Рішення

від 22.03.2024 по справі 916/3844/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/3844/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Резінекс Україна (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 9/2, офіс 21, код ЄДРПОУ 33996768)

до відповідача: російської федерації (останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27; адреса посольства російської федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska)

про стягнення 9229240,03 грн., -

за участю представників сторін: не з`явились

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю Резінекс Україна звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до російської федерації про стягнення шкоди внаслідок знищення майна у розмірі 9229240,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України та в результаті ракетного удару рф було знищено товар ТОВ Резінекс Україна на загальну суму 9229240,03 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено здійснювати розгляд справи №916/3844/23 у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 30.11.2023 об 11:00; вирішено звернутись до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) із запитом для отримання роз`яснень та методичних рекомендацій щодо порядку повідомлення відповідача про розгляд справи в умовах збройної агресії російської федерації; зобов`язано позивача дану ухвалу суду направити відповідачу через передачу посольству російської федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska.

10.10.2023 за вх.№35650/23 до суду від Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) надійшла відповідь на запит суду щодо порядку повідомлення відповідача, в якій, зокрема, повідомлено, що будь-яке листування з державою-агресором не здійснюється, а тому направлення документів до компетентних органів рф в період військової агресії є неможливим.

Підготовче засідання 30.11.2023 об 11:00 не відбулось у зв`язку з тим, що 30.11.2023 відбулось несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих), електронних комунікаційних мереж і ресурсів Господарського суду Одеської області, що мало наслідком тимчасове виведення з ладу технічного обладнання суду та тривалу відсутність доступу суддів до системи діловодства спеціалізованого суду.

Ухвалою суду від 11.12.2023 підготовче засідання призначено на 17.01.2024 о 12:00.

У підготовчому засіданні 17.01.2024 судом у протокольній формі продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Ухвалою суду від 17.01.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/3844/23; призначено справу №916/3844/23 до розгляду по суті в засіданні суду на 22.03.2024 о 10:30; зобов`язано позивача нотаріально засвідчений переклад на російську мову даної ухвали суду направити відповідачу через передачу посольству російської федерації в Республіці Польщі: ul. Belwederska, 49, 00-761, Warszawa, Polska.

У судове засідання 22.03.2024 позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений.

Відповідач у підготовчі та судове засідання не з`явився, про місце, дату та час засідань повідомлений у можливий в умовах розгляду даного спору спосіб, а саме: шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України, а також через направлення позивачем нотаріально засвідчених перекладів на російську мову ухвал суду відповідачу через передачу посольству російської федерації в Республіці Польщі. При цьому, суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією країни-агресора - російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода, завдана російською федерацією, яка порушила принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розпочала процес розірвання дипломатичних відносин з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17 (провадження №14-167цс20). На доручення Глави Української держави МЗС України розпочало процедуру розриву дипломатичних відносин відповідно до норм міжнародного права; у відповідь на акт збройної агресії рф проти України, вторгнення російських військ задля знищення Української держави, захоплення силою української території та встановлення окупаційного контролю, у заяві Міністерства закордонних справ України від 24.02.2022 щодо розриву дипломатичних відносин з російською федерацією наголошено, що російська наступальна операція є нападом на суверенітет та територіальну цілісність України, а також наголошено на грубому порушенні Статуту ООН та основоположних норм і принципів міжнародного права.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Водночас, Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні воєнний стан в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 7 листопада 2022 року №757/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 6 лютого 2023 року №58/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 01 травня 2023 року №254/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 26 липня 2023 року №451/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 06 листопада 2023 року №734/2023 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 5 лютого 2024 року №49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб.

На період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв?язку із припиненням поштового сполучення. Таким чином, з урахуванням неможливості направлення документів до компетентних органів рф в період військової агресії, господарський суд зі свого боку суд вчинив всі можливі дії для повідомлення відповідача про розгляд даної справи. Неявка відповідача в даному випадку не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними в справі матеріалами.

Справа №916/3844/23 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов`язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв`язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від сторін не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

У судовому засіданні 22.03.2024 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 22.03.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:

01.04.2021 між Дочірнім підприємством Інтегровані Логістичні Системи (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Резінекс Україна (замовник) був укладений договір складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору предметом цього договору є: зберігання товарів замовника на товарному складі (далі за текстом - товарний склад або ТС); надання послуг, а саме: складські послуги по прийому товарів замовника на склади виконавця для зберігання, зокрема, товарний склад (далі по тексту - ТС); складські послуги з відпуску товарів замовника зі складів виконавця зі зберігання; складська обробка товарів, що включає в себе, але не обмежується, переміщення палет, формування палет, обмотка їх плівкою, а також надавати необхідні складські послуги вантажно-розвантажувальні роботи інше перераховані в узгоджених сторонами заявках та інші послуги зі складської обробки; конкретизація вищеназваних та додаткових послуг погоджується сторонами в додатку №1 до цього договору; товарами замовника, якщо інше не зазначено в заявці є: товари промислового призначення.

Згідно з п.п. 2.1.1-2.1.4 договору виконавець починає приймати від замовника товар на зберігання за погодженням сторін; виконавець приймає товар на зберігання і видає його на складах, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільрада, масив 4, д. 4а, або за погодженням сторін на іншому складі; виконавець надає послуги при наявності вільного місця на складських приміщеннях; на складах виконавець зобов?язаний приймати товар на зберігання і видавати його в наступні робочі дні та години: з понеділка по п?ятницю з 8.00 до 17.00; робота в неробочий час з понеділка по п?ятницю тарифікується за подвійним тарифом, в суботу та неділю за погодженням тарифу між сторонами; для того щоб забезпечити збереження переданих на зберігання товарів виконавець зобов?язаний вжити всіх заходів, передбачених законами, нормативними актами, цим договором, а також всі заходи, відповідні до звичаїв ділового обороту та суті зобов?язання зі зберігання; виконавець при прийомі товару на зберігання в присутності представника замовника (уповноваженого перевізника або експедитора чи іншої уповноваженої особи замовника), за свій рахунок проводить огляд товарів і визначає їх кількість, зовнішній стан; виконавець приймає товар на підставі актів прийому-передачі (товарно-транспортних накладних).

За п.п. 4.1, 4.2 договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і продовжує діяти протягом одного року від дати його підписання і в разі відсутності заперечень сторін, автоматично продовжується на той самий строк і на тих же умовах; заява про припинення договору в односторонньому порядку, має бути зроблено стороною в письмовій формі, не пізніше 30 днів до передбачуваної дати припинення договору.

У відповідності до п.5.1 договору виконавець відповідає за втрату, недостачу або пошкодження товарів (включаючи погіршення якості товару), прийнятих на зберігання, якщо не доведе, що втрата, недостача чи пошкодження сталися внаслідок непереборної сили (форс мажор), або в результаті наміру або грубої необережності замовника; підставою для компенсації втрати, недостачі або пошкодження товару сторін є акти про брак, а також акти інвентаризації, підписані представниками сторін; термін повернення грошових коштів становить 30 календарних днів з моменту підписання акту про брак або акта інвентаризації.

Додатком №1 до договору №01/11/16 від 01.04.2021 є протокол узгодження цін і тарифів.

У додатковій угоді №1 від 21.11.2022 до договору №01/11/16 від 01.04.2021 сторонами, зокрема, пункт 2.1.2 викладено в наступній редакції: виконавець приймає товар на зберігання і видає його на складах, що знаходяться за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільрада, масив 4, будинок 4a; 08140, Київська обл., м. Вишневе, вул. Промислова 56; 08140, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Білогородка, вул. Компресорна, 3.

В матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти прийому-передачі на відповідальне зберігання по складу ДП Інтегровані Логістичні Системи, а саме:

- акт №2 від 01.04.2023 (товар - Axelron AXELRON FO 6561 BK CPD; фасовка = 1 октабін - 635 кг; вага нетто - 20320 кг; кількість октабінів - 32);

- акт №4 від 01.05.2023 (товар - DFDK-6050 BK; фасовка - 1 октабін = 1000 кг; вага нетто - 20000 кг; кількість октабінів - 20);

- акт №19 від 28.09.2022 (товар - Taisox; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 21000 кг; кількість мішків - 840);

- акт №20 від 10.10.2022 (товар - Taisox 7350; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 21000 кг; кількість мішків - 840);

- акт №21 від 10.10.2022 (товар - Taisox 7350; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 21000 кг; кількість мішків - 840);

- акт №22 від 18.10.2022 (товар - Taisox 7350; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 19500 кг; кількість мішків - 780);

- акт №23 від 18.10.2022 (товар - Taisox 7350; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 19500 кг; кількість мішків - 780);

- акт №24 від 18.10.2022 (товар - Taisox 7350; фасовка - 1 мішок = 25 кг; вага нетто - 18000 кг; кількість мішків - 720).

В матеріалах справи наявний акт про пожежу від 08.05.2023 за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, Нерубайська сільрада, масив 4, буд.4-а, масив 4, буд. 23, в якому зафіксовано, що причина пожежі - попадання снаряду під час ракетного обстрілу.

Також в матеріалах справи наявна довідка №3 від 08.05.2023 ТОВ Резінекс Україна, в якій повідомлено, що на складі ДП ІЛС за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Нерубайська сільська рада, масив 4, буд. 4-а, згідно договору складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16 від 01.04.2021 було розміщено наступний товар:

- поліетилен DFDK-6050 BK у кількості 20000 кг, вартістю 1586959,02 грн.;

- поліетилен AXELRON FO 6561 BK CPD у кількості 19685 кг, вартістю 1539831,90 грн.;

- співполімери етилену з вінілацетатом EVA Taisox 7350M у кількості 48100 кг, вартістю 6102449,11 грн. На 08.08.2023 загальна вартість товару складає 9229240,03 грн.

У листі від 08.05.2023 №08/05 ДП Інтегровані Логістичні Системи повідомило ТОВ Резінекс Україна, зокрема, про те, що в ніч з 07.05.2023 на 08.05.2023 внаслідок ракетного удару рф по Одесі і області одна з ракет влучила в складський комплекс за адресою: Одеська обл., Біляївський р-н, Нерубайська сільрада, масив 4, буд. 4а, де знаходився на зберіганні товар ТОВ Резінекс Україна; внаслідок цього сталась пожежа та нажаль склад повністю знищений.

В матеріалах справ наявний акт про знищене майно №08/05/16 від 08.05.2023, який складений комісією у складі генерального директора ТОВ Резінекс Україна Резнікова О.І., генерального директора ДП Інтегровані Логістичні Системи Насс Ю.В. та завскладом ДП Інтегровані Логістичні Системи Шаміна Р.П. та в якому зафіксовано наступне: 01 квітня 2021 року між ДП Інтегровані Логістичні Системи та ТОВ Резінекс Україна було укладено договір складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16; місцезнаходження складу: Одеська обл., Біляївський р-н, Нерубайська сільрада, масив 4, буд. 4a; в ніч з 07.05.2023 на 08.05.2023 внаслідок ракетного удару рф по Одесі і області одна з ракет влучила в складський комплекс, площі якої орендувало ДП ІЛС для надання складських послуг та послуг зі зберігання товару де знаходився на зберіганні товар ТОВ Резінекс Україна; через ракетний удар сталась пожежа, через що склад повністю знищений; внаслідок пожежі на даному складі було знищено весь товар ТОВ Резінекс Україна, який в той час знаходився на зберіганні, на загальну суму 9229240,03 (дев?ять мільйонів двісті двадцять дев?ять тисяч двісті сорок гривень 03 копійки), а саме: поліетилен DFDK-6050 BK у кількості 20000 кг, вартістю 1586959,02 грн.; поліетилен AXELRON FO 6561 BK CPD у кількості 19685 кг, вартістю 1539831,90 грн.; співполімери етилену з вінілацетатом EVA Taisox 7350M у кількості 48100 кг, вартістю 6102449,11 грн. Додатком до акту №08/05/16 від 08.05.2023 є фотоматеріали.

В матеріалах справи наявний сертифікат №5100-23-3633 від 18.08.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Одеської регіональної торгово-промислової палати, яким засвідчено ДП Інтегровані Логістичні Системи форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військова агресія російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні, попадання снаряду під час ракетного обстрілу, пожежа, щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: забезпечення належного зберігання товарів, повернення товарів, які були передані на зберігання в тому стані і кількостях, в яких вони були прийняті на зберігання, за договором складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16 від 01.04.2021; період форс-мажорних обставин: дата настання - 08.05.2023, дата закінчення тривають на 18.08.2023.

Окрім того, в матеріалах справи наявні:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 22023160000000172 від 08.05.2023, правова кваліфікація кримінального правопорушення - ч.2 ст. 438 КК України;

- постанова слідчого Управління СБУ в Одеській області від 11.08.2023, якою залучено ТОВ Резінекс Україна до кримінального провадження №22023160000000172.

Враховуючи викладене, позивач зазначає, що внаслідок збройної агресії рф та ракетного удару рф було знищено майно позивача, тим самим завдано позивачу шкоду у розмірі 9229240,03 грн., тому позивач звернувся до суду з даним позовом до російської федерації, посилаючись на норми міжнародного і національного законодавства України, на підставі яких просить стягнути з відповідача 9229240,03 грн. шкоди.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

За ч.ч. 1-3 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У позовній заяві позивачем визначено відповідачем російську федерацію, до якої і пред?явлено позов.

Згідно з ч.1 ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право пред?явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до ч.4 ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України Про міжнародне приватне право встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом з тим, відповідно до статті 2 Статуту ООН, який є міжнародним багатостороннім договором, учасниками якого є Україна та російська федерація та вказаний договір є чинним і обов?язковим для цих держав, то відповідно до частини 1 статті 2 Статуту ООН визначено, що Організація заснована на принципі суверенноі? рівності всіх і?і? Членів. Вказана норма в міжнародному праві сформувала загальновизнаний принцип суверенної рівності держав в міжнародних відносинах.

У п.4 ч.1 ст. 2 Статуту ООН закріплений також принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

У Декларації про принципи міжнародного права, які стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності до Статуту Організації Об`єднаних Націй, прийнятій резолюцією 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї ООН від 24 жовтня 1970 року, визначено принцип суверенної рівності держав, усі держави мають суверенну рівність. Вони мають однакові права та обов`язки та є рівноправними членами міжнародного співтовариства, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру. Зокрема, поняття «суверенна рівність» включає такі елементи: a) держави юридично рівні; b) кожна держава має права, властиві повному суверенітету; c) кожна держава має поважати правосуб`єктність інших держав; d) територіальна цілісність та політична незалежність держави недоторканні; e) кожна держава має право вільно обирати та розвивати свої політичні, соціальні, економічні та культурні системи; f) кожна держава зобов`язана виконувати повністю та сумлінно свої міжнародні зобов`язання та жити у світі з іншими державами.

Водночас, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію A/Res/56/83 від 28 січня 2022 року, якою в черговий раз визнала існування звичаєвої норми, яка набула визнання в сучасному міжнародному праві принципом, а саме: відповідальності держави за міжнародні протиправні діяння.

Відповідно до статті 1 Резолюції A/Res/56/83 передбачено, що кожне міжнародно-протиправне діяння держави спричиняє міжнародну відповідальність такої держави, яка полягає в зупиненні та не повторенні протиправної поведінки (стаття 30 Резолюції A/Res/56/83) та відшкодування в повній мірі завданої шкоди (стаття 31 Резолюції A/Res/56/83).

Важливою ознакою міжнародної відповідальності є те, що держава, яка порушила міжнародне зобов`язання, зобов?язана самостійно вчинити вищевказані дії без будь-якого примусу.

Між тим, порушення російською федерацією міжнародних зобов`язань щодо України, закріплених у статті 1 та 2 Статуту ООН, є беззаперечним та визнане всіма державами цивілізованого світу, зокрема у Резолюції ООН A/ES-11/L.7 від 13 лютого 2023 року.

Також російською федерацією порушено зобов?язання щодо України відшкодувати шкоду, завдану в результаті протиправних діянь, яке в міжнародному праві неодноразово визнавалося, зокрема Міжнародною палатою постійного правосуддя 1928 році у справі Фабрики Черзов (Chorzуw Factory Case 1928), як стосовно держави Україна, так і її фізичних та юридичних осіб.

Водночас, статтею 51 Статуту ООН передбачено, що Статут жодним чином не зачіпає невід`ємне право на індивідуальну або колективну самооборону, якщо відбувається збройний напад.

Окрім іншого, міжнародним правом визнано заходи у відповідь (контрміри) та санкції.

В світлі наведеного, зважаючи на використання російською федерацією принципу суверенітету - не визнання права України на здійснення правосуддя, у відповідь на порушення російською федерацією імперативних норм сучасного міжнародного права (jus cogens), органи державної влади - суд, як єдиний орган, який здійснює судочинство на всій території України, уповноважений не визнавати зловживання правом та користування принципом суверенітету російської федерації, в порушення принципу суверенної рівності держав, а відповідно суд визнає себе повноважним розглядати такі справи.

За таких обставин господарський суд визнав за можливе допустити розгляд даної справи та розглянути її по суті.

Окрім того, при аналізі практики розгляду цієї категорії справ, суд виходить з того, що наразі відповідно до ч.4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постановах від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №990/80/22 навели також правову позицію щодо застосування судового імунітету рф, зокрема, наступного змісту:

«- як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду;

- Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі;

- у рішенні від 14.03.2013 у справі Олєйніков проти Росії Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її, і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст. 6 Конвенції (п. 68, п. 31);

- отже, особливістю правового статусу держави, як суб`єкта міжнародних відносин, є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права рівний над рівними має влади і юрисдикції. Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни;

- водночас, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє на даний час. У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України;

- окрім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні, якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року. У ч.1 ст. 2 Закону України Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах;

- відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам, - є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом;

- у міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий деліктний виняток (англ. tort exception). Умовами, необхідними для застосування деліктного винятку, є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв?язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою;

- визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд врахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту);

- отже, російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України».

Розглядаючи дану справу, господарський суд приймає до уваги висновки, наведені ВС та ВП ВС у перелічених вище постановах, в тому числі і щодо того, що російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Також при розгляді цієї справи суд приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Господарський суд приймає до уваги позицію, викладену у спорі про санкції, а саме: у рішенні Вищого антикорупційного суду від 20.03.2023 у справі №991/1914/23 при розгляді адміністративного позову Міністерства юстиції України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи на боці відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ТОВ Інвестиційний союз Либідь, ТОВ Авангард-Віларті, компанії Ocean Plaza Project (Cyprus) Ltd, Ethoder Investments Limited, UPD (Ukrainian Property Development) Holding Limited про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини першої статті 4 Закону України Про санкції, суд навів таку позицію:

- «починаючи з лютого 2014 року, частина території України (півострів Крим, частини Донецької та Луганської областей) була окупована російською федерацією;

- не дивлячись на численні мирні заходи у найрізноманітніших форматах, вжиті Україною та міжнародною спільнотою упродовж восьми років, російська федерація не відмовилась від окупованих територій. Натомість, 24 лютого 2022 року країна-агресор допустила ескалацію міжнародного збройного конфлікту, а саме відбулось широкомасштабне вторгнення збройних формувань Російської Федерації на всю територію України;

- попри засудження Генеральною Асамблеєю ООН вторгнення Російської Федерації в Україну та вимогу негайно, повністю та беззастережно вивести всі свої збройні формування з України в межах міжнародно визнаних кордонів останньої, зафіксовані у резолюціях від 02 березня та 12 жовтня 2022 року, станом на березень 2023 року:

1) з 2014 року окупованими залишаються півострів Крим, частина Луганської та Донецької областей. З 24 лютого 2022 року були окуповані також частина Запорізької, Київської, Сумської, Харківської, Херсонської, Чернігівської областей, а станом на березень 2023 року після звільнення Збройними Силами України повністю Київської, Сумської, Харківської, Чернігівської областей та частково Херсонської області окупованими залишаються частина Херсонської та Запорізької областей;

2) за офіційними відомостями Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 01 лютого по 31 липня 2022 року, оприлюднена 27 вересня 2022 року) лише цією місією задокументовано 5385 смертей цивільного населення, поміж яких 382 дитини, ще 7264 цивільних дістали поранень, хоча кількість жертв є вочевидь набагато більшою, оскільки роботи з ексгумації та ідентифікації останків загиблих ще тривають. Як зазначено у доповіді, основний тягар наслідків бойових дій несуть цивільні особи, а постійні напади на цивільні об`єкти призвели до пошкодження чи руйнування 252 медичних закладів, 384 навчальних закладів та такої кількості житлових приміщень, яка не піддається наразі обрахунку, що не лише ставить під загрозу життя цивільних осіб, а й змушує їх жити в принизливих умовах, а також підриває їхнє право на здоров`я, освіту, житло, їжу та воду (https://www.ohchr.org/sites/default/files/documents/countries/ua/2022-09-23/ReportUkraine-1Feb-31Jul2022-ua.pdf);

3) за інформацією ж Офісу Генерального прокурора станом на 20 березня 2023 року вже зареєстровано 74359 воєнних злочинів, вчинених збройними формуваннями російської федерації на території України (https://www.gp.gov.ua);

4) збройні формування країни-агресора регулярно та безперервно здійснюють авіа бомбардування, наносять ракетні удари по цивільних об`єктах, використовують заборонені види озброєння, масово мінують територію окупованих ними населених пунктів України, а у цілому ведуть, як констатує Європарламент «незаконну, неспровоковану та невиправдану загарбницьку війну» (Резолюція Європарламенту №2022/2896 (RSP), https://www.ohchr.org/sites/default/files/2022-10/PR-GA-report-UKRAINIAN.pdf, https://dsns.gov.ua/uk/news/ostanni-novini/30-teritoriyi-ukrayini-zaminovano-za-masstabami-ce-yak-dvi-teritoriyi-derzavi-avstriya-sergii-kruk);

5) враховуючи безпрецедентну жорстокість збройної агресії Російської Федерації проти України, законодавчими органами окремих держав та їх об??єднань Російська Федерація визнана державою-терористом (спонсором тероризму) або її політичний режим визнаний терористичним, зокрема: 10 травня 2022 року в Сенаті Сполучених Штатів Америки зареєстрована резолюція, що визнає Російську Федерацію державою-спонсором тероризму, а дії Уряду останньої - актами тероризму. Ця резолюція закликає держсекретаря США визнати Росію державою, яка спонсорує тероризм; 10 травня 2022 року Сейм Литви одноголосно ухвалив резолюцію, якою визнав Росію державою, яка підтримує та здійснює тероризм, а війну Росії проти України - геноцидом Української нації; 11 серпня 2022 року посли (депутати) Сейму Латвії ухвалили заяву, у якій оголосили Росію державою-спонсором тероризму і назвали її дії в Україні «цілеспрямованим геноцидом Українського народу». Латвійський Парламент офіційно визнав тероризмом насильницькі дії Російської Федерації проти цивільних осіб України та інших країн, а саму Росію - країною, що підтримує тероризм. Латвійський Сейм зазначив, що сили Російської Федерації цілеспрямовано атакують цивільних в Україні, використовуючи страждання та залякування як інструмент у спробі деморалізувати український народ і військових, паралізувати дієздатність держави, щоб окупувати Україну; 12 жовтня 2022 року Генеральна Асамблея ООН засудила спробу анексії Росією територій України та ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України попри намагання Росії заблокувати цей процес; 13 жовтня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про визнання поточного російського політичного режиму терористичним і затаврування його як такого; 18 жовтня 2022 року Парламент Естонії визнав Росію державою-спонсором тероризму, засудив анексію частини території України та оголосив російський режим терористичним; 26 жовтня 2022 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, якою визнав «владу Російської Федерації терористичним режимом», констатувавши, що «російські загарбники тероризують жителів українських міст, бомбардують цивільні об`єкти: дитячі садки, школи, театри та житлові масиви. Бандити в російській формі катують і вбивають військовополонених і мирних жителів окупованих територій. Викрадають українських дітей. Депортують, переселяють і відправляють українських громадян у віддалені райони Росії»; 15 листопада 2022 року Нижня палата Парламенту Чехії ухвалила резолюцію, якою засудила напад Росії на Україну, зокрема удари по об??єктах енергетичної інфраструктури, а також не визнала результати референдумів, на підставі яких російська влада анексувала частину території України; 21 листопада 2022 року Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, у якій визнала Російську Федерацію державою-терористом; 23 листопада 2022 року Європейський парламент визнав Російську Федерацію державою-спонсором тероризму та засудив вчинені нею воєнні злочини, а також акти терору проти цивільного населення України».

За таких обставин, суд доходить висновку, що російська федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, порушивши цим принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, порушивши зобов?язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, порушивши принцип суверенної рівності держав, не вправі надалі посилатися на юрисдикційні імунітети, зокрема судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Таким чином, надаючи оцінку фактичним обставинам справи при розгляді справи по суті, господарський суд приймає до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої деліктної шкоди. Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв?язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди на позивача покладається обов?язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Суд враховує, що захист права власності гарантується і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04).

Окрім того, відповідно до ст.ст. 1, 3 IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907 воююча сторона, яка порушує норми зазначеного положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил. Договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що предметом позову у даній справі є стягнення шкоди, завданої російською федерацією.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, на підставі договору складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16 від 01.04.2021 позивачем було передано на зберігання товар, який зберігався на складах за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільрада, масив 4, буд. 4а, що підтверджується зокрема наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі товару на відповідальне зберігання.

Також з матеріалів справи вбачається, що 08.05.2023 внаслідок попадання снаряду під час ракетного обстрілу був знищений складський комплекс за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільрада, масив 4, буд. 4а. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, актом про пожежу від 08.05.2023. Окрім того, за вказаним фактом було відкрито кримінальне провадження, до якого було залучено ТОВ Резінекс Україна, що підтверджується постановою слідчого від 11.08.2023 та витягом з ЄРДР від 08.05.2023.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи довідки від 08.05.2023 №3 та акту про знищене майно від 08.05.2023 №05/05/16 вбачається, що товар ТОВ Резінекс Україна, який був розміщений в складських приміщеннях на підставі договору №01/11/16 від 01.04.2021 за адресою: Одеська область, Біляївський район, Нерубайська сільрада, масив 4, буд. 4а на загальну суму 9229240,03 грн., був знищений внаслідок ракетного удару рф та влучання ракети в складський комплекс.

При цьому, господарський суд приймає до уваги сертифікат Одеської регіональної Торгово-промислової палати №5100-23-3633 від 18.08.2023 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні, попадання снаряду під час ракетного обстрілу, пожежу, щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: забезпечення належного зберігання товарів, повернення товарів, які були передані на зберігання в тому стані і кількостях, в яких вони були прийняті на зберігання, за договором складського зберігання і надання складських послуг №01/11/16 від 01.04.2021; період форс-мажорних обставин: дата настання - 08.05.2023, дата закінчення тривають на 18.08.2023. Господарський суд звертає увагу, що при видачі вказаного сертифікату ТПП було досліджено, зокрема, договір №01/11/16 від 01.04.2021 та акти прийому-передачі до нього.

Виходячи з наданих позивачем доказів, господарський суд вважає, що позивачем доведений факт завдання йому шкоди діями рф, розмір такої шкоди, що полягає у вартості втраченого (знищеного) ракетою рф майна (товару), неправомірність поведінки рф як заподіювача шкоди при завданні ракетних ударів по Україні в порушення принципів та цілей, закріплених у Статуті ООН, причинно-наслідковий зв?язок між діями рф (збройною агресією, ракетним обстрілом по складам, в яких знаходився товар позивача та який був знищений внаслідок такого ракетного обстрілу) і завданою позивачу шкодою у заявленому розмірі.

При цьому господарський суд дійшов висновку, що протиправність діяння відповідача, як складового елементу цивільного правопорушення, а саме - збройна агресія російської федерації проти України та її наслідки - в розумінні частини 3 статті 75 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнаний на найвищому міжнародному рівні, про що вище було вказано судом. Окремо позивачем надано і відповідний сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-23-3633 від 18.08.2023.

Господарський суд приймає до уваги наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі до договору №01/11/16 від 01.04.2021, в яких зафіксований факт передачі товару на зберігання та його кількість, а також довідку від 08.05.2023, в якій наведений перелік товару, що був знищений внаслідок протиправних дій відповідача, його кількість, яка співпадає з актами прийому-передачі та вартість такого знищеного майна (товару), що склала 9229240,03 грн.

Щодо вини як складового елемента цивільного правопорушення, чинним законодавством України не покладається на позивача обов?язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини в завданні шкоди повинен доводити сам заподіювач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини в спірних правовідносинах. Аналогічний висновок викладено Верховним Судом, зокрема, в постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

За таких обставин господарський суд презюмує вину рф у протиправних діях - збройній агресії та ракетному обстрілі, якими позивачу завдано шкоду у заявленому розмірі.

Проаналізувавши наявні матеріали справи, враховуючи вищевстановлені судом обставини, господарський суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, отже, оскільки матеріалами справи підтверджується повний склад цивільного правопорушення, підтверджується розмір завданої шкоди внаслідок збройної агресії відповідача, то вимоги позивача про відшкодування шкоди у розмірі 9229240,03 грн. є доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу у даній справі судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.22 ч.1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 138438,60 грн. (9229240,03 грн. * 1,5%).

Відповідно до ч.2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, судовий збір за подання позову у даній справі підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Резінекс Україна задовольнити повністю.

2.Стягнути з російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643; останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Резінекс Україна (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 9/2, офіс 21, код ЄДРПОУ 33996768) в рахунок відшкодування завданої шкоди грошові кошти у розмірі 9229240 /дев`ять мільйонів двісті двадцять дев`ять тисяч двісті сорок/ грн. 03 коп.

3.Стягнути з російської федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643; останнє відоме місцезнаходження на території України: 03035, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 27) в дохід Державного бюджету України 138438 /сто тридцять вісім тисяч чотириста тридцять вісім/ грн. 60 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2024 р.

Суддя Ю.С. Бездоля