Постанова

від 17.04.2024 по справі 925/1060/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2024 р. Справа№ 925/1060/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились,

від відповідача - не з`явились,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 (повний текст рішення складено 03.10.2023)

у справі №925/1060/23 (суддя Чевгуз О.В.)

За позовом Золотоніської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест"

про стягнення 238 822,02 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році Золотоніська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" про стягнення 238 822,02 грн.

В обґрунтування позову позивача зазначає, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна використовує земельну ділянку комунальної власності, на якій цей об`єкт знаходиться, всупереч вимогам земельного законодавства, без оформлення права користування земельною ділянкою, не сплачуючи при цьому орендну плату, у зв`язку з чим на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у виді несплаченої орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року позовні вимоги задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на користь Золотоніської міської ради 238 822,02 грн. заборгованості, 3 582 грн. судового збору та 11 400,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, тому використання відповідачем на праві приватної власності об`єкта нерухомості є неможливим без використання відповідної земельної ділянки. Також місцевий господарський суд зазначив про відсутність сумнівів щодо розміру земельної ділянки оскільки спір у справі стосується сформованої земельної ділянки. Крім цього суд першої інстанції зазначив, що перелік, обсяг та зміст наданих адвокатом Сизько Д.Б. послуг, а також вартість роботи останнього, відповідають критеріям, погодженим сторонами у договорі про надання правової (правничої) допомоги від 17.01.2023 року, а відповідачем не заявлено про неспівмірність чи безпідставність понесених витрат, тому вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на правову допомогу в сумі 11 400, 00 грн. підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року, зменшивши розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати із загальної площі 6,8460 га, до площі фактично використовуваної площі 0, 70374 га, яка складає у розмірі 24 549, 90 грн.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, є несправедливим та неправомірним, оскільки прийняте в результаті однобокої оцінки місцевим господарським судом всіх поданих позивачем доказів та аргументів на доведення своєї правової позиції, зокрема позивачем при підготовці позовної заяви та для відповідача не надано доказів відносно належно оформленої земельної ділянки, по невідомій причині. На думку скаржника суд першої інстанції упереджено поставився до позиції відповідача, оскільки з позивачем не було досягнуто згоди щодо укладення договору про надання в оренду земельної ділянки з підстав того, що було виявлено та потребує виправлення помилок у відомостях Держаного земельного кадастру, що фактично робить неможливим укласти договір про надання в оренду земельної ділянки, а відтак є неможливим встановити і вартість договору оренди. Тобто, не зрозумілий предмет спору - за що саме мав сплачувати орендар. Відповідач також зазначає, що вся площа земельної ділянки не використовувалась, і господарську діяльність товариство не проводило, разом з тим підприємство не перешкоджало власнику земельної ділянки у передачі її в оренду іншим особам, або використовувати для інших цілей. Крім того скаржник зазначає, що на даний момент стало відомо, що спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку (кадастровий номер 7110400000:02:001:0011) по вул. Горького, 27, м. Золотоноша, яка є землею житлової та громадської забудови і перебуває у приватній власності. Крім того відповідач звертає увагу, що рішенням Золотоніської міської ради від 06.09.2023 року №33-31/VIII надано дозвіл виконавчому комітету Золотоніської міської ради на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 6,8460 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (7110400000:02:001:0004), в м. Золотоноша, вул. Героїв Маріуполя, 65, яка потребує розробки технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, що підтверджується рішенням Золотоніської міської ради від 06.09.2023 року №33-34/VIII, яким надано дозвіл ТОВ «ВСВ ТРАНС ЛОГІСТІК», ТОВ «УКРПРОМ-ТРАНС2023», ТОВ «Укртрейд-Інвест». Скаржником долучено відповідні рішення до апеляційної скарги, однак без відповідного обґрунтування неможливості подання відповідних доказів в суді першої інстанції. Відтак, на думку скаржника в даному випадку за доцільне стягнути з нього безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати лише за земельну ділянку площею 7 037, 4 кв.м. (за адресою: Черкаська обл., Золотоніський район, місто Золотоноша, вул. Обухова, 65) яка знаходиться під об`єктами нерухомості.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Кравчук Г.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 року встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

07.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду з доказами реєстрації електронного кабінету в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року, витребувано з Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1060/23.

28.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №925/1060/23.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2023 року, у зв`язку з відпусткою судді Кравчука Г.А., сформовано для розгляду справи №925/1060/23 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року у справі №925/1060/23, розгляд справи призначено на 07.02.2024 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 року розгляд справи №925/1060/23 відкладено на 21.02.2024 року.

12.02.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від Золотоніської міської ради, позивача у справі, надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2024 року клопотання Золотоніської міської ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

21.02.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Судове засідання, призначене на 21.02.2024 року не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на всій території України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 року розгляд справи призначено на 17.04.2024 року.

09.04.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.

16.04.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

В судове засідання 17.04.2024 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Представник відповідача просив здійснювати розгляд справи без участі представника.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представників сторін.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо долучених скаржником до апеляційної скарги рішення Золотоніської міської ради від 06.09.2023 року №33-31/VIII та №33-34/VIII та додаткових доказів до клопотання про долучення доказів поданого 09.04.2024 року, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Колегія суддів зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Відповідно до положень частини третьої статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Згідно частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до висновків Верховного Суду стосовно застосування норм частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 21.06.2018 року у справі №906/612/17, від 22.08.2018 року у справі № 910/19776/17 та від 05.12.2018 року у справі №910/7190/18, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини.

З матеріалів справи вбачається, що вказані вище докази, не були подані на розгляд в суді першої інстанції, й відповідно не розглядались останнім.

Зважаючи на дату прийняття рішень ради (06.09.2023 року) вказані докази не могли бути подані разом з відзивом на позовну заяву (поданий 05.09.2023 року), проте докази не були подані відповідачем до суду першої інстанції і до ухвалення рішення (19.09.2023 року) у справі, доказів своєчасного направлення їх позивачу матеріали справи також не містять.

Отже, колегія суддів звертає увагу, що відповідні рішення датовані 06.09.2023 року, тобто на момент винесення оскаржуваного рішення (19.09.2023 року) вони існували.

Втім, в апеляційній скарзі та клопотанні про долучення доказів відповідачем не наведено будь-яких обґрунтувань неможливості подати відповідні докази в суді першої інстанції, з огляду на що колегія суддів не приймає до уваги додатково подані скаржником докази під час апеляційного перегляду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №571878 проведення електронного аукціону від 08.06.2022 року ТОВ «Укрмет-Інвест» стало переможцем аукціону з продажу нежитлових приміщень, загальною площею 4 816, 1 кв.м., що знаходяться за адресою Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65. (а.с. 11).

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 19.07.2022 року, реєстраційний номер 604, є власником нежитлових приміщень за адресою Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65. (а.с. 12).

В матеріалах справи також наявний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305297711 від 19.07.2022 року відповідно до якого за ТОВ «Укрмет-Інвест» на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №604 від 19.07.2022 року, 19.07.2022 року зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 4 816, 1 кв.м., що знаходяться за адресою Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65. (а.с. 10).

Позивач зазначає, а відповідач не заперечує, що належні ТОВ «Укрмет-Інвест» об`єкти нерухомості розміщені на земельній ділянці за адресою Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку , земельна ділянка з кадастровим номером 7110400000:02:001:0004 перебуває в комунальній власності та належить Золотоніській міській раді,категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид цільового призначення: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Державна реєстрація земельної ділянки здійснена Управлінням Держгеокадастру у Золотоніському районі Черкаської області 24.05.2016 року. (а.с. 13-15).

Отже, починаючи з 19.07.2022 року та до моменту звернення позивача до суду, відповідач своє право користування земельною ділянкою площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 належним чином не оформив, зокрема договір оренди земельної ділянки із Золотоніською міською радою не укладено.

Листом №92 від 06.04.2023 року відповідач звертався до позивача з проханням надати згоду не поділ земельної ділянки комунальної власності загальною площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 з подальшим формуванням нових дев`ять земельних ділянок, відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою Черкаська обл., Золотоніський район, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65 від 20.02.2023 року №3. Після поділу земельної ділянки, відповідач гарантував підписати договір оренди на земельну ділянку, на якій буде здійснювати господарську діяльність. Інші об`єкти нерухомості будуть виставлені на терміновий продаж. (а.с. 41).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.04.2023 року у справі №925/216/23 позов Золотоніської міської ради задоволено та присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест", Житомирська область, Новгород-Волинський район, м. Баранівка, пров. Котляревського,10 190 460, 45 грн. заборгованості, 2 856, 91 грн. судового збору, 20 050 грн. витрат на послуги адвоката, а всього 213 367, 36 грн. (а.с. 19-22).

Предметом спору у справі №925/216/23 було стягнення з ТОВ «Укрмет-Інвест» за користування земельною ділянкою площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 за період з 19.07.2022 року по 31.12.2022 року.

Крім того, виконавчий комітет Золотоніської міської ради листом №649 від 25.04.2023 року повідомив відповідача, що оскільки останній не є користувачем земельної ділянки площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004, Золотоніська міська рада не може надати згоду на поділ даної земельної ділянки. Додатково повідомлено відповідача, що за вказаною земельною ділянкою рахується заборгованість по сплаті орендної плати. (а.с. 40).

