Постанова

від 18.04.2024 по справі 211/2010/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2247/24 Справа № 211/2010/23 Суддя у 1-й інстанції - Юзефович І.О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №211/2010/23 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус» про стягнення частини заробітної плати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Юзефовича І.О., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом до Комунального підприємства «Міський тролейбус» про стягнення частини заробітної плати.

В обґрунтування вимог зазначив, що з 23 лютого 2012 року він перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Міський тролейбус» (далі по тексту КП «Міський тролейбус») на посаді водія тролейбуса 2 класу. Укладаючи трудовий договір, він прийняв на себе зобов`язання виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку та сумлінним виконанням посадової інструкції водія тролейбуса, а відповідач - виплачувати заробітну плату і забезпечувати умови праці необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст.21 КЗпП України). Протягом всього часу роботи на підприємстві, обов`язки виконувались ним добросовісно та сумлінно. Під час роботи завжди керувався службовою інструкцією водія тролейбуса від 2008 року, яка затверджена директором КП «Міський тролейбус» ОСОБА_2 та яка введена в дію з 01 листопада 2008 року, з якою він ознайомлений та вважає її дійсною і такою, що закріплює його трудові обов`язки. При ознайомленні із розрахунковими листами за період з січня 2016 року по грудень 2022 року, ним було встановлено, що відповідачем виконувалось нарахування заробітної плати за час простою в депо, не з вини водія, у розмірі 2/3 від тарифної ставки.

Вважає, що таким розрахунком відповідач позбавив його частини заробітної плати у розмірі 29756 гривень 63 копійки. Оскільки ч.3 ст.113 КЗпП передбачено, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Але вимоги п.2.4 додатку №26 колективного договору "Про оплату праці водіїв пасажирських тролейбусів", на які посилається відповідач у своїх відповідях, не передбачають будь-яку іншу оплату, ніж 2/3 за час простою у депо. Таким чином, працівник позбавляється можливості отримати середній заробіток за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Це особливо актуально під час воєнної агресії проти держави Україна, оскільки постійно завдаються повітряні удари по території України, що безперечно створює небезпеку для життя чи здоров`я працівника. А отже, п.2.4 додатку №26 колективного договору, у частині оплати простою в депо у розмірі 2/3 тарифної ставки, суперечить ч.3 ст.113 КЗпП та вимогам Положення "Про робочий час і час відпочинку водіїв трамвая та тролейбуса", затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України №444 від 15.09.2014, які є обов`язковими для виконання.

Просив стягнути з відповідача на свою користь не нараховану і не виплачену частину заробітної плати за час простою в депо не з вини водія з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 29756,23 грн., посилаючись на порушення вимог трудового законодавства.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Міський тролейбус» простягнення частини заробітної плати відмовлено.

Не погодившись з таким висновком, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обгрунтування значив, що час простою не з вини водія, який передбачено п.2.1. Положення 444 відповідач повинен був сплатити позивачу повну годинну тарифну ставку, відповідно до табелю обліку робочого часу.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на час простою не з вини водія передбачений нормами Положення 444 повинен оплачуватись на підставі ч.1 ст. 113 КЗпП.

Крім того, є помилковим посилання суду на п.2.4. положення про оплату праці водіїв пасажирських тролейбусів, як на підставу оплати простою не з вини водія, оскільки він позбавляє працівника на належну оплату праці.

У відзиві на апеляційну скаргу КП «Міський тролейбус» зазначило, що заробітна плата та оплата часу простою не з вини водія, які нараховувались позивачу у період з січня 2016 року по грудень 2022 року, повністю відповідають умовам колективного договору та п.2.4 Положення про оплату праці водіїв пасажирських тролейбусів, а наведений позивачем в позовній заяві розрахунок є недостовірним. Просили апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Частиною 3статті 3 ЦПК Українивизначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4статті 19 ЦПК Українипередбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбаченихстаттею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1ст.369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі складає 29756,63 грн., що є меншим ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятоюстаття 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

У судовому засідання встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23 лютого 2012 року працює у Комунальному підприємстві «Міський тролейбус» на посаді водія тролейбуса 3 класу (а.с.4).

Позивач, як на підставу для задоволення його позову, посилається на те, що відповідач у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року не нараховував та відповідно не виплачував йому частину заробітної плати за час простою в депо не з вини водія в розмірі 29756,63 грн. на підставі ст.113 ч.3 КЗпП України -100 % тарифної ставки. А в супереч вимог ст.113 ч.3 КЗпП України здійснював оплату - 2/3 годинної тарифної ставки.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, що у спірний період на підприємстві відповідача виникали простої, визначені ч.3 ст. 113 КЗпП України, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за час простою в депо не з вини водія.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Відповідно достатті 34 Кодексу законів про працю України,простій це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Під час простою працівник не виконує трудові обов`язки, визначені трудовим договором.

Місце перебування працівника під час цілоденного простою законодавством не визначено, тому визначається безпосередньо роботодавцем шляхом видання розпорядчого документу (наказу або розпорядження).

Якщо роботодавець визначив, що під час простою працівники мають перебувати на робочому місці, то працівники перебувають на робочому місці відповідно до встановленого режиму роботи, але при цьому не виконують свої посадові обов`язки.

Згідно ст.113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити роботодавця чи бригадира, майстра або посадових осіб.

Особливості регулювання робочого часу і часу відпочинку водіїв трамвая та тролейбуса регулюється положенням про робочий час і час відпочинку водіїв трамвая та тролейбуса, затвердженим Наказом Міністерства інфраструктури України від 15.09.2014 №444.

У пунктом 1.3 даного положення зазначено, що вимоги цього Положення є обов`язковими під час складання розкладу руху та графіків роботи (змінності) водіїв.

Пунктом 2.1 положення передбачено, що до робочого часу водія включаються час простоїв не з вини водія.

Згідно п.2.4. Робочий час водіїв регулюється графіками роботи (змінності), які складаються на весь обліковий період. У цих графіках визначаються кількість робочих днів (змін), вихідних та додаткових днів відпочинку, тривалість щоденного (міжзмінного) та щотижневого відпочинку.

Облік робочого часу водіїв здійснюється на підставі табеля обліку використання робочого часу та шляхових листів (п.5.1. положення).

Відповідно до п.5.5. облік часу простоїв водіїв ведеться шляхом відміток у шляховому листі.

Таким чином, фіксування часу простою водіїв здійснюється у шляхових листах та табелях обліку робочого часу, ведення якого передбачено ст.. 30 ЗУ «Про оплату праці».

Відповідно п.4.1 Колективного договору укладеного у лютому 2016 року між адміністрацією та трудовим колективом на 2016-2018 роки, підписаного директором КП «Міський тролейбус» Приходьком О.Я. та головою спільного представницького органу профспілкових комітетів підприємства ОСОБА_3 , схвалений конференцією трудового колективу 26.02.2016 протоколом №12, затверджено Положення про оплату праці і порядок нарахування заробітної плати, зокрема водіїв пасажирських тролейбусів (Додаток № 26 до Колективного договору).

Пунктом 2.4 даного Положення визначено, що при простої на лінії і в депо не з вини водія, оплата здійснюється у розмірах: при простої на лінії - 100% годинної тарифної ставки, при простої в депо - 2/3 годинної тарифної ставки.

Відповідно до змін внесених до колективного договору у січні 2018 року, доповнено пункт 2.4 Положення абзацом, згідно з яким: у разі явки водія (кондуктора) на робочу зміну згідно наряду на роботу, робітника не було забезпечено рухомим складом на протязі двох годин, цей час простою в депо оплачується у розмірі 100% годинної тарифної ставки, надалі час простою оплачується у розмірі 2/3 годинної тарифної ставки (а.с.21-27).

Згідно відомостей про нарахування та оплату праці ОСОБА_1 за 2016-2022 роки вбачається, що підприємством було здійснено нарахування заробітної плати, на підставі даних табеля облікувикористання робочогочасу ташляхових листів, до складу якої входив відпрацьований час позивача, простій на лінії, простій в депо 2/3 згідно тарифної ставки позивача та 10 % премії (а.с.71-74).

Дані відображені в розрахункових листах, відповідають даним які містяться у відомостях про нарахування та оплату праці.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач при здійсненні оплати праці та нарахування заробітної плати ОСОБА_1 дотримався вимог, викладених у пункті 2.4 Положення з доповненнями та змінами, у розділі 5 Положення №444.

Доводи апеляційної скарги, що на час простою не з вини водія передбачений нормами Положення 444 повинен оплачуватись на підставі ч.3 ст.113 КЗпП, якою передбачено, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток, колегія судді не приймає, оскільки порядок оплати часу простою врегульованийстаттею 113 КЗпП України, в якій зазначено, що час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Частина 3 статті 113 КЗпП стосується саме небезпечної ситуації пов`язаної з виробництвом.

Позивачем не доведено наявність підстав, для застосування ч.3 ст.113 КЗпП України та перебування у простої у зв`язку з виниклою виробничої ситуацією небезпечною для життя чи здоров`я позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність правових висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та на законність оскаржуваного судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року.

Відповідно до частин 1, 13статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: