Рішення

від 15.04.2024 по справі 756/10503/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

15.04.2024 Справа № 756/10503/23

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 756/10503/23

Провадження №2/756/619/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2024 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря П`яла Ю.Б.,

представника позивача адвоката Курдалевської О.В.,

представника відповідача

ТОВ «Кредитні ініціативи» адвоката Кізко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», Акціонерного товариства «Сенс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» про визнання договорів недійсними,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, уточненим в ході розгляду справи, в якому просив визнати недійсними договір №1 про відступлення права вимоги, укладений 28.03.2016 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та договір факторингу, укладений 10.02.2020 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ», в частині вимог до позивача.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 31.01.2007 між АКБ «Укрсоцбанк» та позивачем укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії №945/022, зі строком погашення 25.01.2017, який було забезпечено іпотекою торгівельного комплексу у м. Севастополь.

08.06.2010 АКБ «Укрсоцбанк» повідомило позивача про закінчення строку кредитування та вимагало достроково погасити усю суму заборгованості.

В подальшому, банк звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, чим, на думку позивача, було змінено строк кредитування передбачений кредитним договором, що мало б припинити нарахування відсотків за договором.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 13.01.2014, яким скасовано рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 07.08.2012 про задоволення позовних вимог, ухвалено нове рішення, яким в рахунок погашення заборгованості у розмірі 4456542,05 грн. по кредитним договорам та додатковим угодам до них укладених між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки.

Натомість, як стало відомо позивачу у 2018 році, на підставі договору №1 про відступлення права вимоги від 28.03.2016 ПАТ «Укрсоцбанк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитним договором, укладеним з позивачем, у зв`язку з чим ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися за вчиненням виконавчого напису на суму нарахованих відсотків у розмірі 3 891 896,78 грн. за період з 01.09.2015 по 12.09.2017.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.02.2020 визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №25413 вчинений 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з позивача на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 3 891 896,78 грн.

Надалі позивачем було з`ясовано, що на підставі укладеного 10.02.2020 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» договору факторингу до останнього перейшло право вимоги за зобов`язаннями передбаченими кредитним договором укладеним з позивачем.

Позивач зазначає, що оспорюваними договорами фактично передавалось право первісного кредитора, якого на момент передачі вже не існувало у банку, а отже, на думку позивача, воно не могло з`явитися ні у ТОВ «Кредитні ініціативи», ні у ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ».

На підставі викладеного позивач просив визнати недійсними договір №1 про відступлення права вимоги, укладений 28.03.2016 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», та договір факторингу, укладений 10.02.2020 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ», в частині вимог до позивача.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17.08.2023 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 05.02.2024, підготовче провадження у справі закрито, справу призначеного до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Кредитні ініціативи» в судовому засіданні проти позову заперечував, подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що незгода позивача з розміром заборгованості не є підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними. Крім того, звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строків позовної давності, обґрунтовуючи це тим, що позивач був обізнаний про укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги між банком та ТОВ «Кредитні ініціативи» ще з 2018 року.

Представник відповідача ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.

Представник відповідача АТ «Сенс Банк» (правонаступник ПАТ «Укрсоцбанк») в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, просив залишити позовні вимоги без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 31.01.2007 між АКБ «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №945/022, згідно з яким банк надав ОСОБА_1 кредит на поточні витрати у розмірі 158000 доларів США, з кінцевим терміном повернення 25.01.2017 та сплатою 13% річних. Умовами договору встановлено обов`язок позичальника сплачувати відсотки за користування кредитом у строки встановлені договором, а у випадку пролонгації договору - платити кредитору відсотки у розмірі визначеному додатковою угодою.

Забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором слугував іпотечний договір, за яким майновим поручителем виступає ОСОБА_3 за своїми зобов`язаннями, а також за зобов`язаннями ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , предметом якого є нерухоме майно належне ОСОБА_3 , а саме: блок №8 торгівельного комплексу літ. «А», що складається з нежилих приміщень сходів, літнього майданчику, ганку, загальною площею 559,10 кв.м., та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки позивач не виконував своїх зобов`язань згідно умов кредитного договору, банк звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Так, заочним рішенням Гагарінського районного суду м. Києва від 07.08.2012, з урахуванням додаткового рішення суду від 10.01.2013 та ухвали про виправлення описки від 10.01.2013, в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами укладеними між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки - блок №8 торгівельного комплексу літ. «А», що складається з нежилих приміщень, сходів, літнього майданчику, ганку, загальною площею 559,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання ПАТ «Укрсоцбанк» права здійснювати дії, пов`язані з продажем предмету іпотеки, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії ПАТ «Укрсоцбанк» судові витрати у розмірі 1820 грн.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 13.01.2014 скасовано заочне рішення Гагарінського районного суду м. Києва від 07.08.2012 та ухвалено нове, яким в рахунок погашення заборгованості в загальній сумі 4 456 542,05 грн. за кредитними договорами та додатковими угодами до них, укладеними між банком та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , звернуто стягнення на предмет іпотеки - блок № 8 торгівельного комплексу літ. «А», розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_3 на праві приватної власності, та складається з нежилих приміщень, сходів, літнього майданчику, ганку, загальною площею 559,10 кв.м., шляхом проведення прилюдних торгів в порядку виконавчого провадження з початковою ціною визначеною незалежним експертом на час реалізації вказаного майна, з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії ПАТ «Укрсоцбанк» стягнуто судові витрати у загальному розмірі 1820 грн.

28.03.2016 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір №1 відступлення права вимоги та договір №1 про передачу (відступлення) прав за договорами іпотеки, за якими останнє набуло права вимоги за кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором №945/022 від 31.01.2007 та договором іпотеки від 31.01.2007.

В подальшому, 31.10.2017 ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулися до приватного нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, і 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. вчинено виконавчий напис №25413 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 3 891 896,78 грн. за період з 01.09.2015 по 12.09.2017.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21.02.2020, яке набрало законної сили 31.03.2020, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №25413 вчинений 31.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. про стягнення з позивача на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості у розмірі 3 891 896,78 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд прийшов до наступних висновків.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Якщо за рішенням про стягнення кредитної заборгованості чи звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначено, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Судом встановлено, що 15.06.2010 АКБ «Укрсоцбанк» в особі Кримської філії звертався до Гагарінського районного суду м. Севастополя з позовом, серед позовних вимог якого були заявлені вимоги звернути на предмет іпотеки стягнення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 945/022 від 31.01.2007. По тексту позовної заяви банку зазначено, що у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 з листопада 2008 року умов зазначеного кредитного договору банком було надіслано позичальнику лист №38-02/96-632 від 08.06.2020 з вимогою повернути в повному обсязі кредит та проценти за фактичний час використання кредиту та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання вимоги.

Таким чином, суд вважає доведеним, що погоджений сторонами при підписанні договору №945/022 від 31.01.2007 строк повернення кредиту 10.01.2017 був змінений банком шляхом пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту та вказаний строк вважається таким, що настав на час звернення до суду банку з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованості за кредитним договором у повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими посилання позивачки на те, що нарахування заборгованості за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №945/022 від 31.01.2007 за період з 01.09.2015 по 12.09.2017, після спливу визначеного договором строку кредитування (10.01.2017) та строку повернення кредиту за наслідками пред`явлення до позичальника вимоги про дострокове повернення кредиту (15.06.2010) є таким, що не ґрунтується на законі та не відповідає умовам договору №945/022 від 31.01.2007.

Тож, у відповідності до ч.4 ст.82 ЦПК України, вказані обставини, які були встановлені рішенням суду, доказуванню не підлягають.

Надалі, 10.02.2020 між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» укладено договір факторингу, за яким останнє набуло права вимоги за кредитними договорами, зокрема, за кредитним договором №945/022 від 31.01.2007.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 19.08.2020 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» про заміну сторони стягувача у вищевказаному виконавчому написі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтями 514, 516 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Право вимоги у зобов`язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України. Відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни (пункти 56, 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18).

Відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов`язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Отже, положення ЦК України (зокрема, про відступлення права вимоги) повинні застосовуватись саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія. Зокрема, при оцінці правових наслідків відступлення недійсного права вимоги.

Згідно із ч.1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір №1 про відступлення права вимоги від 28.03.2016 містить всі ознаки договору купівлі-продажу права вимоги. Отже, вказаний договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги. До цього договору повинні застосовуватись положення законодавства щодо договорів купівлі-продажу.

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні об`єкти - які належать покупцеві і ті, які йому не належать (майбутні об`єкти або товар, якого ще в продавця немає). Це слідує з консенсуальної природи договору купівлі-продажу, головним змістом якого є виконання продавцем свого обов`язку передати предмет договору покупцеві, а для покупця - вимагати його передання. Тобто для договору купівлі-продажу не важливо те, чи має продавець предмет договору, чи існує він і чи він належить продавцеві. Важливо те, що продавець зобов`язується виконати свій обов`язок відносно предмета договору.

Якщо продавець не виконує свій обов`язок, він має відповідати перед покупцем. Тобто для продавця негативні наслідки настають саме у вигляді його відповідальності перед покупцем за невиконання договору. Сам же договір існує як домовленість між сторонами з приводу виконання продавцем обов`язку передати покупцеві предмет договору - відступити право вимоги.

Вади предмету договору, у тому числі його відсутність у продавця, не можуть впливати на дійсність договору. Це правило застосовується до всіх договірних зобов`язань. Наприклад, не впливає на дійсність договору невиконання продавцем свого обов`язку передання товару покупцеві, оскільки цей товар не було продавцю поставлено своєчасно; відсутність у виконавця робіт належного досвіду для виконання роботи, про яку домовились сторони, тощо.

У свою чергу, з норми статті 514 ЦК України про дійсну вимогу як предмет договору не може слідувати висновок про недійсність договору про відступлення права вимоги. У цій статті йдеться лише про перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Ця норма не встановлює наслідків відчуження недійсної вимоги (зокрема, і у вигляді недійсності договору).

Натомість такі наслідки встановлюються статтею 519 ЦК України - однак не у вигляді недійсності договору про відступлення права вимоги, а у вигляді відповідальності первісного кредитора перед новим (як у випадку невиконання обов`язку продавця перед покупцем).

У розумінні положень статті 519 ЦК України недійсною є вимога, яка не має правової підстави: зокрема, яка ґрунтується на нікчемному правочині або оспорюваному правочині, що був визнаний судом недійсним до чи після відповідного відступлення; яка не належала первісному кредитору або на момент відступлення вже припинилася. Недійсність вимоги є вадою предмета договору, яка не може вплинути на дійсність самого договору.

Недійсність переданої вимоги, про яку йдеться у ст. 519 ЦК України, не може ототожнюватися із недійсністю правочину в розумінні норм розділу IV «Правочини. Представництво» ЦК України. Законодавець не пов`язує питання дійсності/недійсності правочину про заміну кредитора із дійсністю вимоги, яка передається новому кредитору, і безпосередньо визначає правовий наслідок передачі права вимоги, якого не існує.

Натомість за прямою вказівкою ст. 519 ЦК України первісний кредитор відповідає за недійсність вимоги перед новим кредитором. У випадку відступлення недійсної вимоги договір, на підставі якого мало бути здійснене таке відступлення, не виконується первісним кредитором, оскільки розпорядчий ефект не настає з огляду на відсутність у первісного кредитора права, що підлягає передачі.

Наприклад, якщо вимога відступлена за договором купівлі-продажу, то передання вимоги, яка вже не існує внаслідок виконання зобов`язання боржником, може свідчити про порушення продавцем обов`язку передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст. 662 ЦК України).

У таких випадках покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, або вимагати розірвання договору (ст. 651 ЦК України).

Крім того, оскільки невиконання покупцем обов`язку з передання товару є істотним порушенням договору, покупець вправі вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору (ч.5 ст. 653 ЦК України).

Отже, сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором, за яким була передана така вимога, а має наслідком відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором, врегульовану положеннями ЦК України. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.08.2023 у справі № 910/19199/21 (провадження № 12-45гс22).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

В силу положень ч.1 ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Отже, на думку суду, враховуючи спільність правового регулювання договорів факторингу та відступлення права вимоги, суд вважає, що зазначені вище висновки Верховного Суду підлягають застосуванню і до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Укладаючи спірні договори відповідачі узгодили всі істотні умови для такого виду договорів відповідно до чинного законодавства. Підписуючи оспорювані договори, сторони дійшли згоди щодо укладання договорів на зазначених у них умовах, а тому з власної ініціативи визначили для себе правила подальшої поведінки. Належних та допустимих доказів того, що сторонами спірних договорів в момент їх підписання не додержано вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України, матеріали справи не містять.

Таким чином, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд не убачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.12, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04655, м. Київ, вул. Вікетнія Хвойки, 21, код ЄДРПОУ 35326253), Акціонерного товариства «Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714), Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕНЕЗИС ФІНАНСОВОЇ СВОБОДИ» (01001, м. Київ, вул. Прорізна, 11, оф. 44, код ЄДРПОУ 42714762) про визнання договорів недійсними - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 15.04.2024.

Суддя: Олексій ДИБА