Рішення

від 04.04.2024 по справі 916/2271/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" квітня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2271/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г., за участю секретаря судового засідання Боднарук І.В., розглядаючи справу № 916/2271/23 за позовом Приватного акціонерного товариства Рубіжанський картонно-тарний комбінат (03056, м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 145 А, код ЄДРПОУ 01882551)

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" (73000, Херсонська область, м.Херсон, вул.Шенгелія, буд.3-А, код ЄДРПОУ 41481333)

про стягнення 358 440, 41 грн.

За участю представників:

Представник позивача -Дітковський Андрій Михайлович (поза межами суду)

Представник відповідача-Чайка О.Ю. (зал)

ВСТАНОВИВ:

Позивач Приватне акціонерне товариство "Рубіжанський картонно-тарний комбінат" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТРОЙ ОПТ" про стягнення 358 440, 41 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору поставки № 88 від 27.02.2020р.

Керуючись ст.ст.120,176,234 Господарського процесуального кодексу України, суд ухвалою від 07.06.2023р. прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 30.06.2023 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.06.2023 року було продовжено строк підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 15.08.2023 року

14.08.2023р. за вхідним № 27663/23 через підсистему Електронний суд відповідач надав відзив по суті позовних вимог, проти позову заперечує, оскільки із тривалою дією форс-мажорних обставин, неможливістю виконання своїх зобов`язань, недоведеністю позивачем розміру поставленого товару у відповідача відсутній обов`язок по оплаті за договором поставки № 88 від 27.02.2020 року та не надано позивачем належних доказів на підтвердження позовних вимог.

21.08.2023р. позивач надав відповідь на відзив (вхідний № 28383/23), згідно якого вважає заперечення відповідача безпідставними та підтримує позов в повному обсязі.

19.09.2023 р. за вхідним № 32622/23 через підсистему Електронний суд відповідач надав заперечення на відповідь на відзив.

Суд враховує, що за приписами ст. 194 ГПК України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.195 ГПК України, суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Частиною 4 статті 11 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практики Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Згідно ст.13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд враховує, що за приписами ст.2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства, крім іншого, є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; розумність строків розгляду справи судом.

В свою чергу, відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, з метою створення учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників справи перед законом і судом та надання можливості всім учасникам провадження скористатись повним обсягом процесуальних прав, суд ухвалює про розгляд справи у розумні строки.

На підставі ст.ст.177,181-185,232-235 ГПК України, суд закрив підготовче провадження по справі, призначив справу до розгляду по суті у судовому засіданні на 11.12. 2023р.

11.12.2023 року судове засідання не відбулось через кібер.атаку на усі інформаційні системи Господарського суду Одеської області. Ухвалою суду було призначене судове засідання на 08.02.2024 року.

Ухвалою від 08.02.2024р. розгляд справи по суті на клопотання позивача відкладено на 04.03.2024р.

В судовому засіданні від 18.03.2024 року було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 04.04.2024 року.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню. Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Позивач просить суд прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на його користь 254 220 грн. основної заборгованості, 943,05 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 14 145,78 грн. - 3% річних, 89 131,58 грн. інфляційного збільшення заборгованості за порушення строків оплати товару, поставленого за договором поставки товарів № 88 від 27.02.2020р.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правова природа договору, відносин, що склалися між сторонами, визначається з огляду на зміст таких відносин.

З`ясовуючи зміст правовідносин сторін, суди мають виходити з буквального та логічного змісту відносин, з намірів сторін цих відносин, з приводу яких виник спір, а також із того, що сторони правовідносин мають діяти добросовісно. Близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 19.06.2019 у справі № 923/496/18, від 12.08.2021 у справі № 910/7914/20, від 21.10.2021 у справі № 908/3027/20.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України (надалі ГК України) за загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 1 ст.202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 ЦК України).

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з поставки товару шляхом укладення договору у спрощений спосіб.

Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу (ч. 6 вказаної статті).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.1087 ЦК України розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.30.1. ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Отже, зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Частиною 1 ст.663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.

Так, днем пред`явлення вимоги про оплату поставленої продукцї (товару) можна вважати дату отримання відповідачем претензії позивача з вимогою про оплату отриманого товару (продукції).

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 27 лютого 2020р. між Приватним акціонерним товариством Рубіжанський картонно-тарний комбінат (Позивач) та ТОВ СТРОЙ ОПТ (Відповідач) було укладено Договір поставки товарів № 88 (далі за текстом - Договір поставки).

Пунктом 1.1. Договору поставки передбачено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти і сплатити за товар на умовах визначених цим договором. Найменування (асортимент) товару його кількість, ціна та загальна вартість товару, строки поставки узгоджуються сторонами окремо - п.1.2. Договору.

Позивач відповідно до товарно-транспортних накладних поставив відповідачу обумовлений товар на загальну суму 313 793, 46 грн.

Відповідачем було частково сплачено на банківський рахунок Позивача грошові кошти за поставлений товар за Договором поставки , всього на загальну суму: 59 573,46 грн.

Таким чином станом на дату подання позову про стягнення основного боргу неоплаченими залишалися частина товару поставленого за товарно-транспортними накладними складає 254 220 грн.

Відповідно до п. 7.3. та п. 7.4. Договору, покупець зобов`язаний оплачувати реалізований ним товар щотижня. Оплата товару здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з протоколом розбіжностей від 16.06.2020 року до договору поставки № 88 від 27.02.2020 року було змінено умови зазначеного рункту і викладено у редакції постачальника: оплата товару здійснюється протягом 10 календарних днів з моменту реалізації товаруц покупцем в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок.

