Рішення

від 17.04.2024 по справі 642/151/24

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

"17" квітня 2024 р.

Справа №642/151/24

Провадження №2/642/467/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Харків

Ленінський районний суд міста Харкова в складі:

головуючої - суддіГримайло А. М.,

за участю секретаря судового засідання- Антонян А. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВОКС» про припинення трудового договору,

в с т а н о в и в:

Представник позивачки ОСОБА_1 -адвокат КузьмінЄ.В.звернувся досуду зпозовом доТовариства зобмеженою відповідальністю«ЕВОКС» (далі-ТОВ «ЕВОКС»)про припиненнятрудового договору,посилаючись нате,що позивачкауклала із відповідачем трудовий договір та на підставі наказу за № 3 від 31.01.2018 року була прийнята на посаду менеджер (управитель) з логістики, про що відповідач зробив запис у трудовій книжці позивача. На момент здійснення запису позивач мала дівоче прізвище « ОСОБА_2 ». 13.04.2019 позивач народила дитину, по закінченню відпустки по догляду за дитиною, позивач планувала стати до роботи (термін закінчення відпустки по догляду за дитиною для позивачки спливав у липні 2022 року). Однак, із 24.02.2022 у роботі товариства відбулися певні зміни, товариство припинило фактично здійснювати фінансово - господарську діяльність, та відповідач (керівник) запропонував позивачці залишатися вдома до того моменту, коли товариство зможе поновити господарську діяльність та виплату заробітної плати. Станом на 15.12.2023 відповідач не відновив господарської діяльності, у зв`язку із чим позивачка вирішила припинити трудовий договір із відповідачем за згодою сторін з ініціативи працівника на підставі п. п. 1, 4 ст. 36 КЗпП України, задля чого звернулася на адресу керівника ТОВ «ЕВОКС» із письмовою заявою, яка була відправлена замовною кореспонденцією цінним листом за юридичною адресою відповідача, однак повернулася без отримання; на теперішній час трудові відносини позивачки з ТОВ «ЕВОКС» не припинені, у зв`язку з чим позивачка змушена звернутися до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 відкрито спрощене позовне провадження з викликом (повідомленням) сторін у справі.

Позивачка та її представник у судове засідання не з`явилися, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечували.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явився, заяви про розгляд справи за відсутності свого представнка суду не надав, у встановлений ухвалою про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву відповідачем також не поданий.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, але причин неявки суду не повідомив, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України провести судове засідання без його участі.

При цьому, за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення по справі.

Відповідно до частини другоїстатті 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки розгляд справипроводився за відсутності його учасників.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, взявши до уваги позицію позивача викладену у позові, за відсутності відзиву, оскільки відповідач своїм правом про заперечення проти позову не скористався, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 28.04.2022 № 6312-5001455395 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_3 змінила прізвище на « ОСОБА_2 » згідно зі свідоцтвом про шлюб НОМЕР_2 від 06.09.2008; та на підставі наказу за № 3 від 31.01.2018 року була прийнята на посаду менеджер (управитель) з логістики Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВОКС».

Заочним рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 15.11.2017 шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 розірвано.

Відповідно до свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , виданого Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 22.02.2019, ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , після реєстрації шлюбу прізвище дружини змінено на « ОСОБА_7 ».

Зі свідоцтва про народження НОМЕР_4 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Слобідському та Основ`янському районах у м. Харкові Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 16.04.2019, у ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15.02.2023 ОСОБА_1 звернулася на адресу керівника ТОВ «ЕВОКС» із письмовою заявою, яка була відправлена замовною кореспонденцією цінним листом за юридичною адресою відповідача, про припинення трудового договору звільнення її з посади менеджера (управителя) з логістики за згодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, заява повернута позивачці.

Згідно положень ч. 1 ст. 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями частин першої та другої статті 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 07 липня 2004 року у справі №1- 14/2004, від 16 жовтня 2007 року у справі №1-16/2007 та від 29 січня 2008 року у справі №1-5/2008 вказав на те, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний Суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

За правилами статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положеннями частини першої статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України встановлено, що трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно п.п. 1, 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, вільний вибір виду діяльності та правовий захист від незаконного звільнення.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або Уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника, як спосіб захисту його трудових прав, передбачено статтею 38 КЗпП України.

Тобто, розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

При цьому частиною першою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Частина друга статті 50 ЦК України передбачає, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Згідно із положеннями пункту 5 частини четвертої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження фізичної особи - підприємця (адреса місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем) фіксується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань та є обов`язковими відомостями при реєстрації юридичної особи.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем 15 грудня 2023 року було скеровано заяву про звільнення за власним бажанням на адресу відповідача, що зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань, і як зазначено в позові, ОСОБА_1 не повідомлено про винесення наказу про звільнення за власним бажанням (угодою сторін), не здійснено запису в трудову книжку, тобто його заява про звільнення залишилась без належного реагування.

Водночас, суд зауважує, що добросовісна поведінка суб`єкта господарювання передбачає забезпечення ним отримання кореспонденції за адресою його місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань. Невиконання чи неналежне виконання господарських зобов`язань АТ «Укрпошта», навіть якщо б останнє і мало місце (чого у цій справі не вбачається), не може бути підставою для звільнення суб`єкта господарювання від розгляду звернень працівників, у тому числі позивача, оскільки у даному випадку це є гарантією передбаченою статтею 43 Конституції України (право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується).

Враховуючи зазначені вище норми трудового законодавства та надані позивачем і досліджені судом письмові докази, суд уважає, що позивач належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю « ЕВОКС» за місцем його знаходження про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням. Проте, відповідач всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, жодних дій не вчинив, наказ про звільнення останнього з роботи не видав, припинення трудових відносин належним чином не оформив.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач не був звільнений із займаної посади у визначеному законом порядку після подачі заяви про звільнення, а тому відповідачем були порушені норми трудового законодавства щодо реалізації волевиявлення працівника на звільнення.

Вимога про припинення трудових відносин між сторонами за певних обставин є належним способом судового захисту, та відповідно може бути ефективним способом захисту особи. Недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 15 лютого 2023 року по справі №377/169/20.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові 31 жовтня 2019 року по справі № 1340/6082/18, звільнення з ініціативи працівника не передбачає обов`язкової наявності згоди роботодавця на таке звільнення, оскільки в даному випадку працівник реалізовує своє право, передбачене трудовим законодавством, а роботодавець вимушений погодитись зі звільненням працівника незалежно від свого бажання.

Також Верховний Суд у своїй постанові від 21 грудня 2020 року по справі № 359/6858/19 проаналізував питання щодо можливості звільнення працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, у день подачі заяви про звільнення, у випадку, коли відсутні причини, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи. Зокрема, суд вказав, що сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Отже, виходячи з того, що пред`явлення позову у цій справі по суті спрямоване на припинення трудових правовідносин між сторонами, суд уважає, що ефективним і таким, що не суперечить закону, у даному випадку буде такий спосіб захисту як припинення трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕВОКС» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 4 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст.13,43,81ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

За змістом ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2ст.78 ЦПК Українивизначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У п. 27 постанови №2Пленуму ВерховногоСуду Українивід 12червня 2009року «Прозастосування нормцивільного процесуальногозаконодавства прирозгляді справу судіпершої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. («Проніна проти України», № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Згідно з висновками Європейського суду з прав людини зазначеного у рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 № 303А, п. 2958 суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідач ТОВ «ЕВОКС» будь-яких заперечень на позов та доказів на спростування заявлених позивачем вимог до суду не подав.

Установлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана. Тому, враховуючи ті обставини, що трудові обов`язки ОСОБА_1 припинила з відповідачем, що підтверджується матеріалами справи, однак відповідачем не прийнято рішення відповідно до вимог діючого трудового законодавства у встановленні строки. А відтак, оскільки заява про звільнення за власним бажанням залишилась без належного реагування, сторони не домовились про день звільнення працівника, суд при визначенні дати звільнення, виходячи з загальної норми частини першої статті 38 КЗпП України (тобто 2 тижні від подання заяви про звільнення) встановлює дату звільнення - 01 січня 2024 року.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог про припинення трудових відносин та звільнення позивача від сплати судового збору по зазначеній категорії цивільних справ, з відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕВОКС» про припинення трудового договору задовольнити.

Визнати припиненими з 01 січня 2024 рокутрудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю « ЕВОКС» (код ЄДРПОУ 38758662, юридична адреса: 01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 7), у зв`язку зі звільненням із займаної посади менеджера (управителя) з логістики за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕВОКС» (код ЄДРПОУ 38758662, юридична адреса: 01013, м. Київ, вул. Промислова, буд. 7) на користь держави витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку наапеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення виготовлений 17.04.2024.

Суддя - А. М. Гримайло