Рішення

від 15.04.2024 по справі 904/5891/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.04.2024м. ДніпроСправа № 904/5891/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс Дніпро», м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС ДНІПРО», м. Дніпро

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

від позивача: Чернецька О.А., адвокат, посвідчення № 0404 від 11.02.2015;

від відповідача: Фахрієв С.М., адвокат, посвідчення № 1229 від 27.07.2023.

ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Дніпро", в якому просить стягнути з ТОВ "АВС Дніпро" кошти за користування майданчиком для паркування (28 місць) за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 3А за період березень-жовтень 2023 у розмірі 268 800 грн на користь ТОВ "Укратранссервіс Дніпро".

Ухвалою суду від 09.11.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви та надати суду докази надсилання на адресу відповідачу позову з додатками (поштовий опис вкладення з поіменним переліком предметів), докази про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача, докази сплати судового збору в розмірі 4 032 грн.

15.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

28.11.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" надійшло клопотання про надання доступу Товариству з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" до Електронного суду відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 28.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/5891/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 02.02.2024 суд вирішив, що цю справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому засіданні на 04.03.2024.

07.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС ДНІПРО» надійшов відзив на позовну заяву.

15.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс Дніпро» надійшла відповідь на відзив.

В судове засідання 04.03.2024 з`явились представники сторін та надали усні пояснення.

Протокольною ухвалою від 04.03.2024 в підготовчому засіданні оголошено перерву до 20.03.2024.

20.03.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС ДНІПРО» надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судове засідання 20.03.2024 з`явились представники сторін та надали усні пояснення.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України суд за результатами підготовчого засідання постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Відповідно до пункту 18 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 20.03.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 03.04.2024.

В судовому засіданні від 03.04.2024 оголошено перерву до 15.04.2024.

Через систему «Електронний суд» 09.04.2024 (зареєстровано канцелярією суду 10.04.2023) від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач також просить визнати поважними причини неподання доказів та поновити строк на їх подання.

В судове засідання 15.04.2024 з`явилися представники сторін.

Розглянувши подану заяву позивачу суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Як вбачається з доданих доказів, станом на 20.03.2024 (день закриття підготовчого засідання) позивачу достеменно було відомо про наявність відповідних документів, проте жодних письмових пояснень щодо неможливості їх подання у встановлений судом строк або про намір подання таких доказів суду не надано.

При цьому, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волі особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" про долучення доказів у справі залишити без розгляду.

В ході судових засідань 03.04.2024 та 15.04.2024 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 15.04.2024 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

Позиція позивача викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що він є власником майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, в районі будинків 3 та 7, на території якого розташовано майданчик для паркування транспортних засобів. В свою чергу, позивачу стало відомо, відповідачем з КП «Транспортна інфраструктура міста» укладено договір № 286СП від 22.11.2022 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, за яким відповідачу надано у користування службову парковку, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, та підписано акт приймання - передачі службової парковки від 21.11.2022. Проте, вказана службова парковка, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, розташована на території майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 3А, літера ІІІ - замощення, площею 378 кв. м, та належить позивачу. Після звернення до КП «Транспортна інфраструктура міста», останнім було розірвано укладений з відповідачем договір. Проте, відповідач продовжує використовувати належний позивачу майданчик для паркування на 28 місць, і відповідно, без достатніх правових підстав зберігає у себе кошти, які має виплатити власнику майданчика, тобто позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Так згідно технічного паспорту службова парковка, що розташована на території майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, буд 3А, літера ІІІ - замощення, площею 378 кв. м, має 28 місць для паркування, а згідно довідки № 31/10/23 від 31.10.2023, розмір плати за період з березня по вересень 2023 року за 1 місце паркування становить 1 200 грн, у зв?язку з чим позивач вважає, що у відповідача існує обов`язок з сплати на його користь 268 800 грн.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування заперечень на позов, відповідач у відзиві посилався на те, що позивачем не доведено право власності на майданчик для паркування, відповідач взагалі не здійснював користування таким, і на території майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, буд 3А, літера ІІІ, існує саме замощення, площею 378 кв. м, тобто спеціальне покриття вздовж зовнішніх стін будівлі для захисту фундаменту від атмосферних опадів. Крім того, позивачем не надано і жодних правовстановлювальних документів на земельну ділянку, на якій розташоване відповідне замощення. Також, відповідач зазначав, що позивач не визначений органом місцевого самоврядування як оператор діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для паркування, а тому не може ні визначати розмір такої, ні стягувати відповідну плату.

Позиція позивача викладена у відповіді на відзив

Позивач наголошує, що доводи відповідача про відсутність користування місцями для паркування спростовуються зокрема тим, що відповідачем з КП «Транспортна інфраструктура міста» укладено договір № 286СП від 22.11.2022 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, за яким відповідачу надано у користування службову парковку, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, та підписано акт приймання - передачі службової парковки від 21.11.2022. При цьому, саме позивач, як власник відповідного майданчика для паркування, наділений правом на отримання плати за його користування.

Позиція відповідача у запереченнях на відповідь на відзив

Відповідач зазначає, що позивач не має жодного відношення до правовідносин укладення та розірвання відповідачем з КП «Транспортна інфраструктура міста» договору № 286СП від 22.11.2022 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування.

Крім того, відповідач додатково наголошував, що відповідач взагалі не здійснював користування майданчиком для паркування, і на території майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, буд 3А, літера ІІІ, існує саме замощення, площею 378 кв. м.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 260083432 від 04.06.2023, майновий комплекс за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок №3А, об`єкт житлової нерухомості, який складається з: А - 1 - торговельний павільйон площею 466, 0 кв. м, Б -1 - мийка площе 153,4 кв. м, № 1 - ворота, № 2 огорожа, І - замощення, площею 1400 кв. м, ІІ - замощення площею 992, 0 кв. м, ІІІ - замощення, площею 378 кв. м, зареєстровано за ТОВ «Укртранссервіс Дніпро» на праві власності шляхом внесення до статутного капіталу відповідного майна згідно акту приймання - передачі нерухомого майна від 28.05.2021.

Також, позивачем до матеріалів справи надано Технічний паспорт на громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вулиці Донецьке шосе, 3А у м. Дніпро, в якому згідно з експлікаціями, включено Торгівельний павільйон А-1 - торговельний павільйон площею 466, 0 кв. м., Б-1 - мийка площе 153,4 кв. м, № 1 - ворота, № 2 огорожа, І-замощення, площею 1400 кв. м, ІІ- замощення площею 992, 0 кв. м, ІІІ - замощення, площею 378 кв. м.

Позивач вказує, що відповідачу належить м`ясний магазин «Свіжина», який розташований біля майданчика для паркування, який належить позивачу (28 місць), та який використовує відповідач у своїй господарській діяльності.

Крім того, позивач зазначав, що відповідачем з КП «Транспортна інфраструктура міста» укладено договір № 286СП від 22.11.2022 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, за яким відповідачу надано у користування службову парковку, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, та підписано акт приймання - передачі службової парковки від 21.11.2022.

Проте, у листі від 22.03.2023 № 9/9-85 Департамент транспорту та транспортної інфраструктури Дніпровської міської ради повідомив позивача:

- що питання організації, функціонування та експлуатації місць для паркування транспортних засобів визначено Правилами паркування транспортних засобів на території міста Дніпра, затвердженими рішенням міської ради від 21.12.2016 № 38/17 (зі змінами);

- відповідно до норм Правил, КП «Транспортна інфраструктура міста» є балансоутримувачем майданчиків для паркування транспортних засобів державної та комунальної форми власності та значаться в Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у м. Дніпрі, затвердженому рішенням виконкому міської ради від 30.11.2016 № 587 (зі змінами);

- службовий майданчик для паркування по Донецькому шосе, буд. 7Б, виключено з Переліку та знято з балансу КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР;

- КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР надіслано на юридичну адресу оператора додаткову угоду про дострокове розірвання Договору від 22.11.2022 № 286 СП та акт передачі (повернення) службового майданчика для паркування;

- відповідно до умов договору, у випадку не підписання оператором додаткової угоди до вищевказаного договору та акту передачі (повернення) службового майданчика, договір вважається розірваним з 21.02.2023 в односторонньому порядку.

Позивач звернувся з претензією до відповідача, в якій вказував, що відповідач продовжує використовувати належний позивачу майданчик для паркування на 28 місць, і відповідно, без достатніх правових підстав зберігає у себе кошти, які має виплатити власнику майданчика, тобто позивачу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, в сумі 168 000,00 грн. за березень-липень 2023 року.

В свою чергу, позивач, вказуючи на вищенаведені обставини, просив стягнути з відповідача 268 800 грн, що складає розмір плати за період з березня по вересень 2023 року за використання 28 місць для паркування, виходячи з того, що за 1 місце паркування розмір плати становить 1 200 грн, і що також підтверджено довідкою позивача № 31/10/23 від 31.10.2023.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з частиною 1 статті 13 та частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як встановлено судом, майновий комплекс за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок № 3А, об`єкт житлової нерухомості, який складається з: А-1 - торговельний павільйон площею 466, 0 кв. м, Б-1 - мийка площе 153,4 кв.м, № 1 - ворота, № 2 огорожа, І-замощення, площею 1400 кв. м, ІІ- замощення площею 992, 0 кв. м, ІІІ - замощення, площею 378 кв. м, зареєстровано за ТОВ «Укртранссервіс Дніпро» на праві власності шляхом внесення до статутного капіталу відповідного майна згідно акту приймання - передачі нерухомого майна від 28.05.2021.

Суд не заперечує того факту, що позивач як власник майнового комплексу за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок №3А, об?єкт житлової нерухомості, який складається з: А-1 - торговельний павільйон площею 466, 0 кв. м, Б-1 - мийка площе 153, 4 кв. м, № 1 - ворота, № 2 огорожа, І-замощення, площею 1400 кв. м, ІІ- замощення площею 992, 0 кв. м, ІІІ - замощення, площею 378 кв. м, у відповідності до ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України наділений повноваженнями щодо реалізації правомочностей власника.

Як стверджував позивач, відповідачем здійснювалось користування належного позивачу замощення, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць), у період з березня по жовтень 2023 року, і виходячи з того, що за 1 місце паркування розмір плати становить 1 200,00 грн., загальний розмір вартості використання замощення, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць) становить загалом 268 800 грн, що також підтверджено довідкою позивача № 31/10/23 від 31.10.2023.

Проте, суд враховує, що між позивачем та відповідачем письмового договору щодо користування належним позивачу майном - замощення, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць), у період з березня по жовтень 2023 року - не було укладено, і матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України погодження між сторонами у будь-якій формі істотних умов договору користування, а саме ціни, об`єкта, строку.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною 1 ст. 642 Цивільного кодексу України визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Частиною 2 наведеної статті визначено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною 3 наведеної статті визначено, що особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Отже, наявні матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження як укладення відповідного договору щодо користування належним позивачу майном, так і погодження між сторонами істотних умов договору, обумовлених ч. 1-5 ст. 180 Господарського кодексу України, що свідчить про відсутність обумовлених законом підстав для виникнення правовідносин з користування майном у спірний період, і як наслідок, відсутність правових підстав у позивача вимагати, а у відповідача - сплачувати зокрема і спірну суму коштів, яка заявлена до стягнення.

При цьому, суд також враховує і те, що матеріали справи не містять доказів в підтвердження і користування саме відповідачем майном - замощенням, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць) за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок № 3А, у період з березня по жовтень 2023 року, а факт належності відповідачу м?ясного магазину «Свіжина» - жодним чином не підтверджує як користування відповідачем належним позивачу майном у спірний період, так і погодження будь-яких умов такого користування (строку, ціни, об`єктів користування). При цьому, суд в цій частині погоджується з доводами відповідача про те, що матеріали справи взагалі не містять доказів, які б достовірно підтверджували саме факт користування відповідачем майном позивача - замощенням, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць) за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок №3А, у період з березня по жовтень 2023 року.

Крім того, суд зазначає, що позивачем вирахувано вартість користування, виходячи з загальної кількості місць такого користування - 28, проте, матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що відповідач користувався саме визначеною позивачем кількістю паркомісць щоденно протягом спірного періоду.

Доводи позивача про те, що відповідачем з КП «Транспортна інфраструктура міста» укладено договір № 286СП від 22.11.2022 про організацію та експлуатацію майданчика для паркування, за яким відповідачу надано у користування службову парковку, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, та підписано акт приймання - передачі службової парковки від 21.11.2022 - жодним чином не підтверджує виникнення у відповідача обов`язку з сплати позивачу спірної суми кошти, адже, по-перше, як зазначалось вище, наявні матеріали справи не містять належних доказів в підтвердження погодження між сторонами істотних умов договору, обумовлених ч. 1-5 ст. 180 Господарського кодексу України, а отже, і відсутність обумовлених законом підстав для виникнення правовідносин з користування майном, і як наслідок, відсутність правових підстав у позивача вимагати, а у відповідача - сплачувати зокрема і спірну суму коштів, яка заявлена до стягнення, а по-друге, відповідачу було надано у користування службову парковку, що розташована за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, буд. 7 Б, площею 253 кв. м, тобто об?єкт за іншою адресою і іншої площі, ніж належний позивачу (замощення, площею 378 кв. м. за адресою: м. Дніпро, Донецьке шосе, будинок № 3А).

Крім того, суд враховує і обґрунтовані посилання відповідача на те, що на території майнового комплексу у м. Дніпро, Донецьке шосе, буд 3А, літера ІІІ, існує саме замощення, площею 378 кв. м, тобто спеціальне покриття вздовж зовнішніх стін будівлі для захисту фундаменту від атмосферних опадів, яке за своїм функціональним призначенням не є облаштованим місцем для паркування, а також і те, що визначення позивачем самостійно кількості таких місць - 28, здійснено без жодного належного документального підтвердження.

Стосовно довідки позивача № 31/10/23 від 31.10.2023, в якій позивачем визначено, що за 1 місце паркування розмір плати становить 1 200,00 грн, загальний розмір вартості використання замощення, площею 378 кв. м, як майданчиком для паркування (28 місць) становить загалом 268 800, 00 грн, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 5 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними

Отже, ціна договору - це істотна умова договору, яка підлягає погодженню сторонами у встановленому порядку та згода сторін на встановлення певної ціни має бути однозначною та безумовною, погоджуватись обома сторонами відповідного зобов?язання, і вимогами вищенаведених норм не встановлено право сторони правовідносин в односторонньому порядку визначати таку ціну, і відповідно, встановлювати її у будь-якому односторонньому документі, яким у даному випадку є вищезазначена довідка позивача № 31/10/23 від 31.10.2023. Таким чином, вказана довідка не є належним та допустимими доказом в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження наявності у відповідача обов?язку із сплати спірної суми у спірний період, а доводи позивача в цій частині визнаються судом необґрунтованими та безпідставними, і є такими, що суперечать ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України, ч. 1-3, ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України.

Крім того, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем докази не є належними, допустимими, достовірними та більш вірогідними в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження виникнення та/або наявності та/або існування між сторонами договірних правовідносин з користування майном в розумінні ч.1 ст. 207, ст. 638, ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. 180,181 Господарського кодексу України, оскільки не містять жодних ознак саме конклюдентності дій сторін в контексті спірних правовідносин.

Стосовно доводів позивача, що спірна сума коштів підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, суд дійшов наступних висновків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача, як користувача майном, яке належить на праві власності позивачу, безпідставно збережених коштів за фактичне користування майданчиком для паркування.

В свою чергу, суд враховує, що позивачем не доведено належними засобами доказування в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, тих фактів, що саме відповідачем набуто чи збережено майно (зокрема заявлені позивачем до стягнення спірні кошти) за рахунок саме позивача, і що саме відповідачем набуто певне майно (грошові кошти у даному випадку), правова підстава якого існувала і згодом відпала, а отже, підстави для застосування при вирішенні спору приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України - відсутні і позивачем не доведені як в розумінні вимог процесуального закону, так і наведеної норми матеріального права.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивачем не надано і жодних правовстановлювальних документів на земельну ділянку, на якій розташоване відповідне замощення - суд вважає, що оцінка стосовно користування позивачем певною земельною ділянкою - не входить до предмету доказування в контексті спірних правовідносин, а тому і не оцінюються судом.

З урахуванням наведеного, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, з урахуванням обставин справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача розміру плати за період з березня по вересень 2023 року за використання 28 місць для паркування, виходячи з того, що за 1 місце паркування розмір плати становить 1 200 грн, і що складає загалом 268 800, 00 грн - не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними, допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають з наведених судом підстав.

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обґрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених судом підстав.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс Дніпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС Дніпро" про стягнення 268 800 грн грошових коштів відмовити повністю.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.04.2024

Суддя В.І. Ярошенко