Рішення

від 17.04.2024 по справі 904/6124/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2024м. ДніпроСправа № 904/6124/23

за позовом ОСОБА_1 , м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання протоколів правління кооперативу незаконними, відновлення становища, яке існувало до порушення та зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

від позивача: Примаков К.О.;

від відповідача: Булгакова Д.А.

від відповідача ОСОБА_2

ПРОЦЕДУРА

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" (далі відповідач, ГБК «Автомобіліст») про:

- визнання незаконним та скасування п. 7 Протоколу № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021 про відключення електроенергії в гаражах користувачі яких є боржниками;

- визнання незаконним та скасування п. 5 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про відключення електроенергії в гаражах боржників за підсумками оплати за рік;

- визнання незаконним та скасування п. 6 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про стягнення пені з членів кооперативу, які є боржниками;

- зобов`язання голови правління Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" ОСОБА_2 за власні кошти відновити становище, яке існувало до порушення, а саме відновити електроенергію до гаража № НОМЕР_1 ГБК "Автомобіліст" члену гаражно-будівельного кооперативу ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 18.12.2023.

В судове засідання 18.12.2023 з`явився позивач та представник позивача. Представник відповідача до судового засідання не з`явився.

Ухвалою суду від 18.12.2023 підготовче засідання відкладено до 16.01.2024.

20.12.2023 представник позивача направив клопотання про участь у судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції через Саксаганський районний суд м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 12.01.2024 задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, судове засідання відкладено до 16.01.2024.

15.01.2024 від Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 16.01.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Запропоновано ОСОБА_1 до 23.01.2024 усунути недоліки позовної заяви, а саме надати до суду докази про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача.

22.01.2024 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків та заяву про участь у судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції через Саксаганський районний суд м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 26.01.2024 продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Задоволено клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через Саксаганський районний суд м. Кривий Ріг Дніпропетровської області.

29.01.2024 від представника Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшло клопотання про участь представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 29.01.2024 задоволено клопотання Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" про забезпечення проведення судового засідання у справі № 904/6124/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

06.02.2024 в підготовче засідання з`явились представник позивача. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду 06.02.2024 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 05.03.2024.

19.02.2024 від представника Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою суду від 19.02.2024 клопотання Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" про забезпечення проведення судових засідань у справі № 904/6124/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду.

01.03.2024 від Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшов відзив на позовну заяву.

05.03.2024 від Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи № 904/6124/23 відзиву на позовну заяву.

В судове засідання 05.03.2024 з`явився представник позивача та представник відповідача та надали усні пояснення по справі.

Ухвалою суду від 05.03.2024 відзив на позовну заяву Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" залишено без розгляду та в судовому засіданні оголошено перерву в межах розумного строку до 02.04.2024.

12.03.2024 від Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" надійшло клопотання про визнання причин пропуску відповідачем строку для подачі відзиву на позовну заяву поважними.

Ухвалою суду від 02.04.2024 відзив Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" залишено судом без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні 17.04.2024.

В судове засідання 17.04.2024 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача повідомила суд, що нею через систему «Електронний суд» були подані письмові пояснення.

Проте, суд зазначає, що на момент розгляду справи по суті в матеріалах справи відсутні вищезазначені письмові пояснення.

В ході судового засідання 17.04.2024 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 17.04.2024 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

Позиція позивача викладена у позовній заяві

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що він є членом ГБК «Автомобіліст» та власником гаража № 228, сплачує відповідні членські внески. В свою чергу, належний позивачу гараж № 228 був відключений до електроживлення і позивач стверджує, що вказане відключення було здійснено всупереч вимог закону, на підставі рішень, прийнятих на засіданні членів правління ГБК «Автомобіліст» від 27.03.2021, і оформлених протоколом № 1 (п. 7), протоколом № 3 від 10.07.2021 (п. 5 та п. 6), які є незаконними та підлягають скасуванню у спірних пунктах. Також, позивач вказуючи на те, що належний йому гараж № НОМЕР_1 незаконно було відключено від електроживлення, просив зобов?язати голову правління Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" ОСОБА_2 за власні кошти відновити становище, яке існувало до порушення, а саме відновити електроенергію до гаража № НОМЕР_1 ГБК "Автомобіліст" члену гаражно-будівельного кооперативу ОСОБА_1 .

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву

Відзив Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" залишено судом без розгляду на підставі частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, про що постановлено ухвалу від 05.03.2024.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Позивач - ОСОБА_1 вказує, що він є членом ГБК «Автомобіліст» та власником гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території відповідного кооперативу.

Так, до матеріалів позову позивачем надано:

- Протокол № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021 у п. 7 присутніми членами (Дроздовим, Пікаловим, Щербаковим, Іващенко, Лисоконь, Чунейко, Чунейко, Карпенко) прийнято рішення про відключення електроенергії в гаражах користувачі яких є боржниками;

- Протокол № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 у п. 5 якого присутніми членами ( АДРЕСА_1 ), прийнято рішення про відключення електроенергії в гаражах боржників за підсумками оплати за рік, а у п. 6 - про стягнення пені з членів кооперативу, які є боржниками;

- розрахунок заборгованості по гаражу № НОМЕР_1 у ГБК "Автомобіліст" станом на 20.10.2021, в якому зафіксовано, що ОСОБА_1 були сплачені членські внески у 2019, 2020, 2021 році по 100 грн. на рік, за зовнішнє освітлення не сплачувалось протягом 3 років і загальний борг складає 1 305,00 грн.;

- засвідчену Членську книжку № 228, в якій містяться відмітки про сплату членських внесків за період з 2008 по 2021 рік, з відмітками про споживання електричної енергії;

- Акт про відключення від електроенергії, в якому містяиться інформація, що з 27.03.2021 було проведено відключення від електроживлення гараж № 228, належний гр. ОСОБА_3 , у ГБК «Автомобіліст» у м. Кривий Ріг; акт підписано членами ГБК «Автомобіліст» Рибчинським Г.Л. (№ 244), ОСОБА_4 , (№ 236) Кирянов В.В. (№ 238);

- оголошення про список боржників, зокрема за гаражним боксом № 228;

- Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, складеного між ГБК "Автомобіліст" та ВАТ ЕК «Дніпрообленерго» КМЕМ, та схема електропостачання;

- заяву позивача від 07.08.2023, адресована відповідачу, в якій позивач просив надати документи стосовно діяльності ГБК "Автомобіліст", з відміткою про отримання вказаного листа ОСОБА_2 ;

- лист відповідача за підписом Голови правління ГБК «Автомобіліст» Лисоконь О.А. від 02.09.2023, в якому позивача повідомлено про направлення запитуваних ним документів поштовим відправленням 21.03.2023, поштова накладна 5007601260711.

Крім того, до матеріалів позову позивачем надано Статут ГБК «Автомобіліст» (код 23641718), затверджений загальними зборами членів гаражно-будівельного кооперативу «Автомобіліст» від 03.09.2016, який містить наступні положення:

- п. 3.2 визначено види діяльності кооперативу: організація будівництва гаражів індивідуально кожним членом, кооперативу за його рахунок, (п.п. 3.2.1), експлуатація та ремонт службових приміщень, підсобних та технічних споруд, комунікацій та інших інженерних мереж (п.п. 3.2.2), забезпечення охорони гаражів з транспортними засобами, що належать членам кооперативу та іншого майна, що належить кооперативу (п.п 3.2.3), управління нерухомим майном та громадських засадах, винагороду або на основі контракту (п. 3.2.4);

- п. 7.1: управління кооперативом здійснюється на основі самоврядування, відкритості, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу;

- п. 7.2: вищим органом управління кооперативом є загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу або змішані збори;

- п. 7.3: виконавчим органом управління кооперативу є правління кооперативу;

- п. 7.4: контролюючим органом кооперативу є ревізійна комісія.

- п. 8.1: вищим органом управління кооперативом є загальні збори (збори уповноважених) членів кооперативу або змішані збори;

- п.п.8.11.9 п. 8.11: до компетенції загальних зборів (зборів уповноважених) членів кооперативу або змішаних зборів є зміна та затвердження розмірів неустойок (штрафу та пені) за порушення членами кооперативу фінансових зобов?язань;

- п. 13.2: вступні, пайові та членські (щомісячні, щоквартальні, експлуатаційні та цільові) внески є обов?язковою умовою членства у кооперативі;

- п. 13.5: членські (цільові та експлуатаційні) внески: розміри та порядок нарахування членських та цільових внесків членами кооперативу та відповідальність за несплату, затверджуються загальними зборами (зборами уповноважених) членів кооперативу або змішаними зборами відповідний фінансовий період (до чергових зборів), з урахуванням вимог статуту; пропозиції з цього питання готує правління кооперативу та основі статутних вимог і завдань, які не суперечать вимогам чинного законодавства України;

- п. 13.7: у випадку несвоєчасного внесення членського внеску членом кооперативу йому нараховується у відповідності зі Статутом.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно з частиною 1 статті 13 та частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст.1 Закону України «Про громадські об`єднання» від 22 березня 2012 року № 4572-VI, громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Нормами цієї ж статті закріплено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та / або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів.

Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, визначає Закон України «Про кооперацію» від 10 липня 2003 року за № 1087-IV.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про кооперацію» кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Згідно ст. 2 Закону України «Про кооперацію», кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Згідно з ст. 6 Закону України «Про кооперацію» кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об`єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про кооперацію», статут кооперативу є правовим документом, що регламентує його діяльність.

Основними обов`язками члена кооперативу встановлені ч. 2 ст. 12 Закону України «Про кооперацію». Зокрема, основними обов`язками члена кооперативу є: додержання статуту кооперативу; виконання рішень органів управління кооперативу та органів контролю за діяльні кооперативу; виконання своїх зобов`язань перед кооперативом; сплата визначених статутом кооперативу внесків.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 зробила висновок, що «звертаючись до суду, особа наводить у позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, що не вимагає їх формулювання дослівно тими словосполученнями, які застосував законодавець у статті 16 ЦК України. Головним є змістовне наповнення обраного позивачем способу захисту, яке визначається судом з прийняттям до уваги його правових обґрунтувань.

В свою чергу, ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 26.06.2023 у справі № 214/4408/23 у відкритті позовного провадження за позовом ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що:

- вивченням змісту позову встановлено, що позивач є членом гаражно-будівельного кооперативу «Автомобіліст», який є відповідачем по справі;

- пред`явлені ними вимоги виникли з корпоративних відносин, а саме із спору між ним, як членом юридичної особи, та юридичною особою, та стосується рішень правління ГБК;

- таким чином, даний спір відноситься до юрисдикції господарських судів та підсудний Господарському суду Дніпропетровської області.

Оцінюючи в цій частині зміст спірних правовідносин, суд враховує наступні висновки.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала наступне:

- у Постанові від 24.04.2019 у справі № 509/577/18 При визначенні підвідомчості (предметної та суб`єктної юрисдикції) справ, що виникають з корпоративних відносин, слід виходити з таких міркувань… члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними;

- у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18: Як за приписами законодавства, так і за положеннями Статуту відповідач є господарською організацією. Члени обслуговуючого кооперативу є носіями корпоративних прав, зокрема, у їх відносинах з кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи. Позивач як член Кооперативу відповідно до статуту та чинного законодавства має в ньому корпоративні права. Встановивши, що ГБК відповідно до статуту та чинного законодавства є господарською організацією, а спір у цій справі виник у межах господарських правовідносин з управління діяльністю відповідача у зв`язку з порушенням прав члена кооперативу щодо можливості брати участь в управлінні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про розгляд цього спору судами господарської юрисдикції. Наявність таких особливостей, зокрема, щодо розподілу голосів членів кооперативу під час прийняття рішення, способу реалізації членами кооперативу своїх прав на участь в діяльності кооперативу, управлінні не суперечить змісту та природі корпоративних відносин.

З наведеного вбачається, що спір у даній справі виник з корпоративних правовідносин (правовідносин, які є за своєю суттю наближеними до корпоративних та стосуються прав в юридичній особі), у зв`язку з порушенням, на думку позивача, його прав та охоронюваних законом інтересів, як члена ГБК «Автомобіліст».

Разом з цим, право на судовий захист шляхом оскарження рішень органів управління певного господарського товариства пов`язане із порушенням не лише суб`єктивних корпоративних прав, а й охоронюваних законом інтересів (законних інтересів), які у свою чергу можуть становити самостійний об`єкт судового захисту. Водночас важливим є те, що особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, порушеного рішенням, що оскаржується.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" був визначений Конституційним Судом України у рішенні № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року, відповідно до якого це поняття треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, яке є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині зазначеного рішення вказав на те, що:

- поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним (абзац 3 підпункту 3.6 пункту 3);

- легітимний інтерес акціонерного товариства не є простою сукупністю законних інтересів його акціонерів. Індивідуальні інтереси останніх, як правило, відрізняються суперечливістю, а нерідко й конфліктністю, оскільки спрямовуються на пошук і використання або створення шляхів і засобів для задоволення різних за обсягом і змістом потреб та відрізняються різними мотивами у таких бажаннях і прагненнях. Не можуть бути завжди тотожними інтереси власника однієї акції та інтереси держателя контрольного пакету акцій, лабільні інтереси міноритарного (дрібного) акціонера, стратегічні інтереси акціонерного товариства у цілому тощо (абзац 1 підпункту 4.1. пункту 4);

- проблема правового захисту індивідуальних інтересів, особливо міноритарних акціонерів, як і виключення можливості зловживання такими інтересами, у сучасному законодавстві України ефективно не вирішена. В результаті акціонери, які мають незначний пакет акцій, взагалі не можуть впливати на діяльність товариства, їхні голоси фактично не враховуються на загальних зборах під час прийняття рішень, тобто законодавець свідомо допускає абсолютний пріоритет більшості голосуючих акцій, якими володіють кілька або навіть один акціонер, над меншістю голосуючих акцій, що належать переважній більшості учасників товариства - міноритарним акціонерам, і цим самим відбувається повне погашення законних індивідуальних інтересів останніх інтересами акціонерного товариства, формулювання яких залишається, як правило, прерогативою меншості учасників товариства (абзац 1 підпункту 4.3 пункту 4);

- акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства; порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом (абзац 1 підпункту 4.4. пункту 4).

Акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів чи наглядової ради тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси. При цьому посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень наглядової ради та/або загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та / або інтересів спірними рішеннями.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги спірність правовідносин у даній справі, суд зауважує на тому, що заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту і не призведуть до поновлення прав позивача, адже фактично позивач оспорює факт відключення гаражного боксу № 228 від електроспоживання на підставі прийнятих оспорюваних рішень, які за своєю суттю стосуються статутної діяльності кооперативу, як юридичної особи, і відповідно, суд не наділений повноваженнями щодо втручання в питання статутної діяльності відповідача по відношенню до його членів.

Крім того, позивач не оспорює законність п. 7 Протоколу № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021 про відключення електроенергії в гаражах користувачі яких є боржниками, п. 5 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про відключення електроенергії в гаражах боржників за підсумками оплати за рік, п. 6 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про стягнення пені з членів кооперативу, які є боржниками, саме в контексті відповідності вказаних рішень вимогам Статуту, позивач не згоден фактично з суттю прийнятих рішень стосовно відключення боржників від електропостачання, і в цій частині наведені позивачем доводи не знайшли свого підтвердження наявними матеріалами справи, оскільки позивачем не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України невідповідність оспорюваних п. 7 Протоколу № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021, п. 5 та п. 6 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 вимогам Статуту відповідача або вимогам Закону України «Про громадські об`єднання», Закону України «Про кооперацію», в межах вимог і доводів позову, а обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та неефективним.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування п. 7 Протоколу № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021 про відключення електроенергії в гаражах користувачі яких є боржниками, визнання незаконним та скасування п. 5 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про відключення електроенергії в гаражах боржників за підсумками оплати за рік, визнання незаконним та скасування п. 6 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про стягнення пені з членів кооперативу, які є боржниками задоволенню не підлягають.

Також, розглянувши вимогу позивача про зобов`язання голови правління Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" Лисоконь Олександра Анатолійовича за власні кошти відновити становище, яке існувало до порушення, а саме відновити електроенергію до гаража № 228 ГБК "Автомобіліст" члену гаражно-будівельного кооперативу Панчуку Володимиру Івановичу суд дійшов висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на те, що позивачем не було доведено належними, допустимими та більш вірогідними доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України як наявність у позивача порушеного права в цій частині, так і наявність у відповідача обов`язку вчинити відповідні дії в особі голови правління.

При цьому, суд враховує, що наявні матеріали справи, зокрема надані позивачем до позову документи, свідчать про те, що Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, складеного між ГБК "Автомобіліст" та ВАТ ЕК «Дніпрообленерго» КМЕМ, та схема електропостачання також складена між вказаними особами до укладеного договору про постачання електричної енергії № 800029 від 05.05.2003, і відповідно, саме відповідач є споживачем електроенергії.

При цьому, матеріали справи взагалі не місять доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що по-перше, гараж № 228 взагалі було підключено до електромереж з встановленням відповідного засобу обліку та його закріпленням саме за позивачем, як не містять і доказів зняття відповідних показань в установленому порядку.

При цьому, у наданій позивачем Членській книжці № 228, в якій містяться відмітки про сплату членських внесків за період з 2008 по 2021 рік, наявні певні відмітки, які за доводами позивача свідчать про споживання електричної енергії судом відхиляються як підстава для задоволення позову, оскільки вказані відмітки не містять відомостей, які дозволяють ідентифікувати особу, яка їх вчинила, які і її повноваження на вчинення таких відміток, як не містять і жодних відомостей, що вказані відмітки вчинено саме уповноваженою особою на зняття показань з приладів обліку електроенергії, а також вказані відмітки не посвідчені печаткою відповідача.

При цьому, суд зазначає, що Членська книжка не містить в собі спеціальних розділів, які передбачені саме для фіксації даних приладів електричного обліку енергії, а відповідна фіксація має здійснюватись у відповідності до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312.

З огляду на викладене, позовні вимоги у наведеній частині також задоволенню не підлягають як з підстав їх недоведеності позивачем, так і з підстав їх неналежності та неефективності.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не є законними та обґрунтованими, не були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому задоволенню не підлягають з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду щодо спірних правовідносин учасників справи, і судом надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи, і за результатами чого ухвалюється рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову повністю, за наведених судом підстав.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" про визнання незаконним та скасування п. 7 Протоколу № 1 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 27.03.2021 про відключення електроенергії в гаражах користувачі яких є боржниками, визнання незаконним та скасування п. 5 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про відключення електроенергії в гаражах боржників за підсумками оплати за рік, визнання незаконним та скасування п. 6 Протоколу № 3 засідання членів правління ГБК "Автомобіліст" від 10.07.2021 про стягнення пені з членів кооперативу, які є боржниками, зобов`язання голови правління Гаражно-будівельного кооперативу "Автомобіліст" ОСОБА_2 за власні кошти відновити становище, яке існувало до порушення, а саме відновити електроенергію до гаража № НОМЕР_1 ГБК "Автомобіліст" члену гаражно-будівельного кооперативу ОСОБА_1 відмовити повністю.

Судовий збір за подачу позову залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 18.04.2024.

Суддя В.І. Ярошенко