Рішення

від 17.04.2024 по справі 240/3236/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2024 року м. Житомир справа № 240/3236/24

категорія 108020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" до Житомирської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № UA101090/2024/000013 від 10.01.2024 про відмову в прийнятті митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, митному оформленні та випуску товарів, прийняте головним державним інспектором Житомирської митниці Конончуком Василем Івановичем;

- зобов`язати Житомирську митницю прийняти митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснити митне оформлення та випуск товарів, відповідно до митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачем, з метою імпорту товару на територію України подано до Житомирської митниці митну декларацію для митного оформлення імпорту лікарського засобу. Разом з митною декларацією декларант надав митниці необхідні і достатні документи, необхідні для митного оформлення товару та його випуску на митну територію України. Однак, митним органом було прийнято рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні та випуску товарів. Вважає, що спірне рішення про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні та випуску товарів є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Від представника відповідача надійшли відзив на адміністративний позов, а також доповнення до відзиву, в яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Аргументуючи свої заперечення зазначає, що лікарський засіб, що містить психотропну речовину "фенобарбітал" - валокардин, краплі оральні, розчин по 20 мл та 50 мл у флаконі-крапельниці, потребує отримання дозволу Держлікслужби на ввезення наркотичних речовин, психотропних речовин і прекурсорів в Україну. Неподання декларантом Дозволу Держлікслужби на право ввезення на митну територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекуросов унеможливлює митне оформлення товару.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд ухвалою від 17.04.2024 перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що 05 січня 2024 року від декларанта ОСОБА_1 для митного оформлення товару на митний пост "Новоград-Волинський" Житомирської митниці була направлена електронна митна декларація (далі - ЕМД) №UА101090/2024/000125 про розмитнення товару, в графі 31 якої вказано: лікарських засобів, які розфасовані для роздрібної торгівлі, в тому числі:

- Валокордин краплі оральні, розчин, по 50 мл; 104281 шт, для перорального застосування по 50 мл у флаконах;

- крапельниці; по 1 флакону-крапельниці в картонній коробці з маркуванням українською мовою, діючі речовини - 1 мл (20 крапель), розчину містять: фенобарбіталу 18,4 мг, етилбромізовалеріанату 18,4 мг. № серій - 246691, 231401, не в аерозольній упаковці.

Відправник: Кrewel Меuselbach GmbН, Ксавьєр-Форбрюгген-штрассе, 6, 98707 Герен, Німеччина.

Отримувач : ТОВ "Кревель Мойзельбах" (ЄДРПОУ 33063895).

До вказаної ЕМД були додані наступні документи: Специфікація № 2; Invоісе 162/2023; СМR 046268; Сертифікат якості 231401; Сертифікат якості 246691; Ухвала Київського апеляційного суду від 10 жовтня 2023 року у справі №757/33728/23-к; Реєстраційне посвідчення на лікарський засіб UА/8462/01/01.

В ході опрацювання та виконання митних формальностей виявлено, що по даній ЕМД спрацювала програма "АСАУР" за кодом 103-1: "Перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів (в тому числі наданих на вимогу митного органу) та/або відомостей про них на предмет розбіжностей у відомостях, що зазначені у цих документах, митній декларації чи документах, що її заміщують, їх електронних копіях, розміщених в ЄАІС Держмитслужби.

За участі суб`єкта ЗЕД (гр.8, 9 МД) наявні протоколи про порушення митних правил. Розглянути питання щодо посилення митного контролю з метою недопущення повторних порушень. Виконання даного профілю ризику визначено як обов`язкове "так".

05 січня 2024 від декларанта надійшов лист про зупинення митного оформлення по ЕМД № UА101090/2024/000125 у зв`язку з бажанням надати додаткові документи.

Декларантом додатково були надіслані відповідачу ухвала Печерського районного суду м. Києва від 04 вересня 2023 року у справі у справі №757/33728/23-к та специфікація № 3.

08 січня 2024 року на адресу декларанта відповідачем направлено повідомлення наступного змісту: "У відповідності до товаросупровідних документів, у склад лікарського засобу валокордин входить психотропна речовина фенобарбітал.

