Ухвала

від 11.04.2024 по справі 440/8900/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 р.Справа № 440/8900/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Полтава-банк" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Клочко К.І.) від 07.09.2023 по справі № 440/8900/23 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "КАРЛІВСЬКА МЕБЛЕВА ФАБРИКА" про стягнення коштів з рахунків платника податків, відкритих у банках, обслуговуючих такого платника,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив надати Головному Управлінню ДПС у Полтавській області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Приватного акціонерного товариства "Карлівська меблева фабрика" у розмірі 597614,09 грн. за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у відповідача наявний податковий борг з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 408601,46 грн. податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у розмірі 10865,63 грн., податку на прибуток підприємств, який сплачують інші підприємства у розмірі 178147,00 грн. Поряд з цим, Головним управлінням ДПС у Полтавській області надіслано інкасові доручення про стягнення коштів з рахунків боржника. Втім, на розрахункових рахунках відповідача у банківських установах відсутні кошти для погашення податкового боргу, що є підставою для звернення контролюючого органу до суду з позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 по справі № 440/8900/23 позовні вимоги задоволено.

Надано Головному Управлінню ДПС у Полтавській області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу Приватного акціонерного товариства "Карлівська меблева фабрика" у розмірі 597614,09 грн. за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

Акціонерне товариство "Полтава-банк", як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що суд вирішив питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до Договору застави № 4763/2 від 28.02.2019 року (далі - Договір застави), що укладені між AT «Полтава-банк» та ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», в заставі AT «Полтава-банк» знаходиться рухоме майно, в тому числі і те, що описано податковим керуючим ГУ ДПС у Полтавській області згідно опису від 31.08.2022 р. № 8/16-31-13-02-22, та опису від 28.09.2022 р. № 12/16-31-13-02-22. Вказує, що у зв`язку із тим, що зобов`язання ПрАТ «Карлівська меблева фабрика» по Кредитному договору виконувалися не належним чином, AT «Полтава-банк» була розпочата претензійно-позовна робота та зареєстровано звернення стягнення, що підтверджується Вимогою-повідомленням про усунення порушень умов кредитного договору № 4763 від 25.02.2019р., попередженням про звернення стягнення на предмет застави вихідний № 005-006/3711 від 30.10.2019р., та Витягом з ДРОРМ № 62817069 від 30.10.2019 року. Зазначає, що відповідно до Акту прийому-передачі від 02.12.2019 року (далі - Акт прийому- передачі), укладеного між AT «Полтава-банк» та ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», зазначене вище заставне майно передано Акціонерному товариству «Полтава-банк» у власність в рахунок часткового виконання зобов`язань по кредитному договору № 4763 від 25 лютого 2019 року. Також зазначає, що рухоме майно ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», що було передано в заставу AT «Полтава-банк» обтяжено в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та передано у власність AT «Полтава-банк» значно раніше ніж виникла податкова застава ГУ ДПС у Полтавській області. Вказує також на те, що апелянт, як обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, що також не враховано судом першої інстанції.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому заявник просив розгляд справи проводити за відсутності його представника.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційне провадження підлягає закриттю, у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 305 КАС України, задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Карлівська меблева фабрика" (код ЄДРПОУ 00275004) зареєстровано як юридичну особу, перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Полтавській області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 у справі № 440/2706/20 адміністративний позов Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "Карлівська меблева фабрика" про стягнення податкового боргу задоволено: стягнуто з рахунків Приватного акціонерного товариства "Карлівська меблева фабрика" кошти за податковим боргом:

з орендної плати з юридичних осіб у сумі 260090 грн. 39 коп. (двісті шістдесят тисяч дев`яносто гривень тридцять дев`ять копійок) на рахунок №UА928999980334149812000016147, отримувач: Карлівське УК/м. Карлівка/18010600, код отримувача (ЄДРПОУ) 37997400, банк отримувача: Казначейство України, МФО 899998;

з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, в сумі 10865 грн. 79 коп. (десять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень сімдесят дев`ять копійок) на рахунок №UА818999980314060513000016147, отримувач: Карлівське УК/м. Карлівка/18010400, код отримувача (ЄДРПОУ) 37997400, банк отримувача: Казначейство України, МФО 899998;

з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 178147 грн. (сто сімдесят вісім тисяч сто сорок сім гривень) на рахунок №UА398999980333179318000016146, отримувач: Карлівське УК/Карлівський р-н/11021000, код отримувача (ЄДРПОУ) 37997400, банк отримувача: Казначейство України, МФО 899998.

Відповідно до довідки про наявність у Приватному акціонерному товаристві "Карлівська меблева фабрика" розрахункових рахунків від 23.06.2023 № 9985/5/16-31-13-08-12 /а.с. 12/, товариство має відкриті розрахункові рахунки в АТ "Державний ощадний банк України", АТ "Полтава-банк", АТ КБ "ПриватБанк", Казначейство України.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 у справі № 440/2706/20 контролюючим органом неодноразово надсилалися інкасові доручення (розпорядження) та платіжні інструкції до банківської установи з вимогою про списання коштів з рахунків платника податків на суму податкового боргу /а.с. 33-43/.

Однак, відповідні інкасові доручення (розпорядження) та платіжні інструкції були повернуті контролюючому органу з посиланням на відсутність грошових коштів (окрім арештованих) на поточних рахунках ПрАТ "Карлівська меблева фабрика", достатніх для виконання надісланих інкасових доручень (розпоряджень) та платіжних інструкцій.

Податковим керуючим на підставі рішення про опис майна у податкову заставу від 16.10.2018 № 3/16-19 проведено опис майна ПрАТ "Карлівська меблева фабрика" у податкову заставу, про що складено акт опису майна від 31.08.2022 № 8/16-31-13-02-22 та від 28.09.2022 № 12/16-31-13-02-22.

Право податкової застави на активи платника згідно акту опису майна від 31.08.2022 № 8/16-31-13-02-22 зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (термін дії: 09.09.2027), що підтверджено відповідним витягом з реєстру від 09.09.2022 № 80231518.

Право податкової застави на активи платника згідно акту опису майна від 28.09.2022 № 12/16-31-13-02-22 зареєстроване у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (термін дії: 28.09.2027), що підтверджено відповідним витягом з реєстру від 28.09.2022 № 80539996.

Стверджуючи про неможливість погашення податкового боргу з огляду на відсутність коштів на рахунках відповідача у банках, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що з метою вжиття заходів щодо погашення податкового боргу Приватного акціонерного товариства "Карлівська меблева фабрика" Головне управління ДПС у Полтавській області як зверталося до суду з позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків у банках на суму податкового боргу, так і на підставі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.07.2020 у справі № 440/2706/20 надсилало до банківських установ інкасові доручення (розпорядження) та платіжні інструкції з вимогою про списання коштів на суму податкового боргу. Проте, відповідні кошти на рахунках платника податків відсутні та майно платника податків перебуває у податковій заставі, право на яку зареєстровано у встановленому законом порядку. Докази скасування рішення про опис майна у податкову заставу чи акту опису майна у податкову заставу, а також зняття обтяження в матеріалах справи відсутні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПУ України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов`язання та/або інше зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.

Норми підпункту 14.1.137 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлюють, що орган стягнення - державний орган, уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу в межах повноважень, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

З метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу, про що зазначено у пункті 88.1 статті 88 ПК України.

Згідно пункту 88.2 вказаної статті, право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

При цьому, відповідно до пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань.

Пунктом 89.2 статті 89 ПК України встановлено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 ПК України.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України визначено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Нормами пункту 95.3 статті 95 ПК України визначено, що стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до пункту 95.9 статті 95 ПК України, у разі якщо продажу підлягає майно якого перебуває у державній або комунальній власності, чи якщо згідно із законодавством з питань приватизації для відчуження майна підприємства необхідна попередня згода органу приватизації або іншого державного органу, уповноваженого здійснювати управління корпоративними правами, продаж майна такого підприємства організовується державним органом приватизації за поданням відповідного контролюючого органу із дотриманням законодавства з питань приватизації. При цьому інші способи приватизації, крім грошової, не дозволяються.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі приймається на підставі рішення суду.

Тобто, обов`язковими умовами, наявність яких в своїй сукупності зумовлює виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду із даним позовом є: наявність у платника податків боргу зі сплати податків (зборів, обов`язкових платежів); сума заборгованості платника податків на момент звернення контролюючого органу до суду із позовом про надання дозволу на погашення боргу за рахунок майна платника має бути узгодженою у встановленому законодавством порядку; відсутність коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків; наявність майна платника податків - боржника у податковій заставі.

Сукупність вказаних обставин наділяє контролюючий орган правом на звернення до суду із позовом про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтувань щодо недотримання податковим органом процедури та підстав звернення до суду із вимогами про надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі.

В свою чергу, порушення своїх прав та інтересів апелянта пов`язує з тим, що відповідно до Договору застави № 4763/2 від 28.02.2019 року (далі - Договір застави), що укладені між AT «Полтава-банк» та ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», в заставі AT «Полтава-банк» знаходиться рухоме майно, в тому числі і те, що описано податковим керуючим ГУ ДПС у Полтавській області згідно опису від 31.08.2022 р. № 8/16-31-13-02-22, та опису від 28.09.2022 р. № 12/16-31-13-02-22.

Також апелянта зазначив, що у зв`язку із тим, що зобов`язання ПрАТ «Карлівська меблева фабрика» по Кредитному договору виконувалися не належним чином, AT «Полтава-банк» була розпочата претензійно-позовна робота та зареєстровано звернення стягнення, що підтверджується Вимогою-повідомленням про усунення порушень умов кредитного договору № 4763 від 25.02.2019 р., попередженням про звернення стягнення на предмет застави вихідний № 005-006/3711 від 30.10.2019 р., та Витягом з ДРОРМ № 62817069 від 30.10.2019 року.

Стверджує, що відповідно до Акту прийому-передачі від 02.12.2019 року (далі - Акт прийому- передачі), укладеного між AT «Полтава-банк» та ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», зазначене вище заставне майно передано Акціонерному товариству «Полтава-банк» у власність в рахунок часткового виконання зобов`язань по кредитному договору № 4763 від 25 лютого 2019 року.

Також зазначає, що рухоме майно ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», що було передано в заставу AT «Полтава-банк» обтяжено в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та передано у власність AT «Полтава-банк» значно раніше ніж виникла податкова застава ГУ ДПС у Полтавській області, а апелянт, як обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, що також не враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. № 1255-IV (далі за текстом Закон № 1255-IV), цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 4 Закону № 1255-IV обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов`язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.

Положеннями ст. 12 Закону № 1255-IV визначено, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 14 Закону № 1255-IV якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону № 1255-IV до забезпечувальних обтяжень належать застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору.

Приписами ст. 29 Закону № 1255-IV визначено, що обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Боржник або інші обтяжувачі, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна, протягом строку, вказаного в частині другій статті 28 цього Закону, можуть заперечити проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження до обтяжувача, який ініціює звернення стягнення. Таке заперечення надсилається в письмовій формі обтяжувачу, який ініціює звернення стягнення, та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. За таких умов обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, повинен задовольнити забезпечену обтяженням вимогу шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 30 цього Закону.

Якщо заперечення проти переходу права власності на предмет забезпечувального обтяження надійшло від іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, обтяжувач, який ініціює звернення стягнення, може набути право власності на предмет забезпечувального обтяження лише в разі задоволення ним забезпеченої вимоги обтяжувача, який заперечує проти цього. Якщо відповідне заперечення надійшло від боржника, набуття обтяжувачем, який ініціює звернення стягнення, права власності на предмет забезпечувального обтяження можливе на підставі рішення суду.

Якщо договором не передбачена вартість предмета забезпечувального обтяження (або порядок її визначення) для цілей звернення стягнення, у разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження відповідне зобов`язання, забезпечене обтяженням, вважається повністю виконаним.

У разі набуття обтяжувачем права власності на предмет забезпечувального обтяження усі обтяження відповідного рухомого майна з вищим пріоритетом зберігають чинність, а обтяження з нижчим пріоритетом припиняються.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону № 1255-IV визначено, що до публічних обтяжень належать податкова застава.

Положеннями ст. 38 Закону № 1255-IV передбачено, що при публічному обтяженні обтяжувачем є уповноважений орган (особа). Права і обов`язки суб`єктів публічного обтяження встановлюються законом.

Якщо інше не встановлено законом та не суперечить змісту публічного обтяження, обтяжувач за публічним обтяженням або інша особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, також має права, передбачені статтею 23 цього Закону для обтяжувача за забезпечувальним обтяженням.

Якщо рухоме майно, яке є предметом публічного обтяження, є також предметом інших обтяжень, задоволення прав обтяжувача за публічним обтяженням або особи, на користь якої встановлено публічне обтяження, здійснюється в черговості згідно з пріоритетом публічного обтяження.

Якщо предметом публічного обтяження є два або більше об`єктів, обтяжувач отримує задоволення своїх вимог за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення відповідної вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Згідно зі ст. 39 Закону № 1255-IV публічне обтяження підлягає реєстрації в порядку, встановленому цим Законом, протягом п`яти днів із дня винесення відповідного рішення, на підставі якого воно виникає. Обов`язок щодо здійснення реєстрації покладається на уповноважений орган (особу) або на особу, зазначену в рішенні уповноваженого органу.

Пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону.

Положеннями ст. 40 Закону № 1255-IV звернення стягнення на предмет публічного обтяження здійснюється в порядку, встановленому законом.

Якщо щодо предмета публічного обтяження зареєстроване інше обтяження з вищим пріоритетом, при зверненні стягнення на предмет публічного обтяження обтяжувач або особа, на користь якої встановлено публічне обтяження, зобов`язані надіслати обтяжувачу з вищим пріоритетом письмове повідомлення про звернення стягнення за публічним обтяженням у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону. У цьому разі обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на відповідне рухоме майно згідно з положеннями розділу IV цього Закону.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до пп. 89.1.2 п. 89.1 ст. 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Відповідно до п. 87.2 ст. 87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг (п. 89.3 ст. 89 ПК України).

З матеріалів справи судом встановлено, що Головним управлінням ДПС у Полтавській області прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 16.10.2018 р. № 3/16-19.

Зазначене рішення є чинним та в судовому порядку не оскаржувалося.

При цьому, на виконання вимог ст. 89 ПК України податковим керуючим вживалися заходи щодо виявлення майна, яке належить платнику податків для опису в податку заставу.

Так, на підставі рішення про опис майна у податкову заставу від 16.10.2018 № 3/16-19, 31.08.2022 проведено опис рухомого майна (автотранспорту) за даними НАІС ДДАІ МВС України - акт опису майна № 8/16-31-13-02-22. До акту опису включено 15 одиниць автотранспорту. У Державному реєстрі рухомого майна застава зареєстрована 09.09.2022 року.

Також, опис рухомого майна у податкову заставу проведено за даними Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області 28.09.2022, а саме згідно акту опису майна № 12/16-31-13-02-22. До акту опису включено 4 одиниці техніки. У Державному реєстрі рухомого майна застава зареєстрована 28.09.2022 року.

Що стосується посилання апелянта на те, що відповідно до Акту прийому-передачі від 02.12.2019 року (далі - Акт прийому- передачі), укладеного між AT «Полтава-банк» та ПрАТ «Карлівська меблева фабрика», зазначене вище заставне майно передано Акціонерному товариству «Полтава-банк» у власність в рахунок часткового виконання зобов`язань по кредитному договору № 4763 від 25 лютого 2019 року, колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 року № 1388 (із змінами і доповненнями) затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів і мопедів (далі по тексту Порядок № 1388).

Пунктом 7 Порядку № 1388 передбачено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники зобов`язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.

Експлуатація транспортних засобів, що не зареєстровані (не перереєстровані) в уповноважених органах МВС та без номерних знаків, що відповідають вимогам, установленим МВС, а також ідентифікаційні номери складових частин яких не відповідають записам у реєстраційних документах або знищені чи підроблені, забороняється.

Згідно наявних в матеріалах справи відомостей, автотранспорт та техніка, що обліковується за даними Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Полтавській області та Головного управління Держпродспоживслужби в Полтавській області не перереєстровані належним чином в уповноважених органах, та юридично належить ПрАТ «Карлівська меблева фабрика».

В свою чергу, доказів такої перереєстрації АТ «Полтава-Банк» не надано.

Що стосується доводів апелянта про те, що частина транспортних засобів, які перебувають у податкові заставі, перебувають також у заставі АТ «Полтава-Банк» та в силу приписів ст. 14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» апелянт, як обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження, колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що в заставі АТ «Полтава-Банку» перебувають транспортні засоби:

1. легковий седан-В марки ГАЗ 3110-101, шасі (рама) № НОМЕР_1 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , 2002 року випуску, кузов (коляска) № НОМЕР_3 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого Чутівським МРЕВ 23.07.2002 р.;

2. фургон-С марки ГАЗ 5312, шасі (рама) № НОМЕР_5 , реєстраційний номер; 9759ПОО, 1990 року випуску, двигун № НОМЕР_6 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_7 , виданого Чутівським МРЕВ 02.09.1999 р.;

3. н/причіп-платформа марки ОДАЗ 9370, шасі (рама) № НОМЕР_8 , реєстраційний номер: НОМЕР_9 , 1992 року випуску, що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_10 , виданого Чутівським МРЕВ 08.10.1997 р.;

4. сідловий тягач марки КРАЗ 5444, шасі (рама): НОМЕР_11 , реєстраційний номер: 9209ПОУ, 1994 року випуску, двигун № НОМЕР_12 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 , виданого Чутівським МРЕВ 07.10.1997 р.;

5. н/причіп бортовий-Е марки МАЗ 93801, реєстраційний номер: НОМЕР_14 , 1983 року випуску, що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_15 , виданого Чутівським МРЕВ 13.10.2001 р.;

6. причіп загальні 2ПТС-4, заводський № НОМЕР_16 , реєстраційний номер; НОМЕР_17 , 1991 року випуску , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію машини НОМЕР_18 , виданого Карлівською ІДТН 21.04.2007 р.;

7. платформа марки ГАЗ 5312, шасі (рама) № НОМЕР_19 , реєстраційний номер: НОМЕР_20 , 1989 року випуску, двигун № НОМЕР_21 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_22 , виданого Чутівським МРЕВ 07.10.1997 р.;

8. автонавантажувач 4045Р, заводський № 170, реєстраційний номер: НОМЕР_23 , 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_24 , шасі (рама) № НОМЕР_25 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу НОМЕР_26 , виданого 19.01.2005 р. Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці України по Полтавській області.;

9. Основні засоби: Трактор ЮМЗ-6,1992 р.в. та Автомобіль ГАЗ-5312,1989 р.в. 28.02.2019 у Державному реєстрі рухомого майна зареєстрована застава рухомого майна обтяжувач ПАТ «Полтавабанк», термін дії до 29.02.2024 року.

Разом з тим, як зазначає податковий орган, транспортний засіб - автонавантажувач 4045Р, заводський № 170, реєстраційний номер: НОМЕР_23 , 1978 року випуску, двигун № НОМЕР_24 , шасі (рама) № НОМЕР_25 , що належить Заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію технологічного транспортного засобу НОМЕР_26 , виданого 19.01.2005 р. Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці України по Полтавській області згідно актів опису в податкову заставу не описано.

Також суд зазначає, що згідно з п. 90.1. ст. 90 ПК України передбачено, що пріоритет податкової застави щодо пріоритету інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону.

Позивачем по справі не заперечується факту наявності обтяження на частину рухомого майна за АТ «Полтава-Банк», яке було зареєстровано раніше, ніж реєстрація обтяження на підставі актів опису майна, які складені уповноваженими особами податкового органу.

Разом з тим, суд зазначає, що норми ПК України свідчать про те, що дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, надається не на конкретно визначене майно, а саме на суму податкового боргу, а перелік майна, що підлягає реалізації з метою погашення податкового боргу платника, виявляється у процесі виконання органом державної податкової служби судового рішення про надання такого дозволу.

Предметом спору у цій справі є лише надання дозволу контролюючому органу на погашення суми податкового боргу підприємства позивача за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, а не дії контролюючого органу щодо продажу вказаного майна шляхом проведення аукціону та порядок його реалізації, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішенням суду першої інстанції у цій справі, права апелянта не порушуються, а твердження АТ «Полтава-Банк» про зворотнє, є передчасними.

Також суд зазначає, що згідно з пп. 87.3.1. п. 87.3 ст. 87 ПК України не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави.

При цьому, апелянт не звертався до суду із вимогами щодо оскарження дій податкового органу щодо включення до актів описів майна (транспортних засобів), щодо якого АТ «Полтава-Банк» зареєстроване приватне обтяження у 2019 році.

Статтею 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Реалізацію права особи на судовий захист може бути здійснено також шляхом апеляційного оскарження актів судів першої інстанції, оскільки їх перегляд у такому порядку гарантує відновлення порушених прав людини і громадянина. Право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду будь-якої інстанції відповідно до закону (рішення Конституційного Суду України від 8 липня 2010 року №18-рп/2010).

Відповідно до ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Таким чином, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, передумовою апеляційного оскарження судового рішення особою, яка не брала участі у справі, є встановлення обставини про вирішення судом питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не брала участі у справі. При цьому, на відміну від частини 1 статті 5 КАС України, яка пов`язує право особи на звернення до адміністративного суду у тому числі із суб`єктивним критерієм, положення частини 1 статті 293 КАС України крізь призму юридичної визначеності та сталості судового рішення гарантують особі право на апеляційне оскарження виключно у випадку, якщо така особа була учасником справи або суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яку не було залучено до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таким чином, особа, яка звертається із апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 293 КАС України, повинна довести наявність правового зв`язку безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що рішенням суду першої інстанції, яким надано ГУ ДПС у Полтавській області дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу ПрАТ "Карлівська меблева фабрика" у розмірі 597614,09 грн. за рахунок майна платника, що перебуває у податковій заставі, питання про права, інтереси та обв`язки АТ «Полтава-Банк» не вирішувалося.

Апелянтом не надано доказів, які б підтверджували порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції його прав та інтересів та не вказано, яким чином скасування оскаржуваного рішення відновить його порушені права та інтереси, якщо такі мали місце.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 305 КАС України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, оскільки особою, яка подала апеляційну скаргу не надано доказів стосовно підтвердження її права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта не вирішувалося, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Полтава-банк" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року по справі № 440/8900/23 підлягає закриттю.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Керуючись ст. ст. 305, 311, 321, 325 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Полтава-банк" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року по справі № 440/8900/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі безпосередньо до Верхового Суду.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Ральченко І.М. Катунов В.В.

Повний текст ухвали виготовлений 16.04.2024.