Рішення

від 15.04.2024 по справі 580/1415/24

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2024 року справа № 580/1415/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилюка В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) подав позов до НОМЕР_1 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі ВЧ НОМЕР_2 , відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову у звільненні та зобов`язати НОМЕР_1 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України переглянути рапорт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП );

- звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (паспорт серії НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ), за такою сімейною обставиною : у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, саме із потребою у здійсненні догляду за бабусею, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю І Б групи, а також відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії ААГ № 356789 та висновку ЛКК № 372 від 21.09.2023 потребує стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на звільнення з військової служби в період воєнного стану на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, оскільки є єдиною особою, яка може здійснювати догляд за своєю бабусею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою з інвалідністю І Б групи та потребує постійного стороннього догляду.

Позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом, однак відповідач відмовив у звільненні та зазначив, що до рапорту не додані документи про покладення обов`язку з догляду саме на позивача, а також у довідці до акту огляду МСЕК стосовно ОСОБА_2 зазначено потребує сторонньої допомоги, а висновок потребує постійного догляду відсутній.

Ухвалою від 13.02.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.

Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.

Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у НОМЕР_1 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, призваний по мобілізації.

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьком ОСОБА_1 є ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 матір`ю ОСОБА_3 є ОСОБА_4 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 07.07.2023, прізвище ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу ( ОСОБА_5 ).

Таким чином, ОСОБА_2 є бабусею позивача.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 356789 від 06.09.2023 ОСОБА_2 встановлено 1 групу інвалідності підгрупа Б безтрміново, згідно з висновком потребує сторонньої допомоги.

11.01.2024 позивач подав рапорт начальнику прикордонної зенітно-ракетної застави другої прикордонної комендатури швидкого реагування про звільнення з військової служби відповідно підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

До рапорту позивач додав копії: паспорта ОСОБА_2 ; паспорта ОСОБА_1 ; Свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; свідоцтва про смерть ОСОБА_3 ; свідоцтва про одруження ОСОБА_1 та ОСОБА_6 ; свідоцтва про шлюб ОСОБА_7 та ОСОБА_1 ; висновку № 72 лікарсько-консультативної комісії від 21.09.2023 ОСОБА_6 ; довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ №356789; витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00040438101; довідки про місце проживання ОСОБА_2 № 07.02-08/503 від 19.07.2023; витягу № 07.02-08/596 про склад сім`ї ОСОБА_1 ; довідки про місце навчання ОСОБА_8 № 356 від 25.07.2023; індивідуальної програми реабілітації інваліда № 2336 від 06.09.2023; довідки ВПО ОСОБА_2 № 11-08/103 від 14.12.2023.

За наслідками розгляду рапорту позивача, відповідач листом від 12.01.2024 № 3591/24 повідомив про відсутність підстав для звільнення зазначивши, що в додатках до рапорту відсутні документи про покладання обов`язку з догляду саме на сержанта ОСОБА_1 . Також, в довідці до акту огляду МСЕК стосовно ОСОБА_2 у висновку зазначено потребує сторонньої допомоги. Висновок потребує постійного догляду відсутній.

Відмову відповідача у звільненні зі служби позивач вважає протиправною, а тому за захистом своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.

Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.

При цьому, пункт перший визначає підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пункт другий під час воєнного стану.

Згідно з підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Таким чином, підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом на час мобілізації, під час дії воєнного стану, є необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.

Як встановив вище суд, до рапорту позивач подав свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , серії НОМЕР_6 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 07.07.2023, якими підтверджується родинний зв`язок позивача із ОСОБА_2 . Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 356789 від 06.09.2023 ОСОБА_2 встановлено 1 групу інвалідності підгрупа Б безтерміново, згідно з висновком потребує сторонньої допомоги.

При цьому наявність у ОСОБА_2 інвалідності І групи підтверджується належним доказом довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ № 356789 від 06.09.2023.

Між тим, розглянувши рапорт позивача про звільнення відповідач прийняв рішення про відмову з тих підстав, що позивач не надав належних документів, які підтверджують покладення обов`язку із догляду саме на позивача.

Оцінюючи вказану підставу суд зазначає, що підпункт г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII не пов`язує підставу для звільнення військовослужбовця зі служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи із обставиною наявності/відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. З урахуванням зазначеного, вказану підставу для відмови у звільненні позивача з військової служби суд вважає необґрунтованою.

Щодо відсутності висновку про потребу постійного догляду, суд зазначає, що відповідно до п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 № 1317, підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі. До I групи належать особи з найважчим станом здоров`я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

До підгрупи Б I групи інвалідності належать особи з високим ступенем втрати здоров`я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення підгрупи Б I групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.

Таким чином, наявність у ОСОБА_2 інвалідності І групи зумовлює її потребу у постійного сторонньому нагляді, у зв`язку із чим доводи відповідача в цій частині суд також вважає необґрунтованими.

Натомість, відповідач не надав оцінки обставині наявності у ОСОБА_2 інвалідності І групи в контексті достатньості вказаної обставини для звільнення позивача з військової служби.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість відмови у звільненні позивача.

Суд врахував, що відповідно до правових висновків Верховного Суду, що висловлені у постанові від 18.03.2021 у справі № 280/4057/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 року у справі № 420/14943/21 сформулював правовий висновок про те, що критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

У вищезазначеній постанові Верховний Суд зазначив, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених відповідачем в основу спірної відмови на відповідність вимогам частини 2 статті 2 КАС України, суд встановив її необґрунтованість, у зв`язку із чим її слід визнати протиправною.

Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 цього Кодексу у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

Суд зазначає, що перевірка поданих позивачем документів під час вирішення питання, що стало предметом спору, належить до повноважень відповідача, який, однак, у спірних правовідносинах не надав належної оцінки відповідним документам, у зв`язку із чим виконуючи завдання адміністративного судочинства, передбачене у ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що для належного судового захисту порушених прав позивача слід зобов`язати відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 11.01.2024 про звільнення з військової служби та прийняти рішення за наслідками розгляду рапорту з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України Про судовий збір та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_2 щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.01.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закон України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 із доданими документами та прийняти рішення за наслідками розгляду рапорту з урахуванням висновків суду у мотивувальній частині цього рішення.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснювати.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

1) позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , 23.10.1982);

2) відповідач Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Рішення складене у повному обсязі та підписане 15.04.2024.

Суддя Василь ГАВРИЛЮК