Ухвала

від 17.04.2024 по справі 910/7270/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

17.04.2024Справа № 910/7270/20

За скаргою Київської міської ради

на дії заступника начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни

у справі № 910/7270/20

за позовом Київської міської ради

до 1. Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області

2. Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Колорит"

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедлізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

про визнання протиправним та скасування рішення,

Суддя Ломака В.С.

Секретар судового засідання Видиш А.В.

Представники учасників справи:

від позивача (стягувача): Золотарьова Ю.А. (у порядку самопредставництва);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від відповідача-3 (боржника): не з`явився;

від відповідача-4: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

від ДВС: Танащук О.М.

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада (далі - позивач, Рада) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Реєстрація бізнесу" Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області (далі - відповідач-1, Підприємство), Державного реєстратора Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" Поліщук Вікторії Миколаївни (далі - відповідач-2, Реєстратор), Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Колорит" (далі - відповідач-3), Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедлізинг" (далі - відповідач-4, Товариство) про:

- визнання протиправним та скасування рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрмедлізинг" від 13.12.2018 № 44584668 на земельну ділянку за адресою: хутір Микільський, 17 км Мінського проспекту, літ. И в Оболонському районі м. Києва;

- визнання протиправним та скасування рішення Реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Товариством від 14.06.2019 № 47365800 на земельну ділянку за адресою: хутір Микільський, 17 км Мінського проспекту, літ. И в Оболонському районі м. Києва.

Рішенням від 03.11.2020 року в справі № 910/7270/20 господарський суд міста Києва позовні вимоги Ради задовольнив; визнав протиправним та скасував рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачем-4 від 13.12.2018 № 44584668 на земельну ділянку за адресою: хутір Микільський, 17 км Мінського проспекту, літ. И в Оболонському районі м. Києва; визнав протиправним та скасував рішення відповідача-2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відповідачем-3 від 14.06.2019 № 47365800 на земельну ділянку за адресою: хутір Микільський, 17 км Мінського проспекту, літ. И в Оболонському районі м. Києва; стягнув з відповідача-1 на користь Ради судовий збір в сумі 1 051,00 грн.; стягнув з відповідача-2 на користь позивача судовий збір в сумі 1 051,00 грн.; стягнув з відповідача-3 на користь позивача судовий збір в сумі 1 051,00 грн.; стягнув з відповідача-4 на користь позивача судовий збір в сумі 1 051,00 грн.

26.11.2020 року на виконання вищевказаного рішення господарський суд міста Києва видав відповідні накази.

06.02.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла скарга Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 на дії заступника начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни (далі - Виконавець), що полягали у винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

У поданій скарзі позивач просив суд визнати протиправною та скасувати вищевказану постанову, винесену у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, а також зобов`язати Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 про стягнення з відповідача-4 на користь Ради судового збору в сумі 1 051,00 грн., у порядку та спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Обґрунтовуючи вимоги скарги, позивач посилався на те, що Виконавцем, у порушення приписів Закону, належним чином та у повному обсязі не вжито усіх необхідних заходів для примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року в справі № 910/7270/20, а також не надіслано на адресу стягувача відповідних постанов про проведення виконавчих дій.

Ухвалою від 12.02.2024 року господарський суд міста Києва прийняв скаргу Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 21.02.2024 року.

19.02.2024 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання Виконавця про відкладення розгляду скарги Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 на іншу дату.

20.02.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання Виконавця про долучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копій матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Разом із тим, судове засідання, призначене у даній справі на 21.02.2024 року, не відбулося, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності суддею Ломакою В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2024 року судове засідання у справі № 910/7270/20 призначено на 03.04.2024 року.

До початку призначеного судового засідання 03.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшли пояснення Виконавця від 03.04.2024 року на скаргу Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108, а також заява про долучення до матеріалів справи документів виконавчого провадження № НОМЕР_1.

У судовому засіданні 03.04.2024 року оголошувалася перерва до 17.04.2024 року.

У судовому засіданні 17.04.2024 року представник заявника подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів. Означені документи долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17.04.2024 року представник Ради підтримав вимоги скарги від 30.01.2024 року № 08/226-108 та наполягав на їх задоволенні.

Виконавець у наведеному судовому засіданні проти задоволення вимог скарги від 30.01.2024 року № 08/226-108 заперечив з огляду на їх безпідставність.

Відповідачі та третя особа про дату, час і місце розгляду скарги стягувача були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання 17.04.2024 року не забезпечили.

У судовому засіданні 17.04.2024 року суд розглянув скаргу Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 на дії Виконавця Відділу, та вирішив її задовольнити, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

За умовами частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 3 Закону відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 року в справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону, а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується "правомірна поведінка" виконавця.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у пункті 4.1 рішення від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25.11.1997 року № 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 року № 9-зп).

Пунктом 9 статті 2 Закону передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Слід зазначити, що за частинами 1, 4 статті 8 Закону реєстрація виконавчих документів, документів виконавчого провадження, фіксування виконавчих дій здійснюється в автоматизованій системі виконавчого провадження, порядок функціонування якої визначається Міністерством юстиції України. Рішення виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби виготовляються за допомогою автоматизованої системи виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року в справі № 910/7270/20 про стягнення з Товариства на користь Ради заборгованості (судового збору) в розмірі 1 051,00 грн.

Так, заявою від 24.10.2022 року № 08/230-1470 Рада звернулася до Відділу (повторно) з проханням відкрити виконавче провадження щодо стягнення з Товариства на користь Ради судового збору в розмірі 1 051,00 грн.

Постановою від 03.11.2022 року Виконавець Відділу відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 про стягнення з Товариства на користь Ради 1 051,00 грн., зобов`язав боржника протягом 5 робочих днів подати декларацію про доходи та майно і попередив боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а також вирішив стягнути з боржника виконавчий збір/основну винагороду приватного виконавця у розмірі 105,10 грн.

У відповідь на запити Виконавця від 03.11.2022 року № 150551452 та від 03.11.2022 року № 150551453 Міністерство внутрішніх справ України та Державна фіскальна служба України повідомили Виконавця про відсутність у МВС та ДФС даних (інформації) про зареєстровані за Товариством транспортні засоби та про номери рахунків, відкритих боржником у банках та інших фінансових установах.

19.10.2023 року Виконавцем складено акт про те, що виходом на місцезнаходження Товариства з метою опису та арешту майна боржника, Товариство не розшукано.

Постановою від 05.01.2024 року № НОМЕР_1 Виконавець Відділу вирішив накласти арешт на все майно, що належить боржнику, в межах суми звернення стягнення, з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, у розмірі 1 525,10 грн. Крім того, 05.01.2024 року в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна Виконавець зареєстрував відповідні публічні обтяження щодо арешту та заборони відчужувати все рухоме майно Товариства.

Разом із тим, постановою Виконавця від 05.01.2024 року у ВП № НОМЕР_1 виконавчий документ (наказ господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року в справі № 910/7270/20) повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону з посиланням на те, що в ході проведення виконавчих дій Виконавцем встановлено відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені Виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Разом із тим, згідно з положеннями статті 10 Закону заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частинами 1-4 статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.

Платіжні інструкції на примусове списання коштів або пред`явлення емітенту електронних грошей до погашення в обмін на грошові кошти надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів/електронних грошей, що знаходяться на рахунках/електронних гаманцях.

Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п`ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону).

При цьому, статтею 18 Закону виконавцю надано широке коло прав для реалізації покладених на нього обов`язків. Серед прав виконавця зазначено, крім іншого, право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

Крім того, виконавець має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (частина 5 статті 26 Закону).

Частинами 1-6 статті 48 Закону передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються та зараховуються на відповідні рахунки органів державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного робочого дня після вилучення, про що складається акт.

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках та електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відкритих після винесення постанови про накладення арешту.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

За умовами частин 1, 2, 5 статті 52 Закону виконавець звертає стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться у касах або інших сховищах боржника - юридичної особи, у банках або інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки/електронні гаманці виконавець отримує в податкових органах, інших державних органах, на підприємствах, в установах та організаціях, які зобов`язані надати йому інформацію невідкладно, але не пізніше ніж у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Виконавець може звернути стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках/електронних гаманцях і на рахунках/електронних гаманцях, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.

У разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів в обсязі, необхідному для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з цивільного обороту, або обмежено оборотоздатного майна, майна, на яке не може бути звернено стягнення), незалежно від того, хто фактично використовує таке майно.

Відповідно до частини 1 статті 53 Закону виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Згідно зі статтею 54 Закону виконавець має право звернутися за інформацією про дебіторську заборгованість боржника до податкових органів.

Податкові органи зобов`язані протягом трьох робочих днів з дня одержання відповідної вимоги виконавця надати виконавцю необхідні документи та інформацію.

Проте з матеріалів справи вбачається, що в порушення вищенаведених приписів та інших положень Закону Виконавцем Відділу у повній мірі не виявлено та не накладено арешт на грошові кошти боржника (зокрема на належні йому кошти, які знаходяться у володінні чи користуванні третіх осіб), не винесено постанову про попередження керівництва та/або відповідальних осіб Товариства про відповідальність за пошкодження (знищення) відповідного майна, не направлено запити до ДП "Національні інформаційні системи" щодо встановлення факту видання боржником довіреностей на ім`я третіх осіб на право користування належним боржнику рухомим майном, не направлено запити до органів доходів і зборів з метою отримання інформації про дебіторську заборгованість боржника, не перевірено факт перебування боржника у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань серед власників (засновників) інших суб`єктів господарювання тощо. Докази, які спростовують вищенаведені висновки, у матеріалах справи відсутні та надані Відділом не були.

Суд наголошує на тому, що у матеріалах виконавчого провадження № НОМЕР_1 відсутні документи, які свідчать про вчинення Виконавцем з 03.11.2022 року (з моменту відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1) принаймні до 19.10.2023 року (дата складення Виконавцем акту про відсутність Товариства за його місцезнаходженням), тобто фактично протягом року, будь-яких дій, направлених на забезпечення примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20.

Більше того, після 19.10.2023 року Виконавець також не вчиняв відповідних дій аж до 05.01.2024 року, тобто до винесення постанови у ВП № НОМЕР_1 про повернення виконавчого документа (наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року в справі № 910/7270/20) стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону.

З огляду на викладене, суд також звертає увагу на приписи частини 8 статті 48 Закону, за якими виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не менше одного разу на два тижні - щодо виявлення рахунків, електронних гаманців боржника, не менше одного разу на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Доказів проведення Виконавцем вищенаведених перевірок у передбачені Законом терміни матеріали справи не містять.

Слід також зазначити, що наявні у матеріалах справи надані Радою копії відповідей Міністерства внутрішніх справ України та Державної фіскальної служби України на запити Виконавця від 02.01.2024 року № 186755492 та від 02.01.2024 року № 186755491 стосуються іншого виконавчого провадження, так само як і акт Виконавця від 02.01.2024 року про відсутність Товариства за зареєстрованою адресою його місцезнаходження, який був складений Виконавцем при примусовому виконанні наказу господарського суду міста Києва від 10.08.2020 року № 910/13240/19 (тобто в межах іншої справи).

Посилання Виконавця на попередні неодноразові пред`явлення Радою до виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 не свідчать про вчинення останнім вичерпних дій для фактичного виконання відповідного судового рішення та не входять до безпосереднього предмета доказування при розгляді скарги Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108.

Отже, здійснені Виконавцем Відділу дії для виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 не є вичерпними, оскільки останнім не застосовано усі можливі передбачені законом заходи для досягнення необхідного позитивного результату - фактичного виконання судового рішення. Докази на спростування означених висновків у матеріалах справи відсутні.

Водночас суд звертає увагу на те, що чинне законодавство, зокрема, Закон встановлює певний порядок вчинення виконавчих дій та не надає державному виконавцю права вільного розсуду визначати "доцільно" чи "недоцільно" вживати їх взагалі. А тому він зобов`язаний вчиняти всіх необхідних заходів для повного та своєчасного виконання рішення суду відповідно до закону, а не крізь призму суб`єктивного сприйняття "доцільності" вирішувати питання: чи здійснювати виконання за виконавчим документом, чи ні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2021 року в справі № 905/2999/17.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року в справі № 619/562/18 викладено правовий висновок про те, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.

З огляду на те, що примусове виконання рішень в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу, яка зобов`язана вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, беручи до уваги ненадання Відділом доказів вчинення всіх дій, необхідних для виконання рішення суду в справі № 910/7270/20, суд дійшов висновку про обґрунтованість скарги Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 в частині визнання протиправною та скасування постанови Виконавця Відділу від 05.01.2024 року про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № НОМЕР_1.

Суд звертає увагу на те, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року № 18-рп/2012 та пункт мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року в справі № 11-рп/2012).

Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а виконання рішення суду є елементом справедливого судового розгляду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 року зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Згідно з рішенням Європейського Суду з прав людини у справі "Глоба проти України" від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Невиконання державою винесеного на користь підприємства-заявника рішення становить порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Силенок і Техносервіс-плюс проти України" від 09.12.2010 року).

Крім того, положення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року гарантують кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. При цьому, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00): "для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду", а відповідно до рішення від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02): "на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці".

Відтак, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року право особи на судовий упродовж розумного строку без жодних невиправданих затримок розповсюджуються в тому числі на стадію виконання рішення як невід`ємну складову частину судового розгляду, забезпечення якого в Україні покладається, зокрема, на державну виконавчу службу та державних виконавців.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено, що Виконавцем Відділу не здійснено належних заходів, направлених на примусове виконання рішення в повному обсязі, як це передбачено Законом.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутні докази, які спростовують вищенаведені висновки суду, зокрема, щодо наявності правових підстав для скасування постанови Виконавця Відділу про повернення виконавчого документа стягувачу від 05.01.2024 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд дійшов висновку про те, що скарга Ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 підлягає задоволенню, тоді як Відділ слід зобов`язати відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 про стягнення з відповідача-4 на користь скаржника судового збору в сумі 1 051,00 грн., у порядку та спосіб, передбачений Законом.

Суд звертає увагу на положення статті 345 Господарського процесуального кодексу України, за якими про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.

Керуючись статтями 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Київської міської ради від 30.01.2024 року № 08/226-108 задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Танащук Олесі Миколаївни від 05.01.2024 року про повернення виконавчого документа стягувачу у ВП № НОМЕР_1 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження".

3. Зобов`язати Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 26.11.2020 року № 910/7270/20 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрмедлізинг" на користь Київської міської ради судового збору в сумі 1 051,00 грн., у порядку та спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження".

4. Згідно з приписами статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її складання.

Повний текст ухвали складено та підписано 18.04.2024 року.

Суддя В.С. Ломака