Рішення

від 16.04.2024 по справі 368/368/24

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 368/368/24

2/368/431/24

Рішення

Іменем України

"16" квітня 2024 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого судді Шевченко І.І.

за участю секретаря Варлам Є.Р.

позивача ОСОБА_1

та відповідача ОСОБА_2

розглянувши під час підготовчого засідання в залі суду м. Кагарлик цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки, -

встановив:

позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , обґрунтовуючи позов наступним.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Після ОСОБА_3 залишилося наступне спадкове майно:

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка загальною площею 0,0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка загальною площею 0,0608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою 27.03.2001 року, за реєстровим № 1382 на ім`я ОСОБА_1 , яким заповіла останньому житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного вище заповіту ОСОБА_3 , посвідченого Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою 27.03.2001 року за реєстровим №1382, позивач оформив спадщину на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачовою Л.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.01.2024 року, за реєстровим № 1-21. Позивач зареєстрував своє право власності на зазначений будинок, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру прав від 15.01.2024 року, індексний номер витягу 361802738.

Втім, питання щодо спадкування земельних ділянок, які належали ОСОБА_3 , до цього часу вирішене не було.

Листом від 15.01.2024 року № 22/02-14 державний нотаріус Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачова Л.І. повідомила позивачу, що підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, які залишилися після ОСОБА_3 неможливо та для вирішення зазначеного питання позивачу необхідно звернутися до суду.

Частинами 1, 4 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності ж:гіпого будинку, будівлі або споруди.

За змістом ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не витікає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного). будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

На підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

З наведених норм вбачається, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, який на ньому розташований, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Такий перехід відбувається відповідно до законодавства незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки. Принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 р., справа № 910/18560/16.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до п. 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

У постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 809/48/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, згідно з яким набуття речового права на земельну ділянку особою, яка набула права власності на розміщене на ній нерухоме майно, відбувається шляхом переходу від попереднього власника (користувача) земельної ділянки.

Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю, що на ній розташована.

З наведеного можна зробити висновок, що з моменту переходу права власності на будівлю (або її частину), особа набуває права на земельну ділянку під нею. При виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами, ця норма є імперативною.

Позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_3 від 15.01.2024 року, реєстровий №1-21 набув у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

За цією ж адресою розташовані дві земельні ділянки, що належали ОСОБА_3 та не охоплюються її заповітом від 27.03.2001 року, а саме: земельна ділянка загальною площею 0,0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016 та земельна ділянка загальною площею 0.0608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017.

Отже, з набуттям права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 позивач набув право на отримання у власність земельних ділянок, що розташовані за цією ж адресою в силу положень ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України.

Пунктом 9 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» встановлено, що підставою для державної реєстрації прав, зокрема, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, за позивачем можу бути визнано право власності на вказані вище земельні ділянки за рішенням суду.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше па законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Підставою для виникнення права власності позивача на земельну ділянку загальною площею 0,0939 та з кадастровим номером 3222210100:01:195;0016 та земельну ділянку загальною площею 0,0608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017 є державна реєстрація права власності позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Виходячи з того, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , то за ним може бути визнано право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016 та земельну ділянку загальною площею 0,0608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017, які розташовані за цією ж адресою.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік можливих способів захисту міститься в ст. 16 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідач ОСОБА_2 визнає позов позивача та не заперечує проти їх задоволення.

Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Суд, вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .

Після ОСОБА_3 залишилося наступне спадкове майно:

- житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка загальною площею 0.0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка загальною площею 0,0608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

За життя ОСОБА_3 залишила заповіт, посвідчений Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою 27.03.2001 року, за реєстровим № 1382 на ім`я ОСОБА_1 , яким заповіла останньому житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного вище заповіту ОСОБА_3 , посвідченого Кагарлицькою районною державною нотаріальною конторою 27.03.2001 року за реєстровим №1382, позивач оформив спадщину на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що державним нотаріусом Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачовою Л.І. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15.01.2024 року, за реєстровим №1-21. Позивач зареєстрував своє право власності на зазначений будинок, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру прав від 15.01.2024 року, індексний номер витягу 361802738.

Втім, питання щодо спадкування земельних ділянок, які належали ОСОБА_3 , до цього часу вирішене не було.

Листом від 15.01.2024 року №22/02-14 державний нотаріус Кагарлицької державної нотаріальної контори Грачова Л.І. повідомила позивачу, що підстави для видачі свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки, які залишилися після ОСОБА_3 неможливо та для вирішення зазначеного питання позивачу необхідно звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до ст. 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, а згідно ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ст.78 ЗК України встановлено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками; право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них; земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Громадяни України, відповідно до ч. 1 ст.81 ЗК України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділенні в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а згідно ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, таким чином основним документом, який підтверджується право власності особи на земельну ділянку є відповідний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Крім цього згідно ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону, відповідно до п.п. а, б ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, а згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У постанові Верховного суду України від 22 травня 2013 року № 6-33 цс 13 сформульована правова позиція про те, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також: у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За ст. 6 Європейської конвенції з прав людини визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, так як існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Враховуючи, що у даному випадку позивач не має іншої можливості, а ніж у судовому порядку, встановити своє право на спадщину, а відтак позов є законним і обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», ст. ст. 4, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України суд, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0939 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0016, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,608 га з кадастровим номером 3222210100:01:195:0017, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Апеляційні скарги на рішення можуть бути подані протягом 30 днів з дня його складення подавши безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 18.04.2024 р.

Суддя І.І. Шевченко