Постанова

від 09.04.2024 по справі 642/4593/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 642/4593/21 Номер провадження 22-ц/814/1475/24Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.

суддів: Карпушина Г.Л., Одринської Т.В.

секретар: Андрейко Я.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Головінова Вячеслава Олексійовича

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2023 року, постановлене суддею Турченко Т.В.

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного підприємства Торговельна фірма «ПОЛЮС», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору комісії щодо продажу транспортного засобу, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір комісії № 5950/20/000857 від 29.07.2020 року, укладений між Торговельною фірмою «Полюс» - Приватне підприємство (ПП Торгівельна фірма «ПОЛЮС», філія № 1) та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , щодо продажу транспортного засобу - автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний. Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5950/20/000857 від 20.07.2020 року укладений між Торговельною фірмою «Полюс» - Приватне підприємство (ПП Торгівельна фірма «ПОЛЮС», філія № 1) та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28.11.2019 року ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_3 з правом, серед іншого, розпоряджатися усім належним позивачу на праві власності рухомим і нерухомим майном, у тому числі, транспортними засобами, у зв`язку з чим підписувати договори щодо розпорядження (продажу) майна. Термін дії довіреності до 28.11.2022 року. Враховуючи, що на час продажу офіційний курс долара США в довіреності на час її видачі визначити не було можливо, ОСОБА_2 наділив ОСОБА_3 правом укладення договорів на власний розсуд, але в разі продажу автомобіля згідно з довіреністю, повідомив представника, що ціна продажу має бути не меншою 25 000 доларів США.

27.07.2020 року між ним в особі ОСОБА_3 та Торгівельною фірмою «ПОЛЮС» укладено договір комісії № 5950/20/000857, предметом якого визначено здійснення від імені ПП Торговельна фірма «ПОЛЮС» угоди з продажу автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний.

29.07.2020 року ПП Торговельна фірма «Полюс» реалізувало належний позивачу автомобіль CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний за 49 000 грн. ОСОБА_1 . Під час продажу транспортного засобу за договором комісії № 5950/20/000857 від 29.07.2020 року та договором купівлі-продажу транспортного засобу № 5950/20/00057 від 29.07.2020 року майнові права і інтереси позивача було порушено, оскільки реалізація автомобіля відбулася за ціною, яка більш як у десять разів нижча за ринкову. Правом визначення ціни ОСОБА_3 наділений не був, реалізація автомобіля відбулася за ціною на власний розсуд представника.

ОСОБА_3 не отримав його згоди на продаж автомобіля за ціною 49 000 грн. ОСОБА_3 проігноровано усну домовленість між ними, що у разі реалізації автомобіля, його вартість не може бути меншою як 25 000 доларів США.

Вказав, що в даному випадку наявні недобросовісні дії зі сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які вступили у зловмисну домовленість для заволодіння належного позивачу майна.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір комісії № 5950/20/000857 від 29.07.2020 року, укладений між Торговельною фірмою «Полюс» - Приватне підприємство (ПП Торгівельна фірма «ПОЛЮС», філія № 1) та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 , щодо продажу транспортного засобу - автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5950/20/000857 від 20.07.2020 року, укладений між Торговельною фірмою «Полюс» - Приватне підприємство (ПП Торгівельна фірма «ПОЛЮС», філія № 1) та ОСОБА_1 щодо продажу транспортного засобу - автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний.

Стягнуто в ОСОБА_3 , ПП Торгівельна фірма «ПОЛЮС», ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати у розмірі 2270 грн., по 756,66 грн. з кожного.

Рішення суду мотивоване тим, що ціна за проданий автомобіль є занадто низькою, що підтверджується Звітом з оцінки майна суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , згідно якої величина вартості автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний, отримана в результаті оцінки, без ПДВ складає 536 500 грн., що порушує права ОСОБА_2 , як власника даного автомобіля.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 адвокат Головінов В.О., просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач ОСОБА_2 видаючи довіреність на ОСОБА_3 не зазначав у ній вартість за яку останній може продати автомобіль та відсутнє посилання на узгодження з ним ціни, за яку буде реалізовано належне йому майно.

Посилання позивача відносно того, що він усно повідомив представника ОСОБА_3 про те, що ціна продажу автомобіля має бути не меншою 25000 доларів США не підтверджено жодним доказом.

Навпаки, зі змісту довіреності вбачається, що ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 продавати майно позивача, встановлюючи ціну на власний розсуд.

Докази зловмисної домовленості сторін також відсутні.

В свою чергу, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем автомобіля, оскільки придбав його на законних підставах.

Таким чином, оскільки зміст правочинів не суперечить вимогам законодавства, ОСОБА_3 мав усі повноваження на відчуження автомобіля, волевиявлення сторін було вільним, договір купівлі-продажу вчинився у формі встановленій законом та спрямований на реальне настання правових наслідків, тому підстави для застосування ст. 203 та ст. 215 ЦК України відсутні.

Від представника ОСОБА_2 адвоката Феоктісової О.Ю. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишит без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзив мотивований тим, що у довіреності не зазначено мінімальну та/або максимальну вартість продажу майна, що підтверджує відсутність у предстаника позивача ОСОБА_3 права продажу належного позивачу автомобіля за низькою ціною та не може означати, що представник мав право продавати автомобіль за безцінь та діяти всупереч інтересам довірителя.

Вказала, що за час дії довіреності (2019-2022 р.р.) ціни змінюються, що унеможливлює зазначити ціну продажу майна у довіреності, тому повірений повинен був узгоджувати вартість продажу майна позивача у кожному конкретному випадку.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві приватної власності належав автомобіль CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 .

28 листопада 2019 року ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_3 з правом розпоряджатися усім належним позивачу на праві власності рухомим і нерухомим майном, у тому числі, транспортними засобами, у зв`язку з чим підписувати договори щодо розпорядження (продажу) майна. Термін дії довіреності до 28.11.2022 року.

27 липня 2020 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 та Торгівельною фірмою «ПОЛЮС» укладено договір комісії № 5950/20/000857, предметом якого визначено здійснення від імені ПП Торговельна фірма «ПОЛЮС» угоди з продажу автомобіля CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний.

29 липня 2020 року ПП Торговельна фірма «ПОЛЮС» реалізувало належний позивачу автомобіль CEVROLET AVALANCHE ПІКАП-В, 2006 року випуску, двигун № шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір - чорний за 49000 грн. ОСОБА_1 , який в подальшому, на підставі зазначених документів зареєстрував за собою вищевказаний транспортний засіб.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що продаж належного позивачу автомобіля було здійснено за занадто низькою ціною, а тому в зв`язку з істотними порушеннями умов довіреності від 28.11.2019 року, спірні правочини слід визнати недійсними в силу положень ч. 3 ст. 203 ЦК України, тобто відсутності волевиявлення учасника правочину, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга статті 202 ЦК України).

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 237, частиною першою статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до частини першої статті 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина перша статті 244 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

В постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 642/7417/18 (провадження № 61-246св20) вказано, що за своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Довірена особа, яка виступає від імені довірителя, зобов`язана діяти в її інтересах добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Аналізуючи вказані норми права, можна дійти висновку, що договір доручення, може посвідчуватись довіреністю, та є різновидом представництва інтересів особи-довірителя, що виникає на підставі договору (див. постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 591/550/20).

Відповідно до частин першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною третьою статті 1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

У постанові Верховного Суду 10 червня 2021 року в справі № 910/7223/18 міститься висновок про те, «що договір комісії відноситься до числа договорів про надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином при здійсненні торгових операцій. Сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний (комітента) рахунок. Отже законом чітко визначено таку особливість договорів комісії, як зобов`язання комісіонера вчинити правочин за рахунок саме комітента».

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно положень статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вказані норми цивільного права свідчать про те, що правочин може бути визнано недійсним, якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним, не відповідає його внутрішній волі.

Зі змісту виданої позивачем довіреності, чинність якої не оспорюється, слідує, що 27.11.2019 ОСОБА_2 надав довіреність ОСОБА_3 з правом, серед іншого, управляти і розпоряджатися усім належним йому на праві власності рухомим і нерухомим майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, в тому числі житловими будинками, квартирами, земельними ділянками, гаражами, транспортними засобами, цінними паперами, укладати усі необхідні не заборонені законом договори щодо управління та розпорядження майном, у тому числі: купувати, продавати, приймати в дар, обмінювати, передавати в іпотеку, найом, оренду, здійснювати розрахунку за укладеними договорами, укладати договори про розірвання, припинення та зміну умов договорів, договір про визначення часток у спільній сумісній власності, на умовах на його власний розсуд.

Строк дії даної довіреності становив до 28.11.2022.

Вищевказана довіреність посвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бакумовою А.В. та зареєстрована в реєстрі за № 1847.

ОСОБА_2 своїм підписом під текстом довіреності ствердив той факт, що зміст довіреності та її правові наслідки йому зрозумілі і тлумачаться ним однозначно, а довіреність повністю відповідає його волевиявленню.

Отже, волевиявлення позивача на видачу довіреності саме з таким змістом підтверджується його власноручним підписом, тобто він знав її зміст і виражав в ній свою волю.

Доказів її скасування позивачем не надано.

Таким чином, на момент укладання спірних правочинів, ОСОБА_3 діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної довіреності.

Посилання ОСОБА_2 на те, що між ним та ОСОБА_3 була домовленість про продаж автомобіля за ціною не нижче 25000 доларів США не підтверджена належними та допустимими доказами та спростовується змістом довіреності, в якій ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 право розпоряджатися його майном на власний розсуд.

Доказів необхідності узгодження з довірителем ціни реалізації майна наданою ним довіреністю також не передбачено.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15 зазначено, що, посилання позивача, як на підставу визнання правочинів недійсними, на те, що він не схвалював оспорюваний договір і не отримував коштів за його продаж, колегія суддів відхилила, оскільки при вчиненні оспорюваного правочину представник діяв у межах повноважень, наданих позивачем.

Посилання ОСОБА_2 , як на підставу позову на зловмисну домовленість між сторонами оспорюваних правочинів є безпідставним з наступних підстав.

Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Тобто для визнання недійсним правочину, вчиненого в результаті зловмисної домовленості, необхідно встановити факт зловмисної домовленості представника з іншою особою (свідоме вчинення правочину всупереч інтересам довірителя), наявність збитків та причинний зв`язок між зловмисною домовленістю та завданими збитками.

Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя з волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивач не довів підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги в повному обсязі з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3405 грн., сплачений останнім при подачі апеляційної скарги.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Головінова Вячеслава Олексійовича задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного підприємства Торговельна фірма «ПОЛЮС», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору комісії щодо продажу транспортного засобу, визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3405 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: О. Ю. Кузнєцова

Судді: Г. Л. Карпушин

Т. В. Одринська