Також було внесено зміни до п.3.7. Договору та викладено в наступній редакції: У випадку коли частина товару не була реалізована протягом 90 календарних днів з моменту отримання товару покупець маж право, а у разі отримання вимоги постачальника зобов`язаний повернути його.

Таким чином, сторони погодили у договорі строк оплати товару з вказівкою на подію - після реалізації товару, тобто обумовили настання у відповідача обов?язку оплатити товар обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (ч.1 ст.212 ЦК України - договір з відкладальною обставиною), при цьому відкладальна обставина вважається такою, що настала, якщо її настанню недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно (ч.3 ст. 212 ЦК України); таким чином, відповідач вважає, що договір за своєю правовою природою є договором поставки № 88 від 27 лютого 2020 року укладений з відстроченням платежу (відкладальна умова).

Положеннями ст.530 ЦК України встановлено наступне: якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка не=минуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Зобов язання, строк (термін)виконання якого визначений вказівкою на подію,яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред?явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов?язок у семиденний строк від дня пред?явлення вимоги, якщо обов?язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач вказує, що зобов`язання по оплаті за реалізований товар згідно п. 7.3. договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару, через обставини форс-мажор.

Разом з тим, відповідач зазначає, що товарно-транспортні накладні не містять відтиск штампу або печатку ТОВ СТРОЙ ОПТ та підпис особи вантажоодержувача не містить даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в отриманні товару, що не підтверджує факт отримання відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед позивачем.

Об?єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.11.2020р. у справі № 910/13071/19 вказала, що при визначенні строку (терміну) виконання зобов?язання судам необхідно враховувати загальні положення ЦК України про порядок визначення та обчислення строків (термінів), зокрема, щодо початку і закінчення строку (терміну), а також умови вчиненого сторонами спору правочину, на підставі якого виникло зобов язання.

Верховним Судом у постанові від 04.04.2023р. по справі № 916/1349/21 було наголошено, що до лексичного значення словосполучення "неминуче має настати" означає як те, що обов?язково та безумовно має відбутися.

Стосовно дії форс-мажорних обставин під час виконання спірного договору суд зазначає наступне.

Факт настання обставин форс-мажору засвідчується листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року. Відповідно до цього листа зазначені обставини, а саме військова агресія російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року до її офіційного завершення є надзвичайними та невідворотніми обставинами.

Згідно ст.617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України із 05 години 30 хвилин введено воєнний стан.

Територія Херсонської області, зокрема й місто Херсон були окуповані російськими загарбниками, з 02.03.2022р. по 11.11.2022р., що не оспорюється сторонами.

Згідно п.10.1. Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань по договору, якщо таке не виконання виявилось наслідком обставин непереборної сили, які сторона не може передбачити або запобігти (пожежа, затоплення, бастування, терористичний акт та інші обставини, які знаходяться поза контролем сторін, що перешкоджають виконанню зобов`язань по даному договору), які з`явились після укладання даного договору.

Відповідно до п. 10.2. договору, у випадку настання обставин, передбачених п. 10.1 строк виконання стороною своїх зобов`язань по даному договору переноситься відповідно часу, на протязі якого діють ці обставини та їх наслідки. У випадку якщо форс-мажорні обставини настали і діють більш ніж 6 місяців, будь-яка зі сторін має право у односторонньому порядку розірвати даний договір.

Відповідач повідомляє, що 14 грудня 2022 року за адресою складу місця зберігання товару: місто Херсон, вулиця Кольцова,57 в результаті вибуху внаслідок потрапляння боєприпасу виникла пожежа у складському приміщенні. На місці виникнення пожежі представниками Херсонського районного управління ГУ ДСНС України у Херсонській області складено Акт про пожежу. Примірники оригіналів первинних бухгалтерських документів щодо господарських відносин між сторонами були знищені в результаті пожежі.

Окремо суд зазначає наступне. Фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції. Вказаний висновок викладено в постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного Господарського суду від 10.12.2020 року у справі №910/14900/19.

Відповідно до п. 3.1. Договору поставки, прийняття товару за асортиментом, кількістю і якістю відбувається покупцем згідно з супроводжувальними документами (видаткові накладні, а також документи, що засвідчують якість товару на момент одержання товару від постачальника). Оригінали супроводжувальних документів постачальник передає покупцю разом із товаром.

Згідно з п. 4.2. Договору, право власності на товар, а також ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить до покупця з моменту одержання товару, що підтверджується підписами на видатковій накладній.

Відповідач вказує, що позивачем не надано на підтвердження своїх вимог жодної видаткової накладної.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач зазначає, що жодної вимоги про оплату за поставлений товар на адресу відповідача не надходило. Лист позивача від 22.05.2023 року за № 11/480 містить лише інформацію про передачу адвокату документів для підготовки позову.

Суд дослідив матеріали справи та встановив, що позивач дійсно не надсилав відповідачу вимогу про оплату боргу, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові.

Днем пред`явлення вимоги про оплату поставленої продукцї (товару) можна вважати дату отримання відповідачем претензії позивача з вимогою про оплату отриманого товару (продукції).

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що заявлений позов не підлягає задоволенню.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені судом після закінчення розгляду справи.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з ч.ч.1,2 т.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 17 квітня 2024 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна