Постанова

від 17.04.2024 по справі 691/930/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року

м. Черкаси

Справа № 691/930/22Провадження № 22-ц/821/425/24категорія: 311010000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.

суддів: Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря: Винник І.М.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: адвокат Гречуха Віталій Іванович

відповідачі: В`язівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчий комітет Вільшанської селищної ради Черкаської області

представник відповідача1: адвокат Куракін Юрій Віталійович

розглянув у спрощеному позовному провадженні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвоката Куракіна Юрія Віталійовича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до В`язівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що, з 01.09.2003 року вона перебувала в трудових відносинах з В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на посаді вчителя біології та хімії. 02.09.2022 року вона була вимушена звільнитися із займаної посади.

Причиною її звільнення стало тривале зневажливе та упереджене ставлення до неї зі сторони керівництва закладу в особі його директора ОСОБА_2 , яке полягало в приниженні її гідності, як людини, так і спеціаліста, здійсненні на неї морального та економічного тиску. Авторитарний стиль управління в даному закладі застосовується протягом багатьох років.

Постійні прояви мобінгу застосовуються також і до інших працівників закладу, деякі з них через це також були вимушені звільнитися з роботи.

Вищевказані дії з боку директора ОСОБА_2 , особливо на педагогічній нараді 31.08.2022 року, де вона в присутності колег ображала її, принижувала її людську гідність та професійну придатність, призвели до того, що 01.09.2022 року вона, після проведених уроків, перебуваючи в стані сильного стресу, після чергового мобінгу директором, була вимушена написати заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. 02.09.2022 року вона провела уроки (дистанційно). Коли вона прийшла цього ж дня до школи, директор ОСОБА_2 знов почала її ображати та у зв`язку з її відпрацюванням 01.09.2022 року, 02.09.2022 року уроків, наказала переписувати заяву про звільнення. Коли вона її переписувала, її психологічний стан від принижень був на межі, тому вона вирішила написати правду, а саме: написала заяву на звільнення у зв`язку із приниженням людської та професійної гідності від 02.09.2022 року.

Коли переписала заяву на звільнення 02.09.2022 року, попередню заяву на звільнення від 01.09.2022 року секретар закладу їй повернула. Того ж дня,02.09.2022 року її було звільнено із займаної посади наказом № 60-к від 02.09.2022 року, в якому вказано про її звільнення за власним бажанням згідност. 38 КЗпП України. Хоча в своїй заяві на звільнення від 02.09.2022 року вона чітко вказала причину звільнення - саме в зв`язку з приниженням людської та професійної гідності. В наказі № 60-к від 01.09.2022 року про це нічого не вказано. Про незгоду з вказаним наказом вона відразу ж попередила секретаря та директора школи.

Звільняючи її за власним бажанням, їй не надали можливість відпрацювати два тижні з дати попередження про звільнення, як це передбачено ч.1ст.38 КЗпП України, а звільнили відразу в день подачі заяви про звільнення. Це ще раз підтверджує негативне ставлення до неї директора закладу ОСОБА_2 .

Крім того, з нею не провели своєчасний розрахунок при звільненні - перерахували розрахункові кошти лише 07.09.2022 року замість 02.09.2022 року, тобто не в день звільнення, що суперечить вимогамстатті 116 КЗпП України.

Вказане звільнення та всі послідуючі дії директора закладу ОСОБА_2 вважає незаконними. 06.09.2022 року вона звернулася із заявою про створення комісії та розгляд конфліктної ситуації та проявів до неї мобінгу до голови Вільшанської селищної ради Адомського С.А., але станом на 30.09.2022 року відповіді не отримала.

Разом із цим, 27.09.2022 року за вих. №55 адвокатом Милаш Г.А. скеровано запит в порядку ст.ст.19,20,23,24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»до В`язівського закладу загальної середньої освіти I - III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області з вимогою про надання інформації та підтверджуючих документів, що стосуються спору. Станом на 30.09.2022 року відповіді не надано.

Разом із цим, нею 27.09.2022 року написано та скеровано скаргу до Управління Держпраці у Черкаській області з вимогою призначити позапланову перевірку В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області з питань дотримання/порушень законодавства про працю з вищевикладених обставин. Станом на 30.09.2022 року відповіді не надано.

Вважає, що в сукупності викладеного наявним є порушення її Конституційних прав, трудового законодавства України, тому прийнятий наказ про звільнення с незаконними та є достатні підстави для поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Незаконними діями директора ОСОБА_2 їй завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативних емоціях та переживаннях з приводу її звільнення, стану постійної психоемоційної напруги, важкості виконання повсякденних обов`язків, знижений і нестійкий настрій, нервозність, дратівливість, порушення сну, гіпертонічні кризи, побоювання про майбутній стан здоров`я та життя в цілому, оскільки робота вчителя та оплата за неї - це єдиний її заробіток та можливість існування, оскільки проживає вона одиноко.

Разом із цим, вона неодноразово зазнавала приниження з боку директора закладу, що призвело до ситуації, яка склалась. Вказана ситуація та пов`язані із нею стреси позначилася на її здоров`ї, моральному виснаженні та стражданні. Внаслідок перенесеного стресу, у неї різко погіршився стан здоров`я, почалися проблеми з підвищеним тиском, з`явилися болі в серці, хоча до цього випадку вона не мала значних проблем зі здоров`ям. Як наслідок, вона з 23.09.2022 року по 29.09.2022 року зверталася за лікарською допомогою до КНП «Городищенського ЦПМСД», де перебувала на денному стаціонарному лікуванні. Розмір відшкодування за завдану моральну шкоду вона оцінює у 20000 грн.

Враховуючи викладене вище, просила суд, визнати незаконним та скасувати наказ від 01.09.2022року №60-к «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади вчителя біології та хімії. Поновити ОСОБА_1 на посаді вчителя біології та хімії з 02 вересня 2022року. Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.09.2022року до дня поновлення на роботі. Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку. Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. Стягнути з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області на користь ОСОБА_1 - витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 13 грудня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ від 01.09.2022 року № 60-к «Про звільнення ОСОБА_3 » зі внесеними змінами наказом від 28.09.2022 року № 81-к про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя біології та хімії.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя біології та хімії з 02.09.2022року.

Стягнуто з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04407678, вул. Шевченка, 190, смт. Вільшана Звенигородського району Черкаської області) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2022 року по 13.12.2023 року в розмірі 178 937 (сто сімдесят вісім тисяч дев`ятсот тридцять сім) гривень 55 копійок.

Стягнуто з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04407678, вул. Шевченка, 190, смт. Вільшана Звенигородського району Черкаської області) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 середній заробіток за весь часзатримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку у розмірі 1074(однієї тисячі сімдесят чотири) гривні 70копійок.

Стягнуто з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04407678, вул. Шевченка, 190, смт. Вільшана, Звенигородського району, Черкаської області) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої та проживаючої АДРЕСА_1 витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді вчителя біології та хімії з 02.09.2022року виконати негайно В`язівському закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області.

В задоволенні інших позовних вимог позивача ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто із Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (код ЄДРПОУ 04407678, вул. Шевченка, 190, смт. Вільшана, Звенигородського району, Черкаської області) на користь Держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 00 копійок.

Рішення суду мотивоване тим, що беручи до уваги, що ОСОБА_1 02.09.2022 року було подано заяву про звільнення її з роботи у зв`язку із «приниженням людської та професійної гідності», що слід трактувати, як порушенням працедавцем законодавства про працю (ч.3ст.38 КЗпП України), а звільнена вона була відповідачем-1 на підставіст. 38 КЗпП Україниіз зазначенням в наказі та записі в трудовій книжці «за власним бажанням», суд вважає, що роботодавець не вправі був самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи, а тому вимоги позивача до відповідача-1 в частині скасування спірного наказу та поновлення на роботі підлягають до задоволення.

При цьому, суд вважає, що позивач не довела в судовому засіданні, що вона прийняла рішення про звільнення внаслідок дискримінації чи мобінгу (цькування) зі сторони посадових осіб відповідача-1 чи його найманих працівників.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У січні 2024 року представник В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвокат Куракін Юрій Віталійович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість судового рішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга представника В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвоката Куракіна Юрія Віталійовича мотивована тим, що підставою для винесення наказу від 01.09.2022 року є заява ОСОБА_1 від 02.09.2022 року за вх.№137 від 02.09.2022 року. Оскільки в наказі від 01.09.2022 року №60-к роботодавцем виявлена описка, то наказом від 28.09.2022 року №81-к «Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.09.2022 року №60-к» дана описка у даті виправлена на вірну дату «02.09.2022 року». З огляду на викладені обставини, роботодавець діяв відповідно до волевиявлення працівника, який бажав звільнитись саме 02.09.2022 року, що і було виконано роботодавцем 02.09.2022 року із виплатою всіх належних сум працівникові під час звільнення, відповідно до вимог КЗпП України. Заява позивача від 02.09.2022 року за вх. №137 від 02.09.2022 року була розцінена за її змістом, як заява про звільнення за власним бажанням, незалежно від того, в якій завуальованій формі зазначив працівник про своє волевиявлення щодо звільнення за власним бажанням.

Стверджує, що позивач розписалась у наказі про звільнення, із яким була ознайомлена, жодних зауважень не зазначила про те, що не бажає звільнятись і їй необхідний двотижневий строк для відпрацювання та остаточного вирішення дати звільнення. Приймаючи до уваги, що жодних зауважень позивач у наказі про звільнення не виклала, то це свідчить про те, що позивач і відповідач-1 погодили дату звільнення саме 02.09.2022 року.

Вказує, що саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

17 січня 2024 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвоката Куракіна Юрія Віталійовича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бородійчук В.Г., судді Василенко Л.І., Карпенко О.В.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд та з викликом сторін в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на посаді вчителя біології та хімії з 01.09.2003 року по 02.09.2022 (19 років).

На підставі наказу від 01.09.2022 № 60-К «Про звільнення ОСОБА_1 », винесеного директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Л.М. Пилінко, ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя біології та хімії за власним бажанням згідност. 38 КЗпП Україниз 02.09.2022 року. Підстава : заява ОСОБА_1 від 02.09.2022 року.

Оскільки в наказі від 01.09.2022 року №60-К роботодавцем виявлена описка, то наказом від 28.09.2022 року №81-к «Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 01.09.2022 року №60-К» було внесено зміни до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.09.2022 № 60-К, а саме вірною датою наказу від 01.09.2022 року №60-К вважати«02.09.2022 року». Дату наказу змінити на «02.09.2022 року».

Зміст заяви про звільнення від 02.09.2022 року ОСОБА_1 : «Прошу розрахувати мене із займаної посади вчителя біології та хімії, в зв`язку із приниженням людської та професійної гідності». Дану причину, вказану у своїй заяві ОСОБА_1 слід розуміти, як порушення роботодавцем трудового законодавства (підстава передбачена ч. 3ст. 38 КЗпП України).

Проте, директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_2 , в супереч вимог ч. 3ст. 38 КЗпП України, було звільнено ОСОБА_1 за власним бажанням згідност. 38 КЗпП України. При цьому не зазначено частинуст. 38 КЗпП України, не вказано причину звільнення, яку зазначено в заяві.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 02.09.2022 року було подано заяву про звільнення її з роботи у зв`язку із «приниженням людської та професійної гідності», що слід трактувати, як порушенням працедавцем законодавства про працю (ч.3ст.38 КЗпП України), а звільнена вона була відповідачем-1 на підставіст. 38 КЗпП Україниіз зазначенням в наказі та записі в трудовій книжці «за власним бажанням».

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Перевіривши доводиапеляційної скарги,Черкаський апеляційнийсуд дійшоввисновку,що апеляційна скарга представника В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвоката Куракіна Юрія Віталійовича не підлягає до задоволення.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другоїстатті 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятоюстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції відповідає.

Згідност. 38 КЗпП України(в редакції станом на час звільнення позивача), працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістомст. 38 КЗпП України, розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третястатті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених ч. 3ст. 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22.05.2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13.03.2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п. 32Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100(далі - Порядок № 100).

Згідно ч.1ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до вимог ч.1ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Роз`ясненнямиПостанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п.3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати зокрема: в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п.5 даної Постановивизначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справи про відшкодування моральної шкоди підлягають наступні обставини: чи підтверджується факт заподіяння моральної шкоди чи фізичних страждань немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі оцінюється заподіяна моральна шкода.

Згідно з п.9 даної Постановирозмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 1 інстанції, що ОСОБА_1 перебувала в трудових відносинах з В`язівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області на посаді вчителя біології та хімії з 01.09.2003 року по 02.09.2022 (19 років).

На підставі наказу від 01.09.2022 № 60-К «Про звільнення ОСОБА_1 », винесеного директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області Л.М. Пилінко, ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя біології та хімії за власним бажанням згідност. 38 КЗпП Україниз 02.09.2022 року. Підстава : заява ОСОБА_1 від 02.09.2022 року.

Оскільки в наказі від 01.09.2022 року №60-К роботодавцем виявлена описка, то наказом від 28.09.2022 року №81-к «Про внесення змін до наказу Про звільнення ОСОБА_1 від 01.09.2022 року №60-К» було внесено зміни до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 01.09.2022 № 60-К, а саме вірною датою наказу від 01.09.2022 року №60-К вважати«02.09.2022 року». Дату наказу змінити на «02.09.2022 року».

Зміст заяви про звільнення від 02.09.2022 року ОСОБА_1 : «Прошу розрахувати мене із займаної посади вчителя біології та хімії, в зв`язку із приниженням людської та професійної гідності». Дану причину, вказану у своїй заяві ОСОБА_1 слід розуміти, як порушення роботодавцем трудового законодавства (підстава передбачена ч. 3ст. 38 КЗпП України).

Проте, директором В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області ОСОБА_2 , в супереч вимог ч. 3ст. 38 КЗпП України, було звільнено ОСОБА_1 за власним бажанням згідност. 38 КЗпП України. При цьому не зазначено частинуст. 38 КЗпП України, не вказано причину звільнення, яку зазначено в заяві.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 02.09.2022 року було подано заяву про звільнення її з роботи у зв`язку із «приниженням людської та професійної гідності», що слід трактувати, як порушенням працедавцем законодавства про працю (ч.3ст.38 КЗпП України), а звільнена вона була відповідачем-1 на підставіст. 38 КЗпП Україниіз зазначенням в наказі та записі в трудовій книжці «за власним бажанням».

Зі змісту довідки про середню заробітну плату (дохід) ОСОБА_1 за місцем роботи, встановлено, що днем звільнення позивача ОСОБА_1 є 02.09.2022 року - останній день, коли вона (працівник) перебувала у трудових відносинах з відповідачем-1 (роботодавцем). Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 537,35 грн.,яка визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні)дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). За період роботи ОСОБА_1 липень-серпень 2022 року її заробітна плата становить: 21737,10 грн.липень; 1906,32 грн. - серпень, в яких кількість робочих днів склала 44. Даний розрахунок взятий судом виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів у розрахунковому періоді, згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.1995 року №100.

Так, починаючи з 03.09.2022 року (наступний день після звільнення позивача) кількість робочих днів склала: вересень - 20, жовтень21, листопад - 22, грудень - 22; січень 2023 року - 22; лютий20; березень23; квітень20; травень23; червень22; липень21; серпень23; вересень21; жовтень22; листопад22 та до дня проведення судового засідання у справі 13.12.2023 року - 9 робочих днів. Загальна кількість днів вимушеного прогулу позивача ОСОБА_1 становить333. Таким чином, середня заробітна плата ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу розраховується наступним чином: середньоденна заробітна плата 537,35 грн. множиться на кількість днів вимушеного прогулу 333 і становить суму 178 937,55 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з обов`язковим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

На обґрунтування розміру завданої моральної шкоди позивачем надано, як доказ, копію "Медична карта стаціонарного хворого N ____", яка затвердженанаказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 року №110про перебування на денному стаціонарі з 23.09.2022 року по 29.09.2022 року та копію епікризу, який не містить підпису лікаря та даних про завідувача відділення стаціонару, що не відповідає вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №003/о (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 21.01.2016 року № 29), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.04.2012 року за № 662/20975. Однак жодних доказів, окрім пояснень, яким чином захворювання та перебування позивача на денному стаціонарі пов`язані через 21 день (три тижні) після звільнення, позивачем не надано. Позивач, також, не надала жодного іншого належного та допустимого доказу причинно-наслідкового зв`язку між звільненням та завданням їй моральної шкоди.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків.

Таким чином, суд 1 інстанції вірно дійшов висновку, що беручи до уваги, що ОСОБА_1 02.09.2022 року було подано заяву про звільнення її з роботи у зв`язку із «приниженням людської та професійної гідності»,що слід трактувати, як порушенням працедавцем законодавства про працю(ч.3ст.38 КЗпП України), а звільнена вона була відповідачем-1 на підставіст. 38 КЗпП Україниіз зазначенням в наказі та записі в трудовій книжці «за власним бажанням», роботодавець не вправі був самостійно змінювати визначену працівником підставу звільнення з роботи, а тому вимоги позивача до відповідача-1 в частині скасування спірного наказу та поновлення на роботі підлягають до задоволення.

При цьому, суд 1 інстанції дійшов висновку, що позивач не довела в судовому засіданні, що вона прийняла рішення про звільнення внаслідок дискримінації чи мобінгу (цькування) зі сторони посадових осіб відповідача-1 чи його найманих працівників.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача-2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.09.2022 року до дня поновлення на роботі, то суд 1 інстанції вірно дійшов висновку, що враховуючи положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100(далі - Порядок № 100), обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (відповідач-2) на користь ОСОБА_1 , керуючись ст. 27 ЗУ «Про оплату праці», Порядком № 100, даними довідки про доходи позивача за місцем роботи, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.09.2022 року по 13.12.2023 року.

Щодо вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку під час звільнення, суд 1 інстанції вірно дійшов висновку, що затримка розрахунку відповідача-2 з позивачем становить 2 дні (05.09.2022 року та 06.09.2022 року). Враховуючи, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 537,35 гривень, то стягнення з Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області (відповідач-2) на користь позивача підлягає сума у розмірі (537,35 х 2) = 1074,70 гривень.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд враховує обставини справи та вірно дійшов висновку, що з огляду на вищенаведене позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, до задоволення не підлягають.

Такі висновки суду 1 інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.

Доводи апелянта про те, що саме лише зазначення у заяві про звільнення працівником частини 3 статті 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність обов`язку останнього безумовного звільнення працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства, є помилковим. Оскілки, розірвання трудового договору за частиною третьоюстатті 38 КЗпП Україниє різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення, чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьоїстатті 38 КЗпП Українивизначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства зі сторони роботодавця стосовно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьоїстатті 38 КЗпП України. Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьоїстатті 38 КЗпП Україниє те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору. Роботодавець може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які відповідно до частини третьоїстатті 38 КЗпП Україниє підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у визначені ним строки, що, у свою чергу, свідчить про виникнення трудового спору (див. постанову Верховного Суду від 16 червня 2022 року в справі № 211/5625/19 (провадження № 61-5942св21)).

Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першоюстатті 38 КЗпП Україниє власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин. Згідно з частиною третьої цієї статті - винні дії власника або уповноваженого ним органу через невиконання законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору. Підприємство у разі незгоди з підставою звільнення, заявленою позивачем, повинно було відмовити у розірванні трудового договору на таких підставах, а не звільняти працівника в односторонньому порядку, змінивши підстави розірвання трудового договору (див. постанову Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі№ 279/402/20 (провадження №61-6175св22)).

Отже, для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьоїстатті 38 КЗпП Українидоказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21 (провадження № 61 -2375св23)).

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Крім того, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку та застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника В`язівського закладу загальної середньої освіти 1-3 ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області адвоката Куракіна Юрія Віталійовича, залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 13 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до В`язівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Вільшанської селищної ради Звенигородського району Черкаської області, Виконавчого комітету Вільшанської селищної ради Черкаської області про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахункових коштів по день фактичного розрахунку та відшкодування моральної шкоди, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 17 квітня 2024 року.

Головуючий: В.Г. Бородійчук

Судді : Л.І. Василенко

О.В. Карпенко