Згідно списку 2 таблиці ІІІ Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770 "Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" фенобарбітал (хімічна назва: 5-етил-5-фенілбарбітурова кислота) є психотропною речовиною.

Відповідно до Постанови КМУ від 03.02.1997 № 146 "Про затвердження Порядку видачі дозволів на право ввезення на територію України, вивезення з території України або транзиту через територію України наркотичних засобів. психотропних речовин і прекурсорів" (із змінами та доповненнями) психотропні речовини, що ввозяться на територію України потребують видачі Дозволу на ввезення в Україну наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлено Пунктом 8 вказаної Постанови передбачено, що наркотичні засоби, психотропні речовини 1 прекурсори, що ввозяться в Україну без дозволу, підлягають затриманню відповідними митницями України.

Пунктом 9 Постанови теж встановлено, що підприємства та фізичні особи, які порушують правила здійснення імпорту наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлені відповідними актами законодавства та цим Порядком, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

Пропонуємо вам надати дозвіл на право ввезення (вивезення) чи транзиту наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обігу наркотичних обігу".

09 січня 2024 року відповідачем направлено декларанту повідомлення наступного змісту: "З метою виконання митних формальностей у повному обсязі, у цілях митного контролю та митного оформлення прошу надати наявні оригінали дозвільних документів на імпортування та використання даного товару а Україні, або засвідчені в установленому порядку їх копії".

09 січня 2024 року відповідачем отримано від декларанта копії ліцензій №192370 та № 599145.

10 січня 2024 року відповідачем оформлено картку відмови № UA101090/2024/13, де причиною відмови зазначено: "Митне оформлення товару не може бути здійснено, оскільки декларантом не надано документу за кодом 5066, а саме: Дозволу Держлікслужби на право ввезення на митну територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, чим порушено вимоги статей 197, 257, 266, 269 Митного кодексу України, наказу МФУ від 30.05.2012 № 651 та ст.24 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", а також вимоги постанови КМУ від 06.05.2000 року № 770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" та постанови КМУ від 10.10.2007 року № 1203 "Про затвердження гранично допустимої кількості наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах".

Позивач вважає, протиправною картку відмови у прийнятті митної декларації, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. (ч. 1 ст. 53 МК України).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).

Відповідно до ч.1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з п.1 ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).

Тобто, частиною 3 статті 53 МК України закріплено обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина третя статті 54 МК України).

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 МК України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

10 січня 2024 року відповідачем оформлено картку відмови № UA101090/2024/13, де причиною відмови зазначено: "Митне оформлення товару не може бути здійснено, оскільки декларантом не надано документу за кодом 5066, а саме: Дозволу Держлікслужби на право ввезення на митну територію України наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, чим порушено вимоги статей 197, 257, 266, 269 Митного кодексу України, наказу МФУ від 30.05.2012 № 651 та ст.24 Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори", а також вимоги постанови КМУ від 06.05.2000 року № 770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів" та постанови КМУ від 10.10.2007 року № 1203 "Про затвердження гранично допустимої кількості наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах".

Суд не погоджується з таким рішенням, з огляду на таке.

У відповідності до положень статті 70 Митного кодексу України з метою застосування законодавства України з питань митної справи запроваджуються такі митні режими: 1) імпорт (випуск для вільного обігу); 2) реімпорт; 3) експорт (остаточне вивезення); 4) реекспорт; 5) транзит; 6) тимчасове ввезення; 7) тимчасове вивезення; 8) митний склад; 9) вільна митна зона; 10) безмитна торгівля; 11) переробка на митній території; 12) переробка за межами митної території; 13) знищення або руйнування; 14) відмова на користь держави.

Митні режими встановлюються виключно цим Кодексом.

Згідно з нормами частин першої та другої статті 71 Митного кодексу України декларант має право обрати митний режим, у який він бажає помістити товари, з дотриманням умов такого режиму та у порядку, що визначені цим Кодексом. Поміщення товарів у митний режим здійснюється шляхом їх декларування та виконання митних формальностей, передбачених цим Кодексом.

Глава 13 Розділу V Митного кодексу України регламентує порядок поміщення товарів у митний режим імпорту (випуску для вільного обігу).

Зокрема, стаття 74 Митного кодексу України визначає, що імпорт (випуск для вільного обігу) - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари після сплати всіх митних платежів, встановлених законами України на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей випускаються для вільного обігу на митній території України.

Умови поміщення товарів у митний режим імпорту регламентовані статтею 75 Митного кодексу України.

Митний режим імпорту може бути застосований до товарів, що надходять на митну територію України, та до товарів, що зберігаються під митним контролем або поміщені в інший митний режим, а також до продуктів переробки товарів, поміщених у митний режим переробки на митній території.

Законодавством України з питань митної справи можуть бути визначені документи, які використовуються для декларування товарів у митний режим імпорту замість митної декларації.

Для поміщення товарів у митний режим імпорту особа, на яку покладається дотримання вимог митного режиму, повинна:

1) подати митному органу, що здійснює випуск товарів, документи на такі товари;

2) сплатити митні платежі, якими відповідно до законів України обкладаються товари під час ввезення на митну територію України в режимі імпорту;

3) виконати встановлені відповідно до закону вимоги щодо заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо іноземні товари після ввезення їх на митну територію України були пошкоджені або втрачені внаслідок аварії чи дії обставин непереборної сили або внаслідок протиправних дій третіх осіб, що підтверджується документально, за рішенням декларанта вони можуть бути заявлені митному органу у митний режим імпорту в пошкодженому стані чи у фактичній кількості з додержанням щодо них встановлених відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. У разі втрати товарів після ввезення їх на митну територію України внаслідок протиправних дій третіх осіб митні платежі, встановлені на імпорт таких товарів, підлягають сплаті в повному обсязі у порядку, встановленому цим Кодексом. За рішенням декларанта або уповноваженої ним особи допускається поміщення пошкоджених товарів в інші митні режими.

У разі встановлення відповідно до закону заборон чи обмежень щодо ввезення на митну територію України відповідних товарів такі товари, випущені у вільний обіг на митній території України за попередніми, тимчасовими або періодичними митними деклараціями, підлягають поміщенню у митний режим імпорту відповідно до умов, які діяли на момент їх випуску у вільний обіг.

У разі наявності авторизації на застосування процедури кінцевого використання товарів та дотримання умов процедури кінцевого використання товарів окремі іноземні товари можуть бути випущені у вільний обіг на митній території України за зниженими ставками ввізного мита, встановленими Митним тарифом України (далі - процедура кінцевого використання).

Під час застосування процедури кінцевого використання сплата різниці між сумою ввізного мита, визначеного за повними ставками Митного тарифу України, та сумою ввізного мита, визначеного за зниженими ставками Митного тарифу України, забезпечується відповідно до розділу X цього Кодексу.

Відповідно до приписів частин першої і другої статті 76 Митного кодексу України товари, поміщені у митний режим імпорту, набувають статусу українських товарів. Підтвердженням українського статусу товарів, зазначених у частині першій цієї статті, є митна декларація, за якою ці товари випущено у вільний обіг.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" (ЄДРПОУ 33063895, Житомирська обл., м. Звягель (м. Новоград-Волинський) Кінцевий бенефіціарний власник: Кревель Мойзельбах ГМБХ (Німеччина), керівник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює оптову торгівлю лікарськими засобами на території України.

Зазначене підтверджується ліцензією Державної служби України з лікарських засобів, що видана на підставі рішення про видачу ліцензії від 12 червня 2012 року за №475.

Лікарський засіб "Валокордин" зареєстрований на території України, внесений до переліку лікарських засобів, та реалізується на території України, відповідно до положень чинного Законодавства.

Вказане підтверджується реєстраційними посвідченнями на лікарський засіб №UA/8462/01/01, перереєстрацію якого було здійснено на підставі рішення про державну перереєстрацію лікарського засобу затверджене наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.02.2013 року за № 157; від 11.01.2018 року за № 48 (безстроково).

Правові та організаційні засади державної політики щодо обігу в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, встановлює порядок державного контролю, повноваження органів виконавчої влади, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів визначає Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" від 15.02.1995 № 60/95-ВР (далі Закон № 60/95-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 60/95-ВР у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

- аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин - заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють;

- ввезення (імпорт) наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на територію України - переміщення через митний кордон України наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин з території іншої держави на територію України;

- вивезення (експорт) наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з території України - переміщення через митний кордон України наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин з території України на територію іншої держави;

- виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини;

- використання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - застосування наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин у виробництві, виготовленні, медичній практиці, при розробленні наркотичних засобів і психотропних речовин, проведенні відповідних експертиз, для науково-дослідної роботи та навчальних цілей, передбачених цим Законом;

- виробництво наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, пов`язані з серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовин з хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують;

- дозвіл на право ввезення (вивезення) чи на право транзиту наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин - відповідний документ установленого зразка, виданий центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, що дає право протягом визначеного строку здійснити ввезення на територію України, вивезення з території України чи транзит через територію України наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин;

- квоти на наркотичні засоби і психотропні речовини - максимальна кількість наркотичних засобів і психотропних речовин, встановлена Кабінетом Міністрів України на підставі розрахункової потреби України в наркотичних засобах і психотропних речовинах, у межах яких здійснюється їх обіг протягом визначеного періоду;

- культивування рослин, включених до Переліку, - посів, вирощування рослин, що містять наркотичні речовини, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- наркотичні засоби - речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - види діяльності з: культивування рослин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, розроблення, виробництва, виготовлення, зберігання, перевезення, пересилання, придбання, реалізації (відпуску), ввезення на територію України, вивезення з території України, транзиту через територію України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що дозволяються і контролюються згідно з цим Законом;

- Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (далі - Перелік) - згруповані у списки наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин, включені до таблиць I-IV згідно із законодавством України та міжнародними договорами України. Перелік та зміни до нього затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу і публікуються в офіційних друкованих виданнях;

- перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів - переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин у межах території України;

- препарат - суміш речовин у будь-якому фізичному стані, що містить один чи декілька наркотичних засобів та (або) одну чи декілька психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, або суміш речовин у будь-якому фізичному стані, що містить один чи декілька наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III, і прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до таблиці IV Переліку;

- прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин (далі - прекурсори) - речовини, які використовуються для виробництва, виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- психотропні речовини - речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- розроблення наркотичних засобів, психотропних речовин - застосування результатів наукових досліджень та інших знань для планування, проектування і створення нових наркотичних засобів або психотропних речовин;

- транзит наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів через територію України - переміщення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, вироблених, виготовлених за межами України будь-якими законними способами, з території однієї держави на територію іншої держави під митним контролем територією України без використання цих наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на території України.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 60/95-ВР наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори з урахуванням доцільності їх використання у медичній практиці та залежно від ступеня їх небезпечності для здоров`я людини і застосовуваних заходів контролю за їх обігом включаються до відповідно пронумерованих списків таблиць Переліку:

- таблиця I містить наркотичні засоби, у тому числі рослини, і психотропні речовини, включені до списків № 1, № 2 та № 3, обіг яких на території України заборонено, за винятком їх обігу лише в цілях та на підставах, передбачених статтями 15, 19 і 20 цього Закону;

- таблиця II містить наркотичні засоби і психотропні речовини, включені до списків № 1 і № 2, обіг яких на території України обмежено та стосовно яких установлюються заходи контролю;

таблиця III містить наркотичні засоби і психотропні речовини, включені до списків № 1 і № 2, обіг яких в Україні обмежено та стосовно яких допускаються виключення деяких заходів контролю;

- таблиця IV містить прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин, включені до списків № 1 і № 2, обіг яких на території України обмежено та стосовно яких установлюються заходи контролю.

Обіг препаратів, що містять наркотичний засіб або психотропну речовину, які включені до таблиць II і III Переліку, підпадає під дію заходів контролю, що застосовуються щодо обігу наркотичного засобу чи психотропної речовини, які в них містяться;

Якщо препарат містить не один наркотичний засіб чи не одну психотропну речовину, а кілька наркотичних засобів та (або) психотропних речовин, які включені до таблиць II і III Переліку, щодо обігу яких встановлено різний режим контролю, то його обіг підпадає під дію заходів контролю, що застосовуються щодо обігу того із засобів або тієї з речовин, що підлягає більш суворим заходам контролю.

Щодо препаратів, що містять малі кількості наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III Переліку, та (або) прекурсорів, включених до таблиці IV Переліку, і тому ризику зловживання ними немає або він незначний, і з яких зазначені засоби чи речовини не можна вилучити легкодоступними способами в кількості, за якої можливе зловживання, можуть вилучатися із сфери дії деяких заходів контролю. Заходи контролю за обігом зазначених препаратів та порядок їх застосування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Гранично допустима кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що міститься в препаратах, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу.

Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770 (далі - Перелік №770).

У Списку 2 "Психотропні речовини, обіг яких обмежено і стосовно яких допускаються виключення деяких заходів контролю" Таблиці ІІІ Переліку № 770 зазначено, зокрема, міжнародна незареєстрована назва психотропної речовини, обіг якої обмежено і стосовно якої допускаються виключення деяких заходів контролю Фенобарбітал, що має хімічну назву 5-етил-5-фенілбарбітурова кислота.

Порядок провадження діяльності, пов`язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та контролю за їх обігом затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 року № 589 (далі Порядок № 589).

Порядок № 589, згідно з його пунктом 1, визначає процедуру провадження суб`єктами господарювання - юридичними особами незалежно від форми власності (далі - суб`єкти господарювання) діяльності, пов`язаної з культивуванням рослин, розробленням, виробництвом, виготовленням, зберіганням, перевезенням, пересиланням, придбанням, реалізацією (відпуском), ввезенням на територію України, вивезенням з її території, транзитом через територію України, використанням, знищенням (далі - обіг) наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, включених до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 19, ст. 789) (далі - перелік), та контролю за їх обігом.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 589 дія цього Порядку поширюється на суб`єктів господарювання, які відповідно до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" (далі - Закон) провадять діяльність, пов`язану з обігом:

- наркотичних засобів, психотропних речовин, включених до таблиць II і III переліку, та прекурсорів, включених до списку 1 таблиці IV переліку , зареєстрованих в установленому порядку як готові лікарські засоби та діючі речовини (субстанції) (далі - засоби і речовини, включені до таблиць II і III та списку 1 таблиці IV переліку);

- препаратів (лікарських засобів), що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, включені до таблиць II і III переліку, та (або) прекурсори, включені до таблиці IV переліку, в кількості, що перевищує їх гранично допустиму кількість, визначену постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2007 р. № 1203 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 78, ст. 2885), зареєстрованих в установленому порядку як готові лікарські засоби та діючі речовини (субстанції) (далі - препарати, що містять наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори в кількості, що перевищує гранично допустиму);

- препаратів (лікарських засобів), що містять наркотичні засоби, психотропні речовини, включені до таблиць II і III переліку, та (або) прекурсори, включені до таблиці IV переліку, в кількості, що не перевищує їх гранично допустиму кількість, визначену постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2007 р. № 1203 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 78, ст. 2885), зареєстрованих в установленому порядку як готові лікарські засоби та діючі речовини (субстанції) (далі - препарати, що містять малу кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів);

- прекурсорів, включених до списку 2 таблиці IV переліку;

- рослин, включених до списку 3 таблиці I переліку.

Пунктами 20, 21 Порядку № 589 визначено, що діяльність, пов`язана з обігом препаратів, що містять малу кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, провадиться суб`єктами господарювання на підставі ліцензії на виробництво, оптову, роздрібну торгівлю лікарськими засобами, виданої відповідним органом ліцензування. Перелік препаратів (лікарських засобів), що містять малу кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які підлягають контролю під час ввезення на територію України, вивезення з її території та транзит через територію України, визначається наказом МОЗ за поданням Держлікслужби.

У свою чергу, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 23 квітня 2007 року № 202 затверджено переліки наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість наркотичних засобів або психотропних речовин і прекурсорів, які підлягають контролю при ввезенні на митну територію України та вивезенні за її межі (далі - Наказ № 202).

Відповідно до пункту 3 Наказу 202 ввезення на митну територію України та вивезення за її межі готових лікарських засобів, зазначених у Переліку наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість психотропних речовин списку N 2 таблиці III Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів (0701-07 ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 №770 (770-2000-п), цього наказу, може здійснюватись без дозволу Держлікслужби. У разі надходження до Держлікслужби запиту країни-експортера (імпортера) видається відповідний дозвіл на кожну партію товару.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2007 року № 1203 затверджено гранично допустиму кількість наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що містяться в препаратах, згідно з додатком (далі - Постанова 1203).

У додатку до Постанови № 1203 серед найменувань наркотичного засобу, психотропної речовини, прекурсору вказано зокрема Фенобарбітал, а також зазначено його гранично допустиму кількість - 20 міліграмів - для неподільних або дозованих лікарських форм максимальний вміст на одиницю дози та 20 міліграмів на мілілітр - для недозованих лікарських форм максимальний вміст на одиницю дози.

У свою чергу, у затвердженому Наказом № 202 Переліку наркотичних (психотропних) комбінованих лікарських засобів, що містять малу кількість психотропних речовин списку № 2 таблиці III Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2000 № 770, міститься така торгова назва лікарського засобу "ВАЛОКОРДИН (R) (*)", лікарська форма "краплі для перорального застосування по 20 мл, 50 мл у флаконах крапельницях № 1", контрольована речовина, що міститься в лікарському засобі "фенобарбітал", відсотковий вміст контрольованої речовини "1,84 г на 100 мл".

У примітці вказаного Переліку під позначкою (*) вказано, що ввезення на митну територію України та вивезення за її межі готових лікарських засобів, до складу яких входить фенобарбітал, підлягає контролю тільки за запитом країни-експортера (імпортера). Ввезення на митну територію України та вивезення за її межі зазначених у цьому Переліку лікарських засобів у формі in bulk здійснюється на підставі дозволу Держлікслужби.

Згідно з приписами абзацу шістнадцятого частини другої статті 2 Закону України "Про лікарські засоби" продукція "in bulk" - будь-який лікарський засіб, призначений для виробництва готового лікарського засобу, який пройшов усі стадії технологічного процесу, крім стадії фасування та/або кінцевого пакування і маркування.

Однак, з матеріалів справи не вбачається і відповідачем не доведено, що лікарський засіб, який заявлено до поміщення у митний режим імпорту ввозився у формі in bulk.

Таким чином, з урахуванням положень чинного законодавства України суд доходить висновку, що поданий для митного оформлення товар позивача, який є готовим лікарським засобом, підлягає контролю тільки за запитом країни-експортера (імпортера) та не потребує дозволу Держлікслужби, окрім випадків ввезення/вивезення у формі in bulk.

Також за повідомленням компанії-постачальника Krewel Meuselbach GMBH (Німеччина), з огляду на військовий стан в Україні, отримання дозволу на вивезення/ввезення лікарського засобу "Валокордин" не вимагається.

Крім того, дозвіл Держлікслужби для здійснення перетину державного кордону не вимагається, щодо лікарських засобів з малим вмістом наркотичних, психотропних речовин та прекурсорів. Вказане підтверджується листом Комітету з контролю за наркотиками від 07.10.2009 № 27-02.01-18/4335.

За частиною дев`ятою статті 264 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відповідно до положень частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав:

1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу;

2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів;

3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 197 Митного кодексу України у випадках, передбачених законом, на окремі товари встановлюються обмеження щодо їх переміщення через митний кордон України. Пропуск таких товарів через митний кордон України та/або їх випуск залежно від вимог відповідного закону здійснюються митними органами на підставі отриманих від державних органів, інших установ та організацій, уповноважених на здійснення дозвільних або контрольних функцій щодо переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, з використанням механізму "єдиного вікна" відповідних дозвільних документів та/або відомостей про включення (виключення) товару до (з) відповідного реєстру у формі електронних документів, на які накладено електронний підпис, які підтверджують дотримання встановлених обмежень щодо переміщення таких товарів через митний кордон України, якщо використання таких дозвільних документів та/або відомостей для здійснення митних формальностей передбачено законами України. У випадках, передбачених цим Кодексом, для здійснення митних формальностей можуть використовуватися паперові примірники таких документів, надані декларантом або уповноваженою ним особою.

Отже з урахуванням встановленого вище, митний орган дійшов помилкового висновку про те, що для митного оформлення декларант був зобов`язаний надати дозвіл Держлікслужби.

Таким чином, відповідачем не надано доказів, які підтверджують законність прийняття рішення № UA101090/2024/000013 від 10 січня 2024 року, тому зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснити митне оформлення та випуск товарів, відповідно до митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, суд вважає зазначити наступне.

Суд бере до уваги, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

В даній справі дискреційних повноважень відповідача у спірних правовідносинах судом не встановлено, а відтак відповідач має діяти з урахуванням наведеної обставини та зроблених судом за наслідками розгляду даної справи висновків, що є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Також суд бере до уваги, що відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідач є суб`єктом владних повноважень, який здійснює контроль за дотриманням декларантами вимог митного законодавства. У випадку, якщо відповідачем буде виявлено порушення митних правил, він має право відмовити у митному оформленні шляхом прийняття відповідного рішення та довести правильність своїх дій належними та допустимими доказами у випадку оскарження в суді рішення про відмову у митному оформленні.

Отже, повноваження відповідача, як митного органу, щодо відмови у митному оформленні товарів не є дискреційними та обумовлені виключно наявністю порушення вимог митного законодавства з боку декларанта.

Водночас, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

З огляду на викладене, саме зобов`язання відповідача прийняти митну декларацію та здійснити митне оформлення і випуск товарів є належним способом відновлення порушеного права позивача, який є ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність відповідача.

Згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У параграфах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, параграф 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, параграф 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, параграф 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, параграф 51). Зокрема, на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (зокрема, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, параграф 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, параграф 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), параграф 128, "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), параграф 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, параграф 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, параграф 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), параграф 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), параграф 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, параграф 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, параграф 67).

Принцип пропорційності має забезпечувати дотримання відповідного балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам учасників правовідносин, а також поставленим цілям адміністративного договору. Принцип пропорційності передбачає (1) використання засобів, пропорційних до переслідуваних цілей, (2) забезпечення через здійснені заходи чіткої рівноваги між публічними інтересами з правами та інтересами приватних осіб. Митні органи мають діяти відповідно до принципу пропорційності, мають застосовувати заходи, що зачіпають права або інтереси приватних осіб тільки за необхідності та в межах, необхідних для досягнення поставленої цілі. При здійсненні їхніх дискреційних повноважень, вони зобов`язані дотримуватися відповідного (належного) балансу між будь-якими зворотними наслідками, що можуть бути заподіяні правам, свободам або інтересам приватних осіб, та цілі, що поставлена ними, будь-які заходи, що вживатимуться ними, не можуть бути надмірними. Тому неупорядковане, безпідставне одностороннє розірвання адміністративного договору суперечитиме принципу юридичної визначеності.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише в чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 813/2646/18).

Складовою принципу юридичної визначеності є принцип легітимних очікувань (постанови Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 07 листопада 2019 року у справі № 640/1221/19, від 13 лютого 2020 року у справі №640/1007/19, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, від 25 червня 2020 року у справі № 804/704/16, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а). Принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування чинних норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій (постанови Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 640/1007/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 200/959/19-а).

У справі "Лелас проти Хорватії" Європейський суд з прав людини зазначив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися зацікавленою особою, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу (заява № 55555/08, параграф 74).

Принцип законності означає, що суб`єкт владних повноважень при здійсненні дискреційних повноважень не переслідує іншої мети, аніж та, для досягнення якої були надані такі повноваження. У контексті справи, яка розглядається, принцип законності вимагає не тільки, аби митні органи дотримувалися закону, а й також щоб усі їхні рішення формально та за своїм змістом відповідали вимогам закону.

За наведених обставин та правових норм, суд вважає позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо доводів відповідача про не зазначення у позовній заяві індексу позивача, то суд їх відхиляє, з огляду на те, що індекс позивача за наявності у позові адреси позивача є загальнодоступним, тому суд не вбачає підстав для залишення без руху позовної заяви, що свідчило б про надмірний формалізм збоку суду.

Також, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позовній заяві засобів зв`язку, які належать позивачу, офіційної електронної адреси або електронної пошти позивача, адже пункт 2 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає їх зазначення у разі їх наявності та не вимагає зазначати про їх відсутність. Тому суд розцінює не зазначення у позові засобів зв`язку, які належать позивачу, офіційної електронної адреси або електронної пошти позивача, як їх відсутність у позивача.

Щодо відсутності у позові відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків представника позивача та про наявність у нього електронного кабінету, суд також не вбачає підстав для залишення без руху позовної заяви, що свідчило б про надмірний формалізм збоку суду.

За повідомленням у судовому засіданні представника позивача адвоката Максимця О.Б. йому присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків за № НОМЕР_1 .

При цьому, судом через ЄСІТС встановлено, що адвокат має зареєстрований електронний кабінет з 23 грудня 2020 року.

Суд також вважає безпідставними доводи відповідача про те, що у позові відсутнє обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод та інтересів позивача.

Так, з позовної заяви вбачається, що ТОВ "Кревель Мойзельбах" (ЄДРПОУ 33063895, Житомирська обл., м. Звягель (м. Новоград-Волинський) Кінцевий бенефіціарний власник: Кревель Мойзельбах ГМБХ (Німеччина), керівник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснює оптову торгівлю лікарськими засобами на території України. Зазначене підтверджується ліцензією Державної служби України з лікарських засобів виданої на підставі рішення про видачу ліцензії від 12 червня 2012 року за № 475.

В свою чергу, з митної декларації № UА101090/2024/000125 вбачається, що отримувачем товару є саме ТОВ "Кревель Мойзельбах".

Вказане свідчить про те, що відмова у митному оформленні товару порушує права позивача, як отримувача товару, на розпорядження ним після випуску у вільний обіг.

Не спроможними вважає суд і доводи відповідача про ненадання представником позивача договору про надання правової/правничої допомоги або довіреності.

Положеннями частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів:

1) довіреністю;

2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".

Суд зазначає, що до позовної заяви представником позивача адвокатом Максимцем О.Б. долучено ордер серії ВН № 1330897 від 05 лютого 2024 року, виданий відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, представником позивача адвокатом Максимцем О.Б. у відповідності до пункту частини четвертої статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджено повноваження адвоката як представника, в тому числі на подання адміністративного позову.

Верховний Суд звертає увагу, що Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах Zubac v. Croatia, Beles and Others v. the Czech Republic, №47273/99, пп. 50-51 та 69, та Walchli v. France, № 35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25).

Отже, при застосуванні процесуальних норм належить уникати надмірного формалізму, що може призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.

Суд також наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини другої статті. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При розгляді справи суд дійшов висновку, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, що зумовлює висновок суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Понесені позивачем витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями, 2, 5, 9, 139, 141, 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" (вул. Волі, 55, м. Звягель, Житомирська обл., Звягельський р-н, 11706. РНОКПП/ЄДРПОУ: 33063895) до Житомирської митниці (вул. Перемоги, 25, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13565844) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № UA101090/2024/000013 від 10.01.2024 про відмову в прийнятті митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0, митному оформленні та випуску товарів, прийняте Житомирською митницею.

Зобов`язати Житомирську митницю прийняти митну декларацію від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0 та здійснити митне оформлення та випуск товарів, відповідно до митної декларації від 05.01.2024 ВМД 24UA101090000125U0.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кревель Мойзельбах" судовий збір у розмірі 6056,00 грн. (шість тисяч п`ятдесят шість гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос