Постанова

від 17.04.2024 по справі 932/4227/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4134/24 Справа № 932/4227/23 Суддя у 1-й інстанції - Овчиннікова О.С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого Барильської А.П.,

суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Фірма Владислав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Кредо, про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства Фірма Владислав (далі ПП Фірма Владислав), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Кредо (далі ТДВ СК Кредо), про стягнення матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 04 грудня 2021 року водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «FIAT DOBLO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ПП Фірма «Владислав», здійснив ДТП, у якому було пошкоджено його автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Вироком Комінтернівського районного суду Одеської області від 22 лютого 2023 року ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК, вирок набрав законної сили 24 березня 2023 року.

Відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , встановлено, що транспортний засіб фактично знищено. Ринкова вартість транспортного засобу на момент ДТП становила 153033,53 грн. Страхова компанія здійснила часткове відшкодування шкоди у розмірі 97156,06 грн, а саме 153033,53 грн (розмір шкоди) 53277,47 грн (вартість продажу автомобіля на запчастини) 2600 грн (франшиза) = 97156,06 грн страхового відшкодування.

Оскільки розрахункиза чассудового розглядувтратили актуальність,він замовив актуалізацію оцінки завданої шкоди. Відповідно до актуального звіту про оцінку завданої шкоди внаслідок зазначеного ДТП, станом на 20 січня 2023 року, розмір реального збитку склав 246420,25 грн., тому просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача 246420,25 грн 97 156,06 грн (сплаченого страхового відшкодування) = 149 264,19 грн, що складається з 2 600 грн франшизи та 146 664,19 грн різниці між реальною шкодою та здійсненим страховим відшкодуванням, а тому просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ПП Фірма Владислав на його користь спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальну шкоду в розмірі 149 264,19 грн, яка складається з 146 664,19 грн різниці між страховим відшкодуванням та реальною шкодою, та 2 600 грн франшизи.

Рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 січня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПП Фірма «Владислав» на користь ОСОБА_1 2600 грн. франшизи. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Не погодившись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовну заяву задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відновлення вартості транспортного засобу до його ринкової вартості, неможливо за рахунок страхового відшкодування, оскільки за час тривалого розгляду кримінальної справи було значною мірою збільшена ринкова вартість автомобіля, проте стягнення зазначеної різниці виходить за межі відповідальності страхової компанії. Вказував, що розрахунок шкоди був саме на момент ДТП, а не на момент фактичного розрахунку з ним. Зазначав, що ринкова вартість фактично знищеного ТЗ на момент ДТП становила 153 033,53 грн, проте станом на 20 січня 2023 року вартість цього ж фактично знищеного ТЗ складає 246 420,25 грн.

25 березня 2024 року ПП Фірма Владислав надала відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову становить 149264,19 грн. та не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що транспортний засіб «FIAT DOBLO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний ПП Фірма «Владислав», на момент дорожньо-транспортної пригоди 04 грудня 2021 року, був застрахований у ТДВ СК «КРЕДО», поліс № 206644092, ліміт відповідальності страховика 130 000 грн.

З вироку Комінтернівського районного суду Одеської області (справа № 504/2945/22) від 22 лютого 2023 року вбачається, що ОСОБА_2 водія транспортного засобу «FIAT DOBLO», реєстраційний номер НОМЕР_1 , належного на праві власності ПП Фірма «Владислав», визнано винним в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в дохід держави в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та позбавлено права керування транспортними засобами на 1 рік, потерпілим визнаний ОСОБА_1 водій автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Зі звіту № 260-02-22 від 05 лютого 2022 року, виконаного на замовлення ТДВ «СК «Кредо», про оцінку колісного транспортного засобу автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власник - ОСОБА_1 , встановлено, що вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу складає 535422, 95 грн., ринкова вартість автомобілю до ДТП складає 153033, 53 грн. Таким чином, вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вважається фізично знищеним і вартість матеріального збитку дорівнює ринковій вартості транспортного засобу до ДТП та складає 153033,53 грн.

Відповідно до звіту №19893/3001897 від 18 червня 2022 року про проведення незалежної оцінки вартості утилізації колісного транспортного засобу на замовлення ТДВ «СК «Кредо», вартість утилізації пошкодженого майна - автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складатиме 53277, 47 грн.

З відповіді ТДВ «СК «КРЕДО» від 06 січня 2023 року вбачається, що позивач ОСОБА_1 отримав в квітні 2023 року від ТДВ «СК «Кредо» суму страхового відшкодування в розмірі 97156, 06 грн., що розраховано наступним чином: 153033,53 грн. (ринкова вартість транспортного засобу до ДТП) 53277,47 грн. (вартість утилізації, сума за яку продано автомобіль на запчастини) 2600 грн. (франшиза).

20 січня 2023 року на замовлення позивача було складено звіт, за висновком якого розмір завданого позивачу матеріального збитку становить 246420, 25 грн.

Частково задовольняючи позов та стягуючи з відповідача ПП Фірма «Владислав» на користь ОСОБА_1 2600 грн. франшизи, суд першої інстанції виходив з того, що сума франшизи, яка була передбачена договором страхування, має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки (п. 36.6 ст. 36 Закону №1961-IV). Зважаючи на те, що наданий позивачем у якості доказу звіт від 20 січня 2023 року, отримано останнім з порушенням порядку, а саме, не шляхом рецензування звіту на підтвердження розміру завданої шкоди або з дотриманням вимог п. 34.2, п. 34.3 ст. 34 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", суд вважає, що такий висновок не доводить розміру завданого позивачу матеріального збитку в сумі 246420,25 грн. Натомість, два попередніх звіти № 0260-02-22 від 05 лютого 2022 року та № 19893/3001897 від 18 червня 2022 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, складених на замовлення ТДВ «СК «КРЕДО», є належними доказами.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, у зв`язку з наступним.

Частина третя статті 386 ЦК України передбачає, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою».

Згідно з пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статті 1166 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини».

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Закон України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування(пункт 9.1 статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором (пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України).

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц зробила висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 (провадження № 14-95цс20) підтвердила вищезазначений висновок, вказавши, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку в цій справі відсутні підстави для покладення відповідальності на страхувальника. Іншої норми, яка визначала б особливості відповідальності осіб, що застрахували свою цивільну відповідальність, у главі 82 ЦК України немає. Тому частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частина 3 ст.12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст.89 ЦПК України).

Для деліктних відносин є характерним застосування презумпції вини заподіювача шкоди, проте усі інші умови застосування такого виду цивільно-правової відповідальності підлягають доведенню у повному обсязі позивачем.

Аналогічні правові висновки зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) (пункт 81): «Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18)».

Відповідно до статті 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до шкоди, заподіяної в результаті ДТП майну потерпілого, належить, зокрема, шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.1 статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди (пункт 30.2 статті 30Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Здійснюючи правосуддя, ЄСПЛ керується, у тому числі, принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно з вимогами статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні оцінка майна, майнових прав це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 12 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна.

Приписами статті 5 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначено, що суб`єктом оціночної діяльності є: суб`єкти господарювання зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

10 вересня 2003 року постановою Кабінету Міністрів України № 1440 затверджено Національний стандарт № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», який є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна. Поняття, що вживаються у цьому Стандарті, використовуються в інших національних стандартах.

Пунктами 50-55 вказаного Національного стандарту № 1, зокрема, визначені загальні вимоги до проведення незалежної оцінки майна.

28 жовтня 2004 року постановою Кабінету Міністрів України № 1442 затверджено Національний стандарт № 2 «Оцінка нерухомого майна», який є обов`язковим для застосування під час проведення оцінки нерухомого майна (нерухомості) суб`єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна та проводять державну експертизу звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу.

Приписами частини шостої статті 9 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні визначено, що положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.

Таким чином,оцінка нерухомого майна має здійснюватися відповідно до Національного стандарту № 2 та з урахуванням Національного стандарту № 1, яким визначено загальні засади.

Так, згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 проведенню незалежної оцінки майна (незважаючи на вибір оцінювачем методичного підходу його оцінки) передує підготовчий етап, на якому здійснюється, зокрема, ознайомлення з об`єктом оцінки.

Відповідно до вимог пункту 51 Національного стандарту № 1, незалежна оцінка майна проводиться у такій послідовності: укладення договору на проведення оцінки; ознайомлення з об`єктом оцінки, збирання та оброблення вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки; ідентифікація об`єкта оцінки та пов`язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів; вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування; узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів; складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об`єкта оцінки на дату оцінки; доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об`єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Разом із цим, вимогами пункту 56 Національного стандарту № 1 визначено, що звіт про оцінку майна, у тому числі, має містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість, а також додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Отже, виходячи з наведених норм, незважаючи на вибір експертом методичного підходу оцінки майна (дохідний, порівняльний), підготовці та проведенню незалежної експертизи майна передує, в будь-якому випадку, ознайомлення з об`єктом оцінки шляхом доступу до нього.

Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 211/2171/15, від 01 жовтня 2020 року у справі № 2-2394/10, від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2021 року у справі № 753/3055/18.

Як вбачається із матеріалів справи, зі звіту № 260-02-22 від 05 лютого 2022 року, виконаного на замовлення ТДВ «СК «Кредо», про оцінку колісного транспортного засобу автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 вбачається, що вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу складає 535422,95 грн., ринкова вартість автомобілю до ДТП складає 153033,53 грн. Таким чином, вартість відновлювального ремонту перевищує ринкову вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, автомобіль «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , вважається фізично знищеним і вартість матеріального збитку дорівнює ринковій вартості транспортного засобу до ДТП та складає 153 033,53 грн. Відповідно до звіту № 19893/3001897 від 18 червня 2022 року про проведення незалежної оцінки вартості утилізації колісного транспортного засобу на замовлення ТДВ «СК «Кредо», вартість утилізації пошкодженого майна - автомобіля «SKODA OCTAVIA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складатиме 53 277,47 грн.

ОСОБА_1 отримав в квітні 2023 року від ТДВ «СК «Кредо» суму страхового відшкодування в розмірі 97 156,06 грн = 153 033,53 грн (ринкова вартість транспортного засобу до ДТП) 53 277,47 грн (вартість утилізації) 2 600 грн (франшиза).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині того, що страховиком було виплачено позивачу на підставі звітів, страхове відшкодування.

Позивач отримавши страхове відшкодування і не оскарживши звіти, на підставі яких було розраховано страхове відшкодування, замовив новий звіт, який фактично є неналежним доказом, оскільки складений він з порушенням вимог п.56 Національного стандарту №1, не містить пояснень щодо неможливості особистого огляду оцінювачем пошкодженого авто позивача, не містить відомостей, на підставі чого він складений.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, вказаних висновків не спростовують.

Інші доводи скарги фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 24 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров