Рішення

від 11.04.2024 по справі 300/8598/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2024 р. справа № 300/8598/23

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Боброва Ю.О.,

за участі:

секретаря судового засідання Лудчак А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Романенка Є.О.,

представниці відповідача Швадчиної Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи про визнання протиправним та скасування акту медико-соціальної експертної комісії від 13.11.2023 №2010, зобов`язання провести медико-соціальну експертизу, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2023 ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи (далі відповідач, Івано-Франківське ОБМСЕК) про визнання протиправним та скасування акту огляду медико-соціальної експертної комісії №216739 від 13.11.2023 та зобов`язання повторно провести йому медико-соціальну експертизу. Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог від 14.03.2024, яка прийнята до розгляду судом, позивач просить визнати протиправним та скасувати акт огляду медико-соціальної експертної комісії №2010 від 13.11.2023.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними фактичними обставинами та нормами матеріального права.

З 19.02.2015 по 08.04.2016 проходив військову службу в Збройних Силах України та приймав участь в бойових діях. З 17.07.2019 має статус інваліда війни III групи. 03.01.2023 при виконанні бойових завдань в районі населеного пункту Пологи отримав бойове поранення мінно-вибухову травму та інші захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини. У зв`язку з цим, відповідно до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №2010 від 13.11.2023, виданого Івано-Франківським ОБМСЕК йому знову встановлена III група інвалідності. Під час проходження МСЕК направлявся на огляд та лікування до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, де підтвердили діагнози поранень та захворювань, отриманих під час захисту Батьківщини.

Вважає, що встановлена рішенням Івано-Франківського ОБМСЕК, викладеним в акті №2010 від 13.11.2023, III група інвалідності визначена з порушенням вимог статті 7 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні, оскільки він приймав участь в бойових діях. Тому, відповідно до норм цього Закону, а також Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, йому повинні були встановити II групу інвалідності, пов`язану із захистом Батьківщини.

З вказаних підстав просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, визнати протиправним та скасувати акт огляду медико-соціальної експертної комісії №2010 від 13.11.2023 та зобов`язати відповідача повторно провести медико-соціальну експертизу.

Ухвалою суду від 15.12.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом в судове учасників справи.

Відповідно до ухвали суду від 12.01.2024 задоволено клопотання представника позивача про розгляд адміністративної справи в режимі відеоконференції.

04.01.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Медико-соціальна експертиза ОСОБА_1 проведена відповідно до наступних нормативно-правових актів: Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні; Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317; Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я №561 від 05.09.2011; Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я №420 від 05.06.2012; іншими актами законодавства.

Комісією медико-соціальної експертизи за результатами огляду ОСОБА_1 та на підставі поданих ним медичних документів встановлено III групу інвалідності, пов`язану із захистом Батьківщини. Таке рішення прийняте у відповідності до норм статті 7 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні. Наявні у позивача захворювання не входять до Переліку анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №10 від 21.01.2015.

Крім того, враховуючи складність експертного висновку ОСОБА_1 скеровувався на стаціонарне обстеження до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, у якому підтвердили діагнози поранень та захворювань, отриманих ним під час захисту Батьківщини, а також висновки Івано-Франківського ОБМСЕК.

З цих підстав відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

12.01.2024 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник позивача просить задовольнити позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач не скористався правом подати до суду заперечення на пояснення, міркування та аргументи, викладені позивачем у відповіді на відзив.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, з метою захисту своїх прав та законних інтересів ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали адміністративної справи відповідно до вимог статті 262 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні за участі позивача та його представника, представниці відповідача, заслухавши їх усні пояснення, дослідивши в сукупності докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, з урахуванням норм матеріального права, суд установив наступне.

З 19.02.2015 по 08.04.2016 проходив військову службу в Збройних Силах України та приймав участь в бойових діях. З 17.07.2019 має статус інваліда війни III групи. 03.01.2023 при виконанні бойових завдань в районі населеного пункту Пологи отримав бойове поранення мінно-вибухову травму та інші захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини. У зв`язку з цим, відповідно до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №2010 від 13.11.2023, виданого Івано-Франківським ОБМСЕК йому встановлена III група інвалідності.

Вказане підтверджується дослідженими у судовому засіданні оригіналами документів медико-експертної справи ОСОБА_1 (а.с. 74-78, 79-88, 89-114).

У ході проведення медико-соціальної експертизи позивача Івано-Франківським ОБМСЕК він був направлений на стаціонарне обстеження до Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Відповідно до заключення вказаного медичного закладу від 30.10.2023 №1497 наявні у ОСОБА_1 наслідки травми мають наступні наслідки: обмежують його життєдіяльність (здатність до пересування) I ступеня, здатність до трудової діяльності I ступеня, до самообслуговування I ступеня, що дає підставу рекомендувати МСЕК визнати його особою з інвалідністю III групи, пов`язану із захистом Батьківщини (а.с. 112-114).

Згідно акту Центральної медико-соціальної експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України від 04.01.2024 №33 підтверджено правомірність прийнятого Івано-Франківським ОБМСЕК рішення про встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності (а.с. 106-110).

Вказані фактичні обставини справи підтверджені в судовому зсіданні належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

До спірних правовідносин суд застосував наступні норми матеріального права.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні від 06.10.2005 №2961-IV, зі змінами (далі Закон №2961-IV) визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Цим Законом визначені, серед іншого, значення наступних термінів.

Особа з інвалідністю повнолітня особа зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність (абзац 2 частини 1 статті 1 Закону №2961-IV).

Інвалідність міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону №2961-IV).

Медико-соціальна експертиза встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності (абзац 8 частини 1 статті 1 Закону №2961-IV).

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №2961-IV медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями.

Частиною 8 вказаної статті Закону залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров`я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

Медико-соціальні експертні комісії, серед іншого, визначають: групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана особою з інвалідністю однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір особи з інвалідністю.

Згідно частини 13 статті 7 Закону №2961-IV особам, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково). Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 Питання медико-соціальної експертизи (далі Постанова №1317) затверджені Положення про медико-соціальну експертизу та Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 3 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, особам з інвалідністю за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

Пунктом 12 вказаного Положення визначено порядок встановлення групи інвалідності колишнім військовослужбовцям, зокрема, на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Пунктом 19-2 Положення визначено, що встановлення причинного зв`язку інвалідності з пораненням, контузією, каліцтвом або захворюванням, одержаними під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України здійснюється на підставі відповідних медичних документів про звернення за медичною допомогою із зазначенням обставин одержання поранення, контузії, каліцтва, захворювання.

Відповідно до пункту 26 Положення особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності.

Пунктом 27 Положення передбачено, що підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені: обмеження самообслуговування I ступеня здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані; обмеження здатності до навчання I ступеня здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає); обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії); обмеження здатності до орієнтації I ступеня здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів; обмеження здатності до спілкування I ступеня здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації; обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 №420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 16.08.2012 за №1387/21699 (далі Наказ №420).

Згідно пункту 1.9 Наказу №420 за наявності у потерпілого наслідків, спричинених двома або більше травмами або професійними захворюваннями, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється: при І групі інвалідності не вище 100%; при ІІ групі інвалідності не вище 85%; при ІІІ групі інвалідності не вище 65%. У випадках невизнання потерпілого інвалідом сумарний відсоток втрати професійної працездатності не повинен перевищувати 40%.

Ступінь втрати професійної працездатності у відсотках встановлюється, виходячи з наслідків ушкодження здоров`я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання з урахуванням професійних здібностей, що є у потерпілого, клініко-функціональних можливостей і важливих професійних якостей, які дозволяють продовжувати виконання роботи за попередньою професією до нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Враховуються зниження кваліфікації, зменшення обсягу виконуваної роботи та важкість праці в звичайних, спеціально створених виробничих або інших умовах, ступінь втрати професійної працездатності встановлюється в межах від 5 до 100 відсотків (пункт 2.1).

Основним принципом експертизи професійної працездатності потерпілого є сукупний аналіз таких критеріїв: клініко-функціональних; характеру професійної діяльності (кваліфікації, якості і обсягу праці, здатності до його виконання); виду і ступеня обмеження життєдіяльності (пункт 2.2).

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 05.09.2011, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за №1295/20033 затверджено Інструкцію про встановлення груп інвалідності (далі Інструкція №561), яка регулює механізм встановлення груп інвалідності.

Відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм, які спричиняють обмеження життєдіяльності (пункт 1.4 Інструкції №561).

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №561 критеріями життєдіяльності людини є:здатність до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.01.2015 №10 Про затвердження переліку анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, станів та захворювань, за яких група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (далі Постанова №10) та Розділом III Інструкції №561 визначено перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій організму, при яких група інвалідності встановлюється без переогляду та відповідних груп інвалідності.

Зокрема, відповідно до Постанови №10 та пункту 3.3 Інструкції №561 визначено перелік захворювань, при яких встановлюється II група інвалідності.

Як встановлено судом, до вказаного переліку захворювань, захворювання (травми, поранення), наявні у ОСОБА_1 та підтверджені медичними документами не належать.

Натомість, клінічні діагнози, встановлені позивачу виносяться до переліку захворювань, які зазначені в Постанові №10 та пункті 3.4 Інструкції №561 і за наявності яких встановлюється III група інвалідності.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994).

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 1 статті 6 КАС України).

Згідно частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.

Враховуючи фактичні обставини даної справи та зазначені вище норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом встановлено, що Івано-Франківським ОБМСЕК в акті від 13.11.2023 за №2010 правомірно прийняте рішення про встановлення ОСОБА_1 третьої групи інвалідності. Вказане рішення підтверджено дослідженими судом належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 295, 297 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

відповідач: Івано-Франківське обласне бюро медико-соціальної експертизи, код в ЄДРПОУ 03314153, вул. Переяславська, буд. 27, м. Івано-Франківськ, 76014.

Суддя /підпис/ Бобров Ю.О.

Рішення в повному обсязі складене 16.04.2024 р.