Постанова

від 17.04.2024 по справі 500/3846/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/3846/23 пров. № А/857/417/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засіданняГриньків І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року (головуючий суддя Осташ А.В., м. Тернопіль) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 16.11.2021 про відкриття виконавчого провадження №67530399.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови відповідача від 19.11.2018 про стягнення виконавчого збору у розмірі 97217,76 грн, винесену в межах виконавчого провадження №54772227 та постанову про відкриття виконавчого провадження №67530399 від 16.11.2021.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог. В оскаржуваному рішенні суд пунктом два резолютивної частини скасував постанову про стягнення виконавчого збору №54772227 від 19.11.2018. Хоча позивач не заявляв такої позовної вимоги.

Суд першої інстанції не правильно застосував норму ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» в первісній редакції. При ухваленні оскаржуваного рішення суд до спірних правовідносин застосував ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла до 28.08.2018, а саме: Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувану за виконавчим документом.

Проте, виходячи за межі позивних вимог суд першої інстанції та скасовуючи постанову про стягнення виконавчого збору не встановив чи відбувалися фактичні стягнення з боржника грошових коштів по виконавчому провадженню №54772227. Проте, по даному виконавчому провадженню державним виконавцем було проведено звернення стягнення на майно боржника, від реалізації даного майна на депозитний рахунок Відділу було стягнуто кошти в сумі 472810,25 грн. З даної суми державним виконавцем на підставі скасованої постанови про стягнення виконавчого збору було стягнуто 42875,66 грн. виконавчого збору, про що зокрема свідчить відмітка на постанові про стягнення виконавчого збору від 19.11.2018. Отже, навіть застосовуючи ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла до 28.08.2018 суд першої інстанції міг скасувати постанову про стягнення виконавчого збору лише частково, а саме на суму яка перевищує суму виконавчого збору стягнуту державним виконавцем з грошових коштів, що надійшли від реалізації майна боржника. Тобто 97217,76 грн. (сума виконавчого збору згідно постанови) - 42875,66 грн. (виконавчий збір від коштів стягнутих з боржника)= 54342,10 грн. (сума виконавчого збору яку суд міг скасувати застосовуючи ст.27 в первісній редакції.) Натомість суд повністю скасував виконавчий збір у сумі 97217,76 грн.

Щодо нових доказів, то в попередньому розділі позовної заяви зазначено, що із боржника були фактично стягнуті грошові кошти з яких державним виконавцем відраховано виконавчий збір. На підтвердження вищезазначених фактів до апеляційної скарги додаються копія протоколу №381609, та постанови про стягнення виконавчого збору із відміткою про стягнення. Відділ просить визнати неподання цих доказів в суді першої інстанції з поважних причин та прийняти їх до розгляду з огляду на те, що Відділу не було відомо проте, що суд вийде за межі позовних вимог, та скасує постанову про стягнення виконавчого збору повністю.

Як зазначено вище до 28.08.2018 діяла редакція ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» в якій визначалося, що виконавчий збір стягується в розмірі 10 % від фактично стягнутої суми, а з 28.08.2018 вступила в дію норма згідно якої виконавчий збір стягується в розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню. Жодних порушень з боку державного виконавця в даній ситуації не відбулося до 28.08.2018 державним виконавцем не було проведено з боржника жодних стягнень, відповідно і не стягнуто жодної суми виконавчого збору. Але виконавчі дії з примусового виконання виконавчого провадження №54772227 також продовжилися і після 28.08.2018. Коли порядок стягнення виконавчого збору змінився. Відповідно і державний виконавець продовжуючи вчиняти виконавчі дії у даному провадженні 19.11.2018 виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в порядку встановленому законодавством, що діяло після 28.08.2018.

Тобто, якби боржник сплатив борг самостійно до 28.08.2018, то відповідно до діючої на той час норми виконавчий збір з нього не підлягав би стягненню, проте до цієї дати борг боржником (позивачем) сплачений не був, відповідно виконавчі дії продовжилися, а виконавчий збір мав стягуватися з нього в новому порядку встановленому після 28.08.2018. Аналогічну норму встановлено і чинним законодавством, так згідно п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» в редакції Закону 1404-УІІІ після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Крім того, у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16 Верховний суд дійшов аналогічних висновків зазначивши наступне: у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У відповідності до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 липня 2014 року Дніпровський районний суд м. Києва видав виконавчий лист №755/10288/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 962156,03 гривень та витрат пов`язаних з вирішенням спору третейським судом в сумі 10021,56 грн.

25 вересня 2017 року головним державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову ВП№54772227 про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезазначеного виконавчого листа.

19 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження №54772227 старшим державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області виконавчого збору у розмірі 97217,76 грн.

29 жовтня 2021 року стягувач за виконавчим провадженням №54772227 подав заяву про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до ч.1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

15 листопада 2021 року старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

16 листопада 2021 року старшим державним виконавцем Тернопільського відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №67530399 з виконання постанови №54772227 від 19.11.2018 р. про стягнення виконавчого збору в сумі 54342,10 грн.

Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно вважав, що спір у цій справі виник при визначені державним виконавцем розміру виконавчого збору, що підлягає стягненню з боржника згідно статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що згідно частини першої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 у чинній редакції, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Відповідно до частин другої-четвертої цієї статті, виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження.

А за правилами частини 6 цієї статті, у разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

При цьому, суд першої інстанції слушно зауважив, що зазначена редакція статті 27 Закону №1404-VIII почала діяти з 28.08.2018, з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» №2475-VIII від 03.07.2018.

У попередній редакції Закону №1404-VIII, частина друга статті 27 визначала, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 набрав чинності з 05.10.2016.

З урахуванням зазначених положень, суд слушно зауважив, що на момент пред`явлення виконавчого листа №755/10288/14-ц, виданого 09.07.2014 Дніпровським районним судом м.Києва, та на момент відкриття виконавчого провадження №54772227 з його примусового виконання, тобто на 25.09.2017, діяв Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

При цьому, суд правильно вказав, що Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій. Натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція №512/5), розробленою відповідно до Законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 22 розділу III Інструкції № 512/5, у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутого виконавчого збору, відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Відтак, вказане підтверджує, що виконавчий збір стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача.

З урахуванням вказаного вище, правильним є твердження, що згідно вищенаведених норм Закону № 1404-VIII (у редакції, що діяла до 28.08.2018) слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

При цьому, суд також слушно зауважив, що відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи вказане вище, суд першої інстанції вірно вважав, що при винесені постанови про стягнення виконавчого збору від 19 листопада 2018 року в межах виконавчого провадження №54772227 з ОСОБА_1 на користь Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області виконавчого збору у розмірі 97217,76 грн, старшим державним виконавцем Тернопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області було не враховано, що у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним, у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VIII, що суперечить статті 58 Конституції України, бо виконавчий лист пред`являвся до виконання, коли діяла стаття 27 Закону № 1404-VIII в редакції, що передбачала підставу для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а спірна постанова про стягнення виконавчого збору від 19 листопада 2018 винесена виходячи з редакції статті 27 Закону № 1404-VIII, що набрала чинності з 28 серпня 2018 року та встановила, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Оскільки положення статті 27 Закону №1404-VIII (у його первісній редакції), зменшували відповідальність позивача як боржника у відповідному виконавчому провадженні у порівнянні з нормами статті 28 Закону №606-XIV (у відповідній редакції), так як передбачали, що розмір виконавчого збору обраховується як 10% від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню, то з урахуванням конституційної норми про зворотну дію правових актів у часі суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 97217,76 грн. (10 % від суми, що підлягала, а не була стягнута). При цьому, цей же конституційний принцип не дозволяє застосовувати норму статті 27 Закону №1404-VIII, в редакції Закону №2475-VIII від 03.07.2018, так як вона знову погіршує становище боржника у виконавчому провадженні.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №420/769/19, від 22.01.2021 у справі №400/4023/19, від 21.01.2021 у справі №640/3430/19, від 12.08.2020 у справі № 1340/5053/18, від 28.10.2020 у справі № 400/878/20, від 20.05.2021 у справі №640/32814/20, а також у постанові від 06.09.2023 у справі №160/11725/22.

З огляду на викладене, з чим погоджується колегія судів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржувані постанова від 19 листопада 2018 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 97217,76 грн. та постанова про відкриття виконавчого провадження №67530399 від 16 листопада 2021 року прийняті необґрунтовано, порушують права позивача, а тому є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що суд першої інстанції, з урахуванням положень ч.2 ст.9 КАС України, підставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки протокольною ухвалою суд відмовив у прийнятті зави про зміну предмету позову(а.с.100-103), а з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача необхідно, у даній спірній ситуації, надавати оцінку правомірності постанови від 19.11.2018 про стягнення виконавчого збору, на підставі якої відкрито оскаржуваною постановою виконавче провадження.

Крім того, колегія суддів відхиляє твердження апелянта, що суду першої інстанції слід було частково скасовувати постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки такий частково стягнутий, бо суд у даній спірній ситуації не зобов`язаний визначати інший розмір виконавчого збору.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 243, 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року по справі № 500/3846/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді А.Р. Курилець

О.І. Мікула