Ухвала

від 16.04.2024 по справі 201/3352/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/3352/24

провадження 2/201/2145/2024

УХВАЛА

16 квітня 2024 року місто Дніпро

суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів їх виплати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 21 березня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ГУ ДПС у Дніпропетровській області про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська провадження по цій справі було відкрито та призначено розгляд справи, розглядаються клопотання, справа не слухалася, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.

В суд надійшло клопотання сторони відповідача про закриття провадження в справі через наявність розглянутого спору між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Судом з`ясовано, що дійсно ОСОБА_1 вже звертався до Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення компенсації за період з 19 травня 2022 року по 18 квітня 2023 року у розмірі 156311.04 грн. за несвоєчасно виплачені йому суми заробітної плати, присуджені постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 201/3238/21.

Такий позов був предметом розгляду у судовій справі № 201/4715/23. Первісно у позовній заяві у справі № 201/4715/23 ОСОБА_1 заявляв, зокрема, позовну вимогу щодо стягнення з ГУ ДПС у Дніпропетровській області трьох відсотків річних у сумі 6 003.32 грн. та інфляційних збитків у сумі 32 929.26 грн. Первісною правовою підставою для заявлення вказаних позовних вимог він визначав ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також З % річних від простроченої суми.

Проте до початку розгляду справи по суті у суді першої інстанції ОСОБА_1 вирішив додати й іншу правову підставу для стягнення з ГУ ДПС у Дніпропетровської області компенсаційних виплат за несвоєчасно виплачену йому заробітну плату, а саме, він просив застосувати до спірних відносин положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а також виданого на його виконання Положення про порядок компенсації працівниками втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Зазначені додаткові підстави позову він виклав у «Заяві в порядку ст. 49 ЦПК України». Вказана заява зареєстрована Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 24 травня 2023 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції на першому аркуші заяви. Перше засідання з розгляду вказаної справи по суті було призначено ухвалою суду від 25 квітня 2023 року на 09 червня 2023 року і фактично відбулось цією датою, що підтверджується протоколом судового засідання від 09 червня 2023 року.

Таким чином заява про зміну підстави позову була подана позивачем до дати початку розгляду справи по суті. Ухвала суду про відмову у прийнятті зазначеної заяви до розгляду чи про її повернення в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ст. 49 ЦПК України позивач вправі до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

З огляду на викладене, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська фактично здійснив розгляд справи № 201/4715/23 з урахуванням уточненого позову позивача про стягнення з відповідача компенсації за несвоєчасно зарплату за період з 19 травня 2022 року по 18 квітня 2023 року (присуджену постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 201/3238/21) на підставі положень Закону про компенсацію та Порядку компенсації.

Як вбачається з рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада 2023 року у вказаній справі, в задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_1 відмовлено. Зазначені рішення набрали законної сили датою винесення постанови суду апеляційної інстанції (29 листопада 2023 року).

Отже, вимога ОСОБА_1 про стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, означеної постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 201/3238/21, на підставі положень Закону про компенсацію, а також Порядку компенсації вже була предметом розгляду у справі № 201/4715/23, і стосовно неї судами першої та апеляційної інстанції вже надано правову оцінку, що виразилось у відмові в задоволенні позову.

У даній справі № 201/3352/24 позивач звертається до Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з позовом, який має той же предмет та ту ж підставу: про стягнення компенсації на підставі Закону про компенсацію та Порядку компенсації за період з 19 травня 2022 року по 18 квітня 2023 року за несвоєчасно виплачені йому суми заробітної плати, присуджені постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 201/3238/21.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Таким чином, сторони, предмет позову (стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, означеної постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 травня 2022 року у справі № 201/3238/21) та підстави позову (посилання на положення Закону про компенсацію та Порядку компенсації) у справах 201/4715/23 та 201/3352/24 співпадають.

У справі № 201/3352/24 позивач лише зменшив суму компенсації з 156311.04 грн. до 108885.93 грн. Втім в постанові Верховного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 9901/433/18 зазначено, що «...при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмету позову зберігається».

При цьому, як зазначив Верховний суд в постанові від 06 лютого 2023 року у справі № 140/559/22, «неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть заявляти в суді ти ж позовні вимоги й з тих же підстав.». Верховний суд акцентує увагу на тому, що «не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше».

Таким чином, справа з спору між тими самими сторонами, про той же предмет спору і з тих самих підстав, розглянута, а тому цю справу слід провадженням закрити. Крім того, ця цивільна справа не є більш охоплюючою по сторонам, вимогам, правовідносинам ніж вже розглянута.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно доч.1-3 ст.12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Для обгрунтування зазначеного суттєве значення мають і ті обставини, що дійсно ця позовна заява ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Дніпропетровській області про стягнення не сплаченої заробітної плати не містить більш конкретного принципу правової визначеності, чому було вже надану належну правову оцінку судом в тій справі 201/4715/23 та справі 201/3352/24 та ухвалено законне рішення в спорі між тими самими сторонами з тим самим предметом спору.

Пред`явлення ж тих самих позовних вимог щодо того самого предмету спору порушує принцип правової визначеності, а саме це фактичний перегляд остаточного рішення суду з метою повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Отже, позивачем не вірно обраний спосіб захисту.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд, розглядаючи справу, повинен вирішити питання про правильність визначення процесуальної правосуб`єктиості сторін, зокрема, що позивач дійсно є суб`єктом тих прав, законних інтересів та юридичних обов`язків, які становлять зміст спірних правовідносин і з приводу яких суд повинен ухвалити судове рішення.

Якщо позов пред`явила особа, якій не належить право вимоги, суд повинен відкрити провадження, встановити дійсні обставини і, переконавшись у тому, що вимоги пред`явлено неналежним позивачем, відмовити йому у задоволенні позову.

Не підлягає судовому захисту також похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року зі справи № 1-23-32/135-08-4825.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про необхідність закриття провадження у справі у зв`язку з наявністю набравшого законної сили рішення суду по спору між тими ж сторонами, про той же предмет спору і з тих же підстав.

Відповідно дост. 89 ЦПК Українивиключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин суд приходить до висновку, що дана ухвала повною мірою обгрунтована, є зрозумілою учасникам справи та в ній належним чином зазначені підстави, на яких вона грунтується.

Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, закриття провадження в справі з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.

При цьому суд звертає увагу на вимогистатті 121 ЦПК Українипро те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що вказане закриття провадження не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим провадження по справі закрити.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 255, ст. 182, 222, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів (заробітної плати) у зв`язку з порушенням термінів їх виплати закрити.

Ухвала набрала законної сили 16 квітня 2024 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -