 28.04.2021 змін до Земельного кодексу України, відповідно до п. 24 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано 17.04.2019 за Апостолівською міською радою, яка на теперішній час є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) належить Державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України.

Набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такий висновок сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 22.01.2020 у справі №910/1809/18 та інших.

Крім того, у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що у разі, якщо право власності на майно не може виникнути в принципі за жодних умов, то і володіння є неможливим. У такому випадку наявність державної реєстрації права власності за порушником не призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Належним способом захисту у такому разі є негаторний позов.

Велика Палата Верховного Суду встановила критерій, за яким визначається можливість чи неможливість заволодіння земельною ділянкою - можливість або, навпаки, неможливість за жодних умов виникнення права власності на неї.

Також було вказано, що у разі, коли закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, передання ділянок із порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння земельною ділянкою.

Тобто для розуміння того, чи є земельна ділянка такою, заволодіння якою неможливо, необхідно встановити, чи могло виникнути на неї право комунальної власності та чи допускає закон набуття її у власність.

Так, відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність.

За таких обставин, виключно за умови наявності рішення повноважного органу відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, на землі природно-заповідного фонду, у тому числі заказники загальнодержавного значення, може виникнути право комунальної власності. В іншому випадку, наявність державної реєстрації права власності за порушником призводить до заволодіння земельною ділянкою, а її зайняття і реєстрацію прав на неї треба розглядати як пов`язане з позбавленням володіння порушенням права власності держави. Належним способом захисту в такому разі є віндикаційний позов.

Таким чином, враховуючи незаконність рішень Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Апостолівської міської ради щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, вимога прокурора про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння Апостолівської міської ради на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної реєстрації слід визнати обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Витребувати на користь Держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, 1, код ЄДРПОУ 00022467) із незаконного володіння Апостолівської міської ради (53800, Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Апостолове, вул. Центральна, буд. 65, код ЄДРПОУ 04052583) земельну ділянку з кадастровим номером 1220383300:02:001:0165 площею 10 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2394760412203, номер запису про право власності: 42697517).

Стягнути з Апостолівської міської ради (53800, Дніпропетровська область, Криворізький район, м.Апостолове, вул. Центральна, буд. 65, код ЄДРПОУ 04052583) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938) 5 037,77 грн. витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.04.2024

Суддя О.В. Ліпинський