Рішення

від 18.04.2024 по справі 910/1305/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.04.2024Справа № 910/1305/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ» (36000,м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 9/17, код ЄДРПОУ 38516938)

до Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, кім. 42, код ЄДРПОУ 32377038)

про стягнення 752 965, 97 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» (далі - відповідач) про стягнення 752 965, 97 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 2616-НГД про виконання робіт з буріння свердловини № 25, 61, 75, 72 Семиренківського ГКР з використанням бурової установки та персоналу підрядника з додатками A-S.

За доводами позивача, відповідачем було виконано рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, лише 18.01.2024, у зв`язку з чим, у ТОВ «СЕРВІС ОЙЛ» виникло право на нарахування та стягнення з ПрАТ «Нафтогазвидобування», за прострочення виконання грошового зобов`язання по договору №2616-НГД від 04.08.2017 - інфляційні втрати у сумі 157 369,19 грн та 3 % річних у сумі 197 778,71 грн з 8 783 633,43 грн переоцінки вартості виконаних робіт, за період з 19.04.2023 по 17.01.2024, та 3 % річних у сумі 397 818,07 грн з 17 667 666,17 грн заборгованості, за період з 19.04.2023 р. по 17.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.02.2024 через підсистему «Електронний суд» представником Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позову, з посиланням на те, що відповідач не може підтвердити або спростувати коректність розрахунку позивача щодо 3% річних переоцінки вартості виконаних робіт до акту виконаних робіт №4 та №5 з огляду на ту обставину, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2023 було виправлено помилку в описовій частині рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22 в частині обрахунку розміру переоцінки вартості виконаних робіт за актом виконаних робіт №4 від 18.02.2022, у зв`язку з чим відповідач вважає за доцільне зобов`язати позивача надати деталізовані уточнення щодо методики розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, у відзиві відповідач, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц просить суд зменшити заявлений до стягнення розмір 3% річних та інфляційних втрат до 1 грн; також відповідач вказує на неможливість нарахування інфляційних втрат за актом №4 та №5, виходячи з вартості переоцінки виконаних робіт, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, не підлягає.

Цією ж датою, відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, обґрунтоване тим, що під час підготовки відзиву на позовну заяву відповідач встановив наявність арифметичних помилок у позові та невідповідності деяких тверджень позивача дійсним обставинам справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» про розгляд справи №910/1305/24 за правилами загального позовного провадження.

Інших заяв по суті та/або клопотань сторонами не подано.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22, позовні вимоги задоволено частково, з урахуванням ухвали від 16.08.2023 про виправлення арифметичних помилок у рішенні по справі 910/14493/22 - присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс ойл» 17 667 666 грн 17 коп. - заборгованості, 7 830 430 грн 88 коп. - переоцінки вартості виконаних робіт, 763 485 грн 92 коп. - інфляційних втрат, 826 610 - грн 56 коп. 3 % річних, 1 грн 00 коп. - пені, та 510 322 грн 38 коп. - судового збору.

При цьому, під час розгляду справи №910/14493/22 судом встановлено наступні обставини:

« 04.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс ойл» (далі також - позивач, підрядник) та Приватним акціонерним товариством "Нафтогазвидобування" (далі також - відповідач, компанія) укладено договір № 2616-НГД про виконання робіт з буріння свердловини №№ 25, 61, 75 ,72 Семиренківського ГКР з використанням бурової установки та персоналу підрядника (далі - договір) з додатками A-S.

Відповідно до ст. 1.4. договору, компанія доручає підряднику, a підрядник приймає на себе зобов`язання виконати роботи з буріння свердловин до встановленої компанією глибини, спуск колон/хвостовика тa їx кріплення, випробування на герметичність, випробування закінченої бурінням свердловин на ліцензійній ділянці тa виконання ycix допоміжних робіт тa надання послуг, відповідно до умов цього договору тa індивідуального проекту нa буріння, a компанія зобов`язується провести оплату виконаних робіт згідно умов договору.

Як визначено у ст. 10.2 договору, всі платежі повинні бути сплачені підрядником виключно в українських гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату здійснення платежу. Датою здійснення платежу є дата списання коштів з розрахункового рахунку компанії…

Позивач вказує, що відповідачем не виконано своє зобов`язання з оплати виконаних робіт та переоціненої вартості виконаних робіт до актів виконаних робіт №№ 4, 5, 6.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказує, що несплата грошових коштів, які включають оплати виконаних робіт та переоціненої вартості виконаних робіт до актів виконаних робіт №№ 4, 5 не є порушенням умов договору, оскільки відповідач не здійснив своєчасну оплату у зв`язку з зупиненням здійснення операцій за рахунками осіб, кінцевими бенефіціарними власниками яких є резиденти республіки білорусь та накладення арешту на майно позивача в рамках кримінального провадження № 42022102070000163 від 11.05.2022.

Також відповідач вказує про те, що позивачем некоректно здійснено розрахунок сум, які останній просить стягнути на його користь.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав…

На виконання умов договору, 18.02.2022, між сторонами підписано акт виконаних робіт № 4 та розрахунок до акту виконаних робіт № 4 на загальну суму 23 665 284,67 грн.

У відповідності до п. 10.2. договору, оплата за вказаним актом мала бути проведена відповідачем 21.03.2023, однак оплату по акту виконаних робіт № 4 відповідачем проведено:

- 13.07.2022 у розмірі 5 335 689,19 грн;

- 04.08.2022 у розмірі 12 221 412,63 грн;

- 03.11.2022 у розмірі 6 108 182,85 грн.

Проте, на момент здійснення оплати вказаних сум, відповідачем, в супереч приписам п. 10.2. договору, не було скориговано суму оплати, враховуючи курс долара США на дату відповідної оплати.

Відповідач вказує, що позивачем не надано документів щодо переоцінки вартості виконаних робіт, у зв`язку з чи відповідач не може підтвердити коректність розрахунку вказаної переоцінки.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 04.11.2022 позивачем направлено на електронну адресу відповідача лист разом з довідкою-розрахунком переоцінки вартості по акту № 4.

А відтак, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення 4 988 452,40 грн є обґрунтованою, доведеною та такою, що підтверджується матеріалами справи.

На виконання умов договору позивачем на електронну адресу відповідача було направлено на погодження акт виконаних робіт № 5 від 16.03.2022.

Після усунення зауважень до акту виконаних робіт № 5, 14.04.2022 вказаний акт було погоджено (докази переписки електронною поштою наявні в матеріалах справи).

Оригінали підписаного зі сторони позивача акту виконаних робіт № від 16.03.2022 та розрахунку до нього, на суму 17 667 666,71 грн, було передано відповідачеві засобами пошти 27 червня 2022 року (копії супровідного листа та конверту містяться в матеріалах справи).

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву погоджується, що неоплаченими залишилися роботи за актом № 5 роботи на загальну суму 17 667 666,71 грн.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву погодився, що методика розрахунку переоцінки вартості виконаних робіт за актом № 5 від 16.03.2022 в сумі 3 795 181,03 грн є арифметично вірною і відповідає умовам договору....

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 17 667 666,71 грн та переоцінки вартості виконаних робіт за актом № 5 від 16.03.2022 в сумі 3 795 181,03 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню…

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у загальному розмірі 826 610,56 грн та інфляційні у розмірі 763 485,92 грн…

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за вказаний позивачем період прострочення відповідачем оплати у розмірі 826 610,56 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі...

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу у визначений позивачем період прострочення виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України у розмірі 763 485,92 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі».

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22, залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2023, та набрало законної сили.

Відповідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Таким чином, розмір та обґрунтованість грошової вимоги 17 667 666 грн 17 коп. - заборгованості та 7 830 430 грн 88 коп. - переоцінки вартості виконаних робіт, Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ» до Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» встановлені судовим рішенням у справі №910/14493/22, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.

Предметом спору даної справи є стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 157 369,19 грн та 3 % річних у сумі 197 778,71 грн з 8 783 633,43 грн переоцінки вартості виконаних робіт, за період з 19.04.2023 по 17.01.2024, та 3 % річних у сумі 397 818,07 грн з 17 667 666,17 грн заборгованості, за період з 19.04.2023 р. по 17.01.2024

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач 18.01.2024 сплатив заборгованість у сумі 21 598 516,91 на виконання рішення суду у справі № 910/14493/22, що підтверджується випискою з банківського рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.01.2023 по19.01.2024.

Таким чином, оскільки заборгованість сплачено лише 18.01.2024, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання.

При цьому, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця.

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Також частина друга статті 625 Цивільного Кодексу України встановлює право кредитора нарахувати на прострочену суму зобов`язання три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявні в матеріалах справи докази, свідчать, що позивачем у справі № 910/14493/22, пред`являлися вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрати на суму заборгованостей, які нараховувалися до 18.04.2023 (згідно із заявою про збільшення позовних вимог.

У даній справі № 910/1305/24 позивачем, нараховані за період 19.04.2023 по 17.01.2024 інфляційні втрати, які становлять 157 369,19 грн та 3 % річних - 197 778,71 грн, розрахованих на суму з переоцінки вартості виконаних робіт 8 783 633,43 грн, та 3 % річних - 397 818,07 грн, розрахованих на суму заборгованості 17 667 666,17 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних розрахованих на суму заборгованості 17 667 666,17 грн, у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійснений у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахування позивачем 157 369,19 грн - інфляційних втрат та 197 778,71 грн - 3 % річних, розрахованих на суму з переоцінки вартості виконаних робіт 8 783 633,43 грн, суд відзначає таке.

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22, позовні вимоги задоволено частково, з урахуванням ухвали від 16.08.2023 про виправлення арифметичних помилок у рішенні по справі № 910/14493/22 - присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс ойл» 17 667 666 грн 17 коп. - заборгованості, 7 830 430 грн 88 коп. - переоцінки вартості виконаних робіт, 763 485 грн 92 коп. - інфляційних втрат, 826 610 - грн 56 коп. 3 % річних, 1 грн 00 коп. - пені, та 510 322 грн 38 коп. - судового збору.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за розрахунком суду, виходячи із суми 7 830 430 грн 88 коп. - переоцінки вартості виконаних робіт, яка була присуджена до стягнення за рішенням суду у справі № 910/14493/22, належними до стягнення з відповідача на користь позивача є суми 3 % річних - 176 315,70 грн та інфляційні втрати 140 291,44 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Відповідно до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Наведені відповідачем у відзиві заперечення щодо позовних вимог не беруться судом до уваги, як такі, що спростовані обставинами, встановленими у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.07.2023 у справі №910/14493/22 та вищенаведеним.

Щодо доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних до 1 грн, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій. Водночас, відповідальність передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3% річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збиткам, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 у справі №904/4593/17, від 13.06.2018 у справі №912/2708/17, від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 23.05.2018 у справі № 908/660/17, від 05.08.2020 у справі №757/12160/17-ц, від 02.09.2020 у справі № 802/1349/17-а, від 22.04.2020 у справі № 922/795/19, від 19.12.2019 у справі № 911/2845/18.

Відтак, заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення річних.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ».

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Нафтогазвидобування» (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, кім. 42, код ЄДРПОУ 32377038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРВІС ОЙЛ» (36000,м. Полтава, вул. Небесної Сотні, буд. 9/17, код ЄДРПОУ 38516938) інфляційні втрати у розмірі 574 133 грн 77 коп.; інфляційні втрати у розмірі 140 291 грн 44 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 10 716 грн 39 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 18.04.2024

Суддя Л.Г. Пукшин