Рішення

від 17.04.2024 по справі 910/1278/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.04.2024Справа № 910/1278/24Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корп. 1, пов. 9, ідентифікаційний код 31316718)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-МЕТАЛ" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52, офіс 215 А, ідентифікаційний код 37208681)

про стягнення 59 220,00 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-МЕТАЛ" заборгованості за договором поставки № 1710/1 від 17.10.2022 у розмірі 59 220,00 грн, з яких 18 000,00 грн попередньої оплати, 37 620,00 грн неустойки та 3 600,00 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.01.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

09.02.2024 від позивача через систему «Електронний суд» надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, Господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 16.02.2024 року у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АК-МЕТАЛ» (постачальник) було укладено договір поставки № 1710/1, за умовами якого, постачальник зобов`язується постачати товар для використання його покупцем у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього грошові кошти на умовах даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.1. договору предметом поставки є товар, найменування, перелік, характеристики та ціна якого узгоджується сторонами шляхом підписання відповідних специфікацій, які є невід`ємною частиною даного договору.

Сторонами було підписано специфікацію № 7 до договору на поставку товару, а саме: Труба проф. 40х40 х2.0 L=2 з привареною п`яткою 150х150х5 + 4 отвори 10 мм на загальну суму з ПДВ 20% 18000,00 грн.

Пунктом 3.1. договору визначено, що поставка товару здійснюється протягом терміну визначеного у специфікації.

Згідно з п. 6.2. договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 1 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Відповідно до п. 6.3. договору за прострочення поставки товару понад 15 календарних днів постачальник сплачує покупцю штраф в розмірі 20% від вартості непоставленого у строк товару.

Як вбачається з умов специфікації № 7 до договору, строк поставки товару: 5 календарних днів з дати попередньої оплати; умови оплати - покупець здійснює оплату товару на умовах 100% попередньої оплати.

Також відповідно до специфікації сторони узгодили, що строк поставки товару становить 5 (п`ять) календарних днів з дати попередньої оплати.

В специфікації №7 сторони дійшли згоди про те, що покупець здійснює оплату товару на умовах 100% попередньої оплати.

Позивач, згідно виставленого постачальником рахунку на оплату №52 від 05 квітня 2023, здійснив попередню 100% оплату товару покупцю на загальну суму 18000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 14 квітня 2023 року №НПП-323583.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, про те, що згідно з положеннями договору та специфікації до нього, постачальник зобов`язаний був поставити товар до 18.04.2023 включно.

14.11.2023 року позивачем було направлено на адресу відповідача претензію № 01-2023 від 14.11.2023 про повернення суми попередньої оплати, відшкодування заборгованості за порушення строків поставки товару та сплати штрафу за невиконання зобов`язань, яка залишена відповідачем без задоволення. Докази направлення містяться в матеріалах справи.

Враховуючи відсутність поставки товару у строк, встановлений договором, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача передоплати у розмірі 18 000, 00 грн, а також 37 620,00 грн неустойки та 3 600,00 грн штрафу, нарахованих відповідно до п. 6.2, 6.3. договору.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки/

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивачем на підставі виставленого рахунку на розрахунковий рахунок відповідача були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 18 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 14 квітня 2023 року №НПП-323583, втім поставка оплаченої продукції відповідачем здійснена не була.

Згідно статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №909/524/18 та від 27.08.2019 у справі №911/1958/18.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №925/125/14.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

У даному випадку, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з претензією №01-2023 від 14.11.2023, у якому просив повернути попередню оплату у зв`язку із невиконаним зобов`язання за договором.

Втім, станом на момент розгляду спору, відповідач ані взяті на себе зобов`язання з поставки товару в повному обсязі, ані повернення попередньої оплати вартості непоставленого товару в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, в силу приписів ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач, отримавши як попередню оплату, грошові кошти у розмірі 18 000,00 грн, не надав доказів повного виконання свого зобов`язання щодо поставки товару на вказану суму, як і не надав доказів повернення коштів на суму непоставленого товару в повному обсязі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 18000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Умовами пункту п. 6.2. договору за прострочення поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 1 % від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, штрафом є платіж, нарахування якого здійснюється одноразово, в той час як пеня є поточним щоденним нарахуванням, розмір якої залежить від періоду прострочення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2020 у справі №910/4783/19 та від 15.05.2018 у справі №917/889/17.

Відтак, передбачена сторонами у пункті 6.2. договору відповідальність постачальника за порушення строків поставки товару у вигляді сплати штрафу у розмірі 1 % від суми не поставленого товару за кожен день прострочення, за своєю правовою природою є пенею.

При цьому для договірної практики та практики правозастосування сама лише назва тієї чи іншої санкції, вжита в тексті договору, практичного значення не має. У такому випадку слід виходити з мети встановлення у законі відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді штрафної санкції - забезпечення належного виконання зобов`язання.

Позивач, враховуючи, що відповідач не здійснив поставку товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.2. договору, нарахував неустойку в розмірі 1% вартості несвоєчасно та не в повному обсязі поставленого товару з якого допущено прострочення в загальному розмірі 18 000,00 грн, а саме: у період з 19.04.2023 по 13.11.2023.

Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, пункт 6.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Отже, умову, передбачену в п. 6.2. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.

Перевіривши розрахунок пені в розмірі 37 620,00 грн за період з 19.04.2023 по 13.11.2023, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування неустойки в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та пункт 6.2. договору.

Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає неустойка в загальному розмірі 33 120,00 грн за період з 19.04.2023 по 19.10.2023, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Крім того, оскільки відповідач допустив прострочення поставки товару за договором на понад 15 календарних днів, йому на підставі пункту п. 6.3. договору нараховано та заявлено до стягнення штраф у розмірі 3 600,00 грн.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу на суму непоставленого товару, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню у заявленому розмірі.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК-МЕТАЛ" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, буд. 52, офіс 215 А, ідентифікаційний код 37208681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова пошта" (03026, м. Київ, Столичне шосе, 103, корп. 1, пов. 9, ідентифікаційний код 31316718) грошові кошти у розмірі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп, неустойку у розмірі 33 120 (тридцять три тисячі сто двадцять) грн 00 коп., штраф у розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) грн 00 коп. та 2797 (дві тисячі сімсот дев`яносто сім) грн 90 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 17.04.2024

Суддя І.О. Андреїшина