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна використовує земельну ділянку комунальної власності, на якій цей об`єкт знаходиться, всупереч вимогам земельного законодавства, без оформлення права користування земельною ділянкою, не сплачуючи при цьому орендну плату.

З огляду на викладене вище, позивач звернувся з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за використання земельної ділянки комунальної власності площею 6, 8460 га з кадастровим номером 7110400000:02:001:0004 під цілісним об`єктом нерухомості останнього - без укладання договору оренди землі - за період з 01.01.2023 року по 30.06.2023 року.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, звертаючись з апеляційною скаргою Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" просить змінити рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року, зменшивши розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати із загальної площі 6,8460 га, до площі фактично використовуваної площі 0, 70374 га, яка складає у розмірі 24 549, 90 грн.

Отже, в частині стягнення 11 400,00 грн. витрат на послуги адвоката рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року не оскаржується.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів приймає до уваги, що у відповідності до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів не переглядає рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року в частині стягнення 11 400,00 грн. витрат на послуги адвоката та перевіряє законність та обґрунтованість рішення по суті в межах доводів апеляційної скарги.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Щодо фактичного користування відповідачем земельною ділянкою колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Колегія суддів звертає увагу, що земельна ділянка за адресою Черкаська обл., Золотоніський район, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 площею 6,8460 га, на якій розташоване нерухоме майно, належить до комунальної форми власності, є сформованою, пройшла державну реєстрацію, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-7100754462022 від 12.12.2022 року (дата формування земельної ділянки 24.05.2016 року). (а.с. 13).

Положення Земельного кодексу України регламентує перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 цього Кодексу у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

У разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувачу (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувачу (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі. При вчиненні правочину, який передбачає перехід права власності на частку у праві спільної власності на такий об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 року у справі № 924/856/20 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі №922/2060/22.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 року у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 року у справі №922/652/18, від 21.05.2019 року у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 року у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі № 922/2413/19.

Як вже було вище встановлено, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №305297711 від 19.07.2022 року відповідач є власником нежитлового приміщення загальною площею 4 816, 1 кв.м., що знаходяться за адресою Черкаська область, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65. (а.с. 10).

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Щодо розміру площі спірної земельної ділянки, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1- 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відтак, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 року у справі № 922/3463/19.

Як вже було вище встановлено, земельна ділянка за адресою Черкаська обл., Золотоніський район, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65 , кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 площею 6,8460 га, на якій розташоване нерухоме майно відповідача, належить до комунальної форми власності, є сформованою, пройшла державну реєстрацію, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-7100754462022 від 12.12.2022 року (дата формування земельної ділянки 24.05.2016 року). (а.с. 13), тобто на дату купівлі-продажу, земельна ділянка на якій воно знаходиться була сформована.

При цьому, колегія суддів вважає за доцільне підкреслити, що розмір земельної ділянки, необхідний для обслуговування розміщеного на ній нерухомого майна, не є безмежним, оскільки в будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Отже, за відсутності у попереднього власника належним чином оформленого права користування землею, на якій розміщено нерухоме майно, положення ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України в частині переходу прав на земельну ділянку до нового власника в тому ж обсязі застосуванню не підлягають. (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/5201/19).

Колегія суддів повторює, що відповідач з моменту оформлення права власності на майно був зобов`язаний вирішити питання землекористування самостійно у встановленому чинним законодавство порядку, зазначивши відповідний розмір земельної ділянки.

Однак, матеріали справи не містять доказів, а сторонами не заперечується той факт, що відповідач не звертався до Золотоніської міської ради з відповідною заявою про оформлення права користування земельною ділянкою необхідною саме для обслуговування нерухомого майна, власником якого він став.

При цьому твердження відповідача про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташована нежитлова будівля, колегія суддів вважає недоречними, оскільки, по-перше, спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою, по-друге, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Про взаємопов`язаність сформованої земельної ділянки на якій розташований об`єкт нерухомого майна з обов`язком власника такого нерухомого майна платити за фактичне користування земельною ділянкою саме в розмірах, в яких вона сформована, викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 року у справі №922/2060/20.

Крім того, в силу положень ч.ч.1-4 ст.13, ч.1 ст.14, ч.ч.1-3 ст.74, ст.ст.80, 81 Господарського процесуального кодексу України, саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень саме відповідними, наданими саме цією стороною доказами, і збирання та надання таких доказів є обов`язком саме для сторін, а не для суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, якщо відповідач посилається в запереченнях на позов, що визначення площі спірної земельної ділянки більше ніж необхідно для обслуговування лише самого об`єкта нерухомості, наведені процесуальні норми покладають на нього рівнозначний обов`язок довести такі свої заперечення відповідними доказами, що останнім зроблено не було, а відтак спростовує доводи відповідача в цій частині.

Отже, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач, колегія суддів вважає доведеним, обґрунтованим і підтвердженим достатніми доказами.

Також, варто зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив таку правову позицію: у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (пункт 27 постанови Верховного Суду від 09.02.2022 року у справі № 910/8770/19, пункт 7.10 постанови Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20), а в постанові від 14.02.2022 року у справі № 646/4738/19.)

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, саме у розмірі сформованої земельної ділянки, в даному випадку у розмірі 6,8460 га.

При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Відповідачем в свою чергу не спростовано факту знаходження нерухомого майна, яке йому належить саме на земельній ділянці розміром 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004.

Щодо доводів відповідача, що ним направлявся лист №92 від 06.04.2023 року до позивача з проханням надати згоду не поділ земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з змісту даного листа відповідач просив позивача надати згоду не поділ земельної ділянки комунальної власності загальною площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004 з подальшим формуванням нових дев`ять земельних ділянок, відповідно до висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою Черкаська обл., Золотоніський район, м. Золотоноша, вул. Обухова, 65 від 20.02.2023 року №3. Після поділу земельної ділянки, відповідач гарантував підписати договір оренди на земельну ділянку, на якій буде здійснювати господарську діяльність. Інші об`єкти нерухомості будуть виставлені на терміновий продаж. (а.с. 41).

Відповідно до ч. 1, ст. 56 Закону України Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок розробляється за рішенням власників земельних ділянок за згодою заставодержателів, користувачів земельних ділянок.

Як вже вище було встановлено, відповідач не оформлював права користування спірною земельною ділянкою, відповідно не є землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 7110400000:02:001:0004, а тому позбавлений права звертатися до власника земельної ділянки з проханням виготовлення технічної документації щодо поділу такої земельної ділянки.

Крім того, виконавчий комітет Золотоніської міської ради листом №649 від 25.04.2023 року повідомив відповідача, що оскільки останній не є користувачем земельної ділянки площею 6,8460 га, кадастровий номер 7110400000:02:001:0004, Золотоніська міська рада не може надати згоду на поділ даної земельної ділянки. Додатково повідомлено відповідача, що за вказаною земельною ділянкою рахується заборгованість по сплаті орендної плати. (а.с. 40).

Щодо визначення суми безпідставно збережених коштів, що підлягає стягненню з відповідачів, колегія суддів зазначає таке.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстав користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.09.2018 року у справі № 925/230/17 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі №922/2060/22.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі №922/2060/22.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково. (стаття 13 цього Закону). Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж один раз на 5- 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації є послугою компетентного органу (Держгеокадастру та його територіальних органів), який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051 (далі - Порядок №1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункт 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення Податкового кодексу України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і Податковий кодекс України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року у справі № 905/1680/20.

Як вбачається з матеріалів справи, розмір заявлених позовних вимог ґрунтується на витязі №НВ-7100448742023 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 20.07.2023 року. (а.с. 16).

Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (від 20.07.2023 року) нормативна оцінка спірної ділянки становить 12 040 060, 20 грн.

В матеріалах справи також наявний також лист №128 від 19.06.2023 року Фінансового управління виконавчого комітету Золотоніської міської ради відповідно до якого станом на 01.07.2023 року місцевий бюджет понесе збитки в сумі 238 822, 02 грн., а саме 2023 рік (січень - червень) - 238 822, 02 (12 040 060, 20*4%)/365)*181). (а.с. 23).

Отже, заявлений позивачем період стягнення заборгованості становить - з 01.01.2023 року по 30.06.2023 року (181 день використання).

У розрахунку позивач врахував нормативно-грошову оцінку земельної ділянки площею 6 8460 га, що складає 12 040 060, 20 грн. згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.07.2023 року.

Розмір відсотку від нормативної грошової оцінки земельної ділянки позивачем визначено згідно з рішенням Золотоніської міської ради від 22.06.2021 року № 9-4/VIII, яким встановлена плата за користування земельними ділянками в адміністративних межах Золотоніської міської територіальної громади. (а.с. 17).

Зі змісту рішення Золотоніської міської ради від 22.06.2021 року № 9-4/VIII вбачається, що за кодом цільового призначення 11.02 ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості - в межах 4% від її нормативної грошової оцінки.

Отже, колегія суддів, встановивши факт набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, а також користування ним у спірний період без достатніх на те правових підстав сформованою земельною ділянкою, на якій розташована ця нерухомість, дійшла висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду Господарського суду Черкаської області повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмет-Інвест" на рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року у справі №925/1060/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 19.09.2023 року у справі № 925/1060/23 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/1060/23.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.04.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир