Рішення

від 12.04.2024 по справі 914/218/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2024 Справа № 914/218/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕКЕДЖІНГ ЕНД ПРАЙВЕТ ЛЕЙБЛЗ, м.Київ

до відповідача: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 , м.Львів

про: стягнення 149720,07 грн заборгованості за договором постачання №ППЛ-06/02/23-2 від 06.02.2023

Суддя У.І.Ділай

Без участі представників сторін

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2024, справу №914/218/24 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 30.01.2024 позов залишено без руху.

08.02.2024 від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 12.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов`язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.

Про розгляд справи відповідач повідомлений на адресу, яка зазначена в позові та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до відомостей з офіційного сайту Укрпошти за трек-номером 0600087299195 поштове відправлення (ухвалу від 12.02.2024) відповідач отримав особисто 16 лютого 2024 року.

Станом на 12.04.2024 від відповідача до суду відзив не надходив.

Відповідач протягом розгляду справи не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 12.04.2024. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.

У зв`язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Між сторонами укладено договір постачання № ППЛ-06/02/23-2 від 06.02.2023, відповідно до п. 1.1. позивач зобов`язався поставляти поставляти і передавати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити товар у порядку і на умовах, передбачених цим договором.

У пункті 2.5. договору сторони погодили, що якщо інше не передбачено в специфікаціях, оплата партій товару здійснюється наступним чином: оплата першої партії товару здійснюється з відтермінуванням до 30 (тридцяти) днів.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 688036,50 грн. На підтвердження долучено копії видаткових накладних: № 58 від 09.02.2023, № 65 від 15.02.2023, № 67 від 17.02.2023, № 89 від 01.03.2023, № 114 від 09.03.2023, № 136 від 23.03.2023, № 141 від 29.03.2023, № 163 від 12.04.2023.

Як зазначено в позові відповідач частково оплатив вартість отриманого товару. Залишок заборгованості становить 92527,50грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення умов договору повністю не оплатив позивачу вартості поставленого товару. Відтак, ТОВ ПЕКЕДЖІНГ ЕНД ПРАЙВЕТ ЛЕЙБЛЗ подало позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача 92527,50грн основного боргу.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України позивач нарахував за період з 03.04.2023 по 12.01.2024 - 3140,66грн 3% річних та 2402,53грн інфляційних втрат, а також в порядку п. 4.2-4.3 договору 42396,63грн пені за період з 03.04.2023 по 12.01.2024 та 9252,75грн штрафу.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір постачання № ППЛ-06/02/23-2 від 06.02.2023, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 ст. 264 ГК України).

У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

У пункті 6.5. договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 70 календарних днів з дня поставки.

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджено копіями видаткових накладних, долученими до матеріалів справи.

Згідно із матеріалами справи, жодних зауважень зі сторони відповідача в накладних не зазначено.

Підписання відповідачем накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність отримання товару та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, відповідач своїх зобов`язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Беручи до уваги, що строк виконання обов`язку сплати за поставлений товар є таким, що настав, а відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги про стягнення 92527,50грн основного боргу є підставними та підлягають задоволенню.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3140,66грн 3% річних за період з 03.04.2023 по 12.01.2024 слід задоволити.

Стосовно вимоги про стягнення суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки. За розрахунком суду з відповідач підлягає до стягнення 1917,50грн інфляційних втрат за період з 03.04.2023 по 12.01.2024. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.

Стосовно вимоги про стягнення 42396,63грн пені суд зазначає таке.

Згідно з п. 4.2. договору за недотримання відповідачем вимог договору щодо строку оплати за товар, він зобов`язується сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми пені, відповідно до положень 4.2 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», судом встановлено, що позивачем допущені помилки у нарахуванні суми інфляційних втрат, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача 42396,63грн пені за період з 03.04.2023 по 12.01.2024.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 9252,75грн 10% штрафу суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

У п. 4.3. договору сторони погодили, що в разі прострочення виконання грошового зобов`язання по оплаті товару більше ніж на 3 (три) календарних днів, відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 10% простроченої суми.

У випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі стягнення штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України, штраф є формою неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видом штрафної санкції.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України. Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верхового Суду від 01.06.2021 у справі N 910/12876/19.

Оскільки, п. 4.3 договору сторонами узгоджено умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (штрафу), суд прийшов до висновку задоволити вимогу позивача про стягнення з відповідача 9252,75грн 10%штрафу.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 15000,00грн витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

До позову долучено договір про надання правової допомоги №10/01 від 10.01.2024, укладений між позивачем та Адвокатським бюро «Селітренікова Леоніда». Відповідно до п. 1.1 договору сторони погодили, що клієнт доручає, а адвокатська бюро зобов`язується надати правову допомогу клієнту для чого адвокатське бюро буде здійснювати захист, представництво інтересів клієнта в суді, або надати інші види правової допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, додатковими угодами до цього договору, а клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар за надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У п. 2.2 договору №10/01 від 10.01.2024 зазначено, що детальна інформація щодо виду та обсягу правової допомоги, яка надаватиметься за цим договором визначається в додаткових угодах до договору, які є невід`ємними його частинами.

Після закінчення надання правової допомоги, адвокатське бюро надсилає клієнту два примірники акта приймання-передачі наданої правової допомоги, в яких вказується загальна вартість правової допомоги згідно додаткових угод. Клієнт підписує і повертає адвокатському бюро один примірник акта або надсилає мотивовану відмову від його підписання протягом 3 робочих днів після одержання акта приймання-передачі. (п. 2.9 договору №10/01 від 10.01.2024).

Згідно з п. 6.1 договору №10/01 від 10.01.2024 вартість правової допомоги за цим договором складає 15000,00грн та вказується сторонами в акті приймання-передачі наданої правової допомоги.

До матеріалів справи долучено також копію довіреності №10/01 від 10.01.2024, відповідно до якої позивач уповноважив адвоката Селітренікова Леоніда Михайловича представляти інтереси товариства, в тому числі в судах.

За змістом ч.4 ст.126 ГПК розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Верховний Суд у постанові від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17 зазначив, що види робіт або послуг адвоката, витрат, про відшкодування яких у справі заявлено вимогу, мають відповідати умовам договору про надання правової допомоги, положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і ГПК України.

Відповідно до статті 632 ЦК України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна з умов договору при його укладенні.

У постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18 Верховний Суд звернув увагу, що суди, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, мають виходити із встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

За відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення зазначених витрат, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Крім того, Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому суд має оцінювати щодо відповідності зазначеним критеріям поведінку/дії/бездіяльність обох сторін.

Суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, у випадках, визначених положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19.

Згідно з положеннями ч.2 ст.126 ГПК, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати, зокрема, пов`язаність цих витрат із розглядом справи.

Господарський суд Львівської області враховує, що за час розгляду цієї справи Адвокатським бюро «Селітренікова Леоніда» вчинялись процесуальні дії щодо ведення даної справи подання позовної заяви (позов підписаний керуючим АБ «Селітренікова Леоніда» Л.М. Селітреніков). Тобто фактично послуги правової допомоги позивачу надавались.

При цьому, суд звертає увагу, що заяву про усунення недоліків позовної заяви від 08.02.2024 (вх.№3841/24 від 08.02.2024) підписано директором ТОВ ПЕКЕДЖІНГ ЕНД ПРАЙВЕТ ЛЕЙБЛЗ Ф.Ю.Мундіровим.

Водночас, вимоги ухвали від 12.02.2024 про скерування суду для огляду оригіналів документів, копії яких долучені до позову не виконані.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази укладення додаткових угод до договору №10/01 від 10.01.2024, де мала б бути зазначена детальна інформація щодо виду та обсягу правової допомоги, яка надаватиметься за цим договором. Також, згідно з п.п. 2.9, 61 договору №10/01 від 10.01.2024, суду не подано акту приймання-передачі наданої правової допомоги на підтвердження факту надання послуг Адвокатським бюро «Селітренікова Леоніда» в повному обсязі за позовними вимогами в цьому спорі. При цьому, за умовами п. 2.9 №10/01 від 10.01.2024 позивач мав право мотивовано відмовитися від підписання акта приймання-передачі, тобто чи погодив позивач об`єм виконаної роботи адвокатським об`єднанням.

Разом з тим, суд відзначає, що поданий договір №10/01 від 10.01.2024 також не містить детального опису про отримання доручення від позивача щодо подання позову до відповідача про стягнення спірної заборгованості, що не відповідає критеріями їх реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності).

Зважаючи на наведене, в суду відсутні правові підстави для задоволення вимог про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Судовий збір пропорційно задоволеним вимогам покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини.

Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПЕКЕДЖІНГ ЕНД ПРАЙВЕТ ЛЕЙБЛЗ (03061, місто Київ, пр. Відрадний, 103, офіс 319, ідентифікаційний код 43734931) 92527,50грн основного боргу, 3140,66грн 3% річних, 1917,50грн інфляційних втрат, 42396,63грн пені, 9252,75грн штрафу та 3018,19 грн судового збору.

3.У задоволенні решти вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 17.04.2024.

СуддяДілай У